Ухвала суду № 76932545, 05.10.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

05 жовтня 2018 року Справа № 915/330/16

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

розглянувши матеріали заяви Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) про затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення у справі

за позовом: Першого заступника військового прокурора Південного регіону України (65012, м. Одеса, вул. Пироговська,11) в інтересах держави

в особі: Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6)

до відповідача: Державного підприємства “Суднобудівний завод ім. 61 Комунара” (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 38)

про: стягнення заборгованості в сумі 2456004,48 грн.,

В С Т А Н О В И В:

09 червня 2016 року Господарським судом Миколаївської області винесено рішення, яким вирішено (з урахуванням ухвали від 01 липня 2016 року про виправлення описки):

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства “Суднобудівний завод ім. 61 Комунара” (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 38, код ЄДРПОУ 14313240) на користь Міністерства оборони України (03113, м. Київ, Проспект Перемоги, 55/2, код ЄДРПОУ 00034022) – суму попередньої оплати 2120823,26 грн., пені 23240,59 грн., штрафу 16897,26 грн., штрафну санкцію за ненадання звітних документів 65960,51 грн.

Стягнути з Державного підприємства “Суднобудівний завод ім. 61 Комунара” (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 38, код ЄДРПОУ 14313240) на користь Військової прокуратури Південного регіону України, 65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11 (35216073082762 в Держказначейській службі України, МФО 820172, код ЄДРПОУ 38296363) 36314,51 грн. судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позову відмовити.

01 липня 2016 року, на виконання вищевказаного рішення від 09.06.2016, Господарським судом Миколаївської області було видано відповідні накази, зокрема, про стягнення з Державного підприємства “Суднобудівний завод ім. 61 Комунара” (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 38, код ЄДРПОУ 14313240) на користь Міністерства оборони України (03113, м. Київ, Проспект Перемоги, 55/2, код ЄДРПОУ 00034022) – суми попередньої оплати 2120823,26 грн., пені 23240,59 грн., штрафу 16897,26 грн., штрафної санкції за ненадання звітних документів 65960,51 грн.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Янголенко проти України, no. 14077/05, від 10.12.2009).

За змістом статті 330 Господарського процесуального кодексу України мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

Питання затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення, задоволення заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення вирішується судом протягом десяти днів з дня надходження до суду відповідної заяви, про що постановляється ухвала.

Суд має право відмовити у затвердженні мирової угоди у процесі виконання рішення з підстав, визначених статтею 192 цього Кодексу, а у задоволенні заяви про відмову від примусового виконання рішення – з підстав, визначених статтею 191 цього Кодексу.

Відповідно до статті 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов’язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

До ухвалення судового рішення у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз’яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

01 жовтня 2018 року до Господарського суду Миколаївської області від Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби надійшла заява № 20.1/52261625/3 від 31.08.2018 про затвердження мирової угоди в процесі виконання рішення від 26.07.2018, укладеної сторонами виконавчого провадження в процесі примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області

Дослідивши матеріали вищевказаної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що остання підлягає поверненню заявнику без розгляду за наступними підставами.

Так, загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення закріплені в частинах 1 та 2 статті 170 Господарського процесуального кодексу України:

Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:

1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи – підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України;

2) найменування суду, до якого вона подається;

3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі;

4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;

5) підстави заяви (клопотання, заперечення);

6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення);

7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Іноземна юридична особа подає документ, що є доказом її правосуб’єктності за відповідним іноземним законом (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).

Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Як вбачається із заяви № 20.1/52261625/3 від 31.08.2018, заявником не дотримано вимог п. п. 3, 5, 6, 7 ч. 1 ст. 170 ГПК України, оскільки в ній не вказано:

- номеру справи, прізвища та ініціалів судді;

- підстав заяви, переліку відповідних підтверджуючих документів і доказів, а також інших відомостей, які стосуються та необхідні для розгляду поданої органом ДВС заяви.

До заяви додано постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції України у Миколаївській області від 21.09.2016 про відкриття виконавчого провадження (ВП № 52261625) з виконання наказу № 915/330/16, виданого 01.07.2016 Господарським судом Миколаївської області.

Із заявою про затвердження мирової угоди до суду звернувся головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби.

Однак, доказів прийняття вищевказаного виконавчого провадження (ВП № 52261625) з виконання наказу № 915/330/16, виданого 01.07.2016 Господарським судом Миколаївської області, до виконання Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби та перебування виконавчого провадження на виконання даного органу ДВС, суду не надано.

При цьому, за змістом статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).

Таким чином, на даний час господарський суд об’єктивно позбавлений можливості перевірити викладені в заяві обставини, а тому, – і встановити підставність, обґрунтованість та законність звернення саме Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби із заявою про затвердження мирової угоди в даній справі.

Отже, надання суду необхідних документів і доказів та зазначення відповідних відомостей в заяві можуть свідчити про наявність підстав для подання до суду саме Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби заяви про затвердження мирової угоди в процесі виконання рішення у справі № 915/330/16.

У відповідності до ч. 4 ст. 170 ГПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Враховуючи сукупність наведених норм та обставин, суд дійшов висновку про повернення заявнику вищевказаної заяви без розгляду.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу як заявника, так і сторін даної справи на наступне:

По-перше, стороною господарської справи № 915/330/16 є Державне підприємство “Суднобудівний завод ім. 61 Комунара”, а стороною мирової угоди від 26.07.2018 виступає Державне підприємство “Миколаївський суднобудівний завод”.

Однак, процесуально питання правонаступництва в межах справи № 915/330/16 у порядку ст. 334 ГПК України судом не вирішувалося.

В заяві ж взагалі нічого не вказано щодо зміни найменування юридичної особи – боржника, як не міститься в ній і посилання на такі обставини та докази на їх підтвердження. Доказів же вирішення даного питання у виконавчому провадженні (шляхом винесення відповідної постанови державним виконавцем у порядку ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження») суду також не надано.

По-друге, додані до мирової угоди документи не можуть бути прийняті судом у якості належних та допустимих доказів, оскільки не засвідчені неналежним чином.

При цьому, вимоги щодо оформлення письмових доказів, які подаються до суду, встановлені процесуальним законом.

Так, у відповідності до приписів ч. ч. 2, 5 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Копії письмових доказів, які подаються до суду, оформлюються відповідно до вимог п. 5.27 “Національного стандарту України. Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. ДСТУ4163-2003”, затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 55 від 07.04.2003. Відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

За загальним правилом, повернення заявнику поданої заяви без розгляду не є перешкодою для повторного звернення до суду з такою самою заявою в порядку, встановленому ГПК України, після усунення її недоліків.

Таким чином, керуючись ст. ст. 74, 170, 330, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби № 20.1/52261625/3 від 31.08.2018 про затвердження мирової угоди та додані до неї документи повернути заявнику без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Додатки (лише на адресу заявника): заява № 20.1/52261625/3 від 31.08.2018 з доданими до неї документами та конверт всього на 12-ох арк.

Суддя О.Г. Смородінова