Ухвала суду № 76903677, 01.10.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3950/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2018 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого по справі судді Бжассо Н.В.,

за участі секретаря судового засідання Музики І.О.

за участі сторін:

представника третьої особи: ОСОБА_1 (згідно довіреності),

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Одеса в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Татарбунарського управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_3, Татарбунарської районної державної адміністрації за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро фірма «Південна» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_3 «Про реєстрацію речового права оренди на земельну ділянку»

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Татарбунарського управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_3, Татарбунарської районної державної адміністрації за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро фірма «Південна», за результатом розгляду якого позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно, ОСОБА_3 № 19835626 від 06.03.2015 року «Про реєстрацію речового права оренди на земельну ділянку».

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 року адміністративний позов залишено без розгляду.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 року направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.09.2018 року справу прийнято до провадження для продовження розгляду та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження на 01.10.2018 року.

У судове засідання позивач та відповідач не з’явилися, належним чином та своєчасно повідомлялися про дату, час і місце судового розгляду, причини неявки суду не повідомили.

Суд поставив на обговорення питання про закриття провадження у справі у зв’язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Представник третьої особи залишив вирішення зазначеного питання на розсуд суду.

Вислухавши думку представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками справи докази в їх сукупності, суд робить наступні висновки.

Предметом оскарження у даній справі є рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_3 № 19835626 від 06.03.2015 року про реєстрацію права оренди земельної ділянки, яка належить на праві власності позивачу, за ТОВ «Агро фірма Південна». В обґрунтування адміністративного позову позивач вказала, що державний реєстратор не провів первинну реєстрацію її права власності на земельну ділянку перед реєстрацією права оренди земельної ділянки.

Судом встановлено, що позивач надіслала на адресу Одеського апеляційного адміністративного суду заяву про закриття провадження у справі, в якій вказала, що однією із підстав протиправності рішення державного реєстратора є те, що позивач вважає договір оренди від 01.02.2014 року неукладеним, так як відсутні обов’язкові додатки до договору оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з п. п. 1, 2, 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб’єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб’єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов’язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов’язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"

Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на розгляд до адміністративного суду спір, який виник між конкретними суб’єктами відносно їх прав та обов’язків, в конкретних правових відносинах, в яких один суб’єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших суб’єктів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ч. 1 ст.6 Європейської Конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У пункті 150 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “ОСОБА_4 проти України” (Заява №21722/11), яке набрало статусу остаточного 27.05.2013 року суд зазначає, що згідно з практикою Суду, метою терміну “встановлений законом” у статті 6 Конвенції є гарантування того, “що функціонування судової системи у демократичному суспільстві не залежить від виконавчої влади, а регулюється законом, прийнятим парламентом”. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути залишена на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не матимуть певної свободи тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення від 21 червня 2011 року у справі “Фруні проти Словаччини” (Fruni v. Sloyaida), заява № 8014/07, п. 134, з подальшими посиланнями).

Далі у п.151 цього ж Рішення ЄСПЛ констатовано, що фраза “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на склад колегії у кожній справі (див. ухвалу щодо прийнятності від 4 травня 2000 року у справі “Бускаріні проти Сан-Маріно” (Buscarini v. San Marino), заява № 31657/96, та “Посохов проти Росії” (Posokhov v. Russia), заява № 63486/00, п. 39, ECHR 2003- IV).

Таким чином, ЄСПЛ зазначає, щo дотримання прав особи, визначені ч. 1 ст. 6 Конвенції щодо розгляду її справи встановленим законом судом, буде забезпечено лише тоді, коли її справу буде розглядати суд, який створений як орган та за персональним складом призначений у відповідності до вимог діючого законодавства.

Крім того, Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 р. вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

В постанові Верховного Суду України від 24.01.2017 року по справі № 815/6165/14 зазначено: «У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &lт;…&? ; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, ухвалено щодо реєстраційних дій, здійснених на основі юридичних фактів, стосовно яких існує спір про право цивільне, в межах якого (за наявності для цього підстав) можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з реєстрацією права власності на будівлю. Позаяк це рішення, як і рішення судів попередніх інстанцій, помилково були розглянуті в порядку адміністративного судочинства, відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС вони підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.»

Судом встановлено, що в даному випадку, з огляду на зібрані у справі матеріали, позивачем оскаржено рішення суб’єкта владних повноважень, яке фактично стосується права оренди земельної ділянки третьої особи, саме з підстав незгоди з фактом набуття відповідного права третьою особою.

Таким чином, суд вважає, що у межах спірних правовідносин фактично розглядається питання щодо порушення саме цивільного права позивача, як власника земельної ділянки, тобто існує спір про право.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України: суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Внаслідок чого, беручи до уваги наявність іншого порядку судового провадження, що встановлений для вирішення спірних правовідносин, суд вважає за необхідне закрити провадження у даній справі та роз'яснити позивачу його право на звернення до суду з даними позовними вимогами в порядку цивільного судочинства.

Керуючись п.1 ч. 1 ст. 238, ст.ст. 241, 243, 248, 256, 295 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Татарбунарського управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_3, Татарбунарської районної державної адміністрації за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро фірма «Південна» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_3 «Про реєстрацію речового права оренди на земельну ділянку».

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

на ухвалу суду – якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду.

Повний текст ухвали складений та підисаний судом 04.10.2018 року.

Суддя Н.В. Бжассо

.