Ухвала суду № 76879936, 27.09.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/1698/18 Справа № 199/4075/17 Головуючий у 1 й інстанції - Сенчишин Ф. М. Доповідач - Іванова А.П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого судді - Іванової А.П.,

суддів: Джерелейко О.Є., Мазниці А.А.,

за участю секретаря с/з - Москаленко В.В., Баглик О.О.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12017040000000634 за апеляційною скаргою захисника Тарасевича С.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2018 року щодо:

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпрорудне Запорізької області, громадянина України, який має вищу освіту, не одруженого, працюючого автослюсарем ФОП ОСОБА_6, раніше не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_2,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

За участю сторін кримінального провадження:

прокурора - Супруна М.О.,

законних представників потерпілих - ОСОБА_7, ОСОБА_8,

представника потерпілих - ОСОБА_9,

цивільного позивача - ОСОБА_10,

представника цивільного позивача - ОСОБА_11,

захисника - Тарасевича С.В.,

обвинуваченого - ОСОБА_5, -

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2018 року ОСОБА_5 визнано винним та призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Строк відбування ОСОБА_5 основного покарання в виді позбавлення волі відраховувати з часу приведення вироку до виконання.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави витрати на залучення експерта у розмірі 3956 гривень.

Вирішено питання щодо речових доказів в порядку ст. 100 КПК України.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Оранта-Січ" на користь ОСОБА_7 відшкодування витрат на лікування у розмірі 97 887, 93 гривень.; на користь ОСОБА_12 відшкодування моральної шкоди у розмірі 4894, 40 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000 гривень; на користь ОСОБА_10 відшкодування витрат на лікування у розмірі 265 109,43 гривень та відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000 гривень; на користь ОСОБА_12 відшкодування моральної шкоди у розмірі 995 105,60 гривень.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Оранта-Січ" на користь ОСОБА_8 відшкодування витрат на лікування у розмірі 20620,34 гривень; на користь ОСОБА_13 відшкодування моральної шкоди у розмірі 1031,02 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 відшкодування витрат на лікування у розмірі 15276,93 гривень; на користь ОСОБА_14 відшкодування моральної шкоди у розмірі 70 000 гривень; на користь ОСОБА_13 відшкодування моральної шкоди у розмірі 98968,98 гривень.

Згідно з вироком суду, обвинуваченого ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

ОСОБА_5 05 квітня 2017 року, близько 15 години 13 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ 210994-20», реєстраційний номер НОМЕР_1, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ОСОБА_15, рухався зі швидкістю не меншою ніж 66,4 - 69,4 км/год. по проїзній частині вул. Любарського з боку пр. Мануйлівського у напрямку вул. Артільної в м. Дніпро.

Під час руху на регульованому перехресті водій ОСОБА_5 не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров'я громадян та, виявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, не обрав у встановлених межах безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку та, наближаючись до регульованого перехрестя, на якому стояли автомобілі на червоне світло світлофору, не зменшив швидкість руху аж до зупинки транспортного засобу, здійснив маневр об'їзду зліва автомобілів, що стояли у попутному напрямку, та на жовтий сигнал світлофору виїхав на перехрестя вул. Любарського та пров. Любарського в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпро, де близько 15 години 13 хвилин 05 квітня 2017 року у межах смуги свого руху здійснив наїзд передньою частиною керованого ним автомобіля «ВАЗ 210994-20» на малолітніх пішоходів ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які перетинали проїзну частину вул. Любарського в м. Дніпро по регульованому перехрестю з правої частини ліворуч відносно напрямку руху автомобіля «ВАЗ 210994-20», реєстраційний номер НОМЕР_1,

Своїми діями водій ОСОБА_5 грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3(б), 8.7.3(ґ), 8.10, 12.9(б) Правил дорожнього руху України та дорожнього знаку 3.29 відповідно до яких:

- п. 1.3 «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими»;

- п. 1.5 «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

- п. 2.3 «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

- п. 8.7.3 «Сигнали світлофора мають такі значення: ґ) жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів»;

- п. 8.10 «У разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 «Місце зупинки», якщо їх не має - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів»;

- п. 12.9 «Водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих правил»;

- дорожній знак 3.29 «Обмеження максимальної швидкості»;

Порушення п.п. 8.7.3(ґ) та 8.10. Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_5 знаходиться в причинному зв'язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди:

- малолітній пішохід ОСОБА_12 отримала тяжкі тілесні ушкоджень, небезпечні для життя в момент їх заподіяння, у вигляді тяжкої сумісної тупої травми тіла з порушенням свідомості до коми 1-2 ступеня та порушенням зовнішнього дихання - трахеотомії: закритої тяжкої черепно-мозкової травми, забою головного мозку 3-го ступеня за типом дифузного аксонального ушкодження, з геморагічними вогнищами забиття речовини головного мозку у правій скроневій, правій тім'яній долях, у ділянці мозолистого тіла, субарахноїдального крововиливу, внутрішньошлункового крововиливу та зміщення речовини головного мозку ліворуч, лінійного перелому лівої скроневої кістки, параорбітальної гематоми ліворуч, крововиливу в слизову оболонку лівого ока, підшкірної гематоми лівої щоки, гематоми підборіддя, численних гематом язика, підшкірної гематоми в потиличній ділянці, саден на голові та обличчі, стану післяносової та ротової кровотечі, закритого перелому правої стегнової кістки у нижній третині зі зміщенням уламків, закритого перелому лівої стегнової кістки в середній третині зі зміщенням уламків, численних саден тулуба та кінцівок;

- малолітній пішохід ОСОБА_13 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, що зумовили тривалий розлад здоров'я строком понад 3 тижні (більш як 21 день) у вигляді: різаної рани лівого стегна у верхній третині, закритого уламкового перелому лівої стегнової кістки у нижній третині зі зміщенням уламків.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, захисник Тарасевич С.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 просить скасувати вирок та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги захисник посилається на те, що вирок суду першої інстанції не може бути визнаний законним та обґрунтованим і з тих причин, що обставині: які впливають на доведеність вини обвинуваченого та на вирішення цивільних позовів, судом не було належно досліджені й оцінені, а також, під час розгляду цього кримінального провадження суд не взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки. Так, в порушення ст.317 КПК України в підготовчому судовому засіданні суд за клопотанням прокурора долучив до обвинувального акта всі матеріали кримінального провадження, а потім під час судового розгляду на свій розсуд надав сторонам докази щодо доведеності вини ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення. При цьому з огляду на дані журналу судового засідання і технічного запису судового процесу прокурор самостійно не обстоював свої правові позиції щодо того, які докази необхідно дослідити для підтвердження вини обвинуваченого.

У зазначеному вироку суд посилається на докази, зокрема, на показання потерпілих та свідків, а також на письмові докази, які на його думку повністю доводять вину ОСОБА_5 у вчинені інкримінованого йому злочину, при цьому суд вважає ці докази належними, допустимими та достатніми для встановлення обставин справи.

В цей же час, у своєму вироку суд зазначає, що за результатом судового розгляду, доводи сторони захисту не знайшли об'єктивного підтвердження та спростовуються сукупністю досліджених доказів, які не викликають у суду жодних сумнівів.

Таким чином суд вважає, що поза всяким розумним сумнівом, ОСОБА_5, керуючи автомобілем, виїхав на перехрестя та здійснив наїзд на пішоходів саме на жовте світло світлофору, а відповідні доводи сторони захисту судом розцінюються як усталена модель захисту з метою уникнення відповідальності за вчинене діяння, та з цих підстав відхиляються.

Що стосується письмових доказів сторони обвинувачення, то суд вважає, що вказані стороною захисту неточності є лише технічними описками, які не впливають на зміст висновку і не змінюють його суті.

Крім цього суд вважає, що йому не потрібні спеціальні знання у галузі науки, оскільки достатнім є співставлення встановлених судом фактичних обставин з правилами безпеки дорожнього руху без застосування будь-яких технічних розрахунків. А оскільки власні висновки суду збігаються з висновком судового експерта, суд не вбачає підстав ставити такий висновок під сумнів, відхиляти його або визнавати недопустимим.

Так само, суд не вбачає підстав для проведення додаткових чи повторних експертних досліджень для з'ясування часу виникнення для ОСОБА_5 небезпеки для руху та наявності технічної можливості уникнути зіткнення з врахуванням цього параметру, оскільки незалежно від темпу руху пішоходів, часу виникнення для ОСОБА_5 небезпеки для руху, своєчасності застосування ним заходів екстреної зупинки, останній, як вже зазначив суд, за будь-яких обставин не мав права виїздити на перехрестя на заборонений сигнал світлофору і, відповідно, зазначені захисником фактичні обставини не мають жодного значення для кримінально-правової оцінки дій обвинуваченого та встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення.

Зауваження до проведення слідчих експериментів судом також були відхилені, оскільки під час цих слідчих дій свідки показали місце розташування транспортних засобів, траєкторію руху автомобіля «ВАЗ 21099» під керуванням ОСОБА_5 та місце наїзду на пішоходів і саме ці фактичні обставини були підтверджені свідками і під час допиту в суді та використані судом при постановленні вироку.

Отже, суд вважає, що аналіз усіх доказів по справі дає суду підстави для висновку про повну доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину, з чим не погоджується захисник та вважає, що така оцінка судом доказів є невірною, й незаконною.

На думку захисника, показання потерпілих та свідків не доводять вину обвинуваченого у вчиненні злочину поза розумним сумнівом, адже не містять в собі повної інформації.

Також захисник звертає увагу на покази свідків .

Звертає увагу на письмові докази, а саме протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди зі схемою та фототаблицею до нього від

05.04.2017 року. Однак, зазначений протокол складений не повно, а деякі важливі обставини ДТП, що трапилася 05.04.2017 року, зазначені в цьому протоколі невірно. Так, в цьому протоколі вказано, що ширина проїзної частини в місці ДТП складає 9,7 метрів, що насправді не відповідає дійсності, адже ця ширина вимірювалась вже за перехрестям, де трапилась ДТП. Проїзна частина, по якій рухався обвинувачений значно звужувалася по мірі наближення до перехрестя, а тому її ширина в різних місцях по мірі наближення до перехрестя вул. Любарського та провул. Любарського різна, але ці параметри слідчим не вимірювались. Крім цього, в протоколі огляду місця ДТП зазначено, що число смуг на проїзній частині, де трапилась ДТП всього дві, одна в напрямку руху водія, а інша у

зустрічному напрямку, що також не відповідає дійсності, так як під час руху справа та попереду від автомобіля під керуванням ОСОБА_5 знаходились ще один чи два автомобілі по напрямку руху та один автомобіль у зустрічному напрямку. Втім, слідчим ця інформація не була занесена до протоколу огляду місця ДТП та фактично була викривлена. Вважає, що неповне проведення слідчих дій на стадії досудового розслідування, в тому числі й неправильне фіксування дорожньої обстановки в місці ДТП в протоколі огляду є суттєвим порушенням, адже ці відомості є принципово важливими та використовувались в подальшому при проведенні судової автотехнічної експертизи, яка визначає наявність причинного зв'язку дій водія із настанням події ДТП. Крім того, захисником висловлена незгода із задоволенням судом першої інстанції цивільного позову потерпілих.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, просив її залишити без задоволення, думку захисника Тарасевича С.В., який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку обвинуваченого ОСОБА_5, який підтримав і погодився з апеляційної скаргою захисника та просив її задовольнити, законних представників потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8, представника потерпілих ОСОБА_9, цивільного позивача ОСОБА_10, представника цивільного позивача ОСОБА_11, які вважали вирок суду першої інстанції не тільки законним, а і справедливим, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч.1 ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є:

1) неповнота судового розгляду;

2) невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;

3) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;

4) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст.401 КПК України, неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема, у разі якщо:

1) судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення;

2) необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо:

1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду;

2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;

3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;

4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

Вирок та ухвала підлягають скасуванню чи зміні із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Відповідно до ч.1 ст.412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

При наданні оцінки доводам сторони захисту в частині незаконності та невмотивованості вироку суду, колегією суддів перевірено такі доводи та оцінено.

Так, захисник посилався на процесуальне порушення, допущене судом, в частині долучення всіх матеріалів досудового розслідування під час підготовчого судового засідання та подальшого дослідження доказів з долучених матеріалів, що, на думку захисника, свідчить про ту обставину, що прокурор не керувався принципом змагальності та не доводив перед судом свою позицію з посиланням на докази. При цьому, колегія судів зауважує, що долучення матеріалів провадження (та доказів, що в них містяться), на стадії підготовчого судового засідання, у відповідності до ч.1 ст.409 КПК України, не є істотним порушенням, а тому і не є підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. При цьому, зі змісту ст.349 КПК України випливає, що після з'ясування думки учасників процесу щодо обсягу та порядку дослідження доказів, саме суд обирає обсяг та порядок їх дослідження. В даному випадку судом обрано саме повний порядок дослідження доказів. При цьому, судом першої інстанції надано оцінку як доказам сторони обвинувачення, так і доказам сторони захисту, тому зазначена захисником обставина не свідчить про порушення принципу змагальності.

В частині доводів апеляційної скарги щодо посилання суду на докази, зокрема на показання потерпілих та свідків, а також на письмові докази, які на його думку повністю доводять вину ОСОБА_5 у вчинені інкримінованого йому злочину, що суд при цьому вважає ці докази належними, допустимими та достатніми для встановлення обставин справи, в той же час у своєму вироку суд зазначає, що за результатом судового розгляду, доводи сторони захисту не знайшли об'єктивного підтвердження та спростовуються сукупністю досліджених доказів, які не викликають у суду жодних сумнівів, колегія звертає увагу на ту обставину, що судом першої інстанції надано оцінку зазначеним захисником доказам та наведено підстави таких висновків суду.

Зокрема, суд першої інстанції оцінюючи надані докази, прийшов до висновку, що свідок ОСОБА_16 однозначно стверджує, що автомобіль обвинуваченого виїхав на перехрестя на заборонений сигнал світлофору, а покази свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18 і ОСОБА_19 таких показів свідка ОСОБА_16 не спростовують, оскільки всі свідки бачили жовте світло світлофору перед ДТП, однак не можуть сказати, яке було світло на момент ДТП. При цьому, з встановленої експертним шляхом мінімальної швидкості автомобіля на момент ДТП в 66,4 км/год., за одну секунду автомобіль обвинуваченого міг подолати не менше за 18,44 метри (66,4 * 1000 / 3600), тобто поза всяким розумним сумнівом міг виїхати на перехрестя на жовтий сигнал світлофору і після того, як зазначені свідки фіксували жовте світло світлофору з подальшим перебуванням в русі автомобіля обвинуваченого до зіткнення.

Судом також було враховано, що сам обвинувачений ОСОБА_5 показав, що коли світло на світлофорі змінилося з червоного на жовте, він прискорився, але не бачив, що після цього світло перемикалося на зелене і не може стверджувати, що проїхав перехрестя на дозволений зелений сигнал світлофору.

Суд також враховує, що за твердженнями всіх допитаних судом свідків, на момент ДТП жоден з автомобілів, які стояли на перехресті на заборонений сигнал світлофору, не розпочав рух.

Сукупність наведених обставин, поза всяким розумним сумнівом, доводить той факт, що ОСОБА_5, керуючи автомобілем, виїхав на перехрестя та здійснив наїзд на пішоходів саме на жовте світло світлофору, а відповідні доводи сторони захисту судом розцінюються як усталена модель захисту з метою уникнення відповідальності за вчинене діяння, та з цих підстав відхиляються.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується.

Одночасно, суд апеляційної інстанції також не вбачає підстав ставити під сумнів покази свідка ОСОБА_16, який, як правильно зазначено судом першої інстанції, не має особистих відносин з жодним із учасників кримінального провадження, свідчення надавав вільно, послідовно і деталізовано.

Колегія суддів також зауважує, що оцінка перелічених доказів судом проведена в сукупності з викладеним у довідці КП «Дніпродорсервіс» режимом роботи світлофорного об'єкту, за яким після другої фази роботи світлофору, під час якої дозволено рух пішоходів через проїзну частину вул. Любарського і який триває 14 секунди + 3 секунди зеленого миготіння, час проміжку до першої фази, тобто жовтого сигналу світлофору, становить 4 секунди, на що також звернув увагу суд першої інстанції та зазначив у вироку.

Оцінюючи доводи сторони захисту в частині недопустимості в якості доказу висновку авто-технічної експертизи № 6/10.1-407 від 17 травня 2017 року (т. 2 а.с. 188-190), колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції надано правильну оцінку зазначеній позиції адвоката щодо недопустимості вказаного доказу. Так судом враховано, що в описовій частині експертизи судовий експерт ОСОБА_21 при вирішенні першого питання зазначив, що згідно постанови про призначення даної експертизи, водій здійснював проїзд перехрестя на заборонений (червоний) сигнал світлофора і водієві необхідно було на заборонений (червоний) сигнал світлофора зупинитися. Також у висновках експерт у пункті 2 зазначив прізвище водія автомобіля «ВАЗ 210994-20» як ОСОБА_22 При цьому, допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_21 пояснив, що здійснений ним висновок підтверджує і хоче пояснити, що ним у висновку було допущено технічні описки в прізвищі водія та у зазначені світла світлофору.

Таким чином, суд першої інстанції при оцінці доводу сторони захисту зробив правильний висновок, що зазначені описки на зміст висновку не впливають, оскільки експертне дослідження проводилося виключно з метою оцінки дій водія ОСОБА_5, а жовтий сигнал світлофору так само є забороняючим, як і червоний. При цьому він зазначив у висновку правильний пункт ПДР - 8.7.3.(ґ), який забороняє рух. Також суд першої інстанції окремо зауважив, що за ч. 2 ст. 94 КПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили, а за встановлених судом фактичних обставин при забороненому жовтому сигналі світлофору ОСОБА_5 за будь-яких обставин не мав права виїздити на перехрестя, виїзд на перехрестя на жовтий сигнал світлофору поза всяким розумним сумнівом є порушенням вимог п.п. 8.7.3(ґ) та 8.10 Правил дорожнього руху України, таке порушення однозначно знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з наїздом на пішоходів, і для уникнення такого наїзду ОСОБА_5 достатньо було виконати вимоги п.п. 8.7.3(ґ) та 8.10. Правил дорожнього руху України і зупинитися перед перехрестям. З аналогічних підстав, низка неточностей, на які посилається захисник в апеляційній скарзі, які, на його думку, допущено органами досудового розслідування при складенні протоколу огляду та протоколу слідчого експерименту, знайшли свою оцінку у вироку суду, яким правильно зроблено висновок, що, оскільки під час цих слідчих дій свідки показали місце розташування транспортних засобів, траєкторію руху автомобіля «ВАЗ 21099» та місце наїзду на пішоходів і саме ці фактичні обставини були підтверджені свідками і під час допиту в суді та використані судом при постановленні вироку. Зазначені у відповідних протоколах відомості щодо темпу руху пішоходів ані судом першої інстанції, ані судовим експертом не використовувалися, оскільки, такі відомості не мають значення для кримінально-правової оцінки дій обвинуваченого та встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення, не впливають та не спростовують висновок суду першої інстанції щодо порушення обвинуваченим вимог п.п. 8.7.3(ґ) та 8.10 Правил дорожнього руху України, та висновок щодо перебування такого порушення у прямому причинно-наслідковому зв'язку з наїздом на пішоходів.

Зокрема, судом першої інстанції надано оцінку показам обвинуваченого ОСОБА_5, свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_19 в тій частині, що в напрямку руху автомобіля обвинуваченого перед перехрестям стояв один ряд автомобілів. Судом також зазначено, що при перегляді в судовому засіданні відеозапису з відеореєстратору, наданого свідком ОСОБА_23 встановлено, що на момент зіткнення в напрямку руху автомобіля обвинуваченого перед перехрестям стоять транспортні засоби в два ряди.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в частині того, що наведена обставина узгоджується і зі слідовою інформацією, зафіксованою на схемі місця ДТП, за якою при загальній ширині проїзної частини в 9,7 метрів гальмівний шлях правого переднього колеса автомобіля обвинуваченого розпочинається на відстані 5,8 м. від правого краю проїзної частини за напрямком його руху, тобто на момент блокування колес автомобіля він повністю знаходився на смузі зустрічного руху, а також в частині висновків суду першої інстанції, що відсутність дорожньої розмітки таких висновків суду не змінює, оскільки за п. 11.1 Правил дорожнього руху України кількість смуг на проїзній частині для руху нерейкових транспортних засобів визначається дорожньою розміткою або дорожніми знаками, а за їх відсутності - самими водіями з урахуванням ширини проїзної частини відповідного напрямку руху, габаритів транспортних засобів і безпечних інтервалів між ними.

Колегія також не вбачає підстав для проведення додаткових чи повторних експертних досліджень для з'ясування часу виникнення для ОСОБА_5 небезпеки для руху та наявності технічної можливості уникнути зіткнення з врахуванням цього параметру, оскільки незалежно від темпу руху пішоходів, часу виникнення для ОСОБА_5 небезпеки для руху, своєчасності застосування ним заходів екстреної зупинки, останній, як правильно зазначив суд першої інстанції, за будь-яких обставин не мав права виїздити на перехрестя на заборонений сигнал світлофору і, відповідно, зазначені захисником фактичні обставини не мають жодного значення для кримінально-правової оцінки дій обвинуваченого та встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення.

Викладене, на переконання колегії суддів, не може свідчити про неповноту судового розгляду в суді першої інстанції.

Додатково колегія зауважує, що в долученому за клопотанням сторони захисту висновку експерта від 28.08.2018 не дано відповідь на запитання щодо того, як мав діяти водій ОСОБА_5 для запобігання ДТП та чи мав він технічну можливість запобігти наїзду на пішоходів ОСОБА_24 та ОСОБА_13, зроблено лише посилання на відсутність низки вихідних даних, які адвокатом експерту не надано, тому такий висновок експерту виводів суду першої інстанції щодо доведеності вини обвинуваченого в інкримінуємому йому кримінальному правопорушенні не спростовує.

Оцінюючи доводи захисника, викладені ним в апеляційній скарзі в частині не з'ясування судом першої інстанції обставин, які могли суттєво вплинути на розмір відшкодування шкоди, пов'язаної з витратами на лікування потерпілої ОСОБА_24, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що судом першої інстанції при вирішенні питання щодо задоволення цивільного позову та щодо розміру шкоди, яка підлягає стягненню, було досліджено надані копії документів, які підтверджують понесені витрати на лікування ОСОБА_12 саме у розмірі 108798,75 грн. (т. 1 а.с. 87-121), а також копії документів, які підтверджують понесені витрати на придбання автомобільного палива у розмірі 5685,31 грн. (т. 1 а.с. 122-125). Окрім цього, досліджено надані ОСОБА_25 копії документів, які підтверджують понесені останньою витрати на лікування ОСОБА_12 за кордоном у розмірі 10000 євро (т. 3 а.с. 6, 10-12), а сукупність показів потерпілого ОСОБА_7, допитаної за правилами допиту свідка ОСОБА_10 та копій медичних документів щодо періодів лікування ОСОБА_12 та потреби у медичних послугах певних видів (т. 1 а.с. 84-86, 134, 135, т. 3 а.с. 7-9, 14-15). Також, судом першої інстанції відкинуто посилання сторони захисту на те, що лікування за кордоном не було достатньо обґрунтованим та потреба в ньому виникла, в першу чергу, через помилки лікарів під час першого етапу лікування судом відхиляються, оскільки у суду відсутні обґрунтовані підстави ставити під сумнів той факт, що ОСОБА_12 лікувала в Німеччині не травми, отримані під час ДТП, а ускладнення від лікування в українських клініках.

Суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, правильно прийшов до висновків, що зазначені витрати були необхідними, обґрунтованими та достатніми витратами, пов'язаними із лікуванням ОСОБА_12 від травм, отриманих під час ДТП, висновки суду першої інстанції з зазначених питань є цілком обгрунтованими.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги захисника Тарасевича С.В. в частині визначеного розміру відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 3 постанови № 4 Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як зазначено в п. 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер.

Щодо відшкодування моральної шкоди, у відповідності до ч. 1, п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає … у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доведеності факту спричинення моральної шкоди ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_14 та ОСОБА_13, яка полягає:

- у душевних стражданнях, яких ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_14 зазнали у зв'язку з протиправною поведінкою щодо їх дітей, котра потягла за собою спричинення тілесних ушкоджень останнім з подальшим тривалим лікуванням, вжиттям додаткових заходів для організації життя дітей та свого життя;

- у фізичному болю та душевних стражданнях, яких ОСОБА_12 і ОСОБА_13 зазнали у зв'язку з протиправною поведінкою щодо них із спричиненням каліцтва, яке потягло інвалідізацію (т. 3 а.с. 245, 247), тривале суттєве обмеження можливості вільного пересування, а для ОСОБА_12 - обмеження основних соціально значущих функцій з негативним прогнозом їх відновлення, з подальшим тривалим лікуванням, яке до цього часу не завершене.

За приписами ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Оцінюючи дії ОСОБА_13 і ОСОБА_12, суд не вбачає підстав для висновку про те, що останні допустили грубу необережність, яка б знаходилася в прямому причинно-наслідковому зв'язку з їх травмуванням і за таких умов відсутні підстави для застосування приписів ч. 2 ст. 1193 ЦК України та зменшення розміру відшкодування.

Також судом першої інстанції надано належну оцінку доводам потерпілих щодо майбутніх витрат ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на лікування ОСОБА_10 і ОСОБА_13 відповідно, суд врахував роз'яснення, викладені у п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», за якими стягнення додаткових витрат потерпілого може бути проведено й на майбутній час у межах строків, зазначених у висновку МСЕК або судово-медичної експертизи. При стягненні сум витрат на протезування, придбання путівки на санаторно-курортне лікування, автомобіля суд повинен зазначити в рішенні, що присуджені суми підлягають перерахуванню відповідній організації, яка має надати ці послуги потерпілому.

З огляду на викладене, вирок суду першої інстанції ухвалений компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, ухвалений судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. При цьому, при ухваленні вироку, судом першої інстанції наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегією не встановлено підстав для скасування або зміни вироку суду, передбачених ч.1 ст.409 КПК України. Одночасно колегією не встановлено підстав вважати рішення суду першої інстанції таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, передбачених ч.1 ст.412 КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегією також не встановлено.

Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

При призначенні покарання обвинуваченому зазначені вимоги судом першої інстанції дотримано.

Ні підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу захисника Тарасевича С.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, КПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника Тарасевича С.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5- залишити без задоволення.

Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2018 року, відносно ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на судові рішення може бути подана до Кримінального касаційного суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

____ _____ _____

А.П. Іванова О.Є. Джерелейко А.А. Мазниця

0