Рішення № 76903276, 17.09.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2018 року (о 16 год. 45 хв.)Справа № 808/1986/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя»

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя» (далі – ТОВ «ЕСО Запоріжжя», позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі – ГУ ДФС у Запорізькій області, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 11.05.2018 №0000401202.

Ухвалою судді від 04.06.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 04 липня 2018 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідно до ухвали від 04.07.2018 провадження у справі зупинене за клопотанням представників сторін до 17 вересня 2018 року.

17 вересня 2018 року провадження у справі поновлено.

Судом 17 вересня 2018 року закрите підготовче провадження у справі та призначене судове засідання у той самий день після закінчення підготовчого провадження.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали у повному обсязі, надали пояснення в його обґрунтування, аналогічні викладеним у позовній заяві та відповіді на відзив (вх. №20699 від 03.07.2018). Зокрема, пояснюють, що на товари по укладеному договору з ТОВ «Зета Маркет» (договір №01/11-17 від 14.11.2014) позивачем надано перевіряючим повний пакет документів, які відповідають нормативним вимогам, в контексті застосування цих документів, як підстави для бухгалтерського та податкового обліку (зокрема, з податку на додану вартість) підприємства господарських операцій по придбанню цих товарів. Вказує, що перевіряючі ігнорували той факт, що товари, які є предметом договорів з вищезазначеним суб’єктом господарювання, щодо яких у відповідача є сумніви, є фактично отримані ТОВ «ЕСО Запоріжжя» і в подальшому ці товари позивачем було використано у його господарській діяльності. На підставі вищевикладеного, вважає, що відповідачем під час здійснення перевірки були проігноровані надані позивачем документи, які доводили реальність здійснених господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а складений ОСОБА_1 перевірки ґрунтується лише на припущеннях. На момент вчинення позивачем господарських операцій із вищезазначеним підприємством, він був зареєстрований, як юридична особа та як платник з податку на додану вартість, відомості про цього контрагента містяться в Єдиному державному реєстрі. Крім того, на думку позивача, наявність зареєстрованих податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, підтверджує факт, що вони складені без порушень положень податкового законодавства. Вищезазначене підтверджує, що зміст ОСОБА_1 перевірки і порушення правових норм, про які зазначається в ньому, не знаходять підтвердження з даними податкового обліку, первинними документами позивача, крім того є фактичне отримання товарів позивачем та оплата за них, використання товарів у господарській діяльності позивача, і таким чином, відповідач не мав правових підстав приймати податкове повідомлення-рішення №0016321202 від 25.10.2017, у зв’язку із чим просить суд його скасувати.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила у повному обсязі, про що подала відзив на адміністративний позов (№20180 від 27.06.2018), відповідно до якого вказує, що перевіркою було встановлено, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Зета Маркет» відповідно до укладеного договору поставки. Пояснює, що у видаткових накладних зазначено місце складання: м. Сєвєродонецьк, у товарно-транспортній накладній №08/01-18 від 11.01.2018 відсутні відомості щодо П.І.Б., посаду, підпис водія/експедитора, зазначено пункт навантаження, проте відсутні відомості щодо вулиці, номеру будинку, за якими проводилось навантаження товару, відсутні відомості про вантажно-розвантажувальні операції. Звертає увагу суду, що від ГУ ДФС у Луганській області отримано податкову інформацію щодо ТОВ «Зета Маркет», згідно із якою встановлено, що вказане підприємство за юридичною адресою не знаходиться, нерухоме майно у власності не перебуває, згідно звіту 1 ДФ за 4 квартал 2017 року працювала 1 особа, середня нарахована заробітна плата складає 2825 грн., за січень 2018 року чисельність працюючих складає 1 особа, середня заробітна плата складає 4200 грн., залучення стороннього трудового ресурсу не встановлено, ТОВ «Зета Маркет» не є виробником товару, на який складено податкові накладні на адресу позивача, таким чином згідно із проведеним аналізом ЄРПН встановити походження реалізованих ТОВ «Зета Маркет» за період 01.10.2017-19.01.2018 неможливо, що свідчить про підміну придбаного товару, у зв’язку із чим просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

На підставі статті 243 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

ТОВ «ЕСО Запоріжжя» (код ЄДРПОУ 24911195) зареєстровано в якості юридичної особи 26.05.1999, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до Довідки АА №707662 від 29.10.2012 видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: 46.69 Оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням; 27.11 Виробництво електродвигунів, генераторів і трансформаторів, 46.12 Діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами; 46.14 Діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткуванням, суднами та літаками; 46.72 Оптова торгівля металами та металевими рудами; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.

У період з 05.04.2018 по 12.04.2018 на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України фахівцями ГУ ДФС у Запорізькій області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ЕСО Запоріжжя» з питання достовірності нарахування від’ємного значення з податку на додану вартість за січень 2018 року. За результатами проведеної перевірки складено ОСОБА_1 № 239/02-0112-02/24911195 від 19.04.2018.

Як зазначено у висновках ОСОБА_1 перевірки, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.14.1.36, 14.1.181, 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. 200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого завищено:

від’ємне значення з податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку) (р. 20.2.1) за січень 2018 року на суму ПДВ 381 836,00 грн.,

у ТОВ «ЕСО Запоріжжя» відсутнє право на врахування суми від’ємного значення 2 860,00 грн. при наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість та отримання даної суми бюджетного відшкодування за січень 2018 року.

Вказані висновки податкового органу обґрунтовані тим, що перевіркою щодо операцій по взаємовідносинах між позивачем та його контрагента ТОВ «Зета Маркет» не підтверджено здійснення товарних операцій вищеописаними постачальниками на адресу позивача та встановлено надходження товарів з джерел невідомого походження. Тобто, такі товари не постачалися та не надавалися. В первинних документах зазначені господарські операції, які фактично не відбувались, у зв’язку із чим вони (договори, податкові накладні, видаткові та прибуткові накладні, акти надання послуг, акти здачі-приймання робіт тощо) не мають юридичної сили первинних документів, і як слідство, ТОВ «ЕСО Запоріжжя» неправомірно формувало регістри бухгалтерського обліку та податкову звітність з ПДВ на підставі таких первинних документів. Враховуючи те, що всі первинні бухгалтерські документи, що стосуються ТОВ «ЕСО Запоріжжя» по взаємовідносинам із ТОВ «Зета Маркет», складені з порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, не мають юридичної сили, не можуть бути підставою для бухгалтерського і податкового обліку та подальшого декларування податкових показників з ПДВ.

Не погоджуючись із висновками, викладеними в акті перевірки, позивачем до відповідача подано письмові заперечення № 682/18 від 25.04.2018 на ОСОБА_1 № 239/02-0112-02/24911195 від 19.04.2018, проте листом-відповіддю на заперечення № 12948/10/08-01-12-02-13 від 07.05.2018 висновки акту перевірки ГУ ДФС у Запорізькій області залишені без змін, як такі, що відповідають вимогам чинного законодавства.

На підставі ОСОБА_1 перевірки відповідачем 11.05.2018 винесене податкове повідомлення – рішення №0008981201, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за січень 2018 року в розмірі 381 836,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 190 918,00 грн.

Вважаючи прийняте відповідачем рішення протиправним позивач звернувся до суду із даним позовом про його скасування. При цьому, суд зауважує, що спір щодо правомірності дій під час призначення та проведення перевірки, яка стала підставою для винесення оскаржуваних рішень, між сторонами відсутній.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі – Податковий кодекс України).

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 200 Податкового кодексу України визначається, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов’язань, перераховує суми податку до бюджету.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У відповідності до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Згідно з інформаційним листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

- рух активів у процесі здійснення господарської операції.

- установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

- установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на врахування витрат, понесених у зв’язку із здійсненням цих господарських операцій при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток та сум податку на додану вартість при визначенні об'єкта оподаткування податком на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Доводи ж податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток чи віднесення до складу податкового кредиту певних сум податку на додану вартість.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За змістом статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Як встановлено з матеріалів справи, між ТОВ «ЕСО Запоріжжя» («Покупець») та ТОВ «Зета Маркет» («Продавець») укладено договір від 14.11.2017 №01/11-17, згідно із яким продавець продає, а покупець купує запасні частини, іменовані далі вироби. Номенклатура, кількість, комплектність, ціни на вироби визначаються в додаткових угодах (далі по тексту – Додатки), що укладаються в рамках цього Договору, які після підписання їх сторонами додаються до цього договору і є його невід’ємною частиною. Кількість Виробів визначається в Додатках до цього Договору. Вироби постачаються на склад Покупця транспортом Продавця. Термін постачання Виробів вказується в Додатках до цього Договору. Датою постачання Виробів вважається дата, зазначена в накладній, що підтверджує одержання Виробів Покупцем. Ціни на Вироби, що постачаються за цим Договором, обговорюються в Додатках до цього Договору. Загальна вартість Виробів по кожній поставці визначається в Додатках до цього Договору. Загальна сума Договору складає сумарну вартість всіх Виробів, що вказані в Додатках до цього Договору, які будуть оформлені сторонами у період дії цього Договору. Покупець здійснює 100% оплату Продавцю протягом 20 банківських днів від дня поставки Виробів, якщо інше не передбачено сторонами в додаткових угодах на поставку Виробів. Допускається повна або часткова попередня оплата. Вид розрахунків безготівковий. Форма розрахунків: платіжне доручення.

Реальність господарської операції, рух активів та зміни майнового стану платника податків повністю підтверджуються первинними та іншими документами, які надані позивачем до матеріалів справи, а саме: додатковою угодою №1 до Договору №01/11-17 від 14.11.2017, Додатком №1 до додаткової угоди №1 від 14.11.2017 до Договору №01/11-17 від 14.11.2017 на загальну суму 2 291 016,00 грн., у т.ч. ПДВ 381 836,00 грн., видатковою накладною від 09.01.2018 №01 на суму 406 776,00 грн., видатковою накладною від 09.01.2018 №02 на суму 532 320,00 грн., видатковою накладною від 10.01.2018 №01 на суму 524 160,00 грн., видатковою накладною від 11.01.2018 №04 на суму 827 760,00 грн., товарно-транспортною накладною від 11.01.2018 №08/01-18, платіжними дорученнями №1410 від 11.01.2018 на суму 274 180,00 грн., №1416 від 15.01.2018 на суму 655 200,00 грн., №1421 від 17.01.2018 на суму 417 960,00 грн., №1429 від 18.01.2018 на суму 943 676,00 грн. Факту наявності у позивача податкових накладних, складених у відповідності до вимог податкового законодавства, відповідачем не оспорюється.

Реалізацію продукції, придбаної у вищевказаних контрагентів підтверджують документи з продажу її кінцевому споживачу, а саме зовнішньоекономічними контрактами, договором комісії, митними деклараціями, рахунком-фактурою №2600126735 від 18.05.2018, платіжними дорученнями від 21.05.2018 №1642 та №1643 тощо.

Суд звертає увагу відповідача, що Податковий кодексу України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов’язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов’язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбання товару (послуги) не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів (послуг). І лише у такого постачальника товару (послуг), який у складі вартості придбаного товару (послуги) отримав податок на додану вартість, виникають зобов’язання стосовно сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність за постачальника.

Дана позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах (постанова від 11.12.2007, справа № 21-137во06), де ВСУ дійшов висновку про те, що у разі невиконання контрагентом зобов’язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Що стосується оформлення товарно-транспортних накладних, то Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, на які посилається податковий орган, були видані на виконання Програми заходів щодо забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадань і безпеки пасажирів на транспорті, затвердженої постановою КМУ від 05.01.95 № 710. Програма розроблена відповідно до Державної програми боротьби зі злочинністю, затвердженої Постановою ВРУ від 25.06.1993 на виконання рішення Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю від 18.02.1994. Отже, сфера застосування Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, не пов'язана з визначенням правил ведення платником податку податкового та бухгалтерського обліку в частині прийняття - передачі товарно-матеріальних цінностей. Отже, відсутність певних реквізитів в товарно-транспортній накладній або її відсутність є лише порушенням Правил перевезень автомобільним транспортом з боку перевізника, яке не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства Товариством.

В акті перевірки контролюючим органом зазначено, що аналізом задекларованих податкових накладних встановлено невідповідність придбаних контрагентами товарів товарам, придбаним позивачем. Однак, при проведенні вказаного аналізу контролюючий орган обмежився лише операціями контрагента позивача за період виписування позивачу податкових накладних та не з'ясував можливість придбання такого товару в іншому періоді.

Щодо доводів відповідача, про неможливості встановлення походження товару, який в подальшому реалізований позивачу, суд зазначає про те, що позивач не зобов'язаний та не має об'єктивної можливості під час придбання товару у контрагента встановлювати його походження, а тому не може нести відповідальність з урахуванням таких обставин діяльності контрагента.

Окрім того, позивач позбавлений можливості впливати на його контрагентів в частині здійснення ними господарської діяльності в рамках чинного законодавства України, зокрема і в частині своєчасної подачі до контролюючих органів податкової звітності.

Враховуючи наявність господарської мети при укладанні договору, надання первинних документів, які свідчать про виконання правочину та використання його результатів у господарській діяльності позивачем, суд дійшов висновку щодо реальності вчиненого правочину з контрагентом.

Отже, доводи відповідача стосовно нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом є такими, що суперечать письмовим доказам наявним в матеріалах справи.

Щодо посилань на існуючу податкову інформацію щодо підприємства-контрагента, відповідачем проігноровано, що позивач не може нести відповідальність за дії контрагента при відсутності власної вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елементу верховенства права (стаття 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності, тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Оцінюючи згадані документи в сукупності та кожен зокрема суд вважає, що такі не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення. Таким чином, висновок контролюючого органу про безтоварний характер спірних операцій є передчасним, оскільки цей висновок не відповідає фактам, покладеним в його основу. Так, законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, а також достовірність документів податкового обліку, доки податковим органом це не спростовано належними та допустимими доказами. Викладені обставини та факти не відповідають таким ознакам, позаяк мають характер припущень.

Ці обставини вироком суду або постановою слідчого у кримінальній справі не були встановлені, а лише, як зазначено у ОСОБА_1 перевірки, витікають із отриманої податкової інформації щодо контрагента позивача.

Таким чином, отримання позивачем сільськогосподарської продукції від ТОВ «Зета Маркет», здійснення розрахунків, використання у власній господарській діяльності підтверджується наданими позивачем документами, які також були досліджені контролюючим органом під час проведених перевірок.

Враховуючи наявність у позивача первинних бухгалтерських документів, які підтверджують наявність витрат на придбання товару та послуг, приймаючи до уваги, що зазначені документи не визнані недійсними, вказаний контрагент позивача на момент здійснення операцій зареєстрований у встановленому законом порядку як платники ПДВ, тому позивачем цілком правомірно здійснене декларування суми податкового кредиту та податку на прибуток підприємства.

З урахуванням вищенаведеного, відповідачем не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржених податкових повідомлень-рішень в цій частині.

Таким чином, суд вважає, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії).

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що висновки про порушення позивачем податкового законодавства, зроблені відповідачем в ОСОБА_1 перевірки, є необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим спірне рішення контролюючого органу, прийняте відповідачем на підставі встановлених ОСОБА_1 порушень, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя» (місцезнаходження, 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 24911195) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (місцезнаходження: 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.05.2018 №0000401202, прийняте Головним управлінням ДФС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 39396146, місцезнаходження, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166).

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя» (код ЄДРПОУ 24911195, місцезнаходження, 69057, м. Запоріжжя, пр.. Соборний, 158-Б) суму судового збору у розмірі 8634,21 грн., (вісім тисяч шістсот тридцять чотири гривні двадцять одна копійка) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.295, 297 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений 27.09.2018.

Суддя І.В. Батрак