Постанова № 76885508, 26.09.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 вересня 2018 рокусправа № 804/7793/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Баранник Н.П.

судді: Малиш Н.І., Щербак А.А.,

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року у справі № 804/7793/17 (суддя Дєєв М.В.) за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська компанія кави» до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська компанія кави» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.11.2017р. №0020361401 та №0020351401 Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі – відповідач).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі, визнано протиправними та скасовані оскаржені позивачем рішення відповідача.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав та наполягав на задоволенні скарги.

Позивачем подано письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача. У відзиві позивач наполягає, що судом повно встановлено обставини справи, дана вірна оцінка доказам, прийнято законне і обґрунтоване рішення. Просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Представник позивача у судовому засіданні прохав залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

З матеріалів справи встановлено, що в період з 20.09.2017 року по 10.10.2017 року уповноваженими особами контролюючого органу було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ “Українська компанія кави” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 08.10.2014 року по 30.06.2017 року.

За результатами перевірки складено акт №16784/04-36-14-01/39429904 від 18.10.2017 року (т.1 а.с. 21-55).

За висновками акту, перевіркою було встановлено такі порушення :

1) п.п.134.1.1 п. 134.1 ст.134 , п. 135.1 ст.135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 255 449 грн.. у тому числі по періодам: за 2015 рік завищено в сумі 24 445,00 грн., за 2016 рік занижено в сумі 360 188,00 грн., за 1 півріччя 2017 року завищено в сумі 80 294 грн.;

2) п. 185.1 ст.185, п. 187.8 ст.187, п. 190.2 ст.190, п.208.2, п.208.3 ст.208, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 107 871,00 грн., в тому числі по періодам: за червень 2015 року в сумі 32 092,00 грн., за вересень 2016 року в сумі 74 357,00 грн., за березень 2017 року в сумі 1 422,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 10.11.2017року були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № НОМЕР_1, яким позивачу визначено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 319 311,25 грн., з яких 255 449,00 грн. - основний платіж, 63 862,25 грн. - штрафні санкції (т.1 а.с. 62-63)

- № НОМЕР_2 від 10.11.2017 року, яким визначено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 134 838,75 грн., з яких 107 871,00 грн. - основний платіж, 26 967,75 грн. - штрафні санкції (т.1 а.с. 64-65).

Вважаючи податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з вимогами про їх скасування.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржені рішення відповідача, дійшов висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Каліпсо-Медіа» та ПП «Орім» у перевіряємому періоді здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, та підтверджуються необхідними первинними документами. Висновки податкового органу про порушення позивачем приписів податкового законодавства по господарським операціям з вказаними контрагентами спростовуються матеріалами справи. Крім того, позивачем надано належні та достатні докази правомірності врахування витрат на послуги мобільного зв'язку у складі інших витрат при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також докази зв'язку таких витрат із господарською діяльністю товариства, у зв'язку з чим доводи податкового органу про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб є безпідставними та такими, що не підтверджуються документально.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції частково, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ “Каліпсо-Медіа” та ПП "Орім". Між позивачем та вказаними контрагентами були укладені договір поставки №52 від 06.10.2016 року та договір про надання маркетингових послуг №46004/566 від 01.01.2015 року.

На підтвердження виконання умов договорів позивачем було надано: договори, товарно-транспортні накладні, податкові та видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт, платіжні доручення, звіти щодо наданих послуг.

Надаючи оцінку доказам та первинним документам, суд погодився з доводами позивача стосовно їх відповідності вимогам діючого законодавства, вказавши, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. В даному випадку позивачем надано всі первинні документи, якими підтверджено, що господарські операції мали реальний характер.

Аналізуючи докази по кожній господарській операції, яка мала місце у перевіряємому періоді, колегія суддів зазначає наступне.

Так, позивач з ТОВ “Каліпсо-Медіа” уклав договір поставки №52 від 06.10.2016 року. За умовами цього договору позивач (як Постачальник) зобов’язався поставити ТОВ “Каліпсо-Медіа” (Покупцю) товар – кава смажена зернова, а Покупець зобов’язався оплатити поставлений товар (т.1 а.с. 66).

Факт поставки товарів на виконання умов укладеного договору підтверджується первинними документами: видатковими накладними (т.1 а.с.68,70,72,74,76,78,80,82,84), товарно-транспортними накладними (т.1 а.с. 69,71,73,75,77,79,81,83,85). Факт оплати за поставлений товар підтверджено платіжними дорученнями (т.1 а.с.95-103).

Контролюючим органом поставлено під сумнів реальність такої операції, оскільки аналізом ЄРПН в розрізі номенклатурних позицій ТОВ «Каліпсо-Медіа» по ланцюгу не відбувалося реалізації поставленого позивачем товару. Окрім того, відповідач посилається на наявність кримінального провадження і під час досудового слідства встановлено, що керівник вказаного підприємства не займалася господарською діяльністю.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України

Дослідивши надані позивачем первинні документів, що були підставою внесення відповідних записів до документів бухгалтерського та податкового обліку, встановлено, що вони в повній мірі відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Окремі недоліки в заповненні товарно-транспортної накладної не можуть слугувати підставою для визнання угоди недійсною, а вказують лише на порушення суб'єктом господарювання, який здійснював перевезення, правил перевезення автомобільним транспортом в частині заповнення товарно-транспортних накладних, які не пов'язані з додержанням вимог податкового законодавства.

Колегія суддів, з урахуванням досліджених доказів, що є в матеріалах справи, погоджується з судом першої інстанції, що в даному випадку висновки відповідача про "нереальність" здійснених позивачем господарських операцій з постачання ТОВ “Каліпсо-Медіа” товарів є безпідставними.

Щодо посилань контролюючого органу на матеріали досудового слідства, покази свідків, які заперечували той факт, що засновник та керівник ТОВ “Каліпсо-Медіа” ОСОБА_1 займалася господарською діяльністю чи створювала таке підприємство.

Показів самої ОСОБА_1, яка б заперечувала певні факти, суду надано не було, а надано лише протоколи допиту її родичів. Відповідач не надав суду на підтвердження своїх доводів ні вироку суду у кримінальній справі, ні інших рішень, прийнятих за наслідками розслідування злочину, з яких можливо було б встановити доведеність фактів фіктивної діяльності ТОВ “Каліпсо-Медіа” у період, коли позивач укладав з цим підприємством договір.

Таким чином, відповідачем не надано суду достатніх та переконливих доказів на обґрунтування наявності підстав для донарахування позивачу податкових зобов’язань та штрафних санкцій за встановленим епізодом діяльності позивача з контрагентом ТОВ “Каліпсо-Медіа”.

Стосовно доводів відповідача про надання позивачем додаткового блага директору підприємства позивача ОСОБА_2 у вигляді сплати послуг зв’язку за роумінг.

Так, під час перевірки виявлено, що згідно рахунків на оплату стільникового зв’язку, наданих АО «Київстар» за договором про надання телекомунікаційних послуг №7409144 від 25.03.2016р., встановлено перерахування коштів за послуги міжнародного роумінгу за період березень-грудень 2016р та у січні, березні, квітні, травні, червні 2017року у сумі 20754,57 (послуги без ПДВ). Контролюючий орган стверджує, що до перевірки не надано документів, що працівники підприємства перебували у відрядженнях за межами державного кордону України. Відповідач вважає, що підприємством надано додаткове благо у вигляді сплати за роумінг директору підприємства, оскільки витрати не пов’язані з господарською діяльністю підприємства, тому повинні бути віднесені за рахунок чистого прибутку.

Згідно з визначенням, наведеним у підпункті 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Відповідно до абзацу “а” підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

Аналіз наведених положень чинного податкового законодавства свідчить, що надання роботодавцем своїм працівникам послуг мобільного зв'язку (компенсація їх вартості), не є додатковим благом та вартість таких послуг не є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб за умови, що надання таких послуг (компенсація їх вартості) зумовлено виконанням працівником трудової функції.

Таким чином, вартість послуг мобільного зв'язку включається до складу валових витрат за наявності відповідних документів, які дозволять підтвердити зв'язок цих витрат з господарською діяльністю суб'єкта підприємництва.

При цьому, у чинному законодавстві України відсутній перелік документів, які б підтверджували зв'язок витрат на послуги мобільного зв'язку із господарською діяльністю платника податків.

Проте, у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 26 лютого 2010 року №2412 вказано, що документами, які могли б підтвердити зв'язок витрат на мобільний зв'язок із господарською діяльністю суб’єкта господарювання є розрахункові документи про оплату послуг мобільного зв’язку на підставі рахунків оператора, наказ керівника про придбання мобільних телефонів та використання їх у господарській діяльності підприємства, угода з оператором мобільного зв’язку про надання послуг із зазначенням переліку номерів обслуговуваємих телефонів, правила користування мобільним зв’язком, затвердження керівником, і тому подібне.

Як вбачається з акту перевірки позивачем під час перевірки на підтвердження витрат на послуги мобільного зв’язку, перевіряючим було надано загальні рахунки на оплату стільникового зв’язку та договір телемунікаційних послуг №7409144 від 25.03.2016 року укладений між АО “Київстар” та позивачем.

Посилання відповідача на відсутність документів, які б підтверджували факт закордонного відрядження директора підприємства, що унеможливлює підтвердження зв'язку витрат на послуги мобільного зв'язку з веденням господарської діяльності позивача, суд розцінює критично.

Роумінг – це телекомунікаційна послуга , яка надається абонентам мобільного зв’язку, які обслуговуються мережами різних операторів партнерів, які уклали між собою договір про роумінг, тому для користування послугою міжнародного роумінгу не потрібно виїжджати за межі України, достатньо здійснити дзвінок до абонента, який обслуговується в мережі іноземного оператора мобільного зв’язку.

Позивачем надано належні та достатні докази правомірності врахування витрат на послуги мобільного зв’язку у складі інших витрат при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також докази зв’язку таких витрат з господарською діяльністю ТОВ «Українська компанія кави».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку висновки відповідача, викладені в акті перевірки щодо допущених позивачем порушень податкового законодавства по наведеним вище епізодам, спростовуються матеріалами справи та первинними документами, наданими позивачем.

Проте, колегія суддів вважає помилковими висновки суду стосовно господарських операцій позивача з ПП «Орім» у перевіряємому періоді та відповідності їх відображення у податковому та бухгалтерському обліку та при декларуванні податкових зобов’язань.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПП “Орім” було укладено договір про надання маркетингових послуг №46004/566 від 01.01.2015 року.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем було надано: - договір про надання маркетингових послуг №46004/566 від 01.01.2015 року; - звіт про проведене маркетингове дослідження; - додаток до договору №46004/566 від 01.02.2015 року; - акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №025395 від 28.02.2015 року; - звіти за лютий 2015 року; - додаток до договору №46004/566 від 01.03.2015 року; - акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №037389 від 31.03.2015 року; - звіти за лютий 2015 року; - платіжне доручення №88 від 06.03.2015 року; - платіжне доручення №125 від 03.04.2015 року; - платіжне доручення №5 від 12.05.2015 року (т.1 а.с. 127-168).

Контролюючим органом поставлено під сумнів реальність надання таких послуг позивачу зазначеним контрагентом. Відповідач стверджує, що надання маркетингових послуг потребує задіяння великої кількості трудових ресурсів, основних засобів, для досягнення результатів. Фактично Приватним підприємством “Орім” по взаємовідносинам з позивачем здійснено безпідставне документальне оформлення господарської операції.

Аналізуючи надані позивачем як під час перевірки, так і суду першої інстанції документи, та документи, що надавалися позивачем суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що позивач не підтвердив реальності надання його контрагентом маркетингових послуг та використання результатів таких послуг у власній господарській діяльності.

Акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), надані позивачем на підтвердження реальності господарської операції, містять лише найменування наданої послуги. В той же час в актах відсутня інформація щодо обсягу наданих послуг, задіяної для опитування чи дослідження кількості осіб, кількості годин, затрачених для виконання таких послуг. Крім того, акти не містять посилань на реквізити виготовленої інформації та маркетингової продукції, а лише зазначено вид інформаційно - довідкового, маркетингового та іншого обслуговування позивача.

Надані позивачем документи як результат отриманих послуг: визначення залишків продукції в магазинах, що приймали участь у дослідженнях, визначення відносної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі; визначення об’єму продажу товарів в торгівельних точках у кількісному виразі, виготовлені у формі таблиць та схем з зазначенням певних відсоткових показників, в звітах відсутня ідентифікація джерела походження інформації та методики її дослідження, не зазначено осіб, відповідальних за виконання робіт та осіб, які здійснювали відповідні дослідження.

Вказані недоліки документів у своїй сукупності позбавляють акти виконаних робіт (послуг) сили первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій саме на виконання вимог укладеного позивачем з Приватним підприємством “Орім” договору.

Витрати на маркетингові послуги у розумінні пунктів 17,19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» відносяться до витрат підприємства на збут, які є різновидом витрат, пов’язаних з операційною діяльністю, що включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг). Такі витрати підлягають врахуванню при визначенні об’єкта оподаткування податком на додану вартість, як складова послуг збуту, за умови фактичного їх здійснення і підтвердження належними та допустимими первинними документами, які відображають реальність господарських операцій та є підставою для формування податкового обліку платників податків.

Позивач не надавав докази використання придбаних послуг в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Вказані обставини свідчать, що позивачем послуги за спірним договором у власній господарській діяльності не використовувались, що підтверджує висновки акту перевірки щодо відсутності зв'язку зазначених послуг з господарською діяльністю позивача.

Наявність формально оформлених (складених) первинних документів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту та витрат за відсутності факту надання послуг, визначених умовами укладеного договору.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними та скасування оскаржених податкових повідомлень-рішень в частині донарахування позивачу податкових зобов’язань та штрафних санкцій по епізоду господарської діяльності позивача з ПП «Орім», в решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись п.3 ч.1 ст.317, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області – задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року у справі № 804/7793/17 – скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними та скасування:

- податкового повідомлення рішення від 10.11.2017року №0020361401 в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська компанія кави» суми грошового зобов’язання з податку на прибуток, з яких 7 835 грн – податкового зобов’язання та 1 958,75грн. – штрафних (фінансових) санкцій,

- податкового повідомлення рішення від 10.11.2017року №0020351401 в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська компанія кави» суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість, з яких 8 705 грн. – податкового зобов’язання та 2 176,25грн. – штрафних (фінансових) санкцій та в цій частині позовних вимог відмовити.

В решті рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року у справі № 804/7793/17 – залишити без змін.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя: Н.П. Баранник

Суддя: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак