Рішення № 76913644, 03.10.2018, Томашпільський районний суд Вінницької області

Справа № 146/532/18

РІШЕННЯ

Іменем України

"03" жовтня 2018 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Пилипчука О.В.

з участю секретаря Бойко Т.Є.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в смт. Томашполі цивільну справу

ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»

відповідач: ОСОБА_1

вимоги позивача: про стягнення заборгованості

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В березні 2018 року представник публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 44474,20 гривень та судові витрати.

Представник ПАТ КБ «Приват Банк» позов обґрунтував наступним.

Відповідно до укладеного договору б/н від 19.08.2013 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керується п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг.

Представник позивача зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Згідно п.2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов’язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором.

Згідно п.2.1.1.5.6 Умов та правил надання банківських послуг, у разі невиконання зобов’язань за договором, на вимогу банку виконати зобов’язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.

Власник карти зобов’язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п.1.1.2.7 Умов та правил надання банківських послуг.

Також представник позивача вказує, що відповідно до кредитного договору, при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов’язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн + 5 % від суми позову.

Відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, тобто відповідач зобов’язання за договором не виконала.

У зв’язку з порушенням зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 28.02.2018 має заборгованість в сумі 44474,20 грн, що складається із: заборгованості за кредитом в сумі 295,00 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 36847,97 грн; заборгованості за пенею та комісією в сумі 4737,22 грн; штрафу (фіксованої частини) в сумі 500,00 грн, штрафу (процентної складової) в сумі 2094,01 грн.

На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов’язань і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ПАТ КБ «ПриватБанк», тому останні вимушені з даним позовом звернутися до суду.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

До матеріалів позовної заяви представником позивача додано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 24 квітня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження, судове засідання призначено на 08-30 годину 9 липня 2018 року.

9 липня 2018 року відкладено розгляд справи на 09-30 годину 3 жовтня 2018 року в зв’язку з перебуванням головуючого у справі на лікарняному.

3 жовтня 2018 року відповідачем подано заяву про розгляд справи у її відсутності.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

В судове засідання представник філії ПАТ КБ «ПриватБанк» не з’явився, однак в матеріалах справи міститься клопотання представника банку, в якій останній просить справу слухати у його відсутності, позов підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилася, однак подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності з наданими поясненнями, згідно яких позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» не визнає, оскільки кредиту в розмірі 2000 гривень не отримувала, а лише отримувала картку для отримання коштів з центру зайнятості, підписавши не зрозумілі їй листки.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскільки від відповідача не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, як то передбачає ст. 240 ЦПК України, у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, а тому суд вирішує справу на підставі наявних у справі доказів відповідно ст. 280 ЦПК України.

Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснювалося.

Суд, розглянувши заяви сторін у справі, дослідивши матеріали справи, з’ясувавши права та обов’язки сторін, оцінивши належність ї достовірність письмових пояснень сторін по справі, сприяючи всебічному й повному з’ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідно до п.11 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року, суд, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторін, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, має мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за Кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, згідно ч. 2 цієї норми, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Отже, до правовідносин сторін за кредитним договором підлягають застосуванню норми, які регулюють відносини позики, якщо це не суперечить суті кредитного договору.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Умовами ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам.

В силу ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.ч.1, 2ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно ч. 1ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до розділу 2.4-2.5. Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223зі змінами, яке діяло на час виникнення вказаних правовідносин, договір укладається в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в емітента, а другий примірник договору емітент зобов'язаний надати клієнту під підпис. Емітент зобов'язаний під час видачі спеціального платіжного засобу надати клієнту договір, правила використання спеціального платіжного засобу і тарифи банку. Емітент зобов'язаний забезпечити наявність у договорі таких умов: тип спеціального платіжного засобу; види платіжних операцій, які клієнт має право здійснювати з використанням спеціального платіжного засобу, правила та максимальний строк їх виконання; порядок обслуговування рахунку (за дебетовою, дебетово-кредитною або кредитною схемою, розміри гарантійного забезпечення та/або не знижувального залишку коштів на рахунку, порядок кредитування клієнта, порядок установлення курсу продажу, обміну або конвертації іноземної валюти тощо); тарифи банку на обслуговування операцій з використанням спеціального платіжного засобу на момент укладення договору та порядок повідомлення клієнта про їх зміну; ліміти та/або обмеження за операціями з використанням спеціального платіжного засобу або платіжних додатків, реалізованих у спеціальному платіжному засобі (за наявності); право клієнта на одержання виписок про рух коштів за його рахунком та порядок їх отримання; порядок забезпечення емітентом та клієнтом безпеки під час користування спеціальним платіжним засобом; порядок розгляду спорів; відповідальність емітента та клієнта тощо.

Відповідно до п.2.6 Положення емітент перед укладенням договору зобов'язаний ознайомити клієнта з умовами одержання спеціального платіжного засобу, переліком необхідних документів, тарифами на обслуговування та правилами користування спеціальним платіжним засобом. Ця інформація має бути викладена в доступній формі й розміщуватися в доступному для клієнтів місці в банку та на офіційному сайті емітента в мережі Інтернет, а також надаватися клієнтам на їх вимогу в письмовій або електронній формі.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 підписала 19 серпня 2013 року анкету-заяву, надавши свої паспортні дані. Тобто, ОСОБА_1, підписавши дану анкету-заяву, виявила бажання отримати у позивача платіжну картку (а.с.7).

Однак, з даної анкети-заяви суд не вбачає, яку саме платіжну карту ОСОБА_1 отримала від позивача на своє ім’я, оскільки відповідних підтверджуючих знаків у графах з назвами платіжних карток в дані анкеті-заяві не проставлено. Не зазначено також і суми бажаного кредитного ліміту по платіжній картці, як і дійсно наданої суми кредиту на платіжну картку.

Окрім того, в даній анкеті-заяві не проставлено відмітки, яка б підтверджувала, що ОСОБА_1 отримала пам’ятку клієнта, яка містить, в тому числі, тарифи і основні умови обслуговування і кредитування чи ознайомилася з її змістом під підпис.

До матеріалів позову позивачем надано витяг з тарифів обслуговування кредитних кар «Універсальна», а саме: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD», яку суд не може брати до уваги, оскільки позивачем не зазначено, який саме тариф надано відповідачу, і, відповідно, відповідачем не підписано даного витягу (а.с.8).

Окрім того, позивачем не надано до суду довідки, підписаної відповідачем, про умови кредитування з використання відповідної кредитки по договору кредиту від 19.08.2013.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на невиконання відповідачем умов договору без номеру від 19.08.2013.

В обґрунтування позову щодо укладення кредитного договору позивач суду надав розрахунок заборгованості за договором № б/н від 19.08.2013 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1,Ю станом на 28.02.2018 (а.с.5), однак з даного розрахунку не вбачається користування ОСОБА_1 коштами кредиту.

Аналізуючи надані суду письмові докази, які надані в обґрунтування позову, суд приходить до висновку, що вони не свідчать про укладення сторонами 19.08.2013 кредитного договору та невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором, з наступного.

Анкета-Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 19.08.2013, свідчить про те, що ОСОБА_1 виявила бажання отримати у позивача кредитну картку, що засвідчується її підписом, і не містить відомостей про бажання отримати якусь конкретну кредитку.

Посилання позивача на довідку про умови кредитування з використання кредитки не дає підстав для застосування даних умов до договору без номеру від 19.08.2013 та не є частиною даного договору, дана довідка не являється доказом того, що відповідач був ознайомлений з умовами кредитування по договору без номеру від 19.08.2013.

Суду не надані докази отримання відповідачем платіжної кредитної картки в день укладання договору б/н від 19.08.2013, а також про відкриття карткового рахунку, розмір кредитного ліміту, строк дії платіжної картки. Твердження позивача про те, що відповідач отримав платіжну картку, так як користувався грошима суд не бере до уваги у зв’язку з тим, що докази надані позивачем по даним фактам належним чином не засвідчені, не містять дати їх складання, відомостей ким складені, мокрої печатки та підписів.

Суд не бере до уваги доводи позивача про видачу відповідачу 19.08.2013 кредитної картки із сумою 2000 гривень, так як в обґрунтування даних тверджень позивач не надав належних та допустимих доказів цього. Як доказ заборгованості за відповідачем, позивач послався на інформацію з програми, з якої неможливо встановити чи вона стосується відповідача, так як в ній відсутні ініціали відповідача, та фактично будь-які відомості щодо нього, про саму кредитну картку, номер картки, термін дії, вид картки та іншу інформацію, яка б свідчила про те, що кредитна картка випущена по Договору б/н від 19.08.2013.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження даних доводів суду надані не були, у зв’язку з чим наведені твердження позивача носять характер припущення.

Окрім того, згідно з правовою позицію Верховного Суду України сформовану у справі № 6-16цс15 від 11.03.2015 р., у якій зазначається, що надання споживчого кредиту фізичним особам не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі не містять підпису позичальника.

Позивачем не було надано суду доказів, що умови та правила надання банківських послуг, в редакції наданій суду, та Тарифи банку, є складовою частиною укладеного договору без номера від 19.08.2013 та діяли під час його укладання, так як в них відсутній підпис відповідача. Посилання позивача про те, що умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку є публічно доступними не свідчить про те, що саме з даними Умовами та правилами був ознайомлений відповідач та саме ці умови він розумів під час підписання Анкети-Заяви, доказів цього суду надані не були.

Підписання анкети-заяви не вважається підписанням договору щодо Умов та Правил надання банківських послуг, не можуть бути визнані обґрунтованими, тому що згідно з приписами положень статей 634,638 ЦК України, підписавши заяву, відповідач прийняв пропозицію позивача та приєднався до договору згідно з умовами та правилами надання банківських послуг на умовах, викладених у зазначеній заяві.

Суд позбавлений можливості визначити наявність між сторонами договірних зобов’язань, так як в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази надання відповідачу платіжної картки, користування ним кредитним лімітом та виникнення певних зобов’язань договірного характеру щодо повернення коштів, а тому розрахунок заборгованості за договором б/н від 19.08.2013 року не береться до уваги як доказ наявності у відповідача заборгованості перед Банком, так як, сам позивач посилався у письмових поясненнях, складений відповідно до тарифів визначених довідкою про умови з використанням іншої платіжної картки, а саме для отримання коштів з Центру зайнятості, яка стосується зовсім іншого договору, а також з урахуванням наданих позивачем умов та правил надання банківських послуг та витягу з тарифів, які відрізняються від умов визначених у наведеній Довідці, та, як встановлено, не являються складовою частиною Договору про надання банківських послуг від 19.08.2013 року.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження існування між ним та ОСОБА_1 зобов’язальних правовідносин, які виникли з кредитного договору, у зв’язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Окрім того,суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь банку комісії є безпідставною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу. При цьому позивач нараховував, а відповідач мав сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку, що є незаконним.

Таку правову позицію Верховний Суд України виклав у своїй постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16.

Як вбачається з позовної заяви банку позивач не зазначив, які саме послуги за комісією надавались відповідачу ОСОБА_1

З огляду на вказану обставину та наведену правову позицію Верховного Суду України суд вважає, що підстави для покладення на ОСОБА_1 обов'язку за договором кредиту щодо сплати комісії відсутні.

Суд також вважає, що позовна вимога про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» штрафу є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобовзується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Суд встановив, що відповідач не брала на себе зобов’язання ’ зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту.

Таку правову позицію Верховний Суд України виклав у своїй постанові від 22 березня 2017 року у справі №6-2320цс16.

При цьому в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, які б підтверджували, що відповідач брав на себе зобов’язання зі сплати штрафу в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦПК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

За змістом даної норми, пеня та штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи банком вже нараховано заборгованість за пенею.

Тобто аналізуючи дані умови та розрахунок заборгованості за кредитом, судом встановлено, що за порушення позичальником строків виконання зобов’язання за кредитним договором банком одночасно нараховано пеню та штраф.

Таким чином банк просить застосувати до боржника подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те саме порушення договірного зобов’язання (прострочення виконання грошового зобов’язання), що суперечить вимогам ч.1 ст. 61 Конституції України та ч.3 ст. 509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне у те саме правопорушення, та нараховано відсотки на неустойку, а зобов’язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Таким чином суд прийшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафів.

Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, зокрема те, що надані позивачем витяг з Умов та правил надання банківських послуг, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» не свідчать про укладення між сторонами договору по відкриття кредитної лінії 19.08.2013 року чи будь-якого іншого кредитного договору, за яких сторонами не визначені істотні умови договору, не визначено розмір кредитів, якими міг користуватися відповідач, порядок і розмір погашення заборгованості, наслідки порушення зазначених умов тощо, які відповідно до ст. 1054 ЦК України є обов’язковими під час укладання кредитного договору, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вимоги ст.141 ЦПК України, судові витрати в даній справі не відшкодовуються і залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 20, ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554, ст. 610-611, ч. 1 ст. 1054, ч. 2 ст. 1054, ч. 3 ст. 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 258, 263, 264, 265, 268, 279, 280-282, 289, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:

Позивач: публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»-код ЄДРПОУ 14360570, р/р 29092829003111, МФО 305299, адреса: 01001, м.Київ, вул. Грушевського, 1Д.

Відповідач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт серії АВ № 948175, виданий 14.07.2011 Томашпільським РВ УМВС України у Вінницькій області, адреса: 24240, Вінницька область, Томашпільський район, смт Вапнярка, вул.Незалежності, 50.

Суддя: ОСОБА_3