Рішення № 76903887, 03.10.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

03 жовтня 2018 р. справа № 2040/6112/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження відповідно до ст. 263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про 1) визнання протиправними дій Індустріального ОУПФУ м. Харкова щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; 2) зобов'язання Індустріального ОУПФУ м. Харкова відповідно до ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", здійснити з 01.10.2017 р. перерахунок ОСОБА_1 пенсії з інвалідності, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за період з 01.10.2017 р. до моменту здійснення перерахунку; 3) зобов'язання Індустріального ОУПФУ м. Харкова подати протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили звіту про виконання судового рішення, що передбачено ч. 1 ст. 267 КАС України, -

встановив:

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що заявник брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і тому має право на призначення пенсії у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня відповідного року. З метою реалізації цього наміру подав до райУПФУ відповідну письмову заяву від 20.04.2018 р. Проте райУПФУ було прийнято протиправне рішення про відмову у перерахунку пенсії до розміру 5 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня відповідного року.

Відповідач, Індустріальне ОУПФУ м. Харкова, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що за заявою громадянина про призначення пенсії у порядку ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вірно прийнято рішення від 23.04.2018 р. №92 про відмову, адже громадянин брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи не під час проходження дійсної строкової військової служби.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач 20.04.2018 р. письмово звертався до владного суб’єкта із заявою з питання призначення пенсії у порядку ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Заява була сприйнята владним суб’єктом як належна і розглянута по суті із прийняттям рішення від 23.04.2018 р. №92 про відмову у призначенні пенсії.

Перевіряючи відповідність закону вчиненої владним суб’єктом у спірних правовідносинах управлінської дії, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій територіальних органів ПФУ при розгляді та вирішенні заяв фізичних осіб – громадян з приводу призначення (перерахунку) пенсії визначений ст. 82 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та конкретизований нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1; далі за текстом – Порядок №22-1), у силу яких рішення за матеріалами звернення має бути прийнято протягом 10 днів з дня надходження документів у формі протоколу.

Так, відповідно до п. 4.7 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, процедура призначення нової пенсії чи перерахунку розміру вже призначеної пенсії розпочинається з моменту подання заявником письмового звернення за формою згідно з Порядком №22-1 та завершується здійснення владним суб’єктом волевиявлення у формі письмового рішення.

За зверненням позивача від 20.04.2018 р. згідно з Порядком №22-1, владним суб’єктом було прийнято письмове рішення від 23.04.2018 р. №92 про відмову у перерахунку пенсії у порядку ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Суд не знаходить також і підстав для висновку про протиправність згаданого рішення райУПФУ за суттю, адже зважає на обставини звернення до Верховного Суду у порядку ст.290 КАС України з поданням по справі №820/1148/18 з приводу застосування ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

При винесені ухвали від 08.05.2018 р. по справі №820/1148/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/33/18) Верховний Суд дійшов висновку, що ч. 3 ст. 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачає, що її дія (право на обчислення пенсії по інвалідності за особливою процедурою) поширюється на осіб, які відповідають наступним критеріям: 1) особа брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, або 2) особа брала участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій та випробувань, або 3) особа брала участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї. Таке право виникає у зазначених осіб лише за наявності у сукупності трьох умов (розширене тлумачення зазначеної статті без внесення змін до частини третьої статті 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не допускається): 1) особа має статус особи з інвалідністю; 2) особа отримала статус особи з інвалідність виключно внаслідок участі у ліквідації відповідних наслідків та у військових навчаннях; 3) особа брала участь у ліквідації відповідних наслідків та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби.

Додатково до викладеного окружний адміністративний суд проаналізувавши положення Закону СРСР «О всеобщей воинской обязанности», норми якої діяли на території УРСР під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, доходить до висновку, що участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році брали 3 категорії осіб, які як за нормами Закону СРСР «О всеобщей воинской обязанности», так і за нормами ст.10 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та нормами Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» підпадають під визначення військовослужбовця, а саме: 1) професійні військовослужбовці; 2) військовозобов’язані під час участі у військових зборах, у тому числі і спеціальних; 3) військовослужбовці дійсної строкової служби.

Правило призначення пенсії у розмірі 5 мінімальних заробітних плат як мінімальна соціальна гарантія ст. 57 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у первісній редакції було запроваджено законодавцем саме для військовослужбовців дійсної строкової служби за призовом, позаяк з огляду на вік, тривалість страхового стажу, розмір оплати праці, особи цієї категорії (на відміну від перелічених вище інших категорій військовослужбовців) об’єктивно не мали змоги претендувати на призначення соціальних виплат у фінансово розумному розмірі.

Існуючі на той час правила соціального забезпечення професійних військовослужбовців та військовозобов’язаних, котрі постраждали внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, передбачали призначення виплат, що суттєво перевищували розмір 5 мінімальних заробітних плат.

Лише поступова зміна правил соціального забезпечення цих осіб та суттєве підвищення рівня мінімальної заробітної плати викликало у цих осіб фінансовий інтерес до призначення пенсії у порядку ч. 3 ст. 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Проте, суд не знаходить підстав для поширення на інші категорії військовослужбовців того правила, котре було запроваджено законодавцем для військовослужбовців дійсної строкової служби, адже це суперечить призначенню норми закону.

Положення постанов КМУ №851 від 15.11.2017 р. та №1210 від 23.11.2011р. змісту норми закону об’єктивно змінити не здатні, а відтак, не можуть бути сприйняті судом як самостійні підстави для призначення пенсії усупереч закону.

Підсумовуючи викладене вище, суд схиляється до висновку про відсутність факту існування порушеного суб’єктивного права особи чи ущемленого інтересу у публічно-правових відносинах, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб’єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України.

Натомість, факт наявності порушеного суб’єктивного права позивача не знайшов свого підтвердження за результатами судового розгляду, що є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя Сліденко А.В.