Рішення № 76878903, 02.10.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.10.2018 Справа № 905/967/18

Господарський суд Донецької області у складі:

Головуючого судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Мартинчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Городецького, будинок №13; код ЄДРПОУ – 00015622)

до Державного підприємства «Селидіввугілля» (85400, Донецька область, місто Селидове, вулиця К. Маркса, будинок №41; код ЄДРПОУ - 33426253)

про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України у сумі 27 228 765,30 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №1763/9.1.2/ін 18 від 09.02.2018

ОСОБА_2 (довіреність №71 від 28.12.2017)

від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність № 1/467 від 28.12.2017)

вільний слухач1: ОСОБА_4 (посвідчення №4490 від 14.12.2010)

вільний слухач2: ОСОБА_5 (посвідчення №ХК0321 від 22.12.2017)

С У Т Ь С П О Р У

Міністерство юстиції України звернулось до господарського суду Донецької області в інтересах держави Україна з позовною заявою до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України у сумі 27 228 765,30 гривень.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на тривале невиконання відповідачем рішень господарського суду Донецької області від 27.11.2001 у справі №19/600, від 20.08.2002 у справі № 19/414, від 23.06.2003 у справі № 1/248, від 26.03.2004 у справі №1/36 та від 22.06.2004 у справі № 1/161, що зумовило звернення стягувача, а саме Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія» за вказаними рішеннями до Європейського суду з прав людини.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 23.05.2018 відкрито провадження по справі №905/967/18, вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 19.06.2018.

Від представника відповідача 19.06.2018 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначав, що позивачем пропущений шестимісячний строк на звернення до суду з регресними вимогами.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 19.06.2018 відкладено підготовче судове засідання на 09.07.2018.

Від представника позивача 09.07.2018 надійшла відповідь на відзив.

Судове засідання 09.07.2018 відбувалось в режимі відеоконференції.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 09.07.2018 продовжено строк підготовчого провадження до 20.08.2018 та відкладено підготовче судове засідання на 31.07.2018.

Судове засідання 31.07.2018 відбувалось в режимі відеоконференції.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 31.07.2018 закрито підготовче провадження у справі №905/967/18 та призначено справу до розгляду по суті на 21.08.2018.

У судовому засіданні 21.08.2018 оголошено перерву до 12.09.2018.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 04.09.2018 клопотання Державного підприємства «Селидіввугілля» про проведення судового засідання 12.09.2018 в режимі відеоконференції – задоволено.

12.09.2018 на електронну адресу господарського суду Донецької області від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з технічною неможливістю проведення відеоконференції. Клопотання мотивоване тим, що відповідно до телефонограми Селидівського РЕС від 12.09.2018 №366, на території міста Селидове, в тому числі у будівлі Селидівського міського суду Донецької області буде відсутнє постачання електричної енергії.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12.09.2017 відкладено розгляд справи на 19.09.2018.

У судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, просив застосувати шестимісячний строк позовної давності.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд –

В С Т А Н О В И В

Згідно з рішенням господарського суду Донецької області від 27.11.2001 у справі №19/600 за позовом акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» (Донецька обласна дирекція) до ДВАТ «Шахта Курахівська» про стягнення коштів позовні вимоги задоволено та стягнуто на користь акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» 77 445,53 гривень.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 11.03.2004 змінено боржника у виконавчому провадженні з ДВАТ «Шахта Курахівська» на його правонаступника ДП «Селидіввугілля».

Постановою Вищого господарського суду України від 18.03.2009 здійснено заміну акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» на товариство з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія» у виконавчому провадженні щодо виконання наказу Господарського суду Донецької області, виданого за рішенням Господарського суду Донецької області від 27.11.2001 у справі № 19/600.

Ухвалою Верховного Суду України від 13.08.2009 у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18.03.2009 у справі № 19/600 відмовлено.

Рішенням господарського суду Донецької області від 20.08.2002 у справі № 19/414 за позовом акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» «Донецька обласна дирекція) до ДВАТ «Шахта Курахівська» про стягнення коштів позовні вимоги задоволено частково та стягнуто на користь Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» 1 150 341,30 гривень.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 11.03.2004 змінено боржника у виконавчому провадженні з ДВАТ «Шахта Курахівська» на його правонаступника ДП «Селидіввугілля».

Постановою Вищого господарського суду України від 18.03.2009 у справі № 19/414 здійснено заміну акціонерного комерційного агропромислового банку Україна» на товариство з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія» у виконавчому провадженні щодо виконання наказу господарського суду Донецької області, виданого за рішенням господарського суду Донецької області від 20.08.2002 у справі №19/414.

Ухвалою Верховного Суду України від 13.08.2009 у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18.03.2009 у справі № 19/414 відмовлено.

Рішенням господарського суду Донецької області від 23.06.2003 у справі № 1/248 за позовом акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» (Донецька обласна дирекція) до ТОВ «Фірма ТМК», ДВАТ «Шахта «Росія» про стягнення коштів, позов задоволено частково, стягнуто з ДВАТ «Шахта «Росія» 470 000,00 гривень основного боргу, 1 700,00 гривень витрат по сплаті держмита та 118,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 29.12.2003 змінено боржника виконавчому провадженні з ДВАТ «Шахта «Росія» на його правонаступника ДП «Селидіввугілля».

Постановою Вищого господарського суду України від 24.03.2009 у справі № 1/248 здійснено заміну акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» на товариство з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія» у виконавчому провадженні щодо виконання наказу господарського суду Донецької області, виданого за рішенням господарського суду Донецької області від 23.06.2003 у справі №1/248.

Ухвалою Верховного Суду України від 13.08.2009 у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 24.03.2009 у справі № 1/248 відмовлено.

Таким чином належним боржником за зазначеними рішеннями національного суду було ДП «Селидіввугілля».

Рішенням господарського суду Донецької області від 26.03.2004 у справі № 1/36 позовом Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» (Донецька обласна дирекція) до державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення коштів позовні вимоги задоволено частково та стягнуто на користь акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» 12 169 600.18 гривень.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.03.2009 у справі № 1/36 здійснено заміну акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» на товариство з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія» у виконавчому провадженні щодо виконання наказу господарського суду Донецької області, виданого за рішенням господарського суду Донецької області від 26.03.2004 у справі №1/36.

Ухвалою Верховного Суду України від 13.08.2009 у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18.03.2009 справі № 1/36 відмовлено.

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.06.2004 у справі № 1/161 за позовом акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» Донецька обласна дирекція) до державного підприємства «Селидіввугілля» про звернення стягнення на заставлене майно, позовні вимоги задоволено частково та стягнуто на користь акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» 13 322 350,07 гривень.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.03.2009 у справі № 1/161 здійснено заміну акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» на товариство з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія» у виконавчому провадженні щодо виконання наказу господарського суду Донецької області виданого за рішенням господарського суду Донецької області від 22.06.2004 у справі №1/161.

Відповідні постанови про заміну акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» на товариство з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія» у виконавчому провадженні прийняті у зв’язку з укладенням 16.07.2008 між АКАБ «Україна» та ТОВ «Українська гірничо-промислова компанія» договору про відступлення права вимоги, за яким останній отримав право вимоги за рішеннями господарського суду Донецької області від 27.11.2001 у справі № 19/600, від 20.08.2002 у справі № 19/414, від 23.06.2003 у справі № 1/248, від 26.03.2004 у справі № 1/36 та від 22.06.2004 у справі № 1/161.

Так статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статями 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Рішення національного суду Відповідачем виконані не були, що власне і призвело до звернення товариства з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія» до Європейського суду та встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення У країною міжнародних зобов'язань.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009. виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія» звернулось до Європейського суду з прав людини з посиланням на тривале невиконання рішень господарського суду Донецької області від 27.11.2001 у справі №19/600, від 20.08.2002 у справі № 19/414, від 23.06.2003 у справі № 1/248, від 26.03.2004 у справі №1/36 та від 22.06.2004 у справі № 1/161.

Під час розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія» Європейським судом з прав людини, ДП «Селидіввугілля» було оскаржено до господарського суду міста Києва дійсність договору про відступлення права вимоги від 16.07.2008.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.03.2013 по справі №910/3358/13 позовні вимоги ДП «Селидіввугілля» було задоволено та визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 16.07.2008.

Вказане рішення залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 та Вищого господарського суду України від 18.09.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія» (далі також заявник) у своїй заяві від 02.08.2013 № 27, зареєстрованій у Європейському суді 06.08.2013, обґрунтовуючи свої вимоги описувало наявність рішення господарського суду м. Києва від 22.03.2013, залишеного на той час без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2013.

Пунктом першим статті 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

В подальшому, на підставі того, що договір про відступлення права вимоги від 16.07.2008 був визнаний недійсним, тобто ТОВ «Українська гірничо-промислова компанія» не набуло право вимоги до ДП «Селидіввугілля» за зобов’язаннями у вищевказаних судових рішеннях, а первісний кредитор (АКАБ «Україна») ліквідований, ухвалами господарського суду Донецької області від 07.10.2013 накази господарського суду Донецької області від 27.11.2001 у справі № 19/600, від 20.08.2002 у справі № 19/414, від 23.06.2003 у справі № 1/248, від 26.03.2004 у справі № 1/36 та від 22.06.2004 у справі № 1/161 були визнанні такими, що не підлягають виконанню.

Відповідними постановами старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції від 14.11.2013 були закінченні виконавчі провадження з примусового виконання відповідних наказів господарського суду Донецької області.

При цьому, доказів щодо направлення означених відомостей до Європейського суду з прав людини господарському суду не надано.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку. передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори»).

Відтак, чинні міжнародні договори, які ратифіковані Україною мають перевагу у застосуванні відносно національного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України «Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою-України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства».

Стаття 11 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначає, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, народних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 Україною ратифіковано 17.07.1997, а, отже, з цього моменту застосування її положень та практики ЄСПЛ є пріоритетним завданням адаптації національного законодавства України, в тому числі шляхом здійснення правосуддя керуючись цими міжнародними актами.

Регламент Суду в пункті 74.1 встановлює, що рішення повинно містити викладення встановлених фактів по справі (пп. (f)) та рішення по суті заявлених скарг(пп. (і)). Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї відповідно до статті 41 Конвенції він може надати потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

Стандарт доказування, тобто ступінь доведеності обставин справи сторонами є питанням досить складним для Суду, яке він вирішує у кожній справі окремо. Загальне правило, сформульоване у рішенні по справі Ireland v. the United Kingdom (5310/71, § 161, 18 January 1978) наступним чином: оцінюючи докази Суд застосовуватиме стандарт доказування «поза розумним сумнівом», але додає, що такий доказ може слідувати з співіснування достатньо сильних, чітких та узгоджених припущень або інших схожих неспростованих презумпцій факту. В цьому контексті поведінка Сторін при отриманні доказу також приймається до уваги.

Оцінка наданих доказів та встановлених обставин справи робиться Судом в розділі «Право» кожного рішення. Фактичні обставини оцінюються в сукупності та в контексті захисту прав, передбачених в Конвенції та попередній практики самого Суду. Висновок Суду щодо наявності або відсутності порушення Конвенції робиться в резолютивній частині рішення, в якій Суд, при встановленні порушення, також вирішує питання призначення та розміру справедливої сатисфакції.

Після того, як винесені Судом рішення стають остаточними, Держави учасниці Конвенції зобов'язані виконувати рішення Суду по справах в яких вони є сторонами (стаття 46 Конвенції).

Рішенням Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 у справі «Щукін та інші проти України» за заявою №59834/09 та 249 інших заяв, серед яких міститься заява ТОВ «Українська гірничо-промислова компанія», встановлено порушення державою Україна норм Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у зв'язку із тривалим невиконанням судових рішень, ухвалених на користь заявників, та відсутністю ефективних національних засобів юридичного захисту, а також зазначається наступне:

« 26. Суд також зазначає, що «повага до прав людини», гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, не вимагає розгляду цих скарг по суті, оскільки проблема невиконання остаточних рішень вже розглядалась у пілотному рішенні суду проти України у справі «ОСОБА_6 проти України», а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання..»

В резулятивній частині Рішення ЄСПЛ зазначається:

«ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішує об'єднати заяви, наведені у Додатку 1;

2. Оголошує прийнятними скарги заявників, зазначених у Додатку 1, за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг, а решту скарг у заявах - неприйнятними;

3. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції:

5. Постановляє, що:

(а) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, які підлягають виконанню, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, чиї заяви зазначені у Додатку 1, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових витрат, а також будь-який податок, що може нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти…».

На виконання вказаного рішення Європейського суду Міністерством юстиції України було перераховано на користь ТОВ «Українська гірничо-промислова компанія» 27 193 978,38 гривень за рішеннями господарського суду Донецької області від 27.11.2001 у справі № 19/600, від 20.08.2002 у справі № 19/414, від 23.06.2003 у справі № 1/248, від 26.03.2004 у справі № 1/36 та від 22.06.2004 у справі № 1/161, що підтверджується платіжним дорученням №246 від 25.05.2015, а також 34 786,92 гривні, що є еквівалентом 2000,00 Євро моральної та матеріальної компенсації (платіжне доручення №5742 від 19.09.2014).

Порядок виконання рішень Європейського суду з прав людини регулюється Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені Законом (ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Статтею 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон) визначено, що Рішення - а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.

При цьому відшкодування - це: а) сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) визначена у рішенні Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання або у рішенні Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації сума грошової виплати на користь Стягувача.

Отже, у даному випадку, Держава була зобов'язана виконати рішення Європейського суду з прав людини від 13.02.2014.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №784 від 31.05.2006р. (зі змінами і доповненнями) «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на Міністерство юстиції покладено функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Національні суди України при розгляді позовів про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування (т.з. «регресні позови»), подані на підставі частини п'ятої статті 9 Закону, не можуть переглядати фактичні обставини справи на предмет встановлення фактів порушення Конвенції. Такі обставини є предметом розгляду Суду, який, розглянувши відповідні фактичні обставини у їх сукупності, виніс рішення по справі, яке є остаточним та обов'язковим для України.

Процесуальне законодавство України містить аналогічне положення про те, що встановлені рішенням суду обставини не підлягають доказуванню. Згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не передбачено законом.

При цьому, Рішенням Європейського суду з прав людини встановлено обов’язок Держави-відповідача виконати рішення національних судів, які підлягають виконанню.

Як зазначалось вище, ухвалами господарського суду Донецької області від 07.10.2013 накази господарського суду Донецької області від 27.11.2001 у справі № 19/600, від 20.08.2002 у справі № 19/414, від 23.06.2003 у справі № 1/248, від 26.03.2004 у справі №1/36 та від 22.06.2004 у справі № 1/161 були визнанні такими, що не підлягають виконанню.

Доводи позивача з приводу того, що господарським судом визнано такими що не підлягають виконанню лише накази суду, а не самі рішення, господарським судом не приймаються з наступних підстав.

Виконання рішення господарського суду є завершальною і важливою стадією господарського процесу. Реальний захист відновлення порушених суб’єктивних прав позивача може бути забезпечений лише тоді, коли боржник добровільно виконує рішення суду або буде примушений до цього компетентними органами. Кожне рішення господарського суду повинно бути виконане у встановленому законодавством порядку, тобто реалізоване для досягнення визначеної мети.

В загальному розумінні судовий наказ є офіційним розпорядженням, що видається судом (суддею) і зобов'язує певного суб'єкта на вчинення юридично значимих дій.

Господарським процесуальним кодексом передбачено обов’язок суду визнати таким, що не підлягає виконанню наказ господарського суду, якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою, або з інших причин.

Так, відповідні накази господарського суду Донецької області були визнані такими, що не підлягають виконанню у зв’язку з припиненням особи стягувача (АКАБ «України»).

При винесенні судового рішення всі матеріально-правові юридичні факти, що мають значення для справи та існують на момент його винесення, враховуються судом.

Визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, з підстав відсутності обов'язку боржника повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин є, насамперед, процесуальним наслідком відображення розвитку матеріально-правових відносин після винесення рішення суду або ж набранням ним законної сили, процедурою реалізації у виконавчому процесі таких змін, які відбулися у матеріально-правовому відношенні та призвели до відсутності обов’язку боржника.

Процедура встановлення таких змін вимагає аналізу вже встановлених судом правовідносин, аналізу матеріально-правових змін, що відбулись вже після винесення рішення, саме через це така процедура проводиться виключно судом, який приймав рішення.

При цьому, такий аналіз не є перевіркою судового рішення на предмет законності, а визнання наказу таким, що не підлягає виконанню не ставить під сумнів законність рішення суду, а лише позбавляє рішення суду властивості здійсненності (реалізованості).

Здійсненність як властивість законної сили судового рішення обмежена в часі не лише процесуальними обставинами (строком пред’явлення виконавчого листа листа до виконання), а й матеріально-правовими межами – періодом існування матеріально-правового обов’язку боржника. У зв’язку з припиненням обов’язку боржника припиняється дія здійсненності рішення як однієї з його властивостей, що знаходить своє юридичне оформлення в ухвалі суду про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Отже, перерахування грошових коштів Міністерством юстиції України ТОВ «Українська гірничо-промислова компанія» було вчинено на виконання рішень господарського суду Донецької області, які не підлягали виконанню.

Відтак, виконання Міністерством юстиції України рішення Європейського суду з прав людини шляхом перерахування грошових коштів в рахунок виконання рішень національного суду по справах № 19/600 від 27.11.2001, № 19/414 від 20.08.2002, № 1/248 від 23.06.2003, № 1/36 від 26.03.2004 та № 1/16 від 22.06.2004, в умовах визнання наказів по цим справам такими, що не підлягають виконанню, є передчасним, доки не буде вирішено питання наявності у ТОВ «Українська гірничо-промислова компанія» прав кредитора по вказаним справам.

Згідно зі статтею 1191 Цивільного кодексу України відшкодування шкоди, завданої іншою особою, зумовлює виникнення права зворотної вимоги до безпосереднього порушника у розмірі виплаченого відшкодування.

Право регресу, тобто право особи, що відшкодувала шкоду, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого завдано шкоди, застосовується у випадках, коли фігура завдавача шкоди та фігура особи, яка несе відповідальність за завдану шкоду, не співпадають.

За загальним правилом на боржника за регресною вимогою покладається обов'язок і відшкодувати кредитору виплачене ним третій особі відшкодування в повному обсязі.

За таких обставин, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині регресної вимоги стягнення з ДП «Селидіввугілля» 27 193 978,38 гривень за рішеннями господарського суду Донецької області від 27.11.2001 у справі № 19/600, від 20.08.2002 у справі № 19/414, від 23.06.2003 у справі № 1/248, від 26.03.2004 у справі № 1/36 та від 22.06.2004 у справі № 1/161 і до тогож у нього взагалі відсутність обовязку виконувати зазначені рішення.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди втілено у статті 1166 ЦК України, у відповідності до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З огляду на положення статей 22, 1166 ЦК України, для застосування такої міри відповідальності як стягнення майнової шкоди (збитків) потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, у даному випадку після виплати особі на виконання рішення Європейського суду з прав людини присуджених сум у вигляді відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України до держави Україна переходить право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування у разі встановлення її вини в порушенні Україною міжнародних зобов'язань, а також причинного зв'язку між її діями та моральною шкодою, завданою таким порушенням.

Виконавче провадження (як завершальна стадія судового провадження) - це сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Підставою для стягнення моральної шкоди з держави Україна на користь ТОВ «Українська гірничо-промислова компанія» було рішення Європейського суду з прав людини, під час прийняття якого Урядом України було визнано надмірну тривалість виконання рішення у справі вказаного заявника. Тобто державою Україна не заперечується факт невиконання нею свого обов'язку щодо забезпечення своєму товариству права на ефективний правовий захист, а саме: не було вжито органами державної влади України заходів, необхідних для виконання остаточного судового рішення.

Однак, з матеріалів справи не вбачається причинно-наслідкового звязку між неправомірними діями ДП «Селидіввугілля» та моральною шкодою, заподіяною органами державної влади України тривалим невиконанням судових рішень через у зв’язку з незабезпеченням державою права на ефективний правовий захист, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

Суд звертає увагу сторін на врахування ним при ухваленні даного рішення аналогічної правової позиції, висловленої Верховним Судом України при прийнятті постанови від 20.12.10 по справі № 20/21 з подібними правовідносинами, яка є обовязковою для застосування у відповідності до ст. 11128 ГПК України.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у зарі відмови в задоволенні позову, судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 178, 185, 191, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В

В задоволенні позову Міністерства юстиції в інтересах держави Україна до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України у сумі 27 228 765,30 гривень – відмовити.

У судовому засіданні 19.09.2018 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 01.10.2018.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач: Міністерство юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Городецького, будинок №13; код ЄДРПОУ – 00015622)

Відповідач: Державне підприємство «Селидіввугілля» (85400, Донецька область, місто Селидове, вулиця К. Маркса, будинок №41; код ЄДРПОУ - 33426253)

Суддя С.М. Фурсова