Рішення № 76902463, 24.09.2018, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/400/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання Гаврушкевич О.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: Ткач В.В., ордер серія РН-710 №006 від 12.06.2018, договір про надання правової допомоги №6/с від 12.06.2018;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгагро сольюшн"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Сільськогосподарський виробничий кооператив "Перший національний виробничий кооператив"

про стягнення 711346,67грн

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгагро Сольюшн" звернулося до господарського суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" про стягнення 711346,67грн, з яких: 625048,96грн основного боргу, 44095,85грн пені, 33827,93грн інфляційних збитків, 8373,93грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору позики №1811-ТЦ (поворотної фінансової допомоги) від 18.11.2016 в частині повернення грошових коштів.

В якості правових підстав позову зазначає ст.ст. 629, 1046, 1049, 1050, Цивільного кодексу України, ст.216 Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 21.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.09.2018.

На адресу Господарського суду Житомирської області від представника відповідача надійшли:

- 27.08.2018 заперечення від 14.09.2018р на відповідь на відзив.

- 14.09.2018р на електрону адресу суду клопотання від 14.09.2018р про долучення до матеріалів справи письмових доказів, відповідно до якого представник відповідача просить долучити до матеріалів справи нотаріально посвідченої заяви (показання) свідка ОСОБА_2 від 12.09.2018;

- 24.09.2018 на електронну адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Заяву відповідача про долучення до матеріалів справи письмових доказів, а саме: нотаріально посвідченої заяви (показання) свідка ОСОБА_2 від 12.09.2018 суд залишає без розгляду, з огляду на наступне.

Приписами ст.73 ГПК України передбачено, що доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.4 ст.88 ГПК України заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Відповідно до ч.2 ст.80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (ч.8 ст.80 ГПК України).

Частиною 1 ст.81 ГПК України передбачено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч.2 ст.207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Ухвалою від 21.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.09.2018.

Доказів про наявність поважних причин щодо не подання заяви свідка у строк, встановлений для подання доказів відповідачем суду не надано, так як і не було заявлено відповідачем у встановлений нормами ГПК строк клопотання про витребування таких заяв.

Враховуючи вищевикладене, суд залишає без розгляду заяву свідка ОСОБА_2

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки до клопотання не додано доказів на підтвердження викладених у ньому обставин. Також суд враховує, що представництво у суді не обмежується участю лише одного представника у розгляді справи, тому відповідач мав право направити в судове засідання іншого уповноваженого представника або керівника підприємства.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Відповідач, у відзиві на позов проти позову заперечує, вважає, що провадження у справі слід закрити за відсутністю предмета спору, оскільки між сторонами відбулось зарахуванням зустрічних однорідних вимог (а.с.62-63).

Позивач у відповіді на відзив не погоджується з доводами відповідача. Вважає, що заперечення відповідача щодо відсутності предмета спору у зв'язку із зарахуванням між сторонами зустрічних однорідних вимог, не відповідають дійсності, суперечать умовам договору та нормам права. Зазначає, що відступлення права вимоги між сторонами не відбулося, оскільки позивачу не було надано доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Вказує, що припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог у даному випадку між сторонами не відбулося, оскільки такі вимоги є не однорідними, а випливають із договорів, які є різними за своєю правовою природою.

Відповідач, у запереченні на відповідь на відзив від 20.08.2018 (а.с. 209-111) не погоджується з позицією позивача, вважає її такою, що не відповідають діючому законодавству України та має на меті ухилення від відповідальності за невиконання умов договору поставки № 27/02/-С від 27.02.2017. Вказує, що оскільки договір відступлення права вимоги не було оскаржено позивачем в судовому порядку, то такий договір є дійсним у відповідності до ст. 204 ЦК України.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином. У письмових поясненнях від 31.07.2018 СВК "Перший національний виробничий кооператив" підтримує правову позицію відповідача та підтверджує її обґрунтованість та відповідність діючому законодавству України (а.с.152-153).

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1. Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

18.11.2016 між ТОВ "Торгагро сольюшн" (позикодавець/позивач) та ТОВ "Цефей-Груп" (позичальник/відповідач) укладено договір позики №1811-ТЦ (Поворотної фінансової допомоги) (далі-Договір), за умовами якого в порядку та на умовах визначених цим договором, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п.2.1. цього Договору, а позичальник зобов'язується повернути позику протягом визначеного цим Договором строку.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що розмір позики становить 1000000,00 гривень.

Згідно п.4.1. Договору, строк повернення позики: 12 (дванадцять) місяців.

Відповідно до п.5.1. Договору, після закінчення строку, визначеного п.4.1 цього договору, позичальник зобов'язується протягом 10 (десяти) календарних днів повернути позикодавцеві позику.

Пунктом 5.3. Договору сторони обумовили, що позика вважається повернутою позикодавцеві в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його поточний рахунок.

Згідно п.6.1. Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позики позичальникові.

Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.6.1 цього Договору та закінчується в момент виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором (п.6.2 Договору).

На виконання умов Договору позики №1811-ТЦ від 18.11.2016 позивачем було перераховано 625048,96грн, що підтверджується платіжними дорученнями №2176 та №2177 від 21.11.2016 (а.с.14-15).

Відповідач свій обов'язок щодо повернення позики не виконав, кошти у розмірі 625048,96грн в обумовлені договором строки не повернув.

За вказаних обставин, з метою захисту порушеного майнового права, позивач звернуся з позовом до Господарського суду Житомирської області про стягнення на його користь 625048,96грн основного боргу, 44095,85грн пені, 33827,93грн інфляційних збитків, 8373,93грн 3% річних.

2. Норми права, які застосував господарський суд.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 ГК України). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

При розгляді даного спору суд виходить з того, що правовідносини, які виникли між сторонами ґрунтуються на укладеному між позивачем та відповідачем договорі позики №1811-ТЦ (поворотної фінансової допомоги) від 18.11.2016.

Згідно положень ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно із ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Належне виконання зобов'язання - це виконання зобов'язання, обумовленого, насамперед, в договорі чи акті цивільного законодавства способом, предметом, у встановлений строк та в певному місці, належній особі та належною особою.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем 21.11.2016 було надано відповідачу позику (поворотну фінансову допомогу) у розмірі 625048,96грн.

Відповідач в порушення умов договору позики допустив прострочення в частині повернення коштів.

За вказаних обставин, враховуючи невиконання ТОВ "Цефей Груп" договірних зобов'язань, позовні вимоги в частині стягнення 625048,96грн обґрунтовані та підлягають задоволенню.

3. Щодо доводів відповідача про здійснення відступлення права вимоги між сторонами та зарахування зустрічних однорідних вимог.

Згідно з ст.cт. 202, 203 ГК України зобов'язання припиняється, зокрема зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.

Разом з тим, ще одною важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань.

Як вказує відповідач та вбачається з матеріалів справи, 23.05.2018 між Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив" (первісний кредитор - третя особа) та відповідачем (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) №4-ЦГ до позивача на суму 2000000,00грн (а.с. 64)

Згідно акту приймання - передачі документів від 23.05.2018, на виконання умов Договору №4-ЦГ, первісний кредитор - Сільськогосподарський виробничий кооператив "Перший національний виробничий кооператив" передав, а новий кредитор - "Цефей Груп" прийняв документи, що засвідчують права, які передаються за п.1.1. Договору про відступлення права вимоги (цесії) № 4-ЦГ від 23.05.2018 (а.с. 124).

Наявний у справі акт приймання-передачі документів, на виконання умов Договору №4-ЦГ, підписаний сторонами Договір цесії, копія договору про відступлення права вимоги №4-ЦГ, копія картки-рахунку № 631 від 23.05.2018 спростовують твердження позивача щодо відсутності доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Відповідач листом №24/05/2018 від 24.05.2018 повідомив позивача про припинення зобов'язання зарахуванням на суму 17728513,61 грн (а.с. 68).

Відповідно до п.1.1. Договору уступки права вимоги (цесії), первісний кредитор оплатно передає (відступає) належне йому право вимоги згідно із договором поставки №27/02-С від 27.02.2017 на суму 20000000,00грн, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгагро Сольюшн" (надалі - боржник) і первісним кредитором (надалі - "основний договір"), а новий кредитор на умовах цього договору приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за Основним договором.

За умовами цього Договору, від первісного кредитора переходять до нового кредитора усі права та зобов'язання, що виникли з Основного договору, в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення даного Договору (п.1.2. Договору цесії).

Таким чином, СВК "Перший національний виробничий кооператив" переуступив ТОВ "Цефей Груп" право вимоги по договору поставки предметом якого є поставка пшениці 3-го класу урожаю 2017 року.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВГСУ від 12.12.2017 у справі №911/3906/16.

Грошові вимоги мають презюмуватися як однорідні у силу однорідності грошей як предмета виконання зобов'язань. Отже, вимога про сплату грошей за загальним правилом може бути однорідною із іншою вимогою лише про сплату грошей. Адже гроші як предмет задоволення майнової вимоги мають ознаку замінності, абсолютної еквівалентності та інші властивості, що дозволяють проводити обмін та інші грошові операції.

Вимога про сплату грошей за загальним правилом може бути однорідною лише із іншою вимогою про сплату грошей.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВС №910/13547/17 від 16.05.2018.

Так, за укладеним між сторонами договором позики №1811-ТЦ позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти та розраховує виключно на повернення таких коштів у повній сумі.

Натомість, за договором поставки №27/02-С від 27.02.2017, покупець (третя особа) розраховує виключно на отримання товару, а повернення попередньої оплати можливе лише як наслідок невиконання зобов'язань постачальником. При цьому обставини щодо настання обов'язку з повернення такої попередньої оплати також підлягають встановленню.

Враховуючи викладене, зобов'язання, які виникни між сторонами на підставі Договору поставки №27/02-С від 27,02.2017 не є однорідними по відношенню до Договору позики №1811-ТЦ від 18.11.2016, тому в силу ст.601 ЦК України не можуть бути припиненими шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

За вказаних обставин, клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.231 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмета спору, не підлягає задоволенню.

4. Щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення 44095,85рн пені, 33827,93грн інфляційних та 8373,93грн 3% річних.

Відповідно до п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як передбачено ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що за порушення строків повернення позики Позикодавець має право нарахувати Позичальнику неустойку у розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості, за кожний день прострочення.

З розрахунку позивача вбачається, що останній просить стягнути пеню у розмірі 44095,85грн, яка обрахована за період з 29.11.2017 по 10.05.2018 (а.с.7).

Разом з тим, судом встановлено, що позивач здійснюючи нарахування пені невірно визначив дату з якої слід здійснювати нарахування.

Так, умовами договору позики, зокрема п.6.1, визначено, що договір вважається укладеним з моменту передання позики.

Матеріалами справи підтверджено, що позика у розмірі кошти передано відповідачу 21.11.2016.

Строк повернення позики 12 місяців (п.4.1 договору).

Після закінчення строку, визначеного в п.4.1 цього договору, позичальник зобов'язується протягом 10 календарних днів повернути позикодавцеві позику (п.5.1 договору).

Таким чином останній днем повернення позики з урахуванням вищевказаних умов договору є 01.12.2017 року, а відтак, право на нарахування пені у позивача виникло з 02.12.2017

За вказаних обставин, суд вважає, що пеню слід обраховувати з 02.12.2017 по 10.05.2018

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунок пені, виходячи із суми заборгованості, суд вважає, що розмір пені за даний період становить 43402,31грн.

В іншій частині позовних вимог про стягнення 693,54грн пені слід відмовити.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поряд з цим, суд зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, три відсотки річних та інфляційні втрати підлягають стягненню на підставі закону як вид відшкодування за завдані втрати незалежно від укладення договору та не є штрафними санкціями, право на нарахування яких виникає у зв'язку з невиконанням або несвоєчасним виконанням зобов'язань за договором.

При цьому, згідно п.3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (з відповідними змінами і доповненнями) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Враховуючи викладені обставини, позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних нарахувань.

Згідно розрахунку позивача (а.с.7) останнім заявлено до стягнення з відповідача інфляційні у розмірі 33827,93грн та 3% річних в сумі 8373,93грн обраховані за період з 29.11.2017 по 10.05.2018 на суму простроченої заборгованості 625048,00грн

Під час перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат судом встановлено наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і й о г о н а й м е н ш и й п е р і о д в и з н а ч е н н я с к л а д а є м і с я ц ь .

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення п о ч и н а ю ч и з м і с я ц я, н а с т у п н о г о з а м і с я ц е м, у я к о м у м а в б у т и з д і й с н е н и й п л а т і ж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п.3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 ).

Судом встановлено, що остаточне повернення позики мало відбутись не пізніше 01.12.2017

Враховуючи неповернення відповідачем отриманих коштів у строк визначений договором №1811-ТЦ у позивача виникло право на нарахування інфляційних на суму 625048,96грн з січня 2018.

Однак позивач не врахував рекомендації, викладені у п.3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 та необґрунтовано здійснив нарахування інфляційних на заборгованість у розмірі 625048,96грн починаючи з грудня 2017.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунок інфляційних втрат (за період січень-травень 2018), суд вважає, що розмір інфляційних за даний період становить 27304,40грн.

В іншій частині позовних вимог про стягнення 6523,53грн інфляційних слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунок 3% річних нарахованих за період з 02.12.2017 по 10.05.2018 суд вважає, що правомірно нарахованими є 3% річних у розмірі 8219,81грн. Вимоги в частині 154,12грн 3 % річних необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

5. Висновок господарського суду за результатами розгляду позовної заяви.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню на суму 703975,48грн, з яких: 625048,96грн основного боргу, 43402,31грн пені, 8219,81грн 3% річних та 27304,40грн інфляційних. У стягненні 693,54грн пені, 154,12грн 3% річних та 6523,53грн інфляційних суд відмовляє.

6. Що стосується витрат на надання правової допомоги у розмірі 10000,00грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, в якості доказу понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00грн до матеріалів справи долучено копії договору про надання правової допомоги №6/С від 12.06.2018, ордеру серії РН-710 №006 від 12.06.2018 свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії РН №1385, акту виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 20.08.2018, акту виконаних робіт (наданих послуг) №7 від 30.07.2018, виконаних адвокатом, копії квитанцій до прибуткового касового ордеру (а.с. 86-88; 213-217 ).

У п.1.1 договору про надання правової допомоги №6/С від 12.06.2018 сторони визначили, що клієнт доручає, а "Адвокатське бюро "Віталій Ткач та партнери" приймає на себе зобов'язання надати юридичну допомогу у обсязі та на умовах передбачених даним договором у судових справах, у тому числі судах загальної юрисдикції, господарських судах, третейських судах, судах адміністративного судочинства, апеляційної та касаційної інстанції.

Однак, суд, дослідивши Договір №6/С про надання правової допомоги від 12.06.2018 зазначає, що договір про надання правової допомоги не містить вказівки на те, яку суму гонорару сторони (адвокат та клієнт) обумовили за представництво інтересів відповідача у справі №906/400/18. Додаткових угод до Договору із зазначенням у ній суми гонорару позивачем також не надано.

Матеріали справи містять акт (звіт) виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 20.08.2018 та акт виконаних робіт (наданих послуг) №7 від 30.07.2018, згідно яких неможливо зробити висновок про узгодження суми гонорару відповідачем та адвокатом за надання правової допомоги у справі №906/400/18.

Акт виконаних робіт (наданих послуг) №7 від 30.07.2018, підписаний позивачем та Адвокатським бюро "Сергія Сапожніка" на виконання договору про надання правничої допомоги від 10.01.2018. Водночас самого договору про надання правничої допомоги від 10.01.2018 позивач не надав.

Квитанції до прибуткового касового ордеру від 20.08.2018 на суму 6400,00грн та від 30.07.2018 на суму 2000,00грн, суд не вважає належними та допустимими доказами понесених позивачем у справі витрат на правову допомогу.

Окрім того, позивачем не надано для огляду оригіналів документів, які підтверджують понесення витрат на правову допомогу, а саме: акту (звіт) виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 20.08.2018, акту виконаних робіт (наданих послуг) №7 від 30.07.2018, квитанцій до прибуткового касового ордеру від 20.08.2018 на суму 6400,00грн та від 30.07.2018 на суму 2000,00грн, тому суд дійшов висновку про відмову в позові у цій частині.

Судовий збір, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгагро сольюшн" (30400, Хмельницька обл., м. Шепетівка, пров. Подільський, буд. 20, ідентифікаційний код 39022147) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" (11772, Житомирська обл., Новоград-Волинський район, с. Броники, вул. Весела, буд. 7, ідентифікаційний код 37529380) задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" (11772, Житомирська обл., Новоград-Волинський район, с.Броники, вул. Весела, буд. 7, ідентифікаційний код 37529380) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгагро сольюшн" (30400, Хмельницька обл., м. Шепетівка, пров. Подільський, буд. 20, ідентифікаційний код 39022147):

- 625048,96грн основного боргу;

- 43402,31грн пені;

- 27304,40грн інфляційних;

- 8219,81грн 3% річних;

- 10559,62грн судового збору.

3. У стягненні 693,54грн пені, 6523,53грн інфляційних та 154,12грн 3% річних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 03.10.18

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати: 5 прим.

1 - у справу;

2 - позивачу (рек. з пов.)

3- відповідачу (рек. з пов.) та на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1

4- представнику відповідача Беркович О. В. за адресою : АДРЕСА_1

5 - третій особі (рек. з пов.)