Рішення № 76899195, 02.10.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/17196/18

Провадження 2/127/2931/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах Кредитної спілки «Істок», до ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1, який діє в інтересах Кредитної спілки «Істок», з позовом до ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.06.2017 позивач та відповідач уклали кредитний договір № ДКВ-2492 відповідно до якого позичальник отримав кредит у сумі 38 000, 00 гривень і зобов'язався повернути одержаний кредит з повному обсязі та у терміни встановлені кредитним договором. 09.10.2017 позивач та відповідач уклали кредитний договір № ДКВ-2548 відповідно до якого позичальник отримав кредит у сумі 10 000, 00 гривень і зобов'язався повернути одержаний кредит в повному обсязі та у терміни встановлені кредитним договором. 25.10.2017 і 27.11.2017 позивачем і відповідачем внесено зміни до кредитних договорів. Відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював оплату по кредитним договорам, систематично порушуючи їх умови, що стало наслідком виникнення заборгованості.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про дострокове стягнення з ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Істок» заборгованості по кредитному договору № ДКВ-2492 від 16.06.2017 за період з 25.10.2017 по 31.05.2018 в сумі 76 158, 95 гривень, з яких: заборгованість за основною сумою кредиту - 28 995,75 грн.; заборгованість за платою - 40 746,52 грн.; заборгованість по відсотках - 0,36 грн.; інфляційні нарахування - 5 160,95 грн.; 3% річних, згідно ст. 625 ЦК та п. 4.6.1. кредитного договору - 1 255,37 грн.; а також заборгованості по кредитному договору № ДКВ-2548 від 09.06.2017 за період з 27.11.2017 по 31.05.2018 в сумі 38 402, 12 гривень, з яких: заборгованість за основною сумою кредиту - 10 000, 00 грн.; заборгованість за платою - 9 981, 06 грн.; заборгованість по відсотках - 0, 06 грн.; інфляційні нарахування - 1 238, 83 грн.;. 100 % річних, згідно ст. 625 ЦК та п. 4.6.1. кредитного договору - 10 182,16 грн.; штраф згідно п.4.7.3 кредитного договору - 7 000,00 грн. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судовий збір у розмірі 1 762, 00 гривень.

Ухвалою суду від 26.07.2018 року вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із ухвалою суду від 26.07.2018 року та копією позовної заяви з додатками, направлене відповідачу за встановленою судом зареєстрованою адресою його місця проживання (перебування) - повернулося до суду із відміткою «неповна адреса». (а.с. 61) Тому судом, враховуючи вимоги ч. 11 ст. 128 ЦПК України, 07.08.2018 розміщено оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. (а.с. 64)

Таким чином, враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

У строк, визначений судом ухвалою суду від 26.07.2018, від відповідача відзив на позов не надійшов. Будь-які докази по справі чи клопотання від відповідача, також, на адресу суду не надійшли.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від учасників справи до суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

16.06.2017 між ОСОБА_2 та Кредитною спілкою «Істок» було укладено кредитний договір № ДКВ-2492. (а.с. 23)

Відповідно до п. 1.1. вищевказаного кредитного договору кредитор на умовах цього договору зобов’язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 38 000, 00 гривень, а позичальник зобов’язався повернути наданий кредит і виконати свої обов’язки за даним договором в повному обсязі.

Відповідно до п. 2.5. і п. 2.7 вищевказаного кредитного договору відсоткова ставка за користування кредитом за даним договором становить 0, 001 % річних, а плата за надання кредиту - 43,999 % щорічно.

На виконання умов вищевказаного договору кредиту, кредитором було видано кредит ОСОБА_2 в сумі 38 000, 00 гривень, що підтверджується видатковим касовим ордером від 16.06.2017. (а.с. 39)

Частиною 4 кредитного договору № ДКВ-2492 від 16.06.2017 визначено порядок проведення розрахунків.

Додатком до вищевказаного кредитного договору, який є його невід’ємною частиною, сторонами цього договору було визначено графік повернення кредиту. (а.с. 24)

25.10.2017 між ОСОБА_2 та Кредитною спілкою «Істок» було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору № ДКВ-2492 від 16.06.2017, відповідно до якого сторони уклали цей додатковий договір у зв’язку з порушенням позичальником графіку погашення кредиту та сплати зобов’язань, викладеного у додатку до кредитного договору. У зв’язку з цим сторони дійшли згоди внести зміни в кредитний договір, а саме викласти пункт 2.7. кредитного договору № ДКВ-2492 від 16.06.2017 в наступній редакції: «2.7. Плата за надання кредиту становить 175, 9% щорічно». (а.с. 24 зв.)

09.10.2017 між ОСОБА_2 та Кредитною спілкою «Істок» було укладено договір про споживчий кредит № ДКВ-2548. (а.с. 25-26)

Відповідно до п. 1.1. вищевказаного кредитного договору кредитор на умовах цього договору зобов’язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 10 000, 00 гривень, а позичальник зобов’язався повернути наданий кредит і виконати свої обов’язки за даним договором в повному обсязі.

Відповідно до п. 2.7. і п. 3.2. вищевказаного кредитного договору плата за надання кредиту становить 12, 60 гривень щоденно, а процентна ставка за користування кредитом – 0,001%.

На виконання умов вищевказаного договору кредиту, кредитором було видано кредит ОСОБА_2 в сумі 10 000, 00 гривень, що підтверджується видатковим касовим ордером від 09.10.2017. (а.с. 40)

Частиною 4 договору про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.10.2017 визначено порядок проведення розрахунків.

Додатком до вищевказаного кредитного договору, який є його невід’ємною частиною, сторонами цього договору було визначено графік повернення кредиту та сплати зобов’язань. (а.с. 26 зв.)

27.12.2017 між ОСОБА_2 та Кредитною спілкою «Істок» було укладено додатковий договір № 1 до договору про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.10.2017, відповідно до якого сторони уклали цей додатковий договір у зв’язку з порушенням позичальником графіку погашення кредиту та сплати зобов’язань, викладеного у додатку до кредитного договору. У зв’язку з цим сторони дійшли згоди внести зміни в кредитний договір, а саме викласти пункт 2.5. договору про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.10.2017 в наступній редакції: «2.5. Плата за надання кредиту становить 50, 41 гривень щоденно». (а.с. 27)

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3. ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно з яким сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти. Розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з розрахунками заборгованості, наданими позивачем, заборгованість ОСОБА_2 перед позивачем за кредитними договорами № ДКВ-2492 від 16.06.2017 і № ДКВ-2548 від 09.10.2017 становить 114 561, 07 гривень з яких:

за кредитним договором № ДКВ-2492 від 16.06.2017 за період з 25.10.2017 по 31.05.2018: заборгованість за основною сумою кредиту - 28 995,75 грн.; заборгованість за платою - 40 746,52 грн.; заборгованість по відсотках - 0,36 грн.; інфляційні втрати (за період з 25.10.2017 по 30.04.2018) - 5 160,95 грн.; 3% річних - 1 255,37 грн.;

за кредитним договором № ДКВ-2548 від 09.06.2017 за період з 27.11.2017 по 31.05.2018: заборгованість за основною сумою кредиту - 10 000,00 грн.; заборгованість за платою - 9 981,06 грн.; заборгованість по відсотках - 0,06 грн.; інфляційні втрати (за період з 01.10.2017 по 30.04.2018) - 1 238,83 грн.; 100% річних - 10 182,16 грн.; штраф - 7 000,00 грн. (а.с. 8-9, 43-48)

Судом встановлено, що відповідачем перед позивачем заборгованість за кредитними договорами № ДКВ-2492 від 16.06.2017 і № ДКВ-2548 від 09.10.2017 не погашена. Протягом тривалого часу належних розрахунків відповідач не веде, відповідно, ухиляється від виконання зобов’язань, взятих на себе згідно з вищевказаними кредитними договорами.

Судом перевірено розрахунки заборгованості ОСОБА_2 перед позивачем і встановлено їх часткову невідповідність вимогам чинного законодавства України, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому законодавством визначено кілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (ст. 215 ЦК України).

За положеннями ч. 2 ст. 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону «Про захист прав споживачів» та Закону «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10.06.2017.

За положеннями абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на час укладення кредитних договорів), кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у розумінні цього закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у розумінні цього закону, є нікчемною.

Згідно із цим законом послуга — це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит — це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (п. 17 і п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції чинній на час укладення кредитних договорів).

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Таким чином, встановлення плати за надання кредиту п. 2.7. кредитного договору № ДКВ-2492 від 16.06.2017 і п. 2.5. договору про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.10.2017 суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки така плата не є послугою зі споживчого кредитування у розумінні цього закону, а тому ці умови є нікчемними.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про неправомірність нарахування позивачем «плати за надання кредиту» в сумі 40 746, 52 гривень по кредитному договору № ДКВ-2492 від 16.06.2017 і в сумі 9 981, 06 гривень по договору про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.10.2017.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач звертався до відповідача із письмовою вимогою про погашення заборгованості по кредитних договорах. Однак, вимоги позивача були залишені відповідачем без належного реагування.(а.с. 41, 42)

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

Згідно із п. 1.2. кредитного договору № ДКВ-2492 від 16.06.2017 строк дії договору становить 18 календарних місяців, тобто з моменту підписання цього договору 16.06.2017 і до 17.12.2018, але не може бути менше, ніж строк повного виконання сторонами своїх зобов’язань за цим договором.

Згідно з п. 1.2. договору про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.10.2017 строк дії договору становить 12 календарних місяців, тобто з моменту підписання цього договору 09.10.2017 і до 09.10.2018, але не може бути менше, ніж строк повного виконання сторонами своїх зобов’язань за цим договором.

Умовами вищевказаних кредитних договорів передбачено право позивача вимагати від відповідача дострокового погашення заборгованості в разі затримки сплати частини кредиту та/або процентів (п. 6.2.1 кредитного договору № ДКВ-2492 від 16.06.2017 і п. 6.2.2 договору про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.10.2017).

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що судом встановлено прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання, то його невиконання зумовлює застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Перевіривши розрахунок нарахування позивачем 3 %/100 % річних та встановленого індексу інфляції, судом встановлено його часткову невідповідність вимогам чинного законодавства України.

Судом встановлено правомірність нарахування позивачем 3 % річних по кредитному договору № ДКВ-2492 від 16.06.2017 і 100 % річних по договору про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.10.2017, що відповідає положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України і п. 4.6.1 кредитного договору № ДКВ-2492 від 16.06.2017 та п. 4.7.3 договору про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.10.2017.

Однак, при нарахуванні позивачем 3 % та 100 % річних нарахування здійснено позивачем й на заборгованість по «платі за надання кредиту», стягнення якої передбачено положеннями кредитних договорів, які, як встановлено судом, є нікчемними.

Отже, по кредитному договору № ДКВ-2492 від 16.06.2017 3 % річних за період визначений позивачем - з 25.10.2017 по 31.05.2018 становлять:

28 996, 11 гривень (28 995, 75 грн. (заборгованість за основною сумою кредиту) + 0,36 грн. (заборгованість по відсотках)) х 219 (кількість днів прострочення) х 3 %/365 = 521, 93 гривень.

За договором про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.06.2017 100 % річних за період визначений позивачем - з 27.11.2017 по 31.05.2018 становлять:

10 000, 06 гривень (10 000, 00 грн. (заборгованість за основною сумою кредиту) + 0,06 грн. (заборгованість по відсотках)) х 186 (кількість днів прострочення) х 100 %/365 = 5 095, 92 гривень.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Отже, враховуючи вищевказане та визначений позивачем період виникнення заборгованості по кредитному договору № ДКВ-2492 від 16.06.2017, зазначений в розрахунку – з 25.10.2017 по 30.04.2018, розрахунок інфляційних втрат повинен здійснюватися за цим кредитним договором з листопада місяця 2017 року, а не з жовтня місяця, по квітень місяць 2018 року (включно). В свою чергу, розрахунок інфляційних втрат по договору про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.06.2017, повинен здійснюватися з жовтня місяця 2017 року по квітень місяць 2018 року (включно), оскільки позивачем визначений період виникнення даної заборгованості по цьому договору за період з 01.10.2017 по 30.04.2018, як вбачається з розрахунку позивача.

Крім того, при розрахунку інфляційних втрат до розрахунку не може бути включена заборгованість по «платі за надання кредитів», враховуючи вищевикладене.

Таким чином, інфляційні втрати становитимуть:

по кредитному договору № ДКВ-2492 від 16.06.2017:

28 996, 11 гривень (28 995, 75 грн. (заборгованість за основною сумою кредиту) + 0,36 грн. (заборгованість по відсотках)) х 106, 36 % = 30 840, 26 гривень - 28 996, 11 гривень = 1 844, 15 гривень;

по договору про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.06.2017:

10 000, 06 гривень (10 000, 00 грн. (заборгованість за основною сумою кредиту) + 0,06 грн. (заборгованість по відсотках)) х 107, 60 % = 10 760, 06 гривень - 10 000, 06 гривень = 760, 00 гривень.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем по договору про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.06.2017, зокрема, вбачається нарахування штрафних санкцій на суму заборгованості в розмірі 7 000, 00 гривень.

Відповідно до п. 4.7, п. 4.7.2 вищевказаного кредитного договору, у разі порушення позичальником виконання зобов’язань зі сплати платежів за договором, передбачена сплата позичальником штрафу в розмірі 1 000, 00 гривень за порушення кожного платежу, згідно графіку платежів.

Судом встановлено, що відповідач за період, визначний позивачем в розрахунку - з 27.11.2017 по 31.05.2018, повинен був здійснити по договору про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.06.2017 сім платежів у відповідності до графіку повернення кредиту та сплати зобов’язань. Однак, в порушення умов кредитного договору, відповідачем такі дії вчинені не були.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно із ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» споживач, який порушив своє зобов’язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов’язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

З розрахунку вбачається, що позивачем нараховано штраф в сумі 7 000, 00 гривень по договору про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.06.2017 за яким відповідачем отримано в кредит 10 000, 00 гривень.

Таким чином, сума штрафу перевищує половину суми, одержаної споживачем за кредитним договором.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про правомірність стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в сумі 5 000, 00 гривень, а не 7 000, 00 гривень.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1 – ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв’язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі суду від 26.07.2018 було роз’яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 – п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Кредитні договори № ДКВ-2492 від 16.06.2017 і № ДКВ-2548 від 09.10.2017 є домовленістю сторін цих договорів, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України. Предметом виконання як невід’ємним елементом виконання договору є ті конкретні суб’єктивні права і конкретні юридичні обов’язки для набуття, здійснення і виконання яких конкретні суб’єкти права вступають в конкретні правовідносини і, відповідно, до вимог норми права, що реалізується, вчиняються належні правомірні дії.

Суд вважає, що ОСОБА_2 порушено вимоги ст. 526 ЦК України, згідно з якими зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а також вимоги ст. 1049 ЦК України, яка вказує, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Добровільно ОСОБА_2 не провів розрахунок за кредитними договорами в строки, визначені їх умовами, тому сума боргу підлягає примусовому стягненню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № ДКВ-2492 від 16.06.2017 в сумі 31 362, 19 гривень, з яких: 28 995, 75 гривень - заборгованість за основною сумою кредиту; 0, 36 гривень - заборгованість по відсотках; 521, 93 гривень – 3 % річних; 1 844, 15 гривень – інфляційні втрати; та заборгованість за договором про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.10.2017 в сумі 20 855, 98 гривень, з яких: 10 000, 00 гривень - заборгованість за основною сумою кредиту; 0, 06 гривень - заборгованість по відсотках; 5 095, 92 гривень – 100 % річних; 760, 00 гривень – інфляційні втрати; 5 000, 00 гривень - штраф.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача за кредитним договором № ДКВ-2492 від 16.06.2017 плати за надання кредиту в сумі 40 746, 52 гривень, в частині стягнення 3 % річних в сумі 733, 44 гривень та в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 3 316, 80 гривень слід відмовити. Також, задоволенню не підлягають вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача за договором про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.10.2017 плати за надання кредиту в сумі 9 981, 06 гривень, в частині стягнення 100 % річних в сумі 5 086, 24 гривень, в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 478, 83 гривень та в частині стягнення штрафу в сумі 2 000, 00 гривень. Такі вимоги є необґрунтованими і недоведеними належними і допустимими доказами, враховуючи вищевикладене.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, судом встановлено наступне.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в сумі 1 762, 00 гривень, що підтверджується квитанцією від 24.05.2018 року. (а.с. 1)

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 803, 12 гривень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (45, 58 %). Решту судового збору в сумі 958, 88 гривень слід залишити за позивачем.

Доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про споживче кредитування», п. 3 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 203, 215, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 611, ч. 1 ст. 612, ст.ст. 625, 627, 628, 629, ч. 1 ст. 1046, ст.ст. 1048, 1049, ч. 2 ст. 1050, ч. 1 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 6, 10 - 13, 43, 44, ст.ст. 76-83, 89, 128, 133, ч. 1 ст. 141, ст.ст. 229, 258, 259, 263-265, 275, 279, 354 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Істок» заборгованість за кредитним договором № ДКВ-2492 від 16.06.2017 в сумі 31 362 (тридцять одна тисяча триста шістдесят дві) гривні 19 копійок, з яких: 28 995, 75 гривень - заборгованість за основною сумою кредиту; 0, 36 гривень - заборгованість по відсотках; 521, 93 гривень – 3 % річних; 1 844, 15 гривень – інфляційні втрати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Істок» заборгованість за договором про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.10.2017 в сумі 20 855 (двадцять тисяч вісімсот п’ятдесят п’ять) гривень 98 копійок, з яких: 10 000, 00 гривень - заборгованість за основною сумою кредиту; 0, 06 гривень - заборгованість по відсотках; 5 095, 92 гривень – 100 % річних; 760, 00 гривень – інфляційні втрати; 5 000, 00 гривень - штраф.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Істок» за кредитним договором № ДКВ-2492 від 16.06.2017 плати за надання кредиту в сумі 40 746, 52 гривень, в частині стягнення 3 % річних в сумі 733, 44 гривень та в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 3 316, 80 гривень – відмовити.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Істок» за договором про споживчий кредит № ДКВ-2548 від 09.10.2017 плати за надання кредиту в сумі 9 981, 06 гривень, в частині стягнення 100 % річних в сумі 5 086, 24 гривень, в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 478, 83 гривень та в частині стягнення штрафу в сумі 2 000, 00 гривень – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Істок» судовий збір в сумі 803 (вісімсот три) гривні 12 копійок.

Судовий збір в сумі 958 (дев’ятсот п’ятдесят вісім) гривень 88 копійок залишити за Кредитною спілкою «Істок».

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області до апеляційного суду Вінницької області.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: м. Вінниця, вул. Червоноармійська, 105.

Кредитна спілка «Істок», ЄДРПОУ 26364449, місцезнаходження: м. Одеса, Адміральський проспект, буд. 7, кім. 2.

Рішення суду складено 02.10.2018.

Суддя: