Рішення № 76905114, 26.09.2018, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 вересня 2018 року м. ТернопільСправа № 921/240/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В.

при секретарі судового засідання Сиротюк К.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Малого приватного підприємства фірми "Ерідон", вул. Леніна, буд. 46, с. Княжичі, Києво-Святошинський район, Київська область, 08143 (поштова адреса: а/с 50, м. Київ, 03191)

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Білокриниця", с. Білокриниця, Кременецький район, Тернопільська область, 47013

про стягнення суми основного простроченого боргу з врахуванням індексу інфляції за отриманий товар - 284 504,30 грн., річних згідно ст.625 ЦК в сумі 26 692,87 грн., пені - 78 080,56 грн., відсотків за користування товарним кредитом 104 376,36 грн.

за участі представника позивача ОСОБА_2, довіреність № 02/01-151від 02.01.18р.

Суть справи:

МПП фірма "Ерідон" звернулась до Господарського суду Тернопільської області із позовом до ОСОБА_1 підприємства "Білокриниця" про стягнення суми основного боргу з врахуванням індексу інфляції за отриманий товар - 284 504,30 грн., десять відсотків річних згідно ст.625 ЦК в сумі 26 692,87 грн., пені - 78 080,56 грн. та процентів за користування товарним кредитом - 104 376,36 грн.

Ухвалою від 12.07.2018 судом відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче засідання.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на неналежне виконання його контрагентом умов договору поставки №2587/17/170 від 03.04.2017, в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, зважаючи на що у відповідача виникла заборгованість, сума якої, з урахуванням додаткових нарахувань та штрафних санкцій, заявлена до стягнення у судовому порядку.

Представник відповідача у судове засідання 26.09.2018 року не з'явився. Натомість, на електронну пошту суду від останнього надійшло клопотання №б/н від 25.09.2018 про перенесення судового засідання на іншу дату, оскільки представник братиме участь в іншому судовому засіданні по справі №609/921/18.

За процесуальними нормами, що містяться у ч.2 ст.202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку з визначених підстав, зокрема, у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

При цьому суд враховує, що у даній справі неявка представників у судове засідання є не першою; дата наступного розгляду справи у судовому засіданні 05.09.2018 узгоджувалася судом із обома учасниками судового процесу, в тому числі представниками відповідача та жодних застережень від них щодо проведення судового засідання 26.09.2018 не надходило; підставою для оголошення перерви була необхідність отримати від відповідача додаткові пояснення , які надійшли до матеріалів справи 20.09.2018.Окрім цього, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах. У цій справі інтереси приватного підприємства "Білокриниця" представляли двоє представників. Однак, причини неявки у судове засідання директора ОСОБА_3, який до того ж підписував відзив на позов та додаткові пояснення, а відтак був обізнаний із обставинами справи, взагалі нічим не мотивовані.

З наведеного в сукупності та зважаючи, що за п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України, неявка відповідача не є підставою для відкладення розгляду справи, судом відхиляється клопотання ПП "Білокриниця" про перенесення розгляду справи на іншу дату. Як наслідок, розгляд справи продовжується за відсутності його представників.

Разом з тим, відповідач частково заперечує проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву №б/н та б/д (вх. №14650 від 30.07.2018) та пояснень, які надані його представниками у судовому засіданні 05.09.18 р. Зазначає, що за домовленістю сторін оплата за поставлений товар відбувалася з відстрочкою платежу, кінцевим терміном оплати мало бути 22.05.2017, однак він дійсно був пропущений відповідачем. Разом з тим, вважає, що нараховані позивачем штрафні санкції та інфляційні втрати є необґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству України. На думку відповідача сума позовних вимог у цій справі може складати лише 284 061,98 грн., з яких: 254 800,22 грн. – сума основного боргу, 21 856,95 грн. – пеня та сума сплаченого судового збору в розмірі 7 404,81 грн.

Крім того, відповідач зазначає, що його контрагентом до договору поставки включено положення , якими без будь-яких законних підстав продовжено строк нарахування та строк позовної давності відносно штрафних санкцій. Натомість, за твердженням ПП "Білокриниця", позовна давність може бути збільшена за домовленістю сторін шляхом укладення окремого письмового договору. Однак, жодного правочину про збільшення строків позовної давності та строків нарахування штрафних санкцій між учасниками договірних відносин не укладалось.

Розгляд даного спору здійснювався із технічною фіксацією судового процесу та у режимі відеоконференції, в порядку ст.ст. 197, 222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Як слідує із матеріалів справи, 03 квітня 2017 року між МПП фірма "Ерідон" (Постачальник) та ПП "Білокриниця" (Покупець) було укладено договір поставки №2587/17/170 (далі - Договір поставки), відповідно до п.1.1. якого Постачальник зобов'язався поставити Покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (Товар), а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити вартість такого товару.

Ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро), зазначається у Додатках до цього договору. Ціна товару в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату фактичної оплати товару на умовах цього договору. Еквівалент ціни товару в іноземній валюті, який зазначено в Додатку до цього договору, є незмінним на весь період дії цього договору (п. п. 2.1- 2.2 Договору поставки).

У п.3.2. правочину сторони погодили, що визначення ціни та загальної вартості товару, що підлягає оплаті Покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківській валютній біржі на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати товару. Для визначення курсу Міжбанку сторони використовують дані, розміщені на веб-сайті http://minfin.com.ua/currency/mb/archive/, якщо інші джерела визначення курсу іноземних валют не зазначені у Додатках до цього договору.

Відповідно до п.3.5 Договору, у разі коли на момент проведення розрахунків (на дату здійснення оплати) курс продажу іноземних валют, визначений у відповідності до умов п.3.2., буде меншим за відповідний курс, використаний на момент оформлення видаткових накладних, Покупець проводить оплату отриманого товару, виходячи із курсу продажу іноземних валют, використаного на дату оформлення видаткових накладних.

Згідно п.3.6. товар, що був отриманий Покупцем, в межах цього договору тільки за видатковими накладними (без підписання Додатку та без здійснення попередньої оплати), підлягає повній оплаті з дотриманням умов пунктів 3.2. та 3.3. цього договору, не пізніше 10 банківських днів з моменту його отримання.

Перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця, а також приймання товару по кількості та якості, здійснюється в момент передачі товару за видатковою накладною. Датою передачі є дата оформлення видаткової накладної, яка підписується представником Покупця (п.5.3. договору).

Відповідно до п.9.2. Договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками і діє до 31.12.2017, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків.

При цьому суд враховує, що між сторонами також було укладено Додаток №2587/17/170-1/МО від 03.04.2017 до договору поставки, згідно п.2 якого загальна вартість товару, що поставляється по цьому договору становить 254 800,22 грн., в тому числі ПДВ - 42 466,70 грн. Оплата повної вартості товару, який поставляється на умовах цього Додатку, здійснюється покупцем без дотримання умов пунктів 3.2-3.3 та 3.5 Договору поставки.

Згідно п.4 Додатку у разі відвантаження Постачальником товару без отримання від Покупця попередньої оплати такий товар буде вважатись поставленим на умовах відстрочення оплати. У цьому разі, Покупець зобов'язаний оплатити такий товар впродовж 30 календарних днів з моменту його отримання за видатковою накладною, або у той строк підписати з Постачальником Додаткову угоду про зміну умов придбання та оплати отриманого товару.

Цей додаток є невід'ємною частиною Договору поставки.

На виконання своїх договірних зобов'язань, підприємством поставлено товар Покупцю на загальну суму 254 800,22 грн. грн., що підтверджується видатковою накладною №32894 від 21.04.2017.

Вищезазначений первинний документ бухгалтерського обігу, підписаний представниками сторін без будь-яких зауважень та заперечень. Як наслідок, суд вважає належним чином підтвердженим факт поставки відповідачу товару на загальну суму 254 800,22 грн.

Однак, ПП "Білокриниця" не провело оплати за отримані матеріальні цінності у строки, визначені договором. Тому між учасниками договірних відносин 05.09.17 р. було проведено взаєморозрахунок та складено Акт звірки, згідно якого заборгованість по спірних поставках становить 254 800,22 грн. Вказаний акт підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками господарюючих суб'єктів. Крім цього, щодо суми основної заборгованості не заперечує і сам відповідач, про що ним зазначено у відзиві на позов.

Разом з тим, на час звернення із позовом до суду даний борг залишається неоплаченим.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

Взаємовідносини, що склалися між учасниками спору суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України). Загальними положеннями про купівлю-продаж (параграф 1 глави 54 ЦК України) передбачено право продавця вимагати оплати товару.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За частиною 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, умовами укладеного учасниками спору Додатку до договору передбачено, що оплата товару здійснюється впродовж 30 календарних днів з моменту його отримання за видатковою накладною.

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин, сума основної заборгованості станом на час звернення із позовом та вирішення даного спору становить 254 800,22 грн. А тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.

За статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 6.7 Договору поставки, в разі невиконання Покупцем зобов'язань щодо оплати товару чи невиконання зобов'язань передбачених пунктами 3.2. та 3.3. цього договору, Покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника 10% (десяти відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст.625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Так, позивачем заявлені вимоги про стягнення 10% річних за період з 22.05.2017 по 14.06.2018 на суму 26 692,87 грн.

Перевіривши відповідність здійснених позивачем обчислень з урахуванням дати виникнення грошового зобов'язання та дати оплати, суд прийшов до висновку, що до стягнення підлягають десять відсотків річних, які нараховані за період з 23.05.2017 по 14.06.2018. А зважаючи, що заявлена до стягнення сума - 26 692,82 грн. не перевищує максимально допустиму, то судом позов у цій частині задовольняється в повному обсязі.

Окрім цього, приватним малим підприємством до предмету позову включені інфляційні нарахування в суму 29 704,08 грн. за розрахунковий період з 22.05.2017 по 14.06.2018.

Згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

У пункті 3.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не вправі нараховувати інфляційні втрати на суму боргу за товар, оскільки за договором сторонами визначалася ціна товару з урахуванням іноземної валюти, що не підлягає знеціненню.

Валютна складова, при визначені учасниками цього спору ціни та загальної вартості Товару, обумовлена ними у пунктах 3.2 -3.3 та 3.5 Договору поставки та підлягає застосуванню у разі, коли товар був отриманий Покупцем тільки за видатковими накладними, без підписання Додатку ( п.3.6 Договору поставки).

Спірна ж господарська операція між контрагентами була проведена в порядку, на умовах та в строки , які визначені Договором поставки та Додатком № 2587/17/170-1/МО від 03.04.17 р. до нього. Можливість такого, учасниками договірних відносин обумовлена у п.3.1 Договору поставки.

В свою чергу, у пункті 3 Додатку контрагенти узгодили , що оплата повної вартості товару, який поставляється на умовах цього Додатку, здійснюється покупцем без дотримання умов пунктів 3.2-3.3 та 3.5 Договору поставки, тобто саме тих положень, що передбачали валютну складову при розрахунках.

З наведеного суд констатує, що за спірною поставкою, сторонами кінцева ціна товару із застосуванням еквіваленту в іноземній валюті не визначалася. Вказане, зокрема, засвідчується і відомостями п.1 Додатку та видаткової накладної №32894 від 21.04.17 р. де немає жодних посилань на курси долару США чи Євро.

Як наслідок, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та виходячи з норм чинного законодавства, суд погоджується з останнім та вважає обґрунтованим є стягнення з відповідача суми основного простроченого боргу з врахуванням індексу інфляції за отриманий товар - 284 504,30 грн.

Щодо позову в частині стягнення процентів за користування товарним кредитом в загальній сумі 104 376,36 грн. в розмірі 36% річних, суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За змістом вказаної статті, поняття "користування чужими грошовими коштами" це не тільки зобов'язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове використання (позика, кредит, банківський вклад тощо), але і випадки прострочення сплати грошей за будь-якими оплатними зобов'язаннями. Виключення із даного правила, тобто звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, може бути встановлено тільки договором між фізичними особами. Буквальне тлумачення даної правової норми дозволяє зробити висновок, що юридичні особи не можуть бути звільнені від цього обов'язку.

У частинах 1 та 5 ст. 694 ЦК України законодавець обумовив, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Договором поставки між сторонами розмір процентів за користування чужими грошовими коштами визначений не був.

Разом з тим, у п. 5 Додатку №2587/17/170-1/МО від 03.04.2017 до Договору поставки, який є його невід'ємною частиною встановлено, що у разі невиконання зобов'язань щодо оплати отриманого товару впродовж 30 календарних днів, Покупець відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 ЦК України зобов'язаний сплати на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом (користування чужими грошовими коштами) у розмірі 36% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем товару за період від дня отримання товару та до дня його фактичної оплати.

Щодо твердження відповідача по неможливість одночасного нарахування пені та процентів за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає, що відповідальність за прострочення розрахунку за товар у виді пені та плата за користування чужими грошовими коштами мають різну правову природу. Чинним законодавством не встановлено заборони на їх одночасне застосування.

Здійснивши перерахунок наданого позивачем розрахунку процентів за користування чужими грошовими коштами, суд погоджується з останнім та вважає обґрунтованим стягнення 36% річних у розмірі 104 376,36 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Викладеними у пункті 6.2 спірної угоди умовами, учасники договірних відносин узгодили, що Покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Крім цього, контрагенти домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим договором відповідно до п.6 ст.232 ГК України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності ст.259 ЦК України, продовжується до 3-ох років (п.6.8. Договору).

Згідно поданого розрахунку, позивачем за неналежне виконання умов договору за період з 22.05.2017 по 14.06.2018, нарахована пеня в сумі 78 080,56 грн.

У своїх запереченнях відповідач зазначає, що ПМП "Ерідон" до договору поставки включено пункт, яким без будь-яких законних підстав продовжено строк нарахування та строк позовної давності відносно штрафних санкцій, що суперечить нормам чинного законодавства, оскільки між сторонами не укладалось окремого письмового договору з даного приводу.

Суд, вважає такі доводи відповідача безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Будь яких імперативних вказівок на те, що такий правочин має бути складений окремим письмовим документом цивільне законодавство не містить.

Натомість, згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до п.6.8 правочину строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій був збільшений до 3-ох років.

Учасники досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, встановлена законом, збільшується за домовленістю сторін. Це відповідає вимогам ч. 1 ст. 259 ЦК України та свідчить про дотримання позивачем строків позовної давності.

Посилання відповідача не те, що до Договору поставки положення щодо позовної давності включені ПМП "Ерідон" протиправно фактичним обставинам не відповідають. Адже за ст.ст. 6, 626- 627 ЦК України, договором є домовленість обох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов. Положення щодо позовної давності у договорі погодили обидві сторони, а відтак вона є обов'язковою для виконання ними.

Таким чином, з урахуванням установлених під час розгляду справи обставин, господарський суд дійшов висновку про додержання сторонами письмової форми договору щодо збільшення позовної давності.

За правовими нормами розмір пені, що передбачений статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Проаналізувавши наведений позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення пені, враховуючи період існування заборгованості з 23.05.2017 по 14.06.2018 (оскільки кінцевою датою оплати є 22.05.2017, а не 21.05.2017 як зазначає позивач), врахувавши розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, розмір боргу, суд здійснив відповідний перерахунок та вважає правомірно заявленою пеню у розмірі 26 692,87 грн. В решті позову в цій частині слід відмовити за безпідставністю.

Що стосується клопотання відповідача, викладеному у відзиві на позов, в якому він просить розстрочити виконання рішення на 6 місяців у зв'язку з важким матеріальним становищем підприємства, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Підставою для відстрочки та розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

До обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та які є підставою для розстрочки його виконання, належать хвороба боржника або членів його сім'ї, скрутне матеріальне або фінансове становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи-боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення, має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а до заяви повинні бути додані докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.

Суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних доказів існування виняткових обставин, які б свідчили про неможливість чи ускладнення виконання рішення суду та про наявність скрутного фінансового становища.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем існування підстав для розстрочення виконання рішення.

Суд зважає, що чинне процесуальне законодавство, на обох учасників спору покладає обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень. Належних та допустимих доказів на спростування позову підприємством суду не надано.

Як наслідок, заявлений позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями ст.ст. 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "Білокриниця" (с. Білокриниця, Кременецький район, Тернопільська область, 47013, іден. код 31879740) на користь Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" (вул. Леніна, буд. 46, с. Княжичі, Києво-Святошинський район, Київська область, 08143 (поштова адреса: а/с 50, м. Київ, 03191), іден. код 19420704) – суму основного простроченого боргу з врахуванням індексу інфляції за отриманий товар - 284 504 (двісті вісімдесят чотири тисячі п'ятсот чотири) грн. 30 коп., річних згідно ст.625 ЦК в сумі 26 692 (двадцять шість тисяч шістсот дев'яносто дві) грн. 87 коп., пені – 77 899 (сімдесят сім тисяч вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 06 коп., відсотків за користування товарним кредитом 97 508 (дев'яносто сім тисяч п'ятсот вісім) грн. 20 коп. та сплачений судовий збір в сумі 7 299 (сім тисяч двісті дев'яносто дев'ять) грн. 07 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 04.10.2018

Суддя О.В. Руденко