Постанова № 76905411, 27.09.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 року м. ОдесаСправа № 915/355/18Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

суддів: Величко Т.А., Лавриненко Л.В.

при секретарі - Лук’ященко В.Ю.

За участю представників:

Від позивача: не з’явився

Від відповідача: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМПЕРІЯ-АГРО”

на рішення господарського суду Миколаївської області від 15.06.2018 року, суддя в І інстанції Алексєєв А.П., повний текст якого було складено 25.06.2018 року в м. Миколаєві

у справі № 915/355/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Підприємство матеріально-технічного забезпечення “Інженерний центр “Реагент”

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМПЕРІЯ-АГРО”

про: стягнення 383454,48 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Підприємство матеріально-технічного забезпечення “Інженерний центр “Реагент” (далі - Підприємство) звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМПЕРІЯ-АГРО” (далі – Товариство) про стягнення 311 000 грн. основного боргу, а також 37 320 грн. пені, 31 100 грн. штрафу, 3421 грн. втрат від інфляції та 613,43 грн. 3% річних, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору купівлі – продажу № ДП 1/18 від 30.01.2018р. щодо оплати у повному обсязі поставленого у березні 2018 року товару у встановлений строк.

В обґрунтування пред’явлених вимог позивач посилався на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору купівлі – продажу № ДП 1/18 від 30.01.2018р. прострочив оплату товару, отриманого за видатковою накладною № 1030 від 07.03.2018 та здійснив часткову оплату товару у розмірі 465 520 грн., заборгованість становить 311 000 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також на підставі п. 6.2 договору – 37320 грн. пені, 31 100 штрафу та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України – 3421 грн. втрат від інфляції і 613,43 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.06.2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ “ІМПЕРІЯ-АГРО” на користь ТОВ “Підприємство матеріально-технічного забезпечення “Інженерний центр “Реагент” 311000,00 грн. основну заборгованість за договором купівлі-продажу № ДП 1/18 від 30.01.2018 року, 37320,00 грн. – пеню, 31100,00 грн. – штраф, 613,48 грн. – 3% річних, 5694,30 грн. судовий збір. В іншій частині позову щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 3421,00 грн. – відмовлено.

Рішення суду з посиланням на приписи ст. ст. 11, 202, 509, 629, 712, 692, 530 ЦК України мотивовано встановленими по справі обставинами, на підставі яких суд дійшов висновку, що відповідач не надав належних доказів виконання своїх зобов’язань за укладеним договором № ДП 1/18 від 30.01.2018р. щодо оплати у повному обсязі одержаного товару у встановлений строк, отже наявний борг, а також пені, штраф та 3% річних підлягають стягненню на користь позивача.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ “ІМПЕРІЯ-АГРО” звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою позивач посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято на підставі неповністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права. Скаржник вважає розрахунок пені невірним, необґрунтованим та таким, що не відповідає законодавству; штраф та пеню можливо стягувати разом лише за різні порушення умов договору; пеня та річні не можуть одночасно застосовуватись за порушення одного грошового зобов’язання.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду. Враховуючи, що частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 30.01.2018 року між Підприємством (продавець) та Товариством (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № ДП 1/18, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов’язався передати у власність покупця товар згідно специфікацій, які є невід’ємною частиною даного договору, а покупець зобов’язався прийняти і оплатити його на умовах даного договору.

За умовами п.п. 2.1, 2.3 договору, ціна на товар вказана у специфікаціях, які є невід’ємною частиною даного договору; покупець зобов’язаний здійснити оплату шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця у розмірі та на умовах, вказаних у специфікаціях, які є невід’ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 3.2 договору постачання товару здійснюється партіями протягом строку дії договору. Конкретні об’єми постачання погоджуються сторонами шляхом зазначення у специфікаціях, які є невід’ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 3.5, 3.6 договору на кожну партію товару продавець надає покупцю податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умов відносно реєстрації у порядку, визначеному законодавством України, електронного підпису уповноваженої платником особи, і зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних; право власності на товар за даним договором переходить від продавця до покупця у момент отримання товару та супроводжуючих його документів.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що у випадку прострочення виконання грошових зобов’язань покупець повинен сплатити продавцю пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого зобов’язання за кожний день прострочення виконання. За прострочення оплати понад 10 днів покупець сплачує продавцю додатково штраф у розмірі 10% від вартості простроченого грошового зобов’язання. Штрафні санкції припиняються через один рік.

Відповідно до п. 9.2 договору він набуває чинності з дня його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2020 року.

Специфікацією № 1 від 30.01.2018, яка є додатком до даного договору, сторони погодили поставку товару - Магній сульфат 7-водний кількістю 108000 кг, загальною вартістю 777600,00 грн. з ПДВ; строк поставки товару – березень 2018 року; умови та строки оплати:

- передплата 20% протягом 5 к.д. після підписання специфікації;

- 40% протягом 30 к.д. після підписання специфікації;

- 20% протягом 60 к.д. після підписання специфікації;

- 20% вартості товару, визначеної у відповідній видатковій накладній, сплачується відповідачем протягом п’яти банківських днів з дати реєстрації позивачем податкових накладних у Єдиному державному реєстрі податкових накладних на всю вартість поставленого товару і повідомлення про це позивачем відповідача.

На виконання своїх зобов’язань за укладеним договором та згідно з специфікацією до нього позивач у березні 2018 року поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 776 520 грн., що підтверджується відповідною видатковою накладною № 1030 від 07.03.2018, підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками, довіреністю № 278 від 07.03.2018 та податковими накладними № 698 від 31.01.2018, № 800 від 27.02.2018, № 206 від 07.03.2018, і останнім не заперечується.

Отже, за встановленими судом на підставі вищезгаданих документів обставинами справи загальна вартість поставленого позивачем відповідачу товару за вищевказаним договором складає 776 520 грн.

Поставлений товар відповідач оплатив частково на суму 465 520 грн., що підтверджується платіжними документами наявними в справі, а весь інший отриманий товар залишився неоплаченим, у зв’язку з чим в нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 311 000 грн., що підтверджується обґрунтованим розрахунком обчисленим позивачем.

Отже, заборгованість відповідача за поставлений товар з урахуванням часткової оплати в розмірі 465 520 грн. станом на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом становить 311 000 грн.

Претензією № 391 від 05.04.2018р. позивач повідомив відповідача про наявність простроченої заборгованості за договором № ДП 1/18 від 30.01.2018 та виклав вимогу негайно сплатити суму заборгованості за поставлений згідно з вищевказаною накладною товар в розмірі 311 000 грн., а також нараховані пеню, штраф, проценти річних та інфляційні нарахування.

Проте, відповідач залишив цю претензію без відповіді і задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Предметом даного судового розгляду є вимоги постачальника до покупця про стягнення заборгованості, пені, штрафу, процентів річних та втрат від інфляції у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати одержаного товару на підставі договору та видаткової накладної.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Дії сторін (передача постачальником товару покупцю за видатковою накладною, прийняття товару покупцем) відповідають змісту правовідносин за договором поставки, який є підставою для виникнення у його сторін прав та обов’язків, визначених цим договором.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов’язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не спростовуючи факту отримання від позивача товару у визначених кількості та вартості, не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв’язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 311 000 грн. правомірно визнано місцевим судом таким, що підлягає стягненню.

За прострочення виконання грошового зобов’язання позивач на підставі п. 6.2 договору купівлі-продажу нарахував відповідачеві 37320 грн. пені, 31 100 грн. штрафу та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 613,43 грн. 3% річних і 3421 грн. втрат від інфляції.

Статтею 175 ГК Україн6и встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За змістом ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб’єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і договір є обов’язковим до виконання.

Невиконання зобов’язання або виконання зобов’язання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами спірного договору строку виконання грошового зобов’язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не спростовано, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача пені, штрафу, процентів річних та втрат від інфляції є обґрунтованою.

За результатами перевірки обчислених позивачем розрахунків пені, штрафу та процентів річних судом першої інстанції правильно встановлено, що вони відповідають умовам укладеного сторонами договору та чинному законодавству і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими, доводи відповідача не містять власного контррозрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірно були задоволені місцевим судом.

Водночас, нарахування позивачем втрат від інфляції за квітень 2018 року у розмірі 3 421 грн. є безпідставним, оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом 24.04.2018 року, що підтверджується відміткою канцелярії суду на позовній заяві, а індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться в пунктах 2.1, 4.1 постанови пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

А тому, викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника про те, що штраф та пеню можливо стягувати разом лише за різні порушення умов договору, а пеня та річні не можуть одночасно застосовуватись за порушення одного грошового зобов’язання, колегія суддів відхиляє як безпідставні.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 8541,46 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 15 червня 2018 року у справі № 915/355/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМПЕРІЯ-АГРО” - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

ОСОБА_1