Рішення № 76916892, 02.10.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/77/17

Номер провадження 2/489/98/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2018 року м. Миколаїв,

вул. Космонавтів,81/16 (81/17),

зал судових засідань №11

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого - судді Тихонової Н.С.,

секретар судового засідання – Супрун Т.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

10 січня 2017 року позивач звернулася з позовом, яким просила усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом вселення.

Вказувала, що 29.01.2015 р. за договором дарування вона подарувала відповідачу (сину) спірну квартиру, після чого останній почав чинити батькам перешкоди у користуванні житлом, а саме вигнав їх з квартири, змінив замки та не надає можливості вселитись до житла.

Свої вимоги мотивувала тим, що:

-позивач не мала наміру дарувати відповідачу спірну квартиру, а насправді хотіла укласти договір довічного утримання, за яким би відповідач доглядав за нею, через що договір дарування був укладений помилково;

-після укладення договору позивач із чоловіком продовжувала проживати в квартирі та сплачувала комунальні послуги до березня 2016 року, що свідчить про її намір подальшого користування житлом;

-позивач є матір’ю відповідача, вважає сина членом сім’ї, в зв’язку з чим має право проживати в квартирі та не втрачала його;

-спірна квартира є єдиним житлом позивача;

-перехід права власності на квартиру до відповідача не може бути підставою для припинення права користування цим житлом членів сім’ї колишнього власника, оскільки не проживає вона внаслідок протиправних дій відповідача, який позбавив її такої можливості, отже причина є поважною.

Відповідно до наданого відзиву відповідач позовні вимоги не визнавав та зазначав, що:

-при укладенні договору дарування між сторонами відсутня помилка, на що посилається позивач, що підтверджується рішенням суду у цивільній справі №489/4535/16-ц;

-позивач має інше житло, яке належить її чоловіку (його батькові) на праві спільної часткової власності із другим сином ( братом відповідача);

-позивач понад рік не мешкає у спірній квартирі з власної волі та постійно провокує скандали з сім’єю відповідача.

06 квітня 2017 року відповідач звернуся із зустрічним позовом, яким просив визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що з січня 2015 року він є власником спірної квартири та в квітні 2016 року відповідач добровільно переїхала до іншого житла, що належить її чоловікові та в квартирі відповідача не проживає понад рік. При цьому, її реєстрація у квартирі створює власнику перешкоди у користуванні його майном.

Позивач заперечуючи проти зустрічного позову вказувала, що право власності відповідача на квартиру є спірним, оскільки рішення суду на, які посилається відповідач оскаржено до суду касаційної інстанції. Вона є людиною похилого віку та спірна квартира є її єдиним житлом, відповідач змусив батьків покинути спірну квартиру.

Відповідно до Ухвали від 24.01.2017 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою від 06.04.2017 року, оголошеною у судовому засіданні, зустрічний позов прийнято та об’єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Згідно Ухвали від 20.04.2018 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

В судовому засіданні позивач та представник позивача заявлені вимоги підтримали, зустрічний позов не визнали.

Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні проти первісного позову заперечували, підтримали зустрічні вимоги з підстав, передбачених ч.2 ст.405 ЦК України.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши надані докази, суд при вирішенні справи виходить з такого.

ОСОБА_1 є матір’ю ОСОБА_3.

25.05.2001 році ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованому за № 1293 на Біржі Нерухомості "Едвайс - Консульт" та визнаному дійсним рішенням Ленінського райсуду м. Миколаєва від 13.03.2014 року, придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, де в подальшому проживала з чоловіком – ОСОБА_5 та сином – ОСОБА_3, яких вважає членами своєї сім'ї.

З 29.08.2003 року ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 та проживав з нею у м. Миколаєві за адресою АДРЕСА_2.

З травня 2014 року по серпень 2014 року та з жовтня 2014 року по березень 2015 року, з травня 2015 року по листопад 2015 року ОСОБА_3 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, що було досліджено та встановлено рішенням Ленінського райсуду м. Миколаєва від 01.11.2016 року у цивільній справі № 489/4535/16-ц та не оспорювалось сторонами.

29 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, яка діяла від імені ОСОБА_3, було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_3, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі за № 36.

За Довідками ЖКП ММР «Південь» (а.с. 15, 58) за вказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 (дочка відповідача).

З березня 2015 року відповідач перевіз свої речі, одяг до квартири, в якій мешкали батьки та з того часу вважає її своїм постійним місцем проживання, оскільки на той час із дружиною ОСОБА_6 подружні відносини було припинено, шлюб розірвано.

Відповідно до Свідоцтва про право власності від 29.12.2008 року ОСОБА_1 належить на праві власності садовий будинок за адресою Миколаївська область, Новоодеський район, с. Баловне, садове товариство "Підлісне", вулиця Центральна, будинок № 7 (а.с.70).

В квітні 2016 року ОСОБА_1 із чоловіком виїхали до садового товариства, оскільки проживали у садовому будинку завжди протягом літа. В інші пори року проживання там є не можливим, оскільки будинок без опалення та водопостачання, що не спростовувалось сторонами у засіданні. При цьому брали лише необхідний літній одяг, усі інші речі повсякденного обіходу, меблі та одяг залишились у квартирі.

ОСОБА_3 було поміняно замки у вхідних дверях відразу після від'їзду батьків.

З того часу ОСОБА_1 з чоловіком потрапити до квартири не мають змоги, проживають влітку у садовому будинку, в інші пори року у двокімнатній квартирі АДРЕСА_4, де постійно мешкає інший син - ОСОБА_9 та яка належить, по 1/2 частці кожному, ОСОБА_9 та ОСОБА_5.

З березня 2016 року у спірній квартирі разом із ОСОБА_3 мешкає його дружина - ОСОБА_10, шлюб із якою ним було зареєстровано 02.03.2017 року.

Згідно повідомлень та Висновків Інгульського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області, які містяться в матеріалах справи (а.с. 16-21), позивач 28.07.2016 року, 12.07.2016 року, 29.11.2016 року зверталась до правоохоронних органів щодо врегулювання спорів з відповідачем, оскільки останній змінив замки та не впускав її до спірної квартири.

Із заявами також звертався ОСОБА_3 ( а.с.74-79).

Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_11А.у судовому засіданні вказували на те, що ОСОБА_3 перешкоджає матері та батькові проживати у квартирі, змінив замки, не віддає речі та одяг з квітня 2016 року.

Свідок ОСОБА_12, працюючий дільничним інспектором Інгульського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області пояснив, що за заявою ОСОБА_1, яка просила надати допомогу у доступі до квартири для того, щоб забрати необхідні речі та одяг, він виходив до спірної квартири у 2018 році та бачив у кімнаті речі, які належать ОСОБА_1 , згідно особистих пояснень ОСОБА_3 Проте речі так і залишились у квартирі, оскільки його було переведено на іншу посаду та він не займався більш цією справою.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, судом встановлено, що ОСОБА_3 з квітня 2016 року не пускає позивача до квартири, не віддає їй речі, одяг, змінив замки до квартири, тим самим чинить перешкоди у користуванні його матір’ю квартирою, де вона проживала та в якій вона зареєстрована. Отже вона не проживає у квартирі більше року з поважних причин, та весь цей час намагалась повернутись до квартири для проживання у ній, усі її речі та одяг перебувають у квартирі.

Таким чином, доводи позивача знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та повністю спростовують доводи відповдача.

Частиною 1 статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Положеннями частини 4 статті 156 ЖК України визначено, що до членів сім’ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім’ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Підстави втрати членом сім’ї власника житла права користування цим житлом визначені ч. 2 ст. 405 ЦК України. Відповідно до зазначеної норми член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Інших підстав для втрати членом сім’ї власника житла права користування житлом ЦК України не визначає.

Правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-709цс16 передбачено, що користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім’ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім’ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім’ї власника без поважних причин понад один рік.

Таким чином позивач, як член сім’ї власника має право користуватися квартирою нарівні з власником – її сином ОСОБА_3, а тому підлягає вселенню до цієї квартири, через що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Зважаючи на вищевикладене, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання його матері ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_3 не підлягають задоволенню .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення – задовольнити.

Вселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, серія та номер паспорта ЕО360565, до квартири АДРЕСА_3.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Ленінський районний суд м. Миколаєва або безпосередньо до Апеляційного суду Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, серія та номер паспорта ЕО360565, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3;

Відповідач - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, серія та номер паспорта ЕО316690, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Повне судове рішення складено 04.10.2018 року.

Суддя Н.С. Тихонова