Рішення № 76901852, 02.10.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2018 року справа № 823/2321/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Тимошенко В.П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській (в особі ліквідаційної комісії) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі,

встановив:

12 червня 2018 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській (в особі ліквідаційної комісії), в якій просить зобов’язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській (в особі ліквідаційної комісії) здійснити нарахування та виплатити середній заробіток ОСОБА_1 за час виконання рішення про поновлення на роботі з 07.11.2015 до дня фактичного розрахунку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем зазначено, що на даний час на її користь наявні рішення двох судів якими визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України в Черкаській області від 06.11.2015 №312 о/с в частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ в запас майора міліції ОСОБА_1 за п. 64 Г Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України та поновлено її на посаді, однак станом дані рішення на даний час не виконанні. Позивач зазначає, що вона неодноразово зверталася до відповідача про звернення до виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду №823/5367/15 щодо поновлення її на посаді, але отримувала лише відписки, що на її думку свідчить про бездіяльність та небажання виконувати рішення суду, а тому вона вимушена звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

21.08.2018 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив та зазначив, що законодавством України не передбачено можливості нарахування та виплати середнього заробітку за час вимушено прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на службі осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ..

На підставі ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позивача, оцінивши в сукупності надані докази, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ з 16.08.1999.

Наказом УМВС України в Черкаській області від 06.11.2015 № 312 о/с заступника начальника СВ Лисянського РВ УМВС майора міліції ОСОБА_1 звільнено з ОВС в запас ЗС України за п. 64 “г” (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 08.02.2016 у справі № 823/5367/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2016.2017:

1) визнано протиправним та скасувано наказ УМВС України в Черкаській області від 06.11.2015 № 312 о/с в частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ в запас майора міліції ОСОБА_1 за п. 64 “Г” (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України;

2) поновлено майора міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділення Лисянського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області з 06.11.2015 року;

3) стягнуто з управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.12.2015 по 08.02.2015;

4) зобов’язано Головне управління Національної поліції в Черкаській області розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про Національну поліцію”, у Головному управлінні Національної поліції в Черкаській області та видати відповідний наказ з цього приводу.

Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді на час звільнення та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.78 КАС України).

Судом встановлено, що на час розгляду справи, постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 08.02.2016 у справі № 823/5367/15 не виконана, ОСОБА_1 на посаді не поновлена.

Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Суд врахував, що статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень.

Відповідно до статті 14 КАС України (у редакції, яка діє з 15.12.2017) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Аналогічні за змістом положення було передбачено статтею 14 КАС України (у редакції, яка діяла до 15.12.2017), зокрема, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до частини 1 статі 256 КАС України (у редакції, яка діяла до 15.12.2017) негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України (у редакції, яка діє з 15.12.2017) негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

До даних фактичних обставин порядок примусового виконання рішень суду не повинен застосовуватись, оскільки відповідно до норм процесуального закону судове рішення підлягало виконанню негайно.

В свою чергу, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом відповідного наказу.

Відповідна правова позиція стосовно виконання судових рішень даної категорії викладена в постанові Верховного Суду Касаційного адміністративного суду від 16 лютого 2018 року в справі №К/9901/1561/18.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 08.02.2016 у справі № 823/5367/15 поновлено майора міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділення Лисянського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області з 06.11.2015.

Європейський суд із прав людини, розглядаючи справи неодноразово наголошував на необхідності виконання остаточного рішення суду.

В п.50 рішення «Чуйкіна проти України» (Заява № 28924/04) суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів. Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, своєчасне виконання законного рішення суду гарантує захист прав та свобод особи і є одним із показників утвердження принципу верховенства права у державі.

Відтак, судовим рішення, яке набрало законної сили, встановлено обов'язок відповідача негайно поновити Кондратюк – ОСОБА_2 на посаді заступника начальника слідчого відділення Лисянського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області з 06.11.2015 у зв’язку з необхідністю ефективно поновити порушене право на працю та право на грошове утримання.

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Суд зазначає, що на спірні відносини розповсюджує свою дію КЗпП, оскільки спеціальним законодавством щодо проходження служби працівниками органів внутрішніх справ відповідне питання не унормовано.

Суд дійшов висновку, що з моменту поновлення на службі, у осіб поновлюється відповідний правовий статус, за якого службова особа повинна виконувати передбачені законодавством та посадовою інструкцією обов'язки, а орган, у якому працює службовець зобов'язаний виплачувати грошове забезпечення. Поновлення на службі, в даному випадку, повинно було відбутись негайно, після винесення відповідного судового рішення.

За правилами п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами трудових спорів” від 06.11.1992, № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348) (далі – Порядок №100).

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі – Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв’язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Суд встановив, що час затримки у поновленні позивача на посаді за період з 07.11.2015 по 02.10.2018 становить 697 робочих днів.

Під час прийняття вказаного рішення судом враховано, що норми Кодексу законів про працю України регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до пункту 3 Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 № 499 “Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ”, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Наведені норми законодавства дають підставу для висновку, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ норм Кодексу законів про працю України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці “Про захист заробітної плати” № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-389а13), а тому суд дійшов висновку про застосування до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України, які регламентують порядок стягнення середнього заробітку за весь час затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Позивач належними доказами підтвердив правомірність своїх вимог.

Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 6, 9, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Зобов’язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській (в особі ліквідаційної комісії) здійснити нарахування та виплатити середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 07.11.2015 до 02.10.2018.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України шляхом подання до суду першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням п.п.15.5. п.15 ч.1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.П. Тимошенко