Рішення № 76904490, 25.09.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 вересня 2018 року № 826/17198/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенко В.П., за участю секретаря судового засідання Скидан С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до третя особа: про Національної академії прокуратури України Генеральна прокуратура України визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

за участю:

позивача - ОСОБА_1;

від відповідача - не з'явився;

від третьої особи - не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

03.11.2014 ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку направив до Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративний позов до Генеральної прокуратури України, у якому просив суд:

- скасувати наказ Генеральної прокуратури України № 1003-к від 24.10.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади доцента кафедри процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення Національної академії прокуратури України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення Національної академії прокуратури України;

- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;

- зобов'язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його звільнення з посади доцента кафедри процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення Національної академії прокуратури України на підставі положень Закону України "Про очищення влади" є порушенням вимог Конвенції, а також практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права України, що зайвий раз обґрунтовує протиправність такого звільнення. Позивач вважає, що рішення відповідача прийнято всупереч принципу правової визначеності, оскільки Закон не оперує чіткою та недвозначною термінологією, а відповідачем не було застосовано жодного правового інструментарію для доведення вини позивача у діях, викорінення яких ставиться за мету Законом України "Про очищення влади".

Ухвалою суду від 10.11.2014 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/17198/14, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

24.11.2014 позивачем долучено до матеріалів справи письмові пояснення до адміністративного позову, у яких останній акцентував увагу на незаконності його звільнення.

24.11.2014 представником відповідача В. Семененко подано письмові заперечення проти позову, у яких останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що на момент звільнення позивач перебував у трудових відносинах з Національною академією прокуратури України.

Ухвалою суду від 24.11.2014 вирішено звернутися до Верховного Суду України із зазначеною ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" положенням Конституції України, а саме пункту 8 частини першої статті 3, частини третьої статті 1, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв'язку;

Відповідно до ухвали суду від 24.11.2014 зупинено провадження у справі № 826/17198/14 до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року у справі № 826/17198/14, та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України.

07.05.2015 представником позивача ОСОБА_5 подано до суду заяву, у якій останній просив суд:

1) замінити відповідача у справі № 826/17198/14 на Національну академію прокуратури України;

2) прохальну частину позову вважати викладеною у наступній редакції:

"- скасувати наказ Національної академії прокуратури України № 1003-к від 24 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади доцента кафедри процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення Національної академії прокуратури України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення Національної академії прокуратури України;

- стягнути з Національної академії прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;

- зобов'язати Національну академію прокуратури України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

Відповідно до ухвали суду від 26.01.2016 прийнято адміністративну справу № 826/17198/14 до провадження судді Арсірія Р.О.

11.05.2016 позивачем подано до суду клопотання про поновлення провадження у справі № 826/17198/14.

Ухвалою суду від 06.06.2016 призначено судове засідання на 15.08.2016 для вирішення клопотання позивача та з'ясування можливості поновлення провадження у вказаній справі.

10.06.2016, 21.06.2016, 04.07.2016 позивачем подано до суду клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою суду від 15.08.2016 поновлено провадження в адміністративній справі № 826/17198/14; прийнято до розгляду заяву про зміну позовних вимог від 07.05.2015; замінено відповідача - Генеральну прокуратуру України на Національну академію прокуратури України; залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Генеральну прокуратуру України.

29.09.2016 представником позивача ОСОБА_6 подано до суду письмові пояснення до адміністративного позову, у яких останній акцентував увагу на тому, що на день звільнення позивач не обіймав посади в органах прокуратури, а працював в Національній академії прокуратури України, яка є окремою структурою та не входить до системи органів прокуратури.

Ухвалою суду від 28.11.2017 зупинено провадження в адміністративній справі № 826/17198/14 до набрання законної сили судовим рішенням у справі Конституційного Суду України за поданням 47 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої та шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої та восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VІІ; рішення Пленуму Верховного Суду України від 16 березня 2015 року про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 16 вересня 2014 року N 1682-VІІ "Про очищення влади" положенням частини третьої статті 22, статей 38, 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 17.11.2014 № 8 Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пункту 2 частини другої, пункту 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України від 16 вересня 2014 року N 1682-VІІ "Про очищення влади" та звернення до Президента України, Голови Верховної Ради України та Прем'єр - міністра України щодо приведення у відповідність із міжнародними стандартами у галузі судочинства, Конституцією України, положенням чинного законодавства України Закону України "Про очищення влади".

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2018 скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 на направлено адміністративну справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 01.03.2018 прийнято адміністративну справу № 826/17198/14 до розгляду та призначено судове засідання на 14.05.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2018 задоволено заяву головуючого судді Арсірія Р.О. про самовідвід у справі 826/17198/14 за позовом ОСОБА_1 до Національної академії прокуратури України, третя особа: Генеральна прокуратура України, про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку; передано справу 826/17198/14 для визначення іншого складу суду Окружного адміністративного суду міста Києва згідно з вимогами статей 31 та 18 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі розпорядження в.о. керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2018 № 699 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2018 адміністративну справу № 826/17198/14 передано на розгляд судді Катющенку В.П.

Відповідно до ухвали суду від 21.05.2018 прийнято адміністративну справу № 826/17198/14 до провадження судді Катющенка В.П. та призначено справу до судового розгляду у судове засідання на 20.06.2018.

20.06.2018 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснив, що підставою для застосування до позивача Закону України "Про очищення влади" та звільнення останнього з займаної посади на підставі пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України стало те, що у період з 07.12.2012 по 05.09.2014 ОСОБА_1 обіймав посади, які підпадають під дію Закону України "Про очищення влади". Також, у відзиві відповідач звернув увагу, що права позивача повністю відновлені та не підлягають додатковому захисту, позаяк наказом Національної академії прокуратури України від 25.12.2014 позивач був прийнятий на посаду доцента кафедри процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення Національної академії прокуратури України. На думку відповідача, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення коштів за час вимушеного прогулу, позаяк з 25.12.2014 останній був прийнятий на роботу на цю ж посаду з тими ж умовами праці. Звернув увагу також і на те, що наказом Генеральної прокуратури від 11.08.2016 № 120ш скасовано відповідність посад працівників Національної академії прокуратури України з посадами апарату Генеральної прокуратури України, що унеможливлює поновлення позивача на публічній службі.

У судовому засіданні 20.06.2018 було оголошено перерву до 11.07.2018.

У зв'язку з надходженням до суду від відповідача клопотання про перенесення судового розгляду справи, ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати у судовому засіданні 11.07.2018, відкладено розгляд справи на 25.09.2018.

01.08.2018 до суду від відповідача надійшла заява, у якій останній просив суд вирішувати справу без участі представника Національної академії прокуратури України.

Позивач у судовому засіданні 25.09.2018 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 25.09.2018 не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи у судове засідання 25.09.2018 не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 25.09.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, вислухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

На підставі рапорту ОСОБА_1 та наказу Генерального прокурора України від 04.09.2014 № 2028ц Національною академією прокуратури України прийнято наказ від 05.09.2014 № 859-к про призначення ОСОБА_1 доцентом кафедри процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення Національної академії прокуратури України.

Наказом Національної академії прокуратури України від 24.10.2014 № 1003-к звільнено ОСОБА_1 з посади доцента кафедри процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення Національної академії прокуратури України у зв'язку з припиненням трудового договору з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади" відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Відомості про звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади" та заборону займати посаду 10 років опубліковано на сайті Міністерства юстиції України у Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади".

Вважаючи протиправним своє звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України від 16.09.2014 N 1682-VII "Про очищення влади" (далі - Закон N 1682-VII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних праавовідносин).

За визначенням частини першої статті 1 Закону N 1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону N 1682-VII очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_8, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 2 Конвенції "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості", яка ратифікована Україною 04.08.1961, передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).

Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.

Крім того, згідно рекомендацій Парламентської асамблеї Ради Європи, викладених у Резолюції № 1096 "Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем", ліквідуючи спадщину колишніх комуністичних тоталітарних систем демократична держава, заснована на верховенстві права, повинна застосовувати власні процесуальні засоби. Вона не може застосовувати будь-які інші засоби, оскільки тоді вона буде не кращою, ніж тоталітарний режим, який потрібно ліквідувати. Демократична держава, заснована на верховенстві права, має у своєму розпорядженні достатньо засобів для служіння справі правосуддя і покарання винних, однак вона не може й не повинна піддаватися бажанню помститися замість того, щоб домагатися правосуддя. Замість цього вона повинна дотримуватися прав людини й основоположних свобод, таких як право на справедливий судовий розгляд і право бути почутим, та поширювати їх навіть на тих осіб, які, коли вони були при владі, самі їх не дотримувалися.

Встановлені згадуваною Резолюцією №1096 підходи знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини, який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах, наприклад у Польщі (рішення від 24.04.2007 у справі "Матиєк проти Польщі", від 17.07.2007 у справі "Бобек проти Польщі", від 15.01.2008 у справі "Любох проти Польщі"), а також рішення від 14.02.2006 у справі "Турек проти Словаччини".

У вказаних рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує, що зазначені заходи не можуть слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні та мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді зазначеної категорії справ мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Застосовуючи норми Конституції України як норми прямої дії, суд дійшов висновку, що вчинення особою заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_8, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини має бути доведено індивідуально у кожному конкретному висновку з наданням особі, яка піддається процедурі люстрації, гарантованого права на захист та право на оскарження відповідного рішення до суду.

Разом з тим, відповідачем не надано жодних обґрунтувань та доказів щодо вчинення ОСОБА_1 дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_8, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

При цьому, надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо поширення на позивача заборон, установлених Законом України "Про очищення влади", суд зазначає наступне.

З довідки Національної академії прокуратури України від 24.10.2014 про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України "Про очищення влади" вбачається, що за результатами вивчення встановлено, що у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 ОСОБА_1 обіймав сукупно не менше одного року (1 рік 2 місяці) посади, які віднесені до категорії заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, а саме:

з 07.12.2012 по 04.04.2013 - заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні - начальник управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Генеральної прокуратури України;

з 05.04.2013 по 26.02.2014 - заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні - начальник управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Генеральної прокуратури України (том 3 а.с. 34).

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади" встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 обіймав наступні посади:

з 07.12.2012 по 04.04.2013 - заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні - начальник управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Генеральної прокуратури України;

з 05.04.2013 по 26.02.2014 - заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні - начальник управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Генеральної прокуратури України.

Згідно наказу Генеральної прокуратури України від 16.11.2012 № 55шц утворено у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України Головне управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні у складі:

Управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ;

Управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України;

Управління нагляду за додержанням законів органами податкової міліції;

Відділу організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності;

Відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації.

Відповідно до пункту 3 наказу Генеральної прокуратури України від 16.11.2012 № 55шц встановлено у штатному розписі новоутвореного Головного управління за рахунок резерву Генеральної прокуратури 153 одиниці з відповідним фондом заробітної плати, у тому числі:

- начальник Головного управління - 1 од., перший заступник начальника Головного управління - 1 од., заступник начальника Головного управління - 1 од., головний спеціаліст - 2 од., провідний спеціаліст - 1 од., спеціаліст 1 категорії - 1 од.;

- Управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ: заступник начальника Головного управління - начальник управління - 1 од., перший заступник начальника управління - 1 од., заступник начальника управління - 2 од.;

- Управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України: заступник начальника Головного управління - начальник управління - 1 од., перший заступник начальника управління - 1 од. (том 3 а.с. 27-31).

Згідно Положення про Головне управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 29.12.2012 № 122. Головне управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні є самостійним структурним підрозділом, підпорядкованим заступнику Генерального прокурора України згідно з розподілом обов'язків між керівництвом Генеральної прокуратури України (том 2 а.с. 196-222).

Аналогічний статус Головного управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні визначено і у Положенні про Головне управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 13.01.2014 № 4 (том 2 а.с. 164а-194).

При цьому, Управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ та Управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України, які очолював позивач, є структурними підрозділами Головного управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні.

Враховуючи вище викладене, суд констатує, що у період з 07.12.2012 по 26.02.2014 позивач займав посади начальника управлінь, які не є самостійним структурним підрозділом Генеральної прокуратури України, а тому позивач не підпадає під критерії, визначені пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади".

Також суд враховує, що в Остаточному висновку щодо Закону України "Про очищення влади" від 19-20 червня 2015 року Венеціанської комісії зазначено, що питання люстрації безпосередньо порушується в Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1096 (1996) про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем. Резолюція наголошує, що люстраційні заходи «можуть бути сумісними з демократичною державою, заснованою на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв» (пункт 12). Цими критеріями є: провина, саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості та право на судовий перегляд ухваленого рішення; різні функції та цілі люстрації, а саме захист новоствореної демократії, і кримінальне право, тобто покарання осіб, які вважаються винними, повинні дотримуватися; також люстрація повинна мати жорсткі обмеження у часі, як у період її застосування, так і в період, впродовж якого здійснюється перевірка. Більш детально критерії роз'яснені у доповіді, що додається до резолюції 1096 (1996), яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенстві права (далі - Керівні принципи 1996 року). Ці Керівні принципи були прийняті для формування політики, спрямованої на ліквідацію спадщини комуністичного періоду, який закінчився в 1991 році. Ці основоположні принципи можна застосовувати mutatis mutandis до спадщини режиму ОСОБА_8.

Однак врахуванню підлягає те, що у Проміжному висновку щодо Закону України "Про очищення влади" від 12-13 грудня 2014 року Венеціанська комісія вказала, що Керівні принципи передбачають, що люстрація "може бути використана тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб'єкт люстрації, створенню життєздатної вільної демократії шляхом використання суб'єктом службового становища з метою порушення прав людини або блокування процесу демократизації" (пункт 29).

У пункті 65 остаточного висновку Венеціанська комісія вказала, що оскільки "метою люстрації є не покарання людей, які вважаються винними, … а захист нової демократії" (преамбула до Керівних принципів), зміни в особистій позиції є тим фактором, який слід ураховувати щодо всіх категорій осіб.

Закон забороняє певним категоріям осіб обіймати певні державні посади. Венеціанська комісія наголошує на тому, що відповідно до концепції "демократії, здатної захистити себе", держава має право відстороняти від доступу до зайняття державних посад осіб, які можуть становити загрозу демократичній системі та/або показали себе негідними служити суспільству. Водночас Європейський суд з прав людини зазначив у справі "Жданока", що "щоразу, коли держава має намір покладатися на принцип "демократії, здатної захистити себе" для виправдання втручання у права особистості, вона повинна ретельно оцінювати масштаби та наслідки цього заходу, щоб переконатися у тому, що / ... / рівновагу буде досягнуто". Таким чином, правова норма, яка накладає обмеження на доступ до державних посад, має бути чіткою й обґрунтованою за характером та повинна дотримуватися принципу пропорційності.

В Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" Doc. 7568 від 3 червня 1996 року зазначено, що щоб бути сумісними з державою, заснованою на верховенстві права, закони про люстрацію повинні відповідати певним вимогам. Насамперед, увагу люстрації слід зосередити на загрозах основоположним правам людини і процесу демократизації. Помста не може бути метою таких законів; не повинно допускатися і політичне чи соціальне зловживання результатами процесу люстрації. Метою люстрації є не покарання людей, які вважаються винними, бо це завдання прокурорів, які застосовують кримінальне право, а захист нової демократії.

На необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує і Венеціанська комісія у висновку від 14-15 грудня 2012 року №СЭЬ-АО (2012) 028 щодо "Закону про люстрацію" колишньої Югославської Республіки Македонія (п. 7), а також у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону України "Про очищення влади".

Відповідно до наданого відповідачем відзиву, Національною академією прокуратури України при прийнятті оскаржуваного рішення не було проведено перевірку та не надано оцінку діяльності ОСОБА_1 у період перебування його на посадах начальника управлінь Головного управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні в період з 07.12.2012 по 26.02.2014. Відповідачем не з'ясовувалось, яким чином ОСОБА_1 своїми діями, рішеннями чи бездіяльністю здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президента України ОСОБА_8, підривав основи національної безпеки і оборони України або порушував права і свободи суспільства.

Враховуючи вище наведене у сукупності та враховуючи, що судом встановлено, що позивач не підпадає під критерії, встановлені пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади", суд дійшов висновку про протиправність наказу Національної академії прокуратури України (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-б, ідентифікаційний код 26297233) від 24.10.2014 № 1003-к про звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді доцента кафедри процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення Національної академії прокуратури України з 25.10.2014.

При цьому, суд критично оцінює доводи відповідача в частині того, що позивача було поновлено на посаді, з огляду на наступне.

Так, наказом Національної академії прокуратури України від 25.12.2014 № 1237-к призначено ОСОБА_1 на посаду доцента кафедри процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення Національної академії прокуратури України.

При цьому, підставою для прийняття вказаного наказу став рапорт ОСОБА_1, а не у зв'язку зі зміною обставин, що передували звільненню останнього на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, прийняття відповідачем позивача на роботу не спростовує відсутності у останнього підстав для прийняття наказу від 24.10.2014 № 1003-к та незаконності звільнення з роботи ОСОБА_1

Згідно з частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В даному випадку заява про поновлення на роботі, що підтверджується матеріалами справи, розглядається більше одного року не з вини працівника, а тому виплата середнього заробітку підлягає за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника, згідно зі частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

З пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до довідки Національної академії прокуратури України від 28.10.2014 № 31/1/201 у вересні 2014 року заробітна плата ОСОБА_1 складала 12878,48 грн, у жовтні 2014 року - 28899,06 грн (том 1 а.с. 31).

У вказаному періоді кількість робочих днів складала 34 робочих дня, відповідно, середньоденна заробітна плата позивача становила 1228,75 грн (41777,54 грн (сума заробітної плати за вересень-жовтень 2014 року)/34 робочих дня (кількість відпрацьованих робочих днів).

Весь час вимушеного прогулу за період з 27.10.2014 (25 та 26 жовтня 2014 року - вихідні дні) по 25.09.2018 становить 980 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 1204175,00 грн. Указана сума утворюється шляхом множення кількості днів вимушеного прогулу (980 робочих днів з 27.10.2014 по 25.09.2018) на розмір середньоденного заробітку (1228,75 грн).

При цьому, суд не вбачає підстав для зменшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за рахунок отриманої позивачем заробітної плати в Національній академії прокуратури України, оскільки Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Дана правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2018 (№ 818/149/17) та від 31.01.2018 (№2а/1711/1377/11).

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що за весь час вимушеного прогулу на користь позивача підлягає стягненню з Національної академії прокуратури України 1204175,00 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення Національної академії прокуратури України з 25.10.2014 та в частині стягнення з Національної академії прокуратури України на його користь середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", позаяк такий обов'язок виникне у відповідача лише після набрання вказаним рішенням законної сили.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись вимогами статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (02140, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Національної академії прокуратури України (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-б, ідентифікаційний код 26297233) від 24.10.2014 № 1003-к.

Поновити ОСОБА_1 (02140, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на посаді доцента кафедри процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення Національної академії прокуратури України з 25.10.2014.

Стягнути з Національної академії прокуратури України (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-б, ідентифікаційний код 26297233) на користь ОСОБА_1 (02140, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1204175,00 (один мільйон двісті чотири тисячі сто сімдесят п'ять) грн.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (02140, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на посаді доцента кафедри процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення Національної академії прокуратури України з 25.10.2014 та в частині стягнення з Національної академії прокуратури України (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-б, ідентифікаційний код 26297233) на його користь середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко

Повний текст рішення складено та підписано 3 жовтня 2018 року.