Рішення № 76927269, 03.10.2018, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/116/18

Провадження № 2/727/464/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2018 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Чебан В.М.

при секретарі Меренчук Р.Ю.

за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2

за участю відповідача ОСОБА_3

за участю представника відповідачів ОСОБА_4

за участю представника третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Головного управління ДФС у Чернівецькій області до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, де третьою особою на стороні відповідачів виступає ОСОБА_8 у справах дітей Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_9 управління ДФС у Чернівецькій області звернулось до суду з позовом, де третьою особою на стороні відповідачів виступає ОСОБА_8 у справах дітей Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням та зобов’язання вчинити певні дії до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Вказує, що рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 24.11.2009 року №841/22 житло за адресою: вулиця Бульвар Героїв Крут (колишня вулиця Бульвар Героїв Сталінграду), 2/25 м. Чернівці, було закріплено як службове за Державною податковою адміністрацією Чернівецької області та видано ордер від 17.06.2009 року №76 серії МВК на право зайняття цього приміщення ОСОБА_3 як такому, що працював на посаді начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Державної податкової адміністрації в Чернівецькій області.

Зазначає, що в 2013 році ОСОБА_3 звернувся до Міністерства доходів і зборів України з проханням дозволити йому приватизувати вказану квартиру, однак листом №12464/7/99-99-0305-02-147 від 29.05.2014 року йому було відмовлено.

На лист Головного управління ДФС у Чернівецькій області від 05.03.2015 року №1199/8/24-13-03-02 щодо подальшого використання службової квартири ОСОБА_3, ДФС України було вказано, що зазначене службове житло повинно використовуватись ГУ ДФС у Чернівецькій області у відповідності до вимог Положення про порядок використання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року №37.

Позивач стверджує, що ДФС України прийнято рішення про збереження за вказаною квартирою статусу службової.

Вказує, що в червні 2012 року наказом ДПС України №1208-О від 12.06.2012 року ОСОБА_3 був звільнений з органів ДПС за згодою сторін, однак квартиру, яка є предметом спору, він не звільнив до даного часу.

Зазначає, що за свідченням сусідів, мешканців квартири №24 ОСОБА_10, №24 ОСОБА_11 та №28 ОСОБА_12 в спірній квартирі ОСОБА_3 не проживає.

Позивач стверджує, що розпорядженням голови Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області №60/2014-р/к від 17.07.2014 року «Про призначення ОСОБА_3В.» 17.07.2014 року відповідач ОСОБА_3 був призначений на посаду заступника голови Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області.

Дружина ОСОБА_3 – відповідачка ОСОБА_6 працювала в Департаменті соціального захисту населення Кам’янець-Подільської ради.

Позивач вказує, що згідно відомостей з останньої декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру ОСОБА_3, сім’ї ОСОБА_3 належать квартири площею 76,8 кв.м. та 17,6 кв.м. в м. Кам’янець-Подільський, садовий будинок площею 100,2 кв.м. в с. Китайгород Кам’янець-Подільського району, гараж площею 17,0 кв.м. в м. Кам’янець-Подільський, нежитлова будівля площею 93,75 кв.м. в м. Кам’янець-Подільський.

Зазначає, що вказаний факт свідчить про те, що особа повністю забезпечена житловим масивом та не потребує поліпшення житлових умов, а також свідчить про те, що, працюючи у віддаленому місті від м. Чернівці, особа має змогу проживати набагато ближче до свого місця роботи ніж від місця знаходження службового житла, а саме: м. Чернівці.

Позивач стверджує, що відповідач ОСОБА_3 добровільно не звільняючи службове приміщення, перешкоджає ГУ ДФС у Чернівецькій області у наданні даного приміщення особам, які на даний час його потребують та стоять на черзі для покращення житлових умов (особи – інваліди, особи – учасники АТО та інші).

ОСОБА_13 того, попередженням ГУ ДФС у Чернівецькій області від 06.05.2015 року №638/10/24-13-10-03 було доведено до відома ОСОБА_3, що у відповідності до вимог ст.124 ЖК Української РСР він, як тимчасовий наймач, та члени його сім’ї втратили право на користування службовою квартирою за адресою: вулиця Бульвар Героїв Крут (колишня вулиця Бульвар Героїв Сталінграду), 2/25 м. Чернівці та зобов’язано звільнити її згідно акта прийому-передачі до 22.05.2015 року, однак 29.05.2015 року надійшов лист від відповідача ОСОБА_3, в якому зазначалось, що він відмовляється звільнити дане службове житло без надання йому іншого житла.

Зазначає, що на даний час відповідачем ОСОБА_3 не виконано свого зобов’язання звільнити службову квартиру.

Постановою ради Міністрів Української РСР №37 від 04.02.1988 року «Про службові жилі приміщення» чітко передбачено перелік працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення. ОСОБА_13 того, пунктом 15 вказаної постанови встановлено, що службове жиле приміщення надається робітникам, службовцям на час виконання ними обов’язків, які потребують проживання в такому приміщенні.

Статтею 125 ЖК Української РСР визначено перелік осіб, яких не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, однак відповідачі до жодної із зазначених в ч.2 ст.125 ЖК Української РСР категорій громадян не відносяться.

На основі викладеного, позивач просить суд визнати ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (колишня вулиця Бульвар Героїв Сталінграду), 2/25 м. Чернівці такими, що втратили право користування даним службовим житловим приміщенням та зобов’язати ОСОБА_3 здати ключі від службового жилого приміщення за адресою: вулиця Бульвар Героїв Крут (колишня вулиця Бульвар Героїв Сталінграду), 2/25 м. Чернівці до ГУ ДФС у Чернівецькій області.

Ухвалою судді від 19 лютого 2018 року провадження у справі за позовом Головного управління ДФС у Чернівецькій області до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, де третьою особою на стороні відповідачів виступає ОСОБА_8 у справах дітей Виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням та зобов’язання вчинити певні дії – відкрито.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав, зазначених в позовній заяві, просили суд задовольнити позовні вимоги. Доповнили, що відповідач ОСОБА_3 не перебуває з ГУ ДФС у Чернівецькій області в трудових відносинах. Спірне житло є службовим. Відповідач ОСОБА_3 є інвалідом другої групи загального захворювання та не підпадає під перелік осіб, яких не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, передбачених ст.125 ЖК Української РСР, оскільки там зазначені лише інваліди праці І та ІІ груп. Відповідачу ОСОБА_3 17.06.2009 року видано ордер. Квартира АДРЕСА_1 (колишня вулиця Бульвар Героїв Сталінграду) в м. Чернівці перебуває на балансі як службове житло.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Доповнив, що він проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2 (колишня вулиця Бульвар Героїв Сталінграду) м. Чернівці. Він на даний час не працює. В 2009 році він працював в ДПА в Чернівецькій області та йому видано ордер на житлове приміщення. Претензій по службовому житлу до нього ніхто не пред’являв. Зазначив, що він звертався до Міністерства доходів і зборів України з проханням дозволити йому приватизувати спірну квартиру, однак йому було відмовлено, оскільки він не пропрацював 10 років. В 2012 році він звільнився з ДПС у Чернівецькій області. В період з 2014 року по 2015 рік він пропрацював 11 місяців в Хмельницькій області. Вказав, що на початку 2015 року до нього в спірну квартиру зайшли два працівника ГУ ДФС у Чернівецькій області та зафіксували факт його проживання, однак в судовому засіданні в 2016 році він дізнався, що акт склали навпаки про те, що нібито він не проживає в спірній квартирі. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04.03.2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 11.05.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.03.2017 року, в задоволенні позову ГУ ДФС у Чернівецькій області до нього, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа на стороні відповідачів ОСОБА_8 у справах дітей про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням відмовлено. Відповідач зазначив, що в 2015 році ГУ ДФС у Чернівецькій області переоформило на себе договір про надання послуг з централізованого опалення, однак він знов переуклав цей договір на себе. Він сплачує комунальні послуги. Його син – відповідач ОСОБА_7, якому 14 років, вчиться в м. Чернівці на курсах та один раз на тиждень протягом 2017 року він буває в м. Чернівці у спірній квартирі. Осіб, які підписали акт, про те, що нібито він не проживає в спірній квартирі, він не знає. Він з 2014 року по червень 2015 року працював заступником голови Дунаєвецького району Хмельницької області. Також він інколи виїжджає за кордон. Більшість його друзів перебувають в м. Чернівці. З 2007 року він мав житло в м. Кам’янець-Подільський (квартиру в кредит), однак про вказану квартиру на роботі було відомо. Його дружина – відповідачка ОСОБА_6 працює в м. Кам’янець-Подільський. Ствердив, що він 3-4 рази в місяць буває в спірній квартирі в м. Чернівці. Його син навчається і проживає в м. Кам’янець-Подільський, однак на вихідних постійно в м. Чернівці. Він в 2007 році отримав ІІІ групу інвалідності, яка продовжувалась, а потім йому надали ІІ групу інвалідності, він вказану довідку не оскаржував. Він з 2014 року являється інвалідом ІІ групи загального захворювання. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав, зазначених у відзивах на позовну заяву та в додаткових поясненнях. Доповнила, що дійсно в 2009 році квартирі АДРЕСА_1 (колишня вулиця Бульвар Героїв Сталінграду) м. Чернівці присвоєно статус службової, вони вказаний факт не заперечують. Відповідачі в спірній квартирі проживають не постійно, оскільки працюють в м. Кам’янець-Подільський. Однак, вони приїжджають в квартиру на вихідні, також в спірну квартиру приходять їх друзі. Відповідач ОСОБА_3 уклав договір з МКП «Чернівцітеплокомуненерго» та сплачує комунальні послуги. Вказала, що відсутні підстави для застосування ст.ст.124, 125 ЖК Української РСР, оскільки позивач не просить виселити відповідачів. Зазначила, що місце роботи в іншій області не є підставою для задоволення позову. Відповідач звільнився в 2012 році і три роки до 2015 року його ніхто не виселяв. На підставі ст.118 ЖК Української РСР відповідач ОСОБА_3 залишився проживати в спірній квартирі. Ствердила, що хоча в наданих суду проїзних документах до м. Чернівці не видно прізвища, однак вони належать відповідачу ОСОБА_3 і він на їх підставі їхав до м. Чернівці. Відповідач ОСОБА_3 являється інвалідом ІІ групи загального захворювання. Просила відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи в судовому засіданні при прийнятті рішення просила врахувати інтереси дитини та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства. Доповнила, що у вихідні дні вони не можуть вийти на місце і перевірити факт проживання відповідачів в спірній квартирі, оскільки в них це теж вихідні дні. ОСОБА_13 того, вказала, що в них відсутні докази, чи є у дитини інше житло. А тому, у ОСОБА_8 немає однозначної позиції по даному позову.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, представника відповідачів, представника третьої особи, дослідивши письмові матеріали позову, вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 з 27.02.2009 року по 12.06.2012 року працював в ДПА в Чернівецькій області, що підтверджується інформацією щодо періоду перебування в трудових відносинах ОСОБА_3 з податковими органами Чернівецької області (а.с.183).

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 24.11.2009 року №841/22 (а.с.186-187) вирішено закріпити як службове житло за Державною податковою адміністрацією в АДРЕСА_2 з однієї кімнати житловою площею 12,80 кв.м. по бульварі ОСОБА_14 (на даний час бульвар ОСОБА_13), 2 м. Чернівці та видати ордер ОСОБА_3, одинокому, згідно з спільним рішенням адміністрації та профкому ДПА в Чернівецькій області від 04.08.2009 року. Квартира відомча.

17.12.2009 року Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради відповідачу ОСОБА_3, який працював на посаді начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Державної податкової адміністрації в Чернівецькій області, видано ордер на житлове приміщення №76 серії МВК на право зайняття жилого приміщення житловою площею 12,80 кв.м., яке складається з однієї кімнати, за адресою: бульвар ОСОБА_14 (на даний час бульвар ОСОБА_13)АДРЕСА_3 м. Чернівці (а.с.182).

Як вбачається зі службової записки 50/вн/24-13-05-12 від 08.06.2018 року (а.с.185) відділ фінансування, бухгалтерського обліку та звітності повідомляє, що службова квартира, яка знаходиться за адресою: м. Чернівці, вулиця Бульвар Героїв Крут (колишня вулиця Бульвар Героїв Сталінграду)АДРЕСА_3 обліковується на балансі ГУ ДФС у Чернівецькій області.

В 2013 році відповідач ОСОБА_3 звертався до Міністерства доходів і зборів України з проханням дозволити йому приватизувати вказану квартиру, однак листом №12464/7/99-99-0305-02-147 від 29.05.2014 року йому було відмовлено та зазначено, що відповідно до пунктів 6, 35 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988 року №37 зі змінами, прийнято рішення щодо доцільності збереження за цією квартирою статусу службової (а.с.10).

Відповідно до листа Державної фіскальної служби України 8177/7/99-99-03-03-02-17 від 11.03.2015 року про використання службового житла (а.с.9) зазначено, що службове житло повинно використовуватись ГУ ДФС у Чернівецькій області у відповідності до вимог Положення про порядок використання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року №37. Також у вказаному листі повідомлено, що згідно з пунктом 34 Положення працівники, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Як вбачається з копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта №109597290 від 29.12.2017 року (а.с.8) власником квартири АДРЕСА_4 (колишня вулиця бульвар ОСОБА_14) м. Чернівці є ОСОБА_9 управління ДФС у Чернівецькій області.

Наказом Державної податкової служби України №1208-о від 11.06.2012 року «Про звільнення ОСОБА_3В.» (а.с.56) відповідача ОСОБА_3 12.06.2012 року звільнено з посади першого заступника голови державної податкової служби у Чернівецькій області за угодою сторін, п.1 ст.36 КЗпП України.

Як встановлено в судовому засіданні, 17.07.2014 року відповідач ОСОБА_3 був призначений на посаду заступника голови Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області, дружина ОСОБА_3 – відповідачка ОСОБА_6 працювала в Департаменті соціального захисту населення Кам’янець-Подільської ради.

Той факт, що його дружина ОСОБА_6 і на даний час працює в м. Кам’янець-Подільському – підтвердив в судовому засіданні сам ОСОБА_3

Відповідно до копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.47-55) сім’ї ОСОБА_3 належать квартири площею 76,8 кв.м. та 17,6 кв.м. в м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області, садовий будинок площею 100,2 кв.м. в с. Китайгород Кам’янець-Подільського району Хмельницької області, гараж площею 17,0 кв.м. в м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області, нежитлова будівля площею 93,75 кв.м. в м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області.

Таким чином, суд вважає, що сім’я відповідачів забезпечена житловим масивом та не потребує поліпшення житлових умов, а також, як встановлено в судовому засіданні з пояснень відповідача ОСОБА_3 та його представника, його сім’я постійно проживає в м. Кам’янець-Подільський.

Як вбачається з актів обстеження за адресою: м. Чернівці, бульвар Героїв Крут, 2/25 від 26.02.2015 року, від 14.04.2015 року, від 16.03.2015 року, від 28.09.2015 року, від 26.11.2015 року, від 07.12.2015 року, від 16.12.2015 року та від 20.01.2016 року (а.с.11-18), проведено обстеження квартири, в ході якого встановлено, що в спірній квартирі відсутні відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04.03.2016 року (а.с.39-40), яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 11.05.2016 року (а.с.34-38) та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.03.2017 року (а.с.32-33), в задоволенні позову ГУ ДФС у Чернівецькій області до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа на стороні відповідачів ОСОБА_8 у справах дітей про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням відмовлено, оскільки позивач звернувся з позовом до суду передчасно, так як визначений законодавством строк, а саме: 6 місяців, тобто термін, який дає право наймачу бути відсутнім в спірній житловій квартирі без поважних причин на момент звернення позивача до суду не збіг.

Судом встановлено, що відповідачі не виконали свого зобов’язання звільнити службову квартиру.

Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Згідно зі ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частиною 1 ст.319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Частиною 1 ст.118 ЖК Української РСР встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Одна з особливостей найму житла полягає, зокрема, у тому, що наймач має право тимчасового володіння (detentio) ним. Право володіння (possessio) житлом залишається в його власника, який не втрачає це право навіть тоді, коли інша особа використовує таке майно протиправно.

Відповідно до ст.389 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 124 ЖК Української РСР передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Навіть, якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин.

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виселення. Негаторний позов може бути пред’явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові №14-181цс18 від 04.07.2018 року.

Пунктом 3.4 наказу Міністерства доходів і зборів України від 02.08.2013 року №318 «Про затвердження Положення про порядок забезпечення жилими приміщеннями працівників Міністерства доходів і зборів України та його територіальних органів» передбачено, що службові жилі приміщення надаються працівникам відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988 року №37.

Постановою ради Міністрів Української РСР №37 від 04.02.1988 року «Про службові жилі приміщення» зі змінами і доповненнями передбачено перелік працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення. ОСОБА_13 того, пунктом 15 вказаної постанови встановлено, що службове жиле приміщення надається робітникам, службовцям на час виконання ними обов’язків, які потребують проживання в такому приміщенні.

Пунктом 2 даного Положення встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця). Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням.

Згідно п.34 Порядку робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Виселення провадиться в судовому порядку.

Відповідно до вимог ст.123 ЖК Української РСР порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється законодавством УРСР. До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73-76, 79-83, 85, 90, ч.6 ст.101, статтями 103-106 цього Кодексу.

У відповідності до ст.71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом 6 місяців.

Згідно ч.ч.1 та 2 ст.64 ЖК Української РСР члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти та батьки.

Право користування службовим приміщенням члена сім’ї (або колишнього члена сім’ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи.

Згідно постанови Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім’ї таким, що втратили право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК Української РСР), необхідно з’ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Як встановлено судом в судовому засіданні, відповідачі постійно проживають в ІНФОРМАЦІЯ_3, відповідачка ОСОБА_6 там працює, а відповідач ОСОБА_7 – навчається.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача ОСОБА_3 на те, що відповідач ОСОБА_3 постійно приїжджає з м. Кам’янець-Подільський до м. Чернівці, оскільки з копій проїзних квитків на автобус (а.с.138-142) вбачається відсутність в них прізвища особи, якій належить квиток, а тому суд позбавлений можливості встановити факт про те, яка саме особа використовувала його для проїзду.

З наявних в матеріалах справи копій квитанцій про оплату комунальних послуг (а.с.149-162) вбачається, що оплата за комунальні послуги проводилась відповідачами в період з 2014 року по 2015 рік.

Відповідно до листа Головного управління ДФС у Чернівецькій області 189/ФОП/24-13-05-014 від 28.02.2017 року (а.с.166), ОСОБА_9 управління ДФС у Чернівецькій області сплачувало кошти за спожиту теплову енергію по відомчій квартирі за адресою Бульвар Героїв Крут, 2/25 м. Чернівці, а саме: за період з жовтня 2015 року по грудень 2015 року суму 673,79 грн., за період з січня 2016 року по грудень 2016 року суму 2512,45 грн., за січень 2017 року суму 938,32 грн., а всього понесло витрати в сумі 4124,56 грн. Відповідач ОСОБА_3 оплатив ГУ ДФС у Чернівецькій області вказану суму, що підтверджується копією квитанції від 29.08.2017 року (а.с.167).

Судом встановлено, що відповідачі з лютого 2017 року по даний час не проводили оплату за комунальні послуги, оскільки до матеріалів справи не долучено жодної квитанції, що також спростовує факт проживання відповідачів у спірній квартирі.

Статтею 125 ЖК Української РСР визначено перелік осіб, яких не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, зокрема: 1) інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов’язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв’язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім’ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов’язків військової служби; сім’ї військовослужбовців; інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов’язків; 2) осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; 3) осіб, що звільнені з посади, у зв’язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; 4) осіб, звільнених у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; 5) пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім’ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; інвалідів праці І і ІІ груп, інвалідів І і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України; 6) одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Відповідно до копії посвідчення серії АБ №145000 від 05.09.2003 року (а.с.209), відповідач ОСОБА_3 є учасником бойових дій.

Як вбачається з копії довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 03.12.2014 року (а.с.210), відповідач ОСОБА_3 є інвалідом другої групи загального захворювання.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача ОСОБА_3 про те, що відповідач ОСОБА_3 відноситься до прирівняних до військовослужбовців осіб, який має інвалідність другої групи, а тому не може відповідно до ст.125 ЖК Української РСР бути виселений із службової квартири без надання йому іншого жилого приміщення разом з членами своєї сім’ї, оскільки, як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_3 дійсно є учасником бойових дій, але інвалідності з цього приводу він не отримував.

Стаття 23 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначає різні види і розміри пенсій, в залежності від причин інвалідності: трудового каліцтва або професійного захворювання; загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317 затверджено «Питання медико-соціальної експертизи», де причинами інвалідності вказано: загальне захворювання; інвалідність з дитинства; нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров’я); професійне захворювання; поранення, контузії, каліцтва, захворювання.

Стосовно заперечень представника відповідача ОСОБА_3, то також, слід дійти висновку, що термін «інваліди праці І і ІІ груп», що вживається у ст.125 ЖК Української РСР, законодавець застосував щодо осіб, які отримали інвалідність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням. Якщо б пільга стосувалася усіх інвалідів І і ІІ груп, незалежно від причин інвалідності, то слово «праці» у конструкції норми закону застосовано б не було.

Відповідно до положень ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч.5 ст.81 ЦПК України).

Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідачів необхідно визнати такими, що втратили право користування службовим приміщенням за адресою: м. Чернівці, бульвар Героїв Крут, 2/25, а також зобов’язати відповідача ОСОБА_3 здати ключі від спірного службового приміщення.

Допитані в судовому засіданні свідки, на думку суду, не спростовують заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.13 Конституції України, ст.23 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.ст.64, 71, 118, 123, 124, 125 ЖК Української PCP, ст.ст. 317, 319, 334, 389 ЦК України, ст.ст.12, 13, 76, 81, 89, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Головного управління ДФС у Чернівецькій області до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, де третьою особою на стороні відповідачів виступає ОСОБА_8 у справах дітей Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням, а саме: квартирою №25 в будинку №2 по вулиці Бульвар Героїв Крут (колишня вулиця Бульвар Героїв Сталінграду) у місті Чернівці.

Зобов’язати ОСОБА_3 здати ключі від службового житлового приміщення, а саме: квартири АДРЕСА_1 (колишня вулиця Бульвар Героїв Сталінграду) у місті Чернівці до Головного управління ДФС у Чернівецькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Апеляційного суду Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

З повним текстом рішення суду учасники справи можуть ознайомитись 08 жовтня 2018 року.

СУДДЯ: