Рішення № 76893516, 25.09.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/12154/17

н/п 2/640/391/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2018 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Попрас В.О.,

при секретарі - Томіної І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Салига Наталія Анатоліївна, ПАТ «Дельта Банк» про визнання правочину недійсним,-

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 19.08.2008, укладений між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_5 В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що договір купівлі-продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_1 від 19.08.2008 слід визнати недійсним, оскільки він укладений без дозволу органу опіки і піклування, враховуючи, що на момент укладання договору позивачка ОСОБА_1, якій на той момент було 10 років, була зареєстрована в квартирі та мало право користування нею. Відповідно до частин першої-третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось. Згідно ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, суд може визнати недійсним. Такий правочин є оспорюваним. Таким чином, вчинення батьками малолітньої дитини правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує встановлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» заборону. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення прав особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення. Отже, вчинений батьками правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, без обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування суд може визнати недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження прав дитини на житло. Оскільки оспорюваний правочин суперечив правам та інтересам позивача, звужував обсяг її майнових прав позивача та порушував охоронювані законом інтереси, зменшував та обмежував її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушував гарантії збереження прав позивача, як малолітньої дитини, на житло, спірний договір підлягає визнанню недійсним.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_6 позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 подала заяву про розгляд справи в її відсутність та просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_7 вважали позовні вимоги не обґрунтованими, в задоволенні позову просили відмовити. ОСОБА_3 надала письмові пояснення, в яких зазначила, що спірний договір купівлі - продажу квартири укладено добровільно. Правочин відповідає усім вимогам щодо вчинення правочинів. ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, квартири набута нею правомірно. Як покупець вона сплатила кошти за квартиру, що придбавалась у власність, та виконала умови договору купівлі - продажу квартири в повному обсязі. На момент здійснення правочину, як вбачається з п. 7 Договору, «продавець свідчить що квартира не подарована, не продана, іншим способом не відчужена, а також прав у третіх осіб щодо неї немає». У п. 9 договору купівлі - продажу квартири продавцем ОСОБА_8 вказано, що вчинення правочину не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей та людей похилого віку. Нотаріусом Салигою Н. А. було перевірено право власності на квартиру і визначено, що право власності належить тільки ОСОБА_2 В разі визнання правочину недійсним ОСОБА_3 втратить право власності на квартиру, за яку сплачено значні кошти - 440 850, 00 грн. (еквівалент 91026,00 доларів США). Зазначає, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Враховуючи вкладене, просить відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1

Третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Салига Н.А. в судове засідання не з'явилась, її представник Литвиненко А.А. подала до суду письмові пояснення, в яких посилається на постанову Верховного Суду України у справі № 6-1002цс17 від 10.07.2017, згідно якої при вирішенні справи за позовом про визнання недійсним договору на підставі порушення статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» в кожному конкретному випадку суди повинні: перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; з'ясувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки. Вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» заборону. Проте, сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення прав особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення. Необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення. Після укладання договору купівлі-продажу майнові права позивача порушені не були, оскільки позивач має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 і користується даним житлом, тому у задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Представник третьої особи ПАТ «Дельта Банк» Полетаєва Т.Ю. вважала, що позов задоволенню не підлягає, посилаючись в письмових поясненнях на те, що при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину піддягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Передбачене статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору. Оскільки внаслідок укладення спірного договору купівлі-продажу квартири позивачка ОСОБА_1 не втратила права користування квартирою, її майнові права порушені не були, відсутні підстави для визнання недійсним спірного договору.

Суд, вислухавши учасників судового процесу, дослідивши докази по справі, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

19.08.2008 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Салига Н.А. та зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Позивачка зазначає, що вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, без обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування суд може визнати недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження прав дитини на житло. Оскільки спірний договір купівлі-продажу квартири був укладений без дозволу органу опіки та піклування, позивачка просить визнати його недійсним.

Проте, суд з доводами позивачки не погоджується, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Верховний Суд України у поставі по справі № 6-1002цс17 від 10.07.2017 зазначив, що при вирішенні справи за позовом про визнання недійсним договору на підставі порушення статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» в кожному конкретному випадку суди повинні: перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; з'ясувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» заборону. Проте, сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення прав особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення. Необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.

Таким чином, спірний договір може бути визнаний недійсним лише в разі доведення факту порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Отже, якщо власник майна одночасно є законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Передбачене статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору.

У пункті 9 оспорюваного Договору зазначається, що сторони стверджують, що вчинення цього правочину не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей та людей похилого віку.

При посвідченні спірного договору купівлі-продажу квартири приватний нотаріус Салига Н.А діяла в межах чинного законодавства, враховуючи, що з наданих для проведення нотаріальної дії документів, не вбачалось, що в даній квартирі зареєстровані інші особи, аніж власниця квартири відповідачка ОСОБА_2, оскільки нею була надана довідка із територіальної дільниці №18 КП «Жилкомсервіс», згідно якої у квартирі, що продавалась, зареєстрована лише власниця квартири.

Правочин відповідає усім вимогам щодо вчинення правочинів. ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, квартири набута нею правомірно. Як покупець вона сплатила кошти за квартиру, що придбавалась у власність, та виконала умови договору купівлі - продажу квартири в повному обсязі.

Майновим правом позивачки є право користування квартирою АДРЕСА_1 оскільки в момент продажу позивачка була в ній зареєстрована.

Проте, після укладання договору купівлі-продажу майнові права позивачки порушені не були, оскільки відповідно до довідки з місця проживання про склад сім'ї та прописку №2499 від 01.08.2017 позивач має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 і користується даним житлом.

Таким чином, внаслідок укладення договору купівлі-продажу квартири від 19.08.2008 позивачка ОСОБА_1 не втратила права користування квартирою, відповідно її майнові права порушені не були, а тому підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 19.08.2008 р., посвідченого нотаріально приватним нотаріусом Салигою Н.А., відсутні.

Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приймаючи до уваги викладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору від 19.08.2008 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263 - 265 ЦПК України, ст.ст. 5, 13, 15, 16, 203, 215, 316, 321, 328 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Салига Наталія Анатоліївна, ПАТ «Дельта Банк» про визнання правочину недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення виготовлено 03.10.2018 року.

СУДДЯ