Рішення № 76902433, 10.09.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.09.2018 Справа № 905/60/18

Господарський суд Донецької області у складі судді колегії суддів: головуючого судді Ніколаєвої Л.В., суддів Курило Г.Є., Зекунова Е.В.,

при секретарі судового засідання Биковій Я.М.,

розглянувши справу № 905/60/18

за позовом Приватного акціонерного товариства «Автопідприємство «Укрбуд»

до відповідача: Військової частини А0224

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1

про стягнення 202 144,17 грн.

за участю представників:

від позивача: не з’явився

від відповідача: ОСОБА_2, за довіреністю від 20.02.2018р. №7

від третьої особи: не з’явився

Суть спору: ПрАТ «Автопідприємство «Укрбуд» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з ВЧ А0224 матеріальної шкоди у розмірі 202 144,17 грн. (із врахуванням уточненої позовної заяви за вх. № 11150/18 від 30.05.2018р.).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок ДТП, яка сталася за участю автобуса ЛІАЗ 5256, д.н. НОМЕР_1, який належить позивачу, та бойової машини БТР-80 б/н 032, яка належить відповідачу та водія якої визнано винним у скоєнні ДТП, пошкоджено транспортний засіб позивача та завдано останньому матеріальну шкоду. Нормативно позовні вимоги обґрунтовані приписами ст. ст. 1166, 1172, 1187 ЦК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2018р. для розгляду даної справи визначено суддю Ніколаєву Л.В.

12.02.2018р. господарським судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі № 905/60/18 та розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

12.03.2018р. господарським судом постановлено ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження до 14.05.2018р.

У відзиві на позовну заяву за вх. № 7536/18 від 11.04.2018р. відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову з посиланням на те, що обов'язок відшкодувати шкоду завдану позивачу внаслідок ДТП лежить на ОСОБА_1, оскільки останній без дозволу командування та відповідних супровідних документів, самовільно прийняв та здійснював керування транспортним засобом. Також відповідач посилається на те, що висновок експерта №30 від 20.12.2016р. про розмір завданого матеріального збитку є неналежним доказом з огляду на те, що дослідження проведене без участі відповідача.

25.04.2018р. господарським судом постановлено ухвалу (із врахуванням ухвали про виправлення описки від 14.05.2018р.) в т.ч. про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1.

Водночас, у судовому засіданні 25.04.2018р. господарським відхилено клопотання відповідача про залучення до участі у даній справі в якості відповідача ОСОБА_3 транспортне страхове бюро України та про допит ОСОБА_1 в якості свідка, які заявлені у прохальній частині відзиву, а також задоволено клопотання позивача про залишення без розгляду клопотання позивача про витребування доказів за вх. № 5195/18 від 17.03.2018р., про що постановлено ухвали в протокольній формі.

14.05.2018р. господарським судом постановлено ухвалу про призначення справи до колегіального розгляду. На підставі розпорядження керівника апарату суду «Щодо створення судової колегії» від 15.05.2018р. № 01-01/226 призначено повторний автоматичний розподіл справи та згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 15.05.2018р. для розгляду даної справи справа розподілена колегії суддів: головуючий суддя Ніколаєва Л.В., судді Курило Г.Є., Матюхін В.І. Тією ж датою господарським судом постановлено ухвалу про прийняття справи до колегіального розгляду у складі суддів: головуючий суддя Ніколаєва Л.В., судді Курило Г.Є., Матюхін В.І.

На підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Донецької області від 11.07.2018р. № 01-01/445 «Щодо внесення змін до складу судової колегії», у зв’язку із перебуванням судді Матюхіна В.І. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями від 11.07.2018р., справа розподілена колегії суддів: головуючий суддя Ніколаєва Л.В., судді Курило Г.Є., Зекунов Е.В. Тією ж датою господарським судом постановлено ухвалу про прийняття справи до колегіального розгляду у складі суддів: головуючий суддя Ніколаєва Л.В., судді Курило Г.Є., Зекунов Е.В.

У судовому засіданні 11.07.2018р. господарським судом задоволено заяву позивача за вх. № 14550/18 від 11.07.2018р. про залишення без розгляду клопотання позивача про залишення транспортного засобу – автобусу ЛІАЗ 5256, держаний номер НОМЕР_1 у власності позивача, про що постановлено ухвалу в протокольній формі.

У судовому засіданні 11.07.2018р. господарським судом оголошено перерву до 14.08.2018р.

14.08.2018р. господарським судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо розгляду справи по суті проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Позивач та третя особа у судове засідання щодо розгляду справи по суті не з’явились, при цьому про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. З огляду на викладене, а також враховуючи приписи ч. 1 ст. 202 ГПК України, господарський суд визнав за можливе вирішити справу за відсутністю представників позивача та третьої особи.

На підставі ст.240 ГПК України у судовому засіданні щодо розгляду справи по суті 10.09.2018р. за участю представника відповідача господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, господарський суд встановив:

15.10.2016р. о 20 год. 48 хв. у м. Покровськ Донецької області по вул. Добропільський на перетині з вул. Шмідта сталася ДТП за участю автобуса ЛІАЗ 5256 державний номер НОМЕР_1 та бойової машини БТР-80 бортовий номер 032.

Автобус ЛІАЗ 5256 державний номер НОМЕР_1 належить на праві власності ПрАТ «Автопідприємство «Укрбуд», про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу СХМ 195225.

Бойова машина БТР-80 бортовий номер 032 перебуває на балансі військової частини А0224, про що свідчить формуляр машини БТР-80 № Е01ЛТ2572. Під час ДТП керування бойовою машиною БТР-80 бортовий номер 032 здійснював ОСОБА_1 Причиною ДТП стало порушення ОСОБА_1 вимог п.п. 12.4, 12.9 «Б» Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306, а також дорожніх знаків 3.21 «В’їзд заборонено», 4.7 «Об’їзд перешкоди з правого боку» цих Правил, а саме, ОСОБА_1 не обрав безпечну швидкість руху, при під’їзді до ділянки дороги, де організовано круговий рух по вул. Добропільській на пересіченні вул. Шмідта м. Покровськ, не відмовився від руху у забороненому напрямку, продовжив рух в напрямку, позначеному знаком 4.7 Правил, зі швидкістю 69,4 км/год виїхав на ділянку дороги, яка призначена для руху транспортних засобів у зустрічному напрямку, де скоїв зіткнення з автобусом ЛІАЗ державний номер НОМЕР_1. Внаслідок ДТП, в т.ч., автобус ЛІАЗ 5256 державний номер НОМЕР_1 зазнав механічних пошкоджень, про що свідчить протокол огляду місця дорожньо – транспортної події від 15.10.2016р., складений старшим слідчим слідчого управління ГУНП в Донецькій області.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині – польова пошта В4174 за контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах офіцерського складу від 14.12.2015р. та призначений на посаду начальника розвідки – помічника начальника штабу 3-го десантно – штурмового батальйону військової частини - польова пошта В4174 на підставі наказу командуючого повітряних десантних Збройних сил України від 27.04.2016р. № 16.

На підставі наказу командира військової частини – польова пошта В4174 (по технічній частині) від 06.10.2016р. № 22 «Про здійснення переміщення 3 одиниць БТР-80 розвідувального взводу 3 десантно – штурмового батальйону» старшим колони призначено помічника начальника розвідки 3 десантно – штурмового батальйону військової частини – польова пошта В4174, молодшого лейтенанта ОСОБА_1

На підставі наказу командира військової частини – польова пошта В4174 (по технічній частині) від 06.10.2016р. № 26 «Про закріплення бронетанкової техніки за водіями розвідувального взводу 3 десантно – штурмового батальйону» БТР – 80, машина заводський № Е01ЛТ2572, корпус № Е10АТ2367, двигун № НОМЕР_2, бортовий номер 032 закріплено за водієм – старший солдат ОСОБА_4

Під час ДТП молодший лейтенант ОСОБА_1 виконував обов’язки старшого машини, а старший солдат ОСОБА_4 - обов’язки водія, про що свідчить дорожній лист № 479, який дійсний до 20.10.2016р. та який виданий військовою частиною - польова пошта В 4174.

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14.02.2017р. у справі № 235/162/17 (провадження № 1-кп/235/264/17) ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України з підстав, передбачених ст. 47 КК України з передачею його на поруки колективу військової частини - польова пошта В4174; кримінальне провадження №42016051100000484 відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 415 КК України закрито; цивільний позов ПрАТ «Автопідприємство «Укрбуд» про стягнення грошових коштів залишено без розгляду. При цьому, у вказаній ухвалі суду встановлені обставини ДТП, що в силу приписів ст. 75 ГПК України не потребують доказуванню, щодо порушення ОСОБА_1 вимог п.п. 12.4, 12.9 «Б» Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306, а також дорожніх знаків 3.21 «В’їзд заборонено», 4.7 «Об’їзд перешкоди з правого боку» цих Правил, що призвело до зіткнення з автобусом ЛІАЗ 5256 державний номер НОМЕР_1.

На підставі наказу начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України генерала армії України № 416 від 10.11.2016р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення – «попередження про неповну службову відповідність» за порушення ст. ст. 11, 16, 346 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України щодо сумлінного і чесного виконання військового обов’язку, обов’язків начальника колони щодо правильного використання машини та заборони старшому колони (машини) керувати нею.

Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що згідно Указу Президента України «Про часткову демобілізацію», затвердженого Законом України № 1126-VII від 17.03.2014р., та розпорядження начальника Генерального штабу Збройних сил України № 322/1/0204 від 19.03.2014 р. військову частину А 0224 переведено на штат військового часу на підставі витягу-розгортання Високомобільних десантних військ Збройних сил України - військова частина - польова пошта В4174. Умовне найменування військової частини: у мирний час А0224, у військовий час В4174. Відповідно до директиви Міністерства оборони України д322/1/58ск від 26.04.2017р. військову частину польова пошта В4174 переведено на штат мирного часу військова частина А0224. Тобто військова частина А0224 та військова частина - польова пошта В4174 є одним і тим же військовим формуванням, яке в теперішній час переведено на штат мирного часу та має найменування - військова частина А0224.

Згідно висновку експерта № 30 від 20.12.2016р. автотоварознавчої експертизи вартість матеріального збитку, спричиненого власнику автобусу ЛІАЗ 5256 державний номер НОМЕР_1 складає 432 704,17 грн.

Згідно акту технічної комісії з оцінки стану та придатності запасних частин (вузлів, агрегатів), що були у користуванні, вартість запасних частин (вузлів, агрегатів), що були у користуванні, транспортного засобу ЛІАЗ 5256 державний номер НОМЕР_1 складає 230 560 грн.

Предметом позову є стягнення з відповідача матеріальної шкоди в розмірі 204 344,17 грн. (432 704,17 грн. – 230 560 грн.) (із врахуванням уточненої позовної заяви за вх. № 11150/18 від 30.05.2018р.).

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову, з огляду на наступне:

Як вище встановлено господарським судом, майнову шкоду позивачу, як власнику автобуса ЛІАЗ 5256, державний номер НОМЕР_1, спричинено внаслідок ДТП за участю бойової машини БТР-80 бортовий номер 032 під керуванням ОСОБА_1, яким порушено п.п. 12.4, 12.9 «Б» Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306, а також дорожніх знаків 3.21 «В’їзд заборонено», 4.7 «Об’їзд перешкоди з правого боку» цих Правил.

Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з вимогами п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з ч.ч. 2,3 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

Згідно з ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз’яснено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013р № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до п. 6 вищезазначеної постанови особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК).

У п. 9 вказаної постанови роз’яснено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини.

Особи, які вчинили ці протиправні дії (неправомірно заволоділи транспортним засобом, механізмом або іншим об'єктом), відшкодовують шкоду на загальних підставах цивільно-правової відповідальності особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно ст. 2 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов’язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється в т.ч. громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

За приписами ст. 1 ЗУ «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України як головний орган військового управління; Об’єднаний оперативний штаб Збройних Сил України як орган управління міжвидовими та міжвідомчими угрупованнями військ (сил); види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України; окремий рід військ - Десантно-штурмові війська Збройних Сил України; окремий рід сил - Сили спеціальних операцій Збройних Сил України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Згідно зі ст. 5 ЗУ «Про Збройні Сили України» особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.

У ст. 10 ЗУ «Про Збройні Сили України» встановлено, що Міністерство оборони України здійснює, зокрема, військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України, всебічно забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, підготовку до виконання покладених на них завдань та застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна, і здійснює контроль їх ефективного використання, організує виконання робіт в інтересах Збройних Сил України і надання послуг.

Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України провадять свою діяльність на засадах в т.ч. комплектування шляхом призову громадян на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом.

Згідно зі ст. 14 ЗУ «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

За приписами ст. 1 ЗУ «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності») належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно зі ст. 3 ЗУ «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

Статтею 137 ГК України визначено що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

З наведеного вбачається, що до структури Збройних сил України входять військові частини, комплектування особовим складом яких забезпечується Міністерством Оборони України, як уповноваженим органом управління, в т.ч. шляхом прийняття громадян України на військову службу за контрактом, а також те, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням, а на Міністерство оборони України, покладаються функції контролю за використанням майна переданого в оперативне управління.

Як вище встановлено судом, станом на час ДТП бойова машина БТР бортовий номер 032 була закріплена за військовою частиною - польова пошта В4174 (військовою частиною А 0226) (перебувала на балансі), а ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині -польова пошта В4174 (військовій частині А 0226), перебував на посаді начальника розвідки – помічника начальника штабу 3-го десантно – штурмового батальйону військової частини, виконував обов’язки старшого колони військової частини - польова пошта В4174 (військової частини А 0226) та здійснював переміщення бойової машини БТР бортовий номер 032 відповідно до наказу командування військової частини - польова пошта В4174 (військової частини А 0226). Такі обставини підтверджені представниками відповідача та третьою особою у судових засіданнях.

З огляду на викладене, а також враховуючи приписи ст. ст. 1172, 1187 ЦК України, господарський суд дійшов висновку про те, що в даному випадку, особою, відповідальною за завданий збиток, є саме відповідач.

При цьому посилання відповідача на порушення ОСОБА_1 вимог Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України щодо заборони начальнику колони (старшому машини) керувати машиною та, відповідно, про неправомірне заволодіння бойовою машиною БТР-80 бортовий номер 032, як на підстави для покладення відповідальності на ОСОБА_1, не прийняті господарським судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом передбачена ст. 289 КК України. Згідно з приміткою до цієї статті під незаконним заволодінням транспортним засобом у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі. При цьому, такі обставини мають бути підтверджені належними доказами, а саме матеріалами кримінальної справи, якими встановлений факт неправомірного заволодіння третьою особою транспортним засобом.

Між тим, відповідачем до суду не надано такі матеріали кримінальної справи, якими встановлений факт неправомірного заволодіння ОСОБА_1 бойовою машиною БТР-80 бортовий номер 032.

Обставини щодо закріплення бойової машини БТР-80 бортовий номер 032 за водієм - старшим солдатом ОСОБА_4 та здійснення керування бойовою машиною БТР-80 бортовий номер 032 ОСОБА_1 не свідчать про неправомірне заволодіння останнім цією бойовою машиною в розумінні ст. 289 КК України та ст. 1187 ЦК України. Переміщення бойової машини БТР-80 бортовий номер 032 здійснювалось ОСОБА_1 на виконання завдання командування, а отже, в даному випадку, керування бойовою машиною не може вважатись неправомірним використанням такою бойовою машиною для власних потреб (цілей), що не пов'язане з виконанням службових обов'язків, а бойова машина БТР-80 бортовий номер 032 - такою, що вийшла із володіння її безпосереднього володільця.

Порушення вимог Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України щодо заборони начальнику колони (старшому машини) свідчить про неналежне виконання військовослужбовцем своїх службових обов’язків, що є підставою для накладення дисциплінарного стягнення відповідно до п. п. 12, 45, 68 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. При цьому, як вище встановлено судом, за неналежне виконання саме службових обов’язків до ОСОБА_1 застосовано відповідне дисциплінарне стягнення.

Посилання відповідача на те, що висновок експерта № 30 від 20.12.2016р. є неналежним доказом, оскільки відповідач не був присутній при проведенні дослідження транспортного засобу позивача, не прийняті до уваги, оскільки відповідно до п. 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна від 24.11.2003р. № 142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна від 24.07.2009р. № 1335/5/1159), яка в т.ч. була застосована експертом при проведенні експертного дослідження, присутність заінтересованої особи при дослідженні (огляді) транспортного засобу не є обов’язковою.

З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог, а отже, і про їх задоволення.

На підставі ст. ст. 123, 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 032,16 грн., витрати по оплаті експертизи в розмірі 2 200 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Автопідприємство «Укрбуд» задовольнити.

2. Стягнути з Військової частини А0224 (54025, м. Миколаїв, пр-т Героїв Сталінграду, буд. 20а, код ЄДРПОУ 08489704) на користь Приватного акціонерного товариства «Автопідприємство «Укрбуд» (85300, Донецька область, м. Покровськ, вул. Захисників України, буд. 31, код ЄДРПОУ 01236070) матеріальну шкоду в розмірі 202 144 (двісті дві тисячі сто сорок чотири тисячі) грн. 17 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 032 (три тисячі тридцять дві) грн. 16 коп., витрати по оплаті експертизи в розмірі 2 200 (дві тисячі двісті) грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 19 вересня 2018р.

Головуючий суддя Л.В. Ніколаєва

Суддя Г.Є. Курило

Суддя Е.В. Зекунов