Рішення № 76885448, 24.09.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/1324/17

Номер провадження 2/489/143/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2018 року м. Миколаїв,

вул. Космонавтів,81/16 (81/17),

зал судових засідань №11

Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Тихонової Н.С.,

секретар судового засідання - Супрун Т.О.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення компенсації вартості частки спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ

16 березня 2017 року ОСОБА_3 звернувся з позовом, яким просив поділити майно, набуте за час шлюбу, визнавши за ним право власності на ? частину автотранспортного засобу марки BMW 535 3430, рік випуску 1997, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Вказував, що перебуває з відповідачем в зареєстрованому шлюбі з 23.04.2005 р., за час якого подружжям було придбано зазначений транспортний засіб, право власності на яку зареєстровано за відповідачем. В обґрунтування своїх вимог позивач стверджував, що вказаний автомобіль є спільним майном подружжя та підлягає поділу в порядку в порядку ст. 70 СК України, оскільки його було придбано подружжям під час спільного проживання.

13.04.2017 року позивач звернувся із позовною заявою, якою змінив предмет позову, та просить стягнути з відповідача, в якості компенсації вартості ? частини автотранспортного засобу марки BMW 535 3430, рік випуску 1997, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який було відчужено відповідачем без його відома, кошти в розмірі 101 250,00 грн.

11 квітня 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом, відповідно до якого просила здійснити поділ спільного майна подружжя, визнавши за ОСОБА_4 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1; ? частину від 77/1000 частку нежитлового об'єкту, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до зустрічного позову ОСОБА_4 зазначала, що:

- подружжям під час перебування у шлюбі, крім зазначеного позивачем автомобіля, також придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та 77/1000 часток нежитлового об'єкту, розташованого за адресою: АДРЕСА_2;

- частка ОСОБА_4 при поділі майна підлягає збільшенню, оскільки на її утриманні перебуває донька подружжя - ОСОБА_5, та під час спільного проживання ОСОБА_3 не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї та спільне майно витрачав на шкоду інтересам сім'ї;

- обидва об'єкти мають самочинні забудови, через що фактичні данні про склад майна та його вартість їй невідомі;

- до складу спільного майна подружжя входять також борги подружжя, а саме кошти, взяті ОСОБА_4 за борговими розписками.

29.05.2017 року ОСОБА_4 збільшила розмір зустрічних вимог, та просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1; а також ? частину від 77/1000 часток нежитлового об'єкту, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно поданих заперечень на зустрічний позов ОСОБА_3 вказував, що:

- квартира АДРЕСА_1 дійсно має на теперішній час внутрішнє самовільне перепланування, та самовільні добудови, внаслідок чого не підлягає поділу між подружжям;

- 161/1000 та 77/1000 часток нежитлових будівель за адресою:АДРЕСА_2, належали ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 11.02.2003 року, але були продані ОСОБА_3 та кошти, отримані від їх продажу, витрачені на придбання квартири для подружжя;

- посилання ОСОБА_4 на реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на 77/1000 часток нежитлового об'єкту, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, є безпідставними, оскільки сама реєстрація не свідчить про наявність такого майна, що підтверджується і Рішенням суду від 17.04.2006 року у цивільній справі №2-2390/2006;

- доводи ОСОБА_4 про збільшення її частки внаслідок проживання з нею дитини не є підставою для такого збільшення, оскільки відповідач, як батько виконує свої батьківські обов'язки по утриманню дитини.

Згідно Ухвали від 04.04.2017 року провадження у справі відкрито.

Ухвалою від 04.04.2017 року позивачу повернуто заяву про забезпечення позову.

У відповідності до Ухвали від 26.04.2017 року судом прийнято до розгляду заяву позивача про зміну позовних вимог у цивільній даній справі.

За Ухвалою від 26.04.2017 року вимоги ОСОБА_4 за її зустрічним позовом об'єднано в одне провадження із вимогами первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення компенсації вартості транспортного засобу.

Відповідно до Ухвали від 28.04.2017 року заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову залишено без руху. Ухвалою від 04.05.2017 року в задоволенні даної заяви відмовлено.

12.05.2017 року згідно Ухвали судом відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 26.06.2017 року, проголошеною в судовому засіданні, судом прийнято до розгляду заяву про збільшення зустрічних позовних вимог.

Відповідно до Ухвали від 31.10.2017 року у справі призначено судову авто товарознавчу експертизу для визначення ринкової вартості спірного транспортного засобу.

23.01.2018 року поновлено провадження у справі.

Згідно з Ухвалою від 02.05.2018 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

12.07.2018 року у справі закрито підготовче провадження та призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні представники сторін підтримали заявлені позовні вимоги та заперечували проти позовів іншої сторони з підстав, зазначених у позовах та відзивах.

Третя особа ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилась.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, при вирішені справи суд виходить з такого.

З 23.04.2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі.

Сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Під час перебування у зареєстрованому шлюбі ними було придбано майно : квартира АДРЕСА_1, право власності на яку, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ПН Миколаївського МНО Матвєєвою І.М., від 04.05.2006 р. зареєстровано за ОСОБА_3; 77/1000 часток нежитлового об'єкту, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, транспортний засіб марки BMW 535 3430, рік випуску 1997, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Дійти згоди щодо поділу вказаного майна сторони самостійно не в змозі.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Стаття 65 СК України регламентує право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із частиною другою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Згідно з пунктами 22, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статті 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у Постанові від 18.04.2018 року у справі № 180/254/15-ц.

Згідно матеріалів справи (а.с.16) вбачається, що транспортний засіб марки BMW 535 3430, рік випуску 1997, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_4 16.03.2017 року відчужила на користь ОСОБА_6 на підставі Договору. Доводи відповідача про те, що відчуження відбулося в рахунок компенсації боргу сторін та за погодженням позивача, у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження, отже є такими, що не доведені належними доказами.

В зв'язку із цим, позивач змінив свої вимоги, та вважає, що має права на компенсацію 1/2 вартості відчуженого транспортного засобу, належного подружжя.

З метою встановлення ринкової вартості транспортного засобу марки BMW 535 3430, рік випуску 1997, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, по справі Ухвалою суду від 31.10.2017 року була призначена автотоварознавча експертиза.

Так, згідно Висновку експерта №17-1163 від 26.12.2017 року, складеного за результатами проведеного дослідження, середня ринкова вартість транспортного засобу марки BMW 535 3430, рік виготовлення 1996, складає 221 230 грн. 00 коп. (1/2 частка - 110 615 грн.)

Відповідач під час розгляду справи вказувала, що вартість відчуженого автомобіля експертом встановлена невірно через обрання невдалої методики для її розрахунку.

При цьому, жодних доказів на спростування висновків експерта, або клопотань про призначення повторної експертизи для встановлення дійсної вартості вищевказаного автомобіля, відповідач не надавала. На компенсацію вартості частки автомобіля у визначеному експертом розмірі відповідач також не погоджується.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем відчужено автомобіль, який належить до спільного майна подружжя, без згоди позивача, через що суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню компенсація 1/2 його вартості, виходячи з вартості, яка встановлена на момент розгляду справи згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 26 грудня 2017 року, отже заявлені вимоги підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд зауважує, що позивачем заявлено вимоги про стягнення в якості компенсації 1/2 вартості частки відчуженого відповідачем автомобіля кошти в розмірі, меншому ніж 1/2 частка, визначена експертом, а саме - 101 250 грн. 00 коп., клопотань щодо збільшення або зміни позовних вимог в подальшому позивач не заявляв, через що суд позбавлений можливості самостійно виходити за ці межі.

Стосовно зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1, а також ? частини від 77/1000 часток нежитлового об'єкту, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, слід зазначити таке.

Згідно Технічного паспорту квартири АДРЕСА_1, нерухомість має об'єкти самовільного будівництва: житлова прибудова літ.А3 переобладнана з сіней літ.а 3 та збільшена в розмірах на 4,0 кв.м., заг. площа збільшена на 5,4 кв.м., житлова площа - 11,5 кв.м., нежитлова прибудова літ. А4 переобладнана з сараю літ. Л, загальна площа - 21,9 кв.м., в результаті переобладнання житлової прибудови, нежитловою прибудови з сараю та внутрішнього перепланування квартира №1 трикімнатна (а.с.61,61 зв.б., 62).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 24.09.2018 року нежитловий об'єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_2, також має самовільні забудови: кондитерський цех літ. А-2 реконструйовано з адмінбудівлі літ. А-2, внаслідок чого зменшена заг. площа на 2,4 кв.м та потрібен акт прийомки в експлуатацію.

Доказів того, що на теперішній час вказані об'єкти будівництва не мають самовільних забудов (добудов), сторонами суду не надано, вищенаведене учасниками справи під час її розгляду не спростовувалось.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених в ній умов.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 5.

Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.

Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317 частинами першою, другою статті 376 ЦК України.

Ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 цього Кодексу не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна.

Саме такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 р. у справі № 6-286цс15, яка в силу положень ч.4 ст. 263 ЦПК України є обов'язком для застосування судами України.

Слід зазначити, що в розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об'єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 вересня 2003 р. № 146).

Таким чином, оскільки до складу спірної квартири та нежитлового об'єкту входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна, технічні характеристики цих об'єктів самовільно змінено, позовні вимоги про їх поділ не підлягають задоволенню. Через наявність у складі спірного нерухомого майна самочинного будівництва весь цей об'єкт є самочинним, а тому не може бути предметом цивільного обороту, отже будь-які спори щодо цього майна, в тому числі його поділ, не можуть бути задоволені до усунення статусу самочинного будівництва. Внаслідок чого позовні вимоги в цієї частині не підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд вважає за необхідне дослідити боргові зобов'язання подружжя, які ,на переконання ОСОБА_4, мають бути враховані при поділі майна подружжя.

Так, відповідачем надано копії розписок, за якими вона брала в борг кошти в інтересах сім'ї, через що, на її думку, зобов'язання по поверненню цих коштів також мають бути розподілені між сторонами.

Зі змісту розписок наданих ОСОБА_4 (а.с.73,74) вбачається, що вона взяла в борг у ОСОБА_6 10.07.2013 року з кінцевим строком повернення до 10.07.2015 року кошти в розмірі 8 050,00 доларів США для придбання автомобіля; 02.05.2015 року з кінцевим терміном повернення до 02.05.2016 року кошти в розмірі 10 000,00 доларів США для ремонту квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Проте, суд критично ставиться до наданих доказів через те, що ОСОБА_4 не надано жодних доказів на підтвердження того, що у визначений в розписках строк вона не повернула кошти, доказів того, що вказані кошти були витрачені на цілі, визначені в розписках та зобов'язання по сплаті боргів існують на час розгляду справи.

Крім того необхідно зазначити, що надані суду копії не завірено належним чином та не надано суду оригіналів для дослідження, а ОСОБА_6 є матір'ю ОСОБА_4, отже заінтересована особа.

Розписка складена ОСОБА_4 20.02.2017 року (а.с.78) взагалі не містить особи кредитора, в зв'язку з чим суд не вбачає можливим встановлення факту існування боргових правовідносин з будь-якою особою за даною розпискою.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб , поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог і заперечень. Недоведеність обставин, на яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові.

Отже, суд вважає недоведеними твердження ОСОБА_4 про існування дійсних боргових зобов'язань у подружжя на час поділу спільного майна, через що такі зобов'язання не можуть бути враховані при вирішені питання про поділ майна.

Згідно ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 640 грн. 00 коп., витрати на проведення експертизи в розмірі 950 грн. 40 коп.

Керуючись ст. ст. 4, 19, 141-142, 200, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення компенсації вартості частки спільного майна подружжя - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості ? частини транспортного засобу марки BMW 535 3430, рік випуску 1997, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в розмірі 101 250 грн. 00 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 640 грн. 00 коп., витрати на проведення експертизи в розмірі 950 грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд м. Миколаєва.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 03.10.2018 року.

Суддя Н.С. Тихонова