Рішення № 76879449, 26.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2018Справа №910/3647/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Князькова В.В.,

за участю секретаря судового засідання Скокіна О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ», м. Київ

про стягнення 104 650 001,08 грн., -

За участю представників:

від позивача: Чеботарьова І.Г.

від відповідача: Литвин В.С.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ» про стягнення 104 650 001,08 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №16-132-Н від 30.12.2015 (зі змінами та доповненнями) в частині здійснення оплати поставленого природного газу у встановлений договором строк, що стало підставою для нарахування 3% річних в сумі 7 339 018,66 грн., інфляційних втрат в сумі 13 450 027,89 грн. та пені в розмірі 83 860 954,53 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 25.04.2018.

19.04.2018 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позову заперечив, посилаючись на відсутність у діях Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ» вини в порушенні грошового зобов'язання. За змістом пояснень відповідача, прострочення виконання зобов'язання було зумовлено особливостями правовідносин на ринку природного газу та специфіку проведення взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, а також особливостями правовідносин у сфері забезпечення природним газом категорії споживачів «населення».

Як вказує відповідач, частина розрахунків за договором здійснювалась шляхом укладення спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України згідно з Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20, внаслідок чого був змінений порядок і строк проведення розрахунків за отриманий природний газ за договором.

Інша частина розрахунків, як пояснює відповідач, відбувалась шляхом здійснення перерахунку грошових коштів з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідними постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до Порядку проведення розрахунків за спожитий природний газ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №792. За твердженнями відповідача, державою визначено спеціальний режим проведення взаєморозрахунків, що, по суті, усуває постачальника природного газу від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунок позивача за визначеними нормативами, а тому відсутні підстави, на думку відповідача, на покладення на нього відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

15.06.2018 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач на спростування заперечень відповідача вказав, що у пункті 6.2 договору №16-132-Н від 30.12.2015 сторони погодили, що за наявності заборгованості за попередні періоди покупець перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця. Тобто, відповідач взяв на себе зобов'язання здійснювати оплату вартості використаного природного газу, навіть у разі відсутності коштів на рахунках зі спеціальним режимом використання, шляхом перерахування будь-яких коштів з будь-яких поточних рахунків відповідача.

Щодо посилань відповідача на укладені спільні протокольні рішення позивач вказав, що при здійсненні розрахунку ціни позову позивач не нараховував 3% річних, інфляційні втрати та пеню на борг, який був погашений за рахунок спільних протокольних рішень.

02.07.2018 відповідачем подано до суду заперечення на відповідь позивача, в яких вказано про необґрунтованість розрахунків позивача, оскільки укладеними спільними протокольними рішеннями було передбачено здійснення погашення заборгованості відповідача за природний газ за 2016 рік, однак не визначено конкретного місяця, за який здійснюється погашення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.08.2018.

30.07.2018 відповідачем подано до суду клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/6163/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ» до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання недійсним пункту 4 додаткової угоди №2 від 31.03.2016.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, судом залишено його без задоволення, оскільки згідно з ч. 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі на стадії її розгляду по суті не може бути зупинене з підстави, встановленої пунктом 5 першої статті 227 цього Кодексу. До того ж, позивачем не було доведено наявності обґрунтованої неможливості розгляду даної справи до вирішення справи №910/6163/18, оскільки господарський суд не позбавлений можливості самостійно встановити обставини, які входять до предмета доказування у даній справі, зокрема дослідити умови договору на відповідність вимогам чинного законодавства.

01.08.2018 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 05.09.2018, а 05.09.2018 - до 26.09.2018.

У судовому засіданні 26.09.2018 представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову надав заперечення з підстав, викладених у відзиві на позов.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

30.12.2015 між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ» (покупець) укладено договір №16-132-Н на купівлю-продаж природного газу (далі - Договір).

Протягом строку дії Договору сторонами вносились до нього зміни та доповнення шляхом укладення додаткових угод №1 від 31.01.2016, №2 від 31.03.2016, №3 від 30.04.2016.

Відповідно до пункту 1.1 Договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2016 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Згідно з пунктом 1.2 Договору газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації побутовим споживачам.

У пункті 2.1 Договору (в редакції додаткової угоди №3 від 30.04.2016) сторони погодили, що постачальник передає споживачу з 01.01.2016 по 30.09.2016 (включно) газ обсягом до 592 137,634 тис. куб. м.

Обсяги газу, що планується передати за договором (плановий обсяг), можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу (п. 2.1.1 Договору).

Відповідно до пункту 3.2 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до пункту 11.1 Договору (в редакції додаткової угоди №3 від 30.04.2016) останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення ї підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 30.09.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов Договору позивачем було передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 2 590 502 869,29 грн., а саме:

у січні 2016 року на суму 708 034 829,14 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2016;

у лютому 2016 року на суму 564 127 201,08 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 29.02.2016;

у березні 2016 року на суму 545 193 000,34 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2016;

у квітні 2016 року на суму 255 980 762,75 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2016;

у травні 2016 року на суму 133 076 638,19 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.05.2016;

у червні 2016 року на суму 84 642 379,55 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 30.06.2016;

у липні 2016 року на суму 88 327 442,30 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.07.2016;

у серпні 2016 року на суму 88 175 272,34 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.08.2016;

у вересні 2016 року на суму 122 945 343,60 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 30.09.2016.

Як вказує позивач, відповідач розрахувався за поставлений газ у повному обсязі, однак розрахунки були здійсненні з простроченням платежів, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 83 860 954,53 грн., 3% річних в сумі 7 339 018,66 грн. та інфляційні втрати в сумі 13 450 027,89 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та відповідні заперечення відповідача, господарський суд зазначає наступне.

Щодо правової природи та характеру спірних правовідносин.

Засади функціонування ринку природного газу в Україні визначаються нормами Закону України «Про ринок природного газу», за приписами статті 1 якого оптовим продавцем є суб'єкт господарювання, який реалізує природний газ оптовому покупцю або постачальнику на підставі договору купівлі-продажу; постачальником природного газу є суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

У спірних правовідносинах позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є оптовим продавцем природного газу, а відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ» - постачальником природного газу кінцевим споживачам.

Згідно з Положенням про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 №758 (була чинна на момент укладення Договору), Товариство з обмеженою відповідальністю «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ» було визначено як постачальника природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам.

Окрім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 №705 «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» відповідач виступає гарантованим постачальником природного газу для різних категорій споживачів, у тому числі для населення.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відтак, за своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором купівлі-продажу природного газу.

З огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає укладений сторонами договір №16-132-Н на купівлю-продаж природного газу від 30.12.2015 як належну та достатню підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Правова оцінка обставин виконання договору сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору позивач протягом січня-вересня 2016 року здійснив на користь відповідача подачу та безперервне транспортування природного газу та отримано оплату за нього на загальну суму 2 590 502 869,29 грн., що підтверджується наданими суду актами приймання-передачі природного газу, випискою по операціям за період з 19.01.2016 по 20.12.2016 та відповідними розрахунками позивача.

Остаточний розрахунок перед позивачем за природний газ, поставлений за Договором у січні-вересні 2016 року, було здійснено 20.12.2016.

Розрахунки за Договором здійснювались наступним чином:

шляхом перерахування частини оплати за поставлений природний газ на суму 1 779 686 579,29 грн. з поточного рахунку із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №792 «Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ»;

шляхом оплати іншої частини вартості поставленого природного газу в сумі 810 816 290,00 грн. за рахунок коштів, отриманих в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій».

При цьому, сторони у пункті 6.1 Договору (в первісній редакції) погодили, що оплата планових обсягів газу здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 25-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Згідно з пунктом 6.1 Договору (в редакції додаткової угоди №2 від 31.03.2016) оплата планових обсягів газу здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем реалізації газу.

У пункті 6.2 Договору визначено, що оплата за газ здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативом розподілу коштів, затвердженого відповідною постановою НКРЕКП. За наявності заборгованості за попередні періоди покупець перераховує кошти з поточного рахунку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця.

Посилаючись на пункт 6.2 Договору, позивач вказує, що відповідач безпідставно не перерахував зі свого власного поточного рахунку кошти в погашення заборгованості у строк, встановлений пунктом 6.1 Договору, а відтак допустив прострочення оплати поставленого природного газу та порушив умови договору.

Відповідач, в свою чергу, проти позову заперечив, посилаючись на обставини укладення спільних протокольних рішень, на підставі яких частину заборгованості було погашено за рахунок коштів державного бюджету та якими було змінено порядок та строки розрахунків за договором, а також з огляду на неможливість покупця вплинути на встановлений державою порядок розподілу грошових коштів, що надходять на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.

Розглянувши такі заперечення відповідача, господарський суд виходить з наступного.

Щодо встановленого порядку перерахування коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання покупця.

Відповідно до частини 6 (яка була чинна у спірний період та втратила чинність з 01.04.2017) статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов'язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів. У договорі купівлі-продажу природного газу, укладеному між постачальником, на якого покладені спеціальні обов'язки, і оптовим продавцем, що здійснює продаж природного газу такому постачальнику, на виконання спеціальних обов'язків, покладених на такого продавця, та у договорі про постачання природного газу, укладеному між таким постачальником та споживачем, визначаються умови оплати за реалізований та поставлений природний газ, а також відкриття поточного рахунку із спеціальним режимом використання. Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання та порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, та Порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №792 «Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ».

Згідно з пунктом 5 Порядку проведення розрахунків за спожитий природний газ, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №792 кошти перераховуються з поточних рахунків із спеціальним режимом використання згідно з алгоритмом розподілу коштів, затвердженим НКРЕКП, виключно на: 1) поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптових продавців; 2) поточний рахунок оператора газотранспортної системи; 3) поточний рахунок оператора газорозподільної системи; 4) поточні рахунки газопостачальних підприємств.

Пунктом 6 вказаного Порядку (який діяв у спірний період) визначено, що установи уповноваженого банку згідно з умовами договору банківського рахунка до 12 години операційного дня здійснюють: розподіл коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів газопостачальних підприємств, споживачів, відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів; перерахування коштів, розподілених згідно з нормативами їх перерахування, на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптових продавців, поточний рахунок оператора газотранспортної системи, поточний рахунок оператора газорозподільної системи, поточні рахунки газопостачальних підприємств.

Газопостачальні підприємства розраховують нормативи перерахування коштів відповідно до затвердженого НКРЕКП алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання (далі - алгоритм розподілу коштів), та подають їх щомісяця до 5 числа НКРЕКП для затвердження. Нормативи перерахування коштів доводяться НКРЕКП до відома уповноваженого банку не пізніше ніж за п'ять робочих днів до початку місяця, в якому застосовуватимуться такі нормативи (пункт 7 Порядку).

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 02.08.2012 №1000 затверджено «Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу», відповідно до пункту 1.1 якого цей алгоритм установлює порядок розподілу банківською установою коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання гарантованого постачальника, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, а також механізм розрахунку гарантованими постачальниками нормативів перерахування коштів на поточні рахунки газотранспортних, газорозподільних підприємств, гарантованих постачальників та на поточні рахунки із спеціальним режимом використання підприємств, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам.

Разом з тим, помилковими є посилання відповідача про законодавчу врегульованість порядку, строків та розміру проведення покупцем розрахунків за поставлений природний газ, який виключає можливість його впливу на процес розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному їх перерахунку зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами.

Так, у пункті 1.2 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, від 02.08.2012 №1000 визначено, що її дія не поширюється на відносини, пов'язані з остаточним розрахунком гарантованого постачальника природного газу та його структурних підрозділів із власником природного газу, газотранспортними, газорозподільними підприємствами відповідно до умов укладених договорів та погашенням заборгованості споживачів за спожитий природний газ.

У даному випадку господарський суд зазначає, що встановленим порядком (Алгоритмом) передбачено конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, і він жодним чином не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та ніяк не впливає на них (пункт 1.2 постанови НКРЕ № 1000) (див. постанови Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №918/1395/15, від 21.02.2018 у справі №910/16072/16).

Необґрунтованими є доводи відповідача про те, що останній не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ (у зв'язку з оплатою поточних вимог з поточного рахунку із спеціальним режимом використання) та обумовлену цим відсутність вини відповідача з прострочення платежів за Договором, оскільки за змістом пункту 6.2 Договору у разі наявності заборгованості покупець може перераховувати кошти безпосередньо зі свого поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця.

Таким чином, за умовами Договору відповідач не обмежується при здійсненні розрахунків з позивачем лише застосуванням рахунків із спеціальним режимом використання; відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо (див. постанову Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №922/1010/16).

Враховуючи наведене, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача про те, що зазначений порядок (Алгоритм) виключає можливість покупця впливати на вчасність розрахунків за отриманий газ з боку споживачів, що, в свою чергу, виключає нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних, оскільки остаточний розрахунок між сторонами має здійснюватись з врахуванням приписів законодавства та умов договору.

Щодо укладених спільних протокольних рішень.

Відповідно до статті 7 Господарського кодексу України, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

За приписами статті 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Зокрема, засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Укртрансгаз». Наведене регулювання у спірний період визначалось постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» (далі - Порядок).

Аналіз змісту Порядку вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Пунктом 7 Порядку визначено, що розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

З наведеного вбачається адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема, на оплату природного газу.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (надалі - ПЕК), визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто, як вірно вказує скаржник, державою офіційно визнається неможливість підприємств ПЕК забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонам на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.

При визначенні обсягу грошових зобов'язань, до яких слід застосовувати норми того чи іншого законодавства, суд повинен виходити з величини компенсації, яку буде перераховано за рахунок державного бюджету.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки. Тобто, підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший, а не той, що був врегульований договором, порядок розрахунків.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №922/1010/16, від 22.05.2018 у справі №926/2733/16, від 10.05.2016 у справі №908/2322/16.

Відтак, підписавши у 2016 році спільні протокольні рішення, сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за наданий природний газ за договором №16-132-Н від 30.12.2015. Тому, для застосування санкцій, передбачених договором, та наслідків порушення грошового зобов'язання, встановлених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області, Департаментом фінансів Київської обласної держадміністрації, Товариством з обмеженою відповідальністю «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ» та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» були укладені спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, а саме:

- №698 від 19.02.2016 на суму 107 000 000,00 грн. («за грудень 2015 - січень 2016»);

- №699 від 19.02.2016 на суму 280 000 000,00 грн. («за грудень 2015 - січень 2016»);

- №2001 від 22.07.2016 на суму 1 833 321,00 грн. («за липень-грудень 2015, січень 2016»);

- №2021 від 22.07.2016 на суму 140 000 000,00 грн. («за лютий 2016 - квітень 2016»);

- №2023 від 22.07.2016 на суму 74 844 468,00 грн. («за лютий 2016 - квітень 2016»);

- №2132 від 16.08.2016 на суму 207 138 501,00 грн. («за лютий 2016 - липень 2016»).

У пункті 2.5 вказаних спільних протокольних рішень визначено, що відповідач перераховує позивачу грошові кошти за природний газ, наданий в 2016 році, згідно з договором №16-132-Н від 30.12.2015 з таким записом в графі «призначення платежу»: «Постанова Уряду від 11.01.2005 №20, дата і номер спільного протокольного рішення, за природний газ 2016 року, договір №16-132-Н від 30.12.2015, сума ПДВ».

За умовами розділу 3 спільних протокольних рішень, сторони зобов'язуються:

- забезпечити подання до органів Державної казначейської служби України належним чином оформлених спільних протокольних рішень та платіжних доручень згідно з Порядком, проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженим наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 №493/688;

- перерахувати кошти наступній стороні, а остання сторона - до загального фонду Державного бюджету України не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок;

- оперативно обмінюватись наявною інформацією, виходячи з принципів задоволення взаємних інтересів, у процесі реалізації цього Спільного протокольного рішення;

- забезпечити проведення розрахунків відповідно до цього Спільного протокольного рішення та з урахуванням укладених договорів на рахунково-касове обслуговування, якими може передбачатися, що у разі несвоєчасного надання учасниками розрахунків платіжних документів органи Державної казначейської служби України своїм платіжним дорученням можуть самостійно перераховувати кошти за схемою, передбаченою Спільним протокольним рішенням.

Як позивач, так і відповідач під час розгляду справи підтвердили, що укладені спільні протокольні рішення були виконані у повному обсязі на суму 810 816 590,00 грн. (з загальної суми 2 590 502 869,29 грн.). Зокрема, судом встановлено, що:

107 000 000,00 грн. (спільне протокольне рішення №698 від 19.02.2016) сплачено 04.03.2016 згідно з платіжним дорученням №12 від 03.03.2016;

280 000 000,00 грн. (спільне протокольне рішення №699 від 19.02.2016) сплачено 29.03.2016 згідно з платіжним дорученням №13 від 03.03.2016;

1 833 321,00 грн. (спільне протокольне рішення №2001 від 22.07.2016) сплачено 27.07.2016 згідно з платіжним дорученням №27 від 25.07.2016;

140 000 000,00 грн. (спільне протокольне рішення №2021 від 22.07.2016) сплачено 29.07.2016 згідно з платіжним дорученням №26 від 25.07.2016;

74 844 468,00 грн. (спільне протокольне рішення №2023 від 22.07.2016) сплачено 03.08.2016 згідно з платіжним дорученням №28 від 25.07.2016;

207 138 501,00 грн. (спільне протокольне рішення №2132 від 16.08.2016) сплачено 02.11.2016 згідно з платіжним дорученням №33 від 01.11.2016.

При цьому, докази порушення відповідачем умов спільних протокольних рішень відповідно до положень господарського процесуального законодавства має довести позивач, що останнім здійснено не було, а із матеріалів справи доказів порушення відповідачем умов спільних протокольних рішень не вбачається.

Отже, підписавши спільні протокольні рішення, сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за надані послуги з транспортування природного газу за договором №16-132-Н від 30.12.2015. Позивач, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, у такий спосіб виявив своє бажання здійснити розрахунки відповідно до Порядку і тим самим погодився із зміною порядку та строків проведення розрахунків за надані ним послуги.

Таким чином, підставою для стягнення пені та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є наявність суми основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, яка була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власних коштів (див. постанову Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №922/1010/16).

Господарський суд звертає увагу учасників справи, що до найбільш важливих загальних принципів права віднесено принцип справедливості, добросовісності і розумності, який згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України визнається загальною засадою цивільного законодавства.

У рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (постанова Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №49/38-09).

Відтак, позивач, який підписав спільні протокольні рішення на суму 810 816 290,00 грн., розраховував на належне виконання відповідачем договору в іншій частині на суму 1 779 686 579,29 грн. Однак, з матеріалів справи вбачається, що навіть після надходження останнього платежу на виконання відповідного спільного протокольного рішення (01.11.2016), відповідач продовжував оплачувати газ з порушенням пункту 6.1 Договору (остаточний розрахунок проведено 20.12.2016).

За висновками суду, необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з принципом справедливості, добросовісності і розумності, є твердження відповідача про те, що сам факт підписання спільного протокольного рішення з метою погашення частини заборгованості за Договором (на частину ціни договору) свідчить про відсутність з боку відповідача прострочення виконання іншої частини договору, що не охоплюється спільними протокольними рішеннями.

Висновки суду щодо заявлених позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.1 Договору передбачена відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору згідно з чинним законодавством України та договором.

За змістом пункту 7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Крім того, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Однак, для застосування до відповідача наслідків порушення грошового зобов'язання, які передбачені п. 7.2 Договору та застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплата за надані послуги була здійснена відповідачем поза межами порядку і строків, встановлених спільними протокольними рішеннями.

Також при розгляді даної справи підлягає з'ясовуванню питання щодо того, чи здійснювалось за рахунок спільних протокольних рішень погашення існуючої заборгованості за договором, або ж здійснювались оплати вартості планових обсягів постачання природного газу у поточному місяці, та, відповідно, підлягає встановленню наявність чи відсутність підстав для застосування наслідків за порушення договірних зобов'язань.

Дослідивши додані до позовної заяви розрахунки ціни позову, судом з'ясовано, що позивач не нараховував пеню, 3% річних та інфляційні втрати на суму 810 816 590,00 грн., яка була оплачена за рахунок коштів державного бюджету на підставі укладених спільних протокольних рішень, однак зараховував такі оплати не в погашення заборгованості за попередні місяці, а як передоплату за місяці, в яких такі рішення підписувались.

З умов спільних протокольних рішень та відповідних платіжних доручень вбачається, що такі рішення укладались з метою погашення взаємної заборгованості їх сторін, а суми, які були сплачені на виконання договору №16-132-Н від 30.12.2015 за рахунок коштів державного бюджету, не мали певного цільового призначення та сплачувались «за природний газ 2016 року». Водночас, з пунктів 2.3 спільних протокольних рішень та зведених реєстрів актів звіряння заборгованості вбачається, що пільги та субсидії за спожитий газ оплачувались державою за місяці 2016 року, які передували підписанню таких актів, тобто відбувалось відшкодування існуючої заборгованості (а не планові оплати).

Наприклад, пунктом 2.3 спільного протокольного рішення №699 від 19.02.2016 передбачено, що Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області перераховує на рахунок Департаменту фінансів Київської обласної держадміністрації кошти в сумі 280 000 000,00 грн. з таким записом у графі: «призначення платежу»: «П» 27 131 910,00 грн., «С» 252 868 090,00 грн., «К» 0,00 грн., «за грудень 2015 р. - січень 2016 р.» Постанова Уряду від 11.01.2005 №20».

Згідно зі зведеним реєстром актів звіряння заборгованості до спільного протокольного рішення №699 від 19.02.2016 такий реєстр було складено станом на 10.02.2016 та включено до нього відомості про попередній період.

Проте, позивач зарахував суму 280 000 000,00 грн., що надійшла на виконання спільного протокольного рішення №699 від 19.02.2016, лише частково як оплату за січень 2016 року (10 452 150,81 грн.), а іншу частину (269 547 849,19 грн.) вказав як передоплату за лютий 2016 року. Як наслідок, за розрахунками позивача, у січні 2016 року залишилась заборгованість в сумі 278 699 657,18 грн., на яку позивачем необґрунтовано нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому ці послуги чи товар надані, чітко не регламентовано. Тому, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Судом прийнято до уваги, що у пункті 6.4 Договору сторони визначили, що за наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець зараховує кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку, календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

Водночас, укладені спільні протоколи рішення, як і положення Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20, не визначають певного порядку зарахування відповідних платежів в рахунок погашення заборгованості за Договором.

Тому, обґрунтованими є заперечення відповідача про те, що позивачем безпідставно враховано кошти, сплачені на виконання спільних протокольних рішень, як передоплати, всупереч того, що такі спільні протокольні рішення укладались саме з метою погашення заборгованості за спожитий природний газ.

Враховуючи наведене, судом було здійснено перерахунок заявлених до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, в якому віднесено платежі, які здійснені на виконання спільних протокольних рішень, не як передоплату за місяці, в які такі рішення підписано, а в рахунок погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку, календарної черговості виникнення заборгованості.

За перерахунком суду, сума 3% річних за прострочення оплати вартості поставленого природного газу за Договором становить 5 178 021,39 грн., з яких:

0 грн. - сума 3% річних за порушення строку оплати природного газу, поставленого у січні 2016 року, на суму 708 034 829,14 грн. (оскільки 288 542 547,66 грн. сплачено відповідачем з дотриманням пункту 6.1 Договору, а 419 492,281,48 грн. - за рахунок виконання спільних протокольних рішень №698 від 19.02.2016, №699 від 19.02.2016, №2001 від 22.07.2016 та частково №2021 від 22.07.2016);

0 грн. - сума 3% річних за порушення строку оплати природного газу, поставленого у лютому 2016 року, на суму 564 127 201,08 грн. (оскільки 242 806 568,52 грн. сплачено відповідачем з дотриманням пункту 6.1 Договору, а 321 320 632,56 грн. - за рахунок виконання спільних протокольних рішень №2021 від 22.07.2016, №2023 від 22.07.2016 та частково №2132 від 16.08.2016);

531 824,04 грн. - сума 3% річних за порушення строку оплати природного газу, поставленого у березні 2016 року, на суму 545 193 000,34 грн. (оскільки 242 509 931,90 грн. сплачено відповідачем з дотриманням пункту 6.1 Договору, 69 864 874,96 грн. - за рахунок виконання спільного протокольного рішення №2132 від 16.08.2016, а іншу частину, яка не охоплюється спільними протокольними рішеннями - з порушенням пункту 6.1 Договору);

1 283 786,75 грн. - сума 3% річних за порушення строку оплати природного газу, поставленого у квітні 2016 року, на суму 255 980 762,75 грн. (оскільки оплату здійснено з порушенням пункту 6.1 Договору);

1 158 685,46 грн. - сума 3% річних за порушення строку оплати природного газу, поставленого у травні 2016 року, на суму 133 076 638,19 грн. (оскільки оплату здійснено з порушенням пункту 6.1 Договору);

685 931,09 грн. - сума 3% річних за порушення строку оплати природного газу, поставленого у червні 2016 року, на суму 84 642 379,55 грн. (оскільки оплату здійснено з порушенням пункту 6.1 Договору);

610101,97 грн. - сума 3% річних за порушення строку оплати природного газу, поставленого у липні 2016 року, на суму 88 327 442,30 грн. (оскільки оплату здійснено з порушенням пункту 6.1 Договору);

440 755,29 грн. - сума 3% річних за порушення строку оплати природного газу, поставленого у серпні 2016 року, на суму 88 175 272,34 грн. (оскільки оплату здійснено з порушенням пункту 6.1 Договору);

466 936,79 грн. - сума 3% річних за порушення строку оплати природного газу, поставленого у вересні 2016 року, на суму 122 945 343,60 грн. (оскільки оплату здійснено з порушенням пункту 6.1 Договору).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 7 339 018,66 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 5 178 021,39 грн.

За перерахунком суду, сума пені за прострочення оплати вартості поставленого природного газу за Договором становить 55 022 039,01 грн., з яких:

0 грн. - сума пені за порушення строку оплати природного газу, поставленого у січні 2016 року, на суму 708 034 829,14 грн. (оскільки 288 542 547,66 грн. сплачено відповідачем з дотриманням пункту 6.1 Договору, а 419 492,281,48 грн. - за рахунок виконання спільних протокольних рішень №698 від 19.02.2016, №699 від 19.02.2016, №2001 від 22.07.2016 та частково №2021 від 22.07.2016);

0 грн. - сума пені за порушення строку оплати природного газу, поставленого у лютому 2016 року, на суму 564 127 201,08 грн. (оскільки 242 806 568,52 грн. сплачено відповідачем з дотриманням пункту 6.1 Договору, а 321 320 632,56 грн. - за рахунок виконання спільних протокольних рішень №2021 від 22.07.2016, №2023 від 22.07.2016 та частково №2132 від 16.08.2016);

6 621 978,54 грн. - сума пені за порушення строку оплати природного газу, поставленого у березні 2016 року, на суму 545 193 000,34 грн. (оскільки 242 509 931,90 грн. сплачено відповідачем з дотриманням пункту 6.1 Договору, 69 864 874,96 грн. - за рахунок виконання спільного протокольного рішення №2132 від 16.08.2016, а іншу частину, яка не охоплюється спільними протокольними рішеннями - з порушенням пункту 6.1 Договору);

14 621 069,24 грн. - сума пені за порушення строку оплати природного газу, поставленого у квітні 2016 року, на суму 255 980 762,75 грн. (оскільки оплату здійснено з порушенням пункту 6.1 Договору);

12 124 419,42 грн. - сума пені за порушення строку оплати природного газу, поставленого у травні 2016 року, на суму 133 076 638,19 грн. (оскільки оплату здійснено з порушенням пункту 6.1 Договору);

6 970 931,22 грн. - сума пені за порушення строку оплати природного газу, поставленого у червні 2016 року, на суму 84 642 379,55 грн. (оскільки оплату здійснено з порушенням пункту 6.1 Договору);

6 049 043,10 грн. - сума пені за порушення строку оплати природного газу, поставленого у липні 2016 року, на суму 88 327 442,30 грн. (оскільки оплату здійснено з порушенням пункту 6.1 Договору);

4 263 084,05 грн. - сума пені за порушення строку оплати природного газу, поставленого у серпні 2016 року, на суму 88 175 272,34 грн. (оскільки оплату здійснено з порушенням пункту 6.1 Договору);

4 371 513,44 грн. - сума пені за порушення строку оплати природного газу, поставленого у вересні 2016 року, на суму 122 945 343,60 грн. (оскільки оплату здійснено з порушенням пункту 6.1 Договору).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені в сумі 83 860,954,53 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 55 022 039,01 грн.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

За перерахунком суду, сума інфляційних втрат за прострочення оплати вартості поставленого природного газу за Договором становить 11 859 339,95 грн., з яких:

0 грн. - сума інфляційних втрат за порушення строку оплати природного газу, поставленого у січні та лютому 2016 року;

48 916,74 грн. - сума інфляційних втрат за порушення строку оплати природного газу, поставленого у березні 2016 року (нараховано за травень 2016 року на суму заборгованості станом на 31.05.2018 в розмірі 48 916 736,05 грн.);

0 грн. - сума інфляційних втрат за порушення строку оплати природного газу, поставленого у квітні 2016 року (оскільки у червні-серпні 2016 року мала місце дефляція);

646 081,83 грн. - сума інфляційних втрат за порушення строку оплати природного газу, поставленого у травні 2016 року (нараховано за липень-вересень 2016 року з урахуванням часткових оплат);

2 386 981,38 грн. - сума інфляційних втрат за порушення строку оплати природного газу, поставленого у червні 2016 року (нараховано за серпень-жовтень 2016 року з урахуванням часткових оплат);

4 107 579,38 грн. - сума інфляційних втрат за порушення строку оплати природного газу, поставленого у липні 2016 року (нараховано за вересень-жовтень 2016 року);

2 468 907,63 грн. - сума інфляційних втрат за порушення строку оплати природного газу, поставленого у серпні 2016 року (нараховано за жовтень 2016 року);

2 200 872,99 грн. - сума інфляційних втрат за порушення строку оплати природного газу, поставленого у вересні 2016 року (нараховано за листопад 2016 року).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 13 450 027,89 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 11 859 339,95 грн.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ» 3% річних в сумі 5 178 021,01 грн., пені в розмірі 55 022 039,01 грн. та інфляційних втрат в сумі 11 859 339,95 грн.

Інша частина позовних вимог (про стягнення 3% річних в сумі 2 160 997,65 грн., пені в розмірі 28 838 915,52 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 590 687,94 грн.) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 424 644,35 грн. Інша частина сплаченого судового збору в сумі 192 055,65 грн. (616 700,00 грн. - 424 644,35 грн. = 192 055,65 грн.) залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 129, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ» про стягнення 104 650 001,08 грн. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ» (04108, м. Київ, пр. Свободи, буд. 2Г літ.А; ідентифікаційний код 39592941) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код 20077720) 3% річних в сумі 5 178 021 (п'ять мільйонів сто сімдесят вісім тисяч двадцять одна) грн. 39 коп., пеню в розмірі 55 022 039 (п'ятдесят п'ять мільйонів двадцять дві тисячі тридцять дев'ять) грн. 01 коп., інфляційні втрати в сумі 11 859 339 (одинадцять мільйонів вісімсот п'ятдесят дев'ять тисяч триста тридцять дев'ять) грн. 95 коп. та судовий збір у розмірі 424 644 (чотириста двадцять чотири тисячі шістсот сорок чотири) грн. 35 коп.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, в сумі 192 055,65 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 03.10.2018.

Суддя В.В. Князьков