Рішення № 76877506, 02.10.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2018 року справа № 823/1281/17

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до старшого державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області ОСОБА_2 про скасування постанови,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – позивач) подав позов до старшого державного виконавця Уманського МВ ДВС ГТУЮ в Черкаській області ОСОБА_2 (далі – відповідач), в якому просить скасувати постанову № 50922056 від 14.07.2017 про стягнення виконавчого збору у розмірі 17918,82 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що накладення арешту на майно боржника не відповідає нормам чинного законодавства України та порушує право позивач на володіння, користування та розпорядження майном.

Як зазначає позивач, у державного виконавця відсутнє право для стягнення виконавчого збору, оскільки в порушення частини 3 статті 28 Закону України “Про виконання провадження” постанови при першому надходженні виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 25.01.2012 № 239, винесено не було.

Також, позивач зазначає, що Уманським МВ ДВС ГТУЮ в Черкаській області не було повернуто стягувачеві легковий автомобіль – TOYOTA COROLA, на який звернено стягнення, що є порушенням частини 2 статті 27 Закону України “Про виконавче провадження”.

Окрім того, всупереч вимогам статті 61 Конституції України, Уманським МВ ДВС ГТУЮ в Черкаській області проводилося подвійне стягнення одного й того ж боргу, а саме за виконавчим написом приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 25.01.2012 № 239 та за виконавчим листом № 2318/1520/2012 2/705/88/13. За вказаними виконавчими документами проводилося стягнення заборгованості по одному і тому ж кредитному договору СL-0СV/027/2007 від 25.12.2007.

В письмовому відзиві на адміністративний позов відповідач просив в його задоволенні відмовити повністю зазначивши при цьому, що на примусовому виконанні в Уманському міському відділі державної виконавчої служби Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області перебуває зведене виконавче провадження № 52970755 про стягнення боргів із ОСОБА_1.

01 липня 2016 року до складу даного ЗВП № 52970755 було приєднано виконавче провадження № 50922056 із примусового виконання виконавчого напису № 239 від 25.01.2012 про звернення стягнення на рухоме майно – транспортний засіб – легковий автомобіль TOYOTA COROLA, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску, чорного кольору, що належить позивачеві на праві власності ОСОБА_4, за рахунок коштів отриманих від реалізації рухомого майна, задовольнити вимоги ТОВ “ОПТ Факторинг України” у гривневому еквіваленті 179188,21 грн.

14 липня 2017 року на адресу відповідача надійшла заява стягувача ТОВ “ОПТ Факторинг Україна” про повне та фактичне виконання виконавчого документу (виконавчий напис № 239 від 25.01.2012).

Цього ж дня державним виконавцем у рамках виконавчого провадження № 50922056 у відповідності до статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 17918,82 грн на користь держави за невиконання в строк самостійного виконання та постанову про стягнення з боржника витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій у розмірі 10,00 грн.

17 липня 2017 року державним виконавцем прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження № 50922056 на підставі п. 9 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження” у зв’язку з фактичним виконанням у повному обсязі згідно із виконавчим документом.

Відповідач, наголошує, що винесення оскаржуваної постанови було у рамках чинного законодавства, без будь-яких порушень законних прав та інтересів учасників виконавчого провадження, тобто в порядку і спосіб передбачені Законом і не можуть вважатися незаконними.

27 березня 2018 року ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 30 березня 2018 року.

30 березня 2018 року представником відповідача до суду подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника відділу ДФС, а позивачем – заява про відвід судді.

30 березня 2018 року ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду визнано необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід судді Гаврилюка В.О. та зупинено провадження у справі №823/1281/17 до вирішення питання про відвід судді Гаврилюка В.О.

02 квітня 2018 року ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1

13 квітня 2018 року представник відповідача подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника ДВС.

15 червня 2018 року позивач подав до суду заяву про стан розгляду справи та заяву про надання копії відзиву.

09 серпня 2018 року позивач подав до суду заяву про винесення окремої ухвали та заяву про стан розгляду справи.

10 вересня 2018 року сторонам направлено судові повістки про виклик до суду на судове засідання, що відбудеться 26.09.2018 о 12 год. 00 хв.

Вказані повістки відповідач отримав 13.09.2018, позивач – 17.09.2018, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.

19 вересня 2018 року позивач подав до суду заяву про відвід судді.

21 вересня ухвалами Черкаського окружного адміністративно суду поновлено провадження у справі, визнано необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід судді Гаврилюка В.О. та зупинено провадження у справі №823/1281/17 до вирішення питання про відвід судді Гаврилюка В.О.

21 вересня 2018 року ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Гаврилюка В.О. відмовлено.

26 вересня 2018 року ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду поновлено провадження у справі №823/1281/17.

26 вересня 2018 року усною ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду, занесеною до протоколу судового засідання, вирішено дану адміністративну справу розглядати у порядку письмового провадження відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об’єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що 25 січня 2012 року нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 прийнято виконавчий напис № 239, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на рухоме майно: транспортний засіб, а саме легковий автомобіль TOYOTA COROLA, реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску – 2007, колір – чорний, кузов № НОМЕР_2, ТИП – ЛЕГКОВИЙ СЕДАН-В, що належить ОСОБА_4.

Зазначене рухоме майно на підставі договору застави, посвідченого 25.12.2007 Уманською міською державною нотаріальною конторою Черкаської області за реєстровим № 3-3710, передане в заставу ПАТ “ОТП Банк”. Право вимоги за зазначеним договором застави на підставі ст. ст. 512-516, 656, 1077-1086 Цивільного кодексу України було придбано ТОВ “ОТП Факторинг Україна”.

Даний виконавчий напис має бути пред’явлений до виконання до відділу державної виконавчої служби протягом одного року з дня його вчинення.

22 квітня 2016 року державним виконавцем Уманського МВДВС Уманського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 50922056 з виконання виконавчого напису № 239 від 25.01.2012 про звернення стягнення на рухоме майно – транспортний засіб, зазначений у вказаному написі.

01 липня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про зведене виконавче провадження, відповідно до якої виконавче провадження № 50922056 з примусового виконання виконавчого напису № 239, виданого 25.01.2012 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 52970755.

20 лютого 2017 року державним виконавцем у виконавчому проваджені № 50922056 винесено постанову про зміну назви сторони виконавчого провадження, а саме замінено прізвище “Зозуля” на “Шевченко”, оскільки під час примусового виконання виконавчого документа державним виконавцем було встановлено, що особа боржник ОСОБА_4 змінив прізвище на ОСОБА_1.

14 липня 2017 року до Уманського міського відділу ДВС Уманського МУЮ надійшов лист від ТОВ “ОТП Факторинг Україна” від 06.07.2017, відповідно до якого останній просив закінчити виконавче провадження з виконання виконавчого напису № 239 від 25.01.2012, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 у зв’язку з повним виконанням виконавчого напису № 239, так як ОСОБА_4 на користь ТОВ “ОТП Факторинг Україна” перераховано кошти в сумі 179188,21 грн.

14 липня 2017 року відповідачем прийнято постанову у виконавчому провадженні № 50922056 про закінчення виконавчого провадження у відповідності до вимог пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України “Про виконавче провадження”.

14 липня 2017 року державний виконавець, керуючись статтями 3, 27, 40 Закону України “Про виконавче провадження” прийняв постанову у виконавчому провадженні № 50922056 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 та відповідно до статей 39, 40 Закону України “Про виконавче провадження” постанову про закінчення виконавчого провадження.

Не погоджуючись з постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 14.07.2017 ВП № 50922056, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

З 05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі по тексту - Закон від 02.06.2016 № 1404-VІІІ).

Відповідно до пункту 7 Розділу XIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

При цьому, в Прикінцевих та Перехідних положеннях Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ вказано порядок виконання та правового регулювання саме виконавчих дій, а не виконавчого провадження.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 № 606-ХІV, так і Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, виконавче провадження визначається як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Тобто з урахуванням Прикінцевих та Перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ слід вважати, що кожна окрема виконавча дія та відповідно прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження повинна регулюватись тим нормативно-правовим актом, під час дії якого вона була розпочата.

Враховуючи Прикінцеві та Перехідні положення Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, положення попереднього Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 № 606-ХІV застосовується не щодо всього виконавчого провадження № 50922056, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, а тому підлягають і завершенню в порядку Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 № 606-ХІV. Кожна виконавча дія, яка оформлюється в тому числі шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата.

Постанова про стягнення виконавчого збору ВП № 50922056 винесена виконавцем 14.07.2017, тобто вже в період дії Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ, відтак, державний виконавець, приймаючи дану постанову повинен вчиняти таку дію відповідно до Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ.

Суд встановив, що, приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору від 14.07.2017, зокрема визначаючи розмір виконавчого збору та підставу його стягнення, державний виконавець керувався статтею 27 Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 № 1404-VІІІ. Так, державний виконавець, враховуючи, що у строк, встановлений для добровільного виконання рішення суду, боржник рішення не виконав, беручи до уваги положення статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, яка передбачала, що виконавчий збір стягується у розмірі 10 % від суми, що підлягала стягненню, виніс постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 17918,82 грн. (10 % від суми 1791188,21 грн, яка підлягала стягненню згідно наказу виконавчого напису №239 від 25.01.2012).

Оскільки стягнення виконавчого збору, як окрема виконавча дія, здійснена державним виконавцем після набрання чинності Законом України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 № 1404-VIII, то в даному випадку підлягали застосуванню положення саме цього закону.

Відповідно до статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 № 1404-VIII (в редакції станом на час прийняття оскаржуваної постанови) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Згідно статті 27 Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ, розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу.

Тобто, суд виходить з того, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.

Проте, як встановлено судом з матеріалів виконавчого провадження № 50922056 державним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим написом № 239 від 25.01.2012.

При цьому, приписами Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (статті 40, 42 Закону) передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною 3 статті 40 Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев’ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно частиною 4 статті 42 Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина 1 статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Тобто, після набрання чинності Законом від 02.06.2016 № 1404-VІІІ виконавчий збір підлягає стягненню в порядку та розмірі, визначеному цим Законом, який в даному випадку, обумовлює можливість винесення постанови про стягнення виконавчого збору після закінчення виконавчого провадження в порядку статті 39 Закону чи повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону.

Посилання відповідача на те, державним виконавцем вчинено ряд заходів примусового виконання рішення та усі дії державного виконавця фактично спрямовані на забезпечення реального виконання виконавчого документу, суд не може визнати достатньо обґрунтованим, враховуючи таке.

Відповідно до частини 1, 2 статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Аналіз наведених норм Закону № 1404-VIII дає можливість зробити висновок про те, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Крім того, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми.

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Відповідно до пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Тобто, відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення (закриття) виконавчого документу стягувача, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.

При стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII, без реального стягнення суми боргу з боржника у разі закінчення виконавчого провадження стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Таким чином, доводи скаржника про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби, суд визнає помилковими.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у своїй постанові від 15 лютого 2018 року у справі № 910/1587/13.

Як свідчать матеріали справи, безпосередньо сам позивач перерахував кошти в сумі 179188,21 грн на рахунок ТОВ “ОПТ Факторинг Україна”, що підтверджується листом ТОВ “ОПТ Факторинг Україна” від 06.07.2017, а тому, оскільки державним виконавцем фактично не було стягнуто суму 179188,21 грн на рахунок ТОВ “ОПТ Факторинг Україна”, тому суд в даному випадку вважає оскаржувану постанову протиправною.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду; пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов’язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, то всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 – 246, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області ОСОБА_2 від 14.07.2017 про стягнення виконавчого збору ВП № 50922056.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області на користь ОСОБА_1 640 (шістсот сорок) грн судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до суду апеляційної інстанції через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення повного рішення.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 (20301, Черкаська область, м. Умань, вул. Горіхова, 9, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3);

2) відповідач – старший державний виконавець Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області ОСОБА_2 (20300, Черкаська область, м. Умань, пров. Тихий, 3а).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 02.10.2018.

Суддя В.О. Гаврилюк