Рішення № 76879864, 03.10.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.10.2018

Справа № 911/1363/18

Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Блажівської О.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №911/1363/18

позовну заяву Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв

(54056, м.Миколаїв, пр.Миру, 62-а, код ЄДРПОУ 08029523)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “РІСТ”

(03134, м.Київ, вул.Симиренка, буд.36, код ЄДРПОУ 25412904)

про стягнення 103 412,70 грн,-

Без виклику представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв, 21 червня 2018 року звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “РІСТ”, про стягнення 103 412,70 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору про відшкодування вартості спожитих комунальних послуг №200 від 21.12.2016 в частині здійснення оплати за електроенергію, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 103 412,70 грн, з яких 99 999,99 грн – сума основного боргу, 3 034,71 грн – пеня та 378,00 грн – 3 % річних.

26.06.2018 Ухвалою Господарського суду Київської області матеріали позовної заяви від 18.06.2018 Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв з доданими до неї документами передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа №911/1363/18 передана на розгляд судді Блажівській О.Є.

Розглянувши матеріали позовної заяви, Господарський суд міста Києва визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі та розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2018 було відкрито провадження у справі №911/1363/18, прийнято рішення про розгляд справи за правила спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

14.08.2018 представником позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналів поданих доказів.

03.09.2018 представником відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано письмовий відзив на позов.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

21.12.2016 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаїв (далі – позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріст» (далі – замовник, відповідач) було укладено Договір про відшкодування вартості спожитих комунальних послуг № 200 (далі - Договір), відповідно до умов якого виконавець забезпечує замовника електричною енергією (місце розташування об’єкта: м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, 72/2 (в/ч А 0224), згідно тарифів ПАТ «Миколаївобленерго». Електроенергія обліковується, згідно лічильника (Додаток 1).

Пунктом 2.2 Договору виконавець зобов’язується, зокрема, своєчасно надавати рахунки та акти виконаних робіт.

В свою чергу, у відповідності до умов пункту 2.3 Договору, замовник зобов’язується проводити остаточний розрахунок відшкодування за спожиту в розрахунковому періоді електричну енергію протягом 5 операційних днів з моменту отримання рахунку за спожиті послуги, шляхом перерахування коштів на рахунок, вказаний у даному договорі. Оплата здійснюється згідно актів виконаних робіт та рахунків, виставлених виконавцем по діючим тарифам та розцінкам, встановленим постачальною організацією – ПАТ «Миколаївобленерго» - для КЕВ м. Миколаїв на момент виставлення рахунку.

Згідно з п. п. 3.1, 3.2 Договору замовник здійснює повну попередню оплату вартості очікуваного обсягу споживання на відповідний розрахунковий період (наступний за звітним місяць) не пізніше 5 (п’яти) календарних днів до початку розрахункового періоду.

Остаточний розрахунок відшкодування за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію замовник здійснює виконавцю на підставі виставленого рахунку відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, та акту виконаних робіт.

12.03.2018 між сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору, якою були внесені зміни до п. 1.1 Договору.

Позивач зазначає суду про неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за Договором, внаслідок чого за останнім обліковується заборгованість в розмірі 99 999,9 грн.

Відповідач у своєму письмовому відзиві заперечує проти задоволення позову, оскільки ним було частково погашено заборгованість.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

На підтвердження наданих позивачем послуг та їх вартості, останнім було долучено до матеріалів справи копію рахунку № 264 від 20.04.2018 на суму 151 733,34 грн та відповідний акт виконаних робіт.

Позивач зазначає про те, що відповідачем було частково сплачено кошти за спожиті за Договором послуги в розмірі 51 733,35 грн, внаслідок чого, залишкова заборгованість складає 51 733,35 грн.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. ст. 76-79 ГПК України)

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд звертає увагу на те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15.

Відповідачем було надано суду письмовий відзив на позов, з якого вбачається, що відповідачем, окрім 51 733,35 грн, було сплачено додатково 15 000,00 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення № 90 від 14.06.2018, яке є первинним документом, а відповідно і належним доказом сплати погашення відповідачем заборгованості в загальній сумі 66 733,35 грн.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані позивачем послуги в розмірі 99 999,99 грн підлягають частковому задоволенню в розмірі 84 999,99 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути на свою користь пеню та 3% річних за порушення відповідачем грошового зобов’язання.

Судом встановлено, що відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений строк не виконав в повному обсязі, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст.612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених п. 1.1 цього Договору, замовник сплачує виконавцю пеню за весь період прострочення у розмірі двох облікових ставок НБУ за кожен день прострочення платежу.

Судом здійснено власний розрахунок розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з урахуванням часткових проплат та скорегованих періодів та встановлено, що розмір пені є більшим, а ніж той, що був заявлений позивачем до стягнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

З огляду на вищенаведене, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача складає 3034,71 грн.

Щодо стягнення 3% річних суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно з п. 1.2 Постанови правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Як вбачається з пунктів 3.1, 3.2 Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, враховуючи наявний факт порушення відповідачем грошового зобов’язання та положення Цивільного кодексу України, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних є правомірними.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення позивачем сум 3% річних, судом встановлено, що позивачем було допущено арифметичну помилку при визначенні розміру даного показника, а відтак, за розрахунком суду, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в сумі 3654,35 грн.

Враховуючи наведене, з’ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “РІСТ” (03134, м. Київ, вул. Симиренка, буд.36, код ЄДРПОУ 25412904) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв (54056, м. Миколаїв, пр. Миру, 62-а, код ЄДРПОУ 08029523) заборгованість в розмірі 84 999 (вісімдесят чотири тисячі дев’ятсот дев’яносто дев’ять) грн 99 коп., пеню в розмірі 3 034 (три тисячі тридцять чотири) грн 71 коп. та 3% річних в розмірі 365 (триста шістдесят п’ять) грн 35 коп.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “РІСТ” (03134, м. Київ, вул. Симиренка, буд.36, код ЄДРПОУ 25412904) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв (54056, м. Миколаїв, пр. Миру, 62-а, код ЄДРПОУ 08029523) судовий збір у розмірі 1 506 (одна тисяча п’ятсот шість) грн 21 коп.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.Є. Блажівська