Рішення № 76898541, 03.10.2018, Оболонський районний суд міста Києва

03.10.2018 Справа № 756/936/18

Справа пр. №2/756/2862/18

ун. №756/936/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2018 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Андрейчука Т.В.,

за участю секретаря судового засідання - Приходько І.А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Українець М.С.,

розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконувач обов'язків начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 01 серпня 2017 року вона працювала головним спеціалістом сектора організації роботи з потерпілими та їх листками непрацездатності відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві.

22 грудня 2017 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, скороченням чисельності та штату працівників, за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Своє звільнення позивач вважала незаконним та зазначила, що мала право на переважне залишення на роботі згідно з нормою п. 3 ч. 1 ст. 42 КЗпП України, оскільки у неї тривалий безперервний стаж роботи в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві.

Крім цього, як стверджувала ОСОБА_1, у попередженні про вивільнення не було зазначено, що саме посада головного спеціаліста сектора організації роботи з потерпілими та їх листками непрацездатності відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві підлягає скороченню.

У зв'язку з допущеними роботодавцем при звільненні ОСОБА_1 порушеннями позивач просила суд визнати незаконним та скасувати наказ в.о. начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві від 22 грудня 2017 року №627к про звільнення ОСОБА_1, поновити її на роботі, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві, та додатково пояснили, що на час звільнення ОСОБА_1 була членом профспілкової організації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, згода якої на звільнення позивача отримана не була, а також вказали на те, що ОСОБА_1 роботодавцем не було запропоновано іншу роботу.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував. Відповідач у відзиві та його представник у судовому засіданні зазначили, що з 01 січня 2018 року відбулись зміни в організації праці, зміни істотних умов праці та скорочення чисельності та штату працівників, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звільнено з роботи. Про наступне вивільнення ОСОБА_1 була повідомлена, згоду профспілкової організації роботодавець отримав. Іншу роботу позивачеві запропоновано не було, позаяк відсутні вакантні посади, які б відповідали кваліфікації ОСОБА_1 Також відповідачем та його представником вказано, що після скорочення чисельності та штату не залишилось працівників, з якими роботодавець був зобов'язаний порівнювати кваліфікацію, продуктивність та інші фактори, з якими позивач пов'язує своє переважне право на залишення на роботі. З цих підстав управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві просило відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позову.

У підготовчому судовому засіданні 21 березня 2018 року судом залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виконувача обов'язків начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві ОСОБА_4

Третя особа в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

У поданих поясненнях щодо позову третя особа зазначив, що звільнення ОСОБА_1 проведено з дотриманням чинного на той час законодавства, а тому підстави для задоволення позову відсутні. При цьому, третя особа окремо вказав, що рішенням профспілкового комітету Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві від 18 грудня 2017 року надано згоду на розірвання трудових відносин з позивачем.

Заслухавши пояснення позивача, її представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд дійшов такого висновку.

01 серпня 2017 року ОСОБА_1 була призначена на посаду головного спеціаліста сектора організації роботи з потерпілими та їх листками непрацездатності відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві (а. с. 5-7).

Наказом в.о. начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві ОСОБА_4 від 22 грудня 2017 року №627к ОСОБА_1 була звільнена з роботи у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, скороченням чисельності та штату працівників, за п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 8).

Вирішуючи питання про правомірність дій роботодавця при вивільнення працівника ОСОБА_1, суд виходить з такого.

Ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно з п. 4 ч. 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Ч. 2 ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що безпосереднє управління Фондом соціального страхування України здійснюють його правління та виконавча дирекція.

До повноважень правління Фонду соціального страхування України віднесено затвердження структури органів Фонду, граничної чисельності працівників, схем їх посадових окладів, видатків на адміністративно-господарські витрати Фонду (п. 8 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування").

На виконання указаних повноважень правлінням Фонду соціального страхування України прийнято постанови від 12 вересня 2017 року №47 "Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України", від 10 жовтня 2017 року №50 "Про затвердження структури органів Фонду", від 14 грудня 2017 року №63 "Про внесення змін до структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду", якими зменшено з 01 січня 2018 року граничну чисельність працівників Фонду з 7988 до 5192 штатних одиниць, а граничну чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду - з 276 до 188 штатних одиниць; змінено структуру робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, зокрема припинено Подільське, Центральне, Голосіївське та Святошинське відділення управлінь управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, натомість створено Лівобережне та Правобережне відділення управлінь управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві (а. с. 17-19, 20, 21, 22-23).

Наказами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 15 травня 2017 року №13-ос "Про затвердження структури та граничної чисельності працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України", від 16 червня 2017 року №75-к "Про затвердження граничної чисельності працівників відділень управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та в м. Києві", від 23 жовтня 2017 року №580 "Про затвердження граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві", від 24 листопада 2017 року №686 "Про внесення змін до наказу від 23 жовтня 2017 року №580" зменшено граничну чисельність працівників в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві та відділеннях управління з 455 до 300 штатних одиниць (а. с. 24, 25, 26, 27).

На виконання постанови правління Фонду соціального страхування України від 12 вересня 2017 року №47 "Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України", постанови виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 23 жовтня 2017 року №580 "Про затвердження граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві" начальником управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві видано наказ від 24 жовтня 2017 року №124 "Про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці та скорочення чисельності працівників". Згідно з наведеним наказом вирішено до 01 листопада 2017 року попередити працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві та його відділень про зміни в організації виробництва і праці, про зміну істотних умов праці, скорочення чисельності посад та чисельності працівників (а. с. 156-157).

Інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці 27 жовтня 2017 року було подано управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві до Шевченківського районного центру зайнятості (а. с. 28).

У подальшому наказом в.о. начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві ОСОБА_4 від 22 грудня 2017 року №627к ОСОБА_1 була звільнена з роботи у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, скороченням чисельності та штату працівників, за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

П. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Змінами в організації виробництва і праці слід розуміти раціоналізацію робочих місць, введення нових форм організації праці, впровадження передових методів, технологій, тощо.

Зі змісту норми п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання трудового договору з працівником з ініціативи власника: ліквідація; реорганізація; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Скорочення чисельності або штату працівників може бути зумовлене, зокрема, вдосконаленням виробництва, суміщенням професій, зменшенням обсягу виробництва продукції, перепрофілюванням підприємства, установи, організації тощо.

Скорочення чисельності та скорочення штату - це різні поняття. Так, скорочення чисельності передбачає звільнення працівників, натомість скорочення штату - зменшення кількості або ліквідацію певних посад, спеціальностей, професій тощо. При цьому одночасно можуть вводитися інші посади, спеціальності, професії тощо, в результаті чого кількість працівників може і не зменшуватися, а в окремих випадках навіть збільшуватися.

За приписами ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

У зв'язку з скороченням штату працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві ОСОБА_1 була попереджена про наступне вивільнення 27 жовтня 2017 року, що засвідчено її особистим підписом (а. с. 31).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України).

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Верховний Суд України, розглянувши цивільну справу №6-40цс15, сформулював правову позицію, згідно з якою власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явились на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Вжиття роботодавцем заходів щодо працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України не є обов'язком роботодавця.

Аналізуючи наведені законодавчі норми та правовий висновок Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що роботодавець зобов'язаний вжити заходів з недопущення вивільнення працівника та запропонувати йому будь-які вакантні посади, які б відповідали його фаху та спеціалізації.

У судовому засіданні було встановлено, що в період з 27 жовтня 2017 року (дата попередження позивача про наступне вивільнення) до 22 грудня 2017 року (день звільнення з роботи ОСОБА_1) у штаті відповідача були вакантними сімдесят дев'ять посад, однак вони не могли бути запропоновані ОСОБА_1 з огляду на те, що з 01 січня 2018 року вони підлягали скороченню.

Відповідно до штатного розпису, який вступив в дію 01 січня 2018 року, в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві були вакантними п'ять вакантних посад - начальник відділу фінансового контролю та аудиту управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві; головний спеціаліст сектору медичної експертизи відділу фінансового контролю і аудиту управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві; водій автотранспортних засобів адміністративно-господарського відділу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві. Ці посади позивачеві не пропонувалась, позаяк вона не відповідала освітнім і кваліфікаційним вимогам, встановленим для цих посад (а. с. 113, 114, 133-135, 136-139, 140-142, 143-150).

За приписами ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці

Отже, при вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у ч. 2 ст. 42 КЗпП України.

За змістом ст. 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду (такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловлені Верховним Судом у постанові від 16 січня 2018 року у справі №519/161/16-ц).

Зважаючи на відсутність працівників, які продовжували б роботу на посаді, яку займала ОСОБА_1, у суду відсутні підстави для оцінки переважного права позивача на залишення на роботі.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. п. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 ст. 40 і п. 2 і 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

01 вересня 2017 року ОСОБА_1 була прийнята у члени профспілки Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, що підтверджується протоколом №1 зборів первинної профспілкової організації Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві (а. с. 117).

08 вересня 2017 року позивачем подано на ім'я начальника Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві заяву про утримання з її заробітної плати профспілкових внесків (а. с. 118).

Отже, ОСОБА_1 була членом первинної профспілкової організації Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві. Указана профспілкова організація перебувала на профспілковому обліку в Профспілці працівників державних установ м. Києва та на централізованому бухгалтерському обслуговуванні міськкому, що засвідчується листом голови Київського міського комітету Профспілки працівників державних установ м. Києва від 06 липня 2018 року за вих. №108 (а. с. 119).

Рішенням профспілкового комітету Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві від 18 грудня 2017 року, оформленим протоколом №7, надано згоду на розірвання трудових договорів з працівниками Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві - членами профспілки, зокрема з ОСОБА_1 (а. с. 65).

За положеннями ч 3 ст. 43 КЗпП України подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено.

Судом установлено, що подання роботодавця про звільнення ОСОБА_1 розглянуто на засіданні профспілкового комітету Подільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві за відсутності працівника. Проте ця обставина сама по собі не може бути беззаперечною підставою для визнання звільнення позивача незаконним та поновлення її на роботі, зважаючи на те, що процедура проведення вивільнення ОСОБА_1 роботодавцем була дотримана.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позову.

З огляду на вищенаведене, відповідно до ст. ст. 21, 40, 42, 43, 49-2 Кодексу законів про працю України, та, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 280, 281 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконувач обов'язків начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Андрейчук

Повний текст рішення виготовлено 03 жовтня 2018 року