Рішення № 76903683, 04.10.2018, Одеський окружний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2018 року м. Одеса Справа № 815/3105/18

Одеський окружний адміністративний суд у складі: судді Іванова Е.А.,

за участю: секретаря Ягенської К.О., представників: позивача ОСОБА_1-М.О. відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунікації та інженерні мережі" до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги мотивовані тим, що у період з 09.02.2018 року по 15.02.2018 року відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентом – постачальником ТОВ «Нексо-Україна» за вересень та жовтень 2017 року. За результатами якої був складений акт №317/15-32-14-01/37280567 від 22.02.2018 року. Актом перевірки було встановлено порушення позивачем п. 44.1, ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся (жовтень 2017 року) на суму 211820 грн. На підставі вказаного акту та з урахуванням висновку про розгляд заперечень від 16.03.2018 року №68/15-32-14-07/37280567 відповідачем винесені податкові повідомлення – рішення від 21.03.2018 року №0010481407 яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 317345 грн., з яких 211563 грн. основного зобов’язання та 105782 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та від 21.03.2018 року НОМЕР_1 яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 129 грн.. ТОВ "Комунікації та інженерні мережі" (далі – позивач, ТОВ «КІМ») не погоджується з наведеним податковими повідомленнями – рішеннями, вважає їх прийнятими з порушенням норм діючого законодавства. Та зазначає, що акт перевірки не містить жодного посилання на факти порушення позивачем норм податкового законодавства з посиланням на первинні документи, а лише міркування та припущення податкового органу про неможливість його контрагента здійснювати господарську діяльність, яка ґрунтується виключно на податковій інформації, що міститься в базах даних податкового органу, що суперечить вимогам діючого законодавства. Будь-яких зауважень до документів бухгалтерського та податкового обліку та невідповідності їх нормам діючого законодавства наданих до перевірки, в акті перевірки не зазначено. При цьому відповідач в акті перевірки повністю визнає та підтверджує факт використання придбаних у контрагента товарів.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, та надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим що, що 09.02.2018 року по 15.02.2018 року відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентом – постачальником ТОВ «Нексо-Україна» за вересень та жовтень 2017 року. За результатами якої був складений акт №317/15-32-14-01/37280567 від 22.02.2018 року. Актом перевірки було встановлено порушення позивачем п. 44.1, ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся (жовтень 2017 року) на суму 211820 грн. На підставі вказаного акту та з урахуванням висновку про розгляд заперечень від 16.03.2018 року №68/15-32-14-07/37280567 відповідачем винесені податкові повідомлення – рішення від 21.03.2018 року №0010481407 яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 317345 грн., з яких 211563 грн. основного зобов’язання та 105782 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та від 21.03.2018 року НОМЕР_1 яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 129 грн..Також відповідач зазначив, що під час перевірки не надано довіреності на перевезення товару, на підтвердження перевезення надано лише подорожні листи, з яких неможливо встановити, який вантаж перевозився, відсутні дані про те, звідки та куди здійснювались перевезення.

Ухвалою суду від 27.06.2018 року адміністративний позов залишений без руху.

Ухвалою суду від 12.07.2018 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.09.2018 року клопотання представника позивача задоволено та продовжено строк підготовчого провадження до 12.10.2018 року.

Дослідивши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що у період з 09.02.2018 року по 15.02.2018 року відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентом – постачальником ТОВ «Нексо-Україна» за вересень та жовтень 2017 року.

За результатами якої був складений акт №317/15-32-14-01/37280567 від 22.02.2018 року.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п. 44.1, ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся (жовтень 2017 року) на суму 211820 грн.

TOB «КІМ», не погоджуючись із результатами перевірки та вказаними в акті перевірки висновками перевіряючих, на підставі п. 86.1 ст. 86 ПК України, подало заперечення на акт до контролюючого органу (далі - заперечення) за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). В запереченні Товариство навело обґрунтовані підстави для скасування акту документальної перевірки та на основі яких просило не виносити податкове повідомлення - рішення на зазначену суму.

Вказане заперечення було розглянуто ГУ ДФС в Одеській області, за результатами якого, позивачу було відмовлено в задоволенні вимог.

21.03.2018 року ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2, згідно з яким для TOB «КІМ» було збільшено суму грошового зобов'язання на податок на додану вартість. У даному податковому повідомленні - рішенні вказана сума грошового зобов'язання у розмірі 317345,00 грн., з яких 211563,00 грн. основного боргу та 105781,00 грн. штрафу, а також податкове повідомлення - рішення №0010471407, де зазначена сума штрафних санкцій у розмірі 129,00 грн.

Відповідно до п 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судом встановлено, що між ТОВ «КІМ» (покупець) та ТОВ «Нексо-Україна» (постачальник) 10.07.2017 року укладений договір поставки №10/07/17 (далі - Договір) (а.с. 38-39).

Згідно пункту 1.1. Договору постачальник зобов’язується поставити по раніше узгодженій з покупцем специфікації (специфікаціями сторони визнають: рахунок – фактуру, рахунок постачальника або будь-яку належним чином оформлену угоду, що містить дату, найменування товару, асортимент, кількість, вартість), а покупець прийняти і оплатити товар в асортименті, в кількості і за цінами, вказаними в специфікаціях, які оформлюються на кожну окрему поставку.

Згідно пункту 3.3. Договору транспортування товару здійснюється транспортом покупця.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «КІМ» придбало у ТОВ «Нексо-Україна» бентоніт ОСОБА_3 плюс, упакований у мішках по 25 кг., поліметр та стретч – плівку згідно наступних видаткових та податкових накладних:

видаткові накладні від 01.09.2017 року №01/09-2, від 04.09.2017 року №04/09-3, від 18.09.2017 року №18/09-3, від 03.10.2017 року №03/10-1, від 10.10.2017 року №10/10-3 (а.с. 40, 45, 50, 55, 60);

податкові накладні від 01.09.2017 року №17 на суму 263200 грн., у тому числі ПДВ у сумі 52640, від 04.09.2017 року №41 на суму 122455,15 грн., у тому числі ПДВ у сумі 20409,19 грн., від 18.09.2017 року №182 на суму 241233,60 грн., у точу числі ПДВ у сумі 40205,60 грн., від 03.10.2017 року №80 на суму 564260,70 грн., у тому числі ПДВ у сумі 94043,45 грн., від 10.10.2017 року №78 на суму 27132 грн., у тому числі ПДВ у сумі 4522 грн. (а.с. 42-43, 47-48, 51-52, 57-58, 62-63).

Також позивачем були надані рахунки на оплату №01/09-2 від 01.09.2017 року, №04/09-3 від 04.09.2017 року, №18/09-3 від 18.09.2017 року, №03/10-1 від 03.10.2017 року, №10/10-3 від 10.10.2017 року (а.с. 41, 46, 53, 58, 61).

На підтвердження перевезення товару позивачем надані подорожні листи вантажного автомобіля №222433 від 01.09.2017 року (а.с. 44), №222434 від 04.09.2017 року (а.с. 49), №222444 від 18.09.2017 року (а.с. 54), №222455 від 03.10.2017 року (а.с. 59), №222460 від 10.10.2017 року (а.с. 64).

Судом встановлено, що сума ПДВ, зазначена у податкових накладних у загальному розмірі 211820 грн., була віднесена позивачем до складу податкового кредиту у вересні 2017 року у сумі 113255 грн. та 98565 грн. у жовтні 2017 року.

Статтею 3 Господарського кодексу України визначено поняття господарської діяльності, відповідно до якої під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

В даному випадку, виходячи з вищевикладених фактів та доказів, що їх підтверджують, суд встановив, що договори з контрагентами укладені у письмовій формі, виконання вказаних договорів підтверджується податковими та видатковими накладними, поставка товару підтверджується подорожніми листами вантажного автомобіля.

Крім того як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи придбані позивачем товари були використані ним у власній господарській діяльності, а саме між позивачем та ТОВ «Одесаспеценерго» був укладений договір підряду на виконання робіт по влаштуванню прихованих переходів методом горизонтально-направленого буріння №17-ГНБ/СП-3/17 від 18.08.2017 року (а.с. 69-74).

Так відповідно до актів приймання виконаних робіт за вересень, жовтень та грудень 2017 року вбачається, що ТОВ «КІМ» виконало вказані роботи з використанням придбаних у ТОВ «Нексо-Україна» матеріалів та отримало за це передбачену винагороду (75-106).

Таким чином суд робить висновок, що сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутків у відповідності до ст.. 3 ГК України.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є вірним, виходячи з загальних засад судочинства.

Проте, кримінальні справи відносно керівників та засновників ТОВ «Нексо-Україна» за ознаками фіктивного підприємництва не порушувалася та вирок не приймався, зокрема доказів цього суду не надано.

Суд зазначає, що висновок щодо нереальності господарської операції має бути підтверджений з боку ДПІ лише відсутністю саме первинних документів у позивача, які мають містити відомості про господарську операцію та підтверджувати її здійснення, а саме договору, накладних на отримання товару/надання послуг, податкових накладних, тощо.

Відповідно до ч 1. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В матеріалах справи містяться первинні документи, що підтверджують факт господарських відносин між позивачем та ТОВ «Нексо-Україна» та використання їх у власній господарській діяльності.

Також суд не приймає до уваги зауваження перевіряючих в акті перевірки, щодо ненадання журнал обліку довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року №99, оскільки вказана інструкція втратила чинність з 01.01.2015 року на підставі наказу Міністерства фінансів України від 30.09.2014 року №987.

Та перевіряючими також в акті перевірки зазначено, що термін дії даної інструкції до 01.01.2015 року, тому не зрозуміло як взагалі податковий орган під час перевірки міг посилатись на документ який вже втратив чинність.

Суд зазначає, що на час здійснення господарської операції між позивачем та контрагентом - постачальником, вони були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Припущення, висновки відповідача в акті перевірки, не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару та послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Позивач виконав усі передбачені законом обов'язки щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Саме на податковий орган покладений обов'язок контролю за сплатою податкових зобов'язань із врахуванням конституційного принципу щодо індивідуальності зобов'язань сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а відтак вказані податковим органом заперечення не можуть бути причиною позбавлення позивача на віднесення сплачених ним у ціні послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31 січня 2011 р. № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства “Мукачівський лісокомбінат”до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що “чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання”. Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок “узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі “БУЛВЕС”АД проти Болгарії”(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності”.

Окрім того, слід відзначити, що відсутність у контрагента або у позивача трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів та робіт, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Відповідно до п 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Та відповідач – як суб’єкт владних повноважень не довів належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваних рішень.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд враховує, чи прийняті вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, а податкові повідомлення – рішення №0010481407 від 21.03.2018р. та №0010471407 від 21.03.2018року є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст..ст.9, 139, 241-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ: Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунікації та інженерні мережі" до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області №0010481407 від 21.03.2018р. та №0010471407 від 21.03.2018року.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646 місцезнаходження: м.Одеса, вул.Семінарська 5) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунікації та інженерні мережі" код 37280567 м.Одеса вул..Середня буд.10а витрати по сплаті судового збору у сумі 3000,11грн. сплачені по платіжному дорученню №1194 від 10.07.2018р. та 1762грн. по платіжному дорученню №1038 від 20.06.2018р.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені ст..255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуванням положень п.15-5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Іванов Е.А.

.