Рішення № 76877003, 01.10.2018, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

№263/16206/17

№2/263/601/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2018 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Томіліна О.М., при секретарях Гущиній О.О., Соколовій О.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, у якій просить розірвати договір довічного утримання, укладений 08.04.2008 року між нею та відповідачем ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Першої Маріупольської державної нотаріальної контори Донецької області ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №10-294, та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 16,5 м?, та загальною площею - 31,82 м?.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що на підставі права власності їй належала квартира №86, розташована у будинку №96 по вулиці Зелінського у м.Маріуполі, яку їй було виділено у зв’язку з виробничою травмою, отриманою на дослідно-експериментальному заводі «Сельмаш». У 2008 році до неї звернулася племінниця ОСОБА_2 з пропозицією за свої кошти зробити ремонт у вказаній квартирі, а також запропонувала доглядати її, а саме: надавати необхідні продукти харчування, одяг, побутові послуги, забезпечувати догляд та необхідну допомогу, а також, у випадку необхідності придбавати ліки, сплачувати комунальні платежі та матеріально забезпечувати у вигляді надання грошових коштів у розмірі 300 грн. щомісячно. 08.04.2008 року було укладено договір довічного утримання за спільною згодою. Спочатку відповідач намагалася виконувати умови договору, зробила ремонт, проте згодом почала вимагати гроші, які брала частками, генеральне прибирання в квартирі робила один раз на рік, продуктами забезпечувала рідко, грошові кошти у сумі 300 грн. взагалі ніколи не надавала, ліки купувалися за кошти позивача. Крім того, позивач самостійно прала свою білизну. Вона неодноразово зверталася до відповідача з вимогою виконувати умови договору, що переростало у сварки та обіцянки відповідача, однак, умови договору так і не виконувалися. Враховуючи вищевикладене позивач вважає, що даний договір має бути розірваний у судовому порядку, в зв'язку з чим звернулася за захистом своїх прав до суду.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України, в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, провадження в цивільних справах здійснюються відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року, в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона заперечувала проти задоволення позовних вимог з наступних підстав.

В 1969 році ОСОБА_2 за пропозицією ОСОБА_1 переїхала до неї жити та мешкала з нею до 1973 року. У 1973 році була вимушена змінити своє місце проживання через відсутність взаєморозуміння у питаннях сумісного проживання та спілкування з оточуючими. У 1974 році відповідач одружилася. З ОСОБА_1 примирилися у 1976 році, після народження дитини у відповідача. На початку 90-х років ОСОБА_1 тяжко захворіла – перенесла першу операцію у зв’язку з онкологічним захворюванням. Відповідач та члени її сім’ї доглядали тітку після хвороби, ніхто з рідних, проживаючих у м.Маріуполь не хотів за нею доглядати через її складний характер. Через рік тітка травмувалася, зламала ліву руку. Під час лікування у лікарні ОСОБА_2 щоденно доглядала тітку. Після стаціонарного лікування проживала у сім’ї ОСОБА_2 У 1995 році знову виникла онкологічне захворювання, та через графік роботи догляд здійснювала здебільшого дочка ОСОБА_2, двічі на день годувала, прибирала житло та ін. У 1998-1999 році ОСОБА_1 проходила лікування в «онкології м.Донецька», що супроводжувалося щоденним доглядом відповідачкою. У 2004 році тітка знову зламала руку і знову доглядом займалася лише відповідач та її сім’я. Усі свята проходили у сімейному колі разом з тіткою. Вона не потребувала грошей, свої збереження відправляла племінникам, останні грошові відправлення здійснила наприкінці 2016 року по 8000 грн. кожному з них. У 2008 році, після зробленого у квартирі ОСОБА_1 сім’єю ОСОБА_2 ремонту, ОСОБА_1 запропонувала укласти з нею нотаріальний договір довічного утримання, у зв’язку з чим право власності на спірну квартиру виникло у відповідача. Під час укладення договору ОСОБА_1 не казала про її матеріальне забезпечення. Свої потреби вона викладала лише щодо фізичної допомоги. Від сплати податку відмовилася, оплату здійснювала відповідач. У лютому 2017 року ОСОБА_1 знову зламала руку. Їй пропонували жити у ОСОБА_2, проте вона відмовилася. Чоловік ОСОБА_2 щоденно зранку приходив, годував її та водив у лікарню на процедури. В обід за ОСОБА_1 доглядала дочка відповідача, а після роботи – відповідач. В період з 2008 по 2017 рік усі вимоги тітки ОСОБА_2 та члени її сім’ї виконували беззаперечно. Під час ремонту у квартирі відвозили її на відпочинок у Мар’їнський госпіталь Слав’яногорська. У жовтні 2017 року з’явилися родичі, які згадали про бабусю та вирішили змінити її життєву ситуацію, внаслідок чого було подано даний позов. Зазначила, що добросовісно та систематично виконувала свої обов’язки, вважає, що позивач знаходиться під психологічним впливом групи осіб, які навмисне погіршують їх взаємовідносини, зазначила, що вважає неможливим розірвання договору, оскільки позивач є особою похилого віку, потребує постійного догляду та фізичної підтримки. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Від позивача на відзив на позовну заяву до суду надійшли письмові заперечення, у яких вона зазначила, що з моменту укладення договору ні один його пункт не виконувався, вона сама сплачувала за комунальні платежі, лікувалася та купувала продукти за свої кошти, витрати на ремонт також оплачувала сама, путівку отримала від органів соціального страхування («Совбезу»), сама пере, прибирає, готує їжу. Згідно з договором відповідач повинна була утримувати її, але навпаки весь час просила гроші в борг, який вона їй пробачала, крім іншого віддала їм усі збереження – 2900 доларів США. Собака чоловіка ОСОБА_2, коли вона до нього приходила, накинулась на неї та сильно покусала, проте відповідачу та її родині це було байдуже. Коли хотіла оформити субсидію, виявилося, що квартира вже не належить їй, а оформлена на ОСОБА_2, що позбавило позивача усіх пільг. 21.02.2018 року позивач зламала ногу та травмувала руку, та ніхто до неї не прийшов. Від ОСОБА_2 чує лише брані слова, образи та ненависть. Просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Від представника відповідача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи письмових показів свідка ОСОБА_4, у зв’язку з тим, що він не може бути присутнім у судовому засіданні за станом здоров’я, після перенесеного інсульту у жовтні 2017 року.

У своїй заяві ОСОБА_4 зазначає, що його дружина ОСОБА_2 переїхала до м.Маріуполя на навчання та проживала з тіткою ОСОБА_1 за її запрошенням близько трьох років, при цьому харчувалася та утримувала себе сама. Коли з тіткою дружини щось траплялося, то вона одразу телефонувала ОСОБА_2 на роботу та викликала її, остання одразу виїжджала за вимогою. Дві інші племінниці та їхні діти, у тому числі ОСОБА_5, не бажали доглядати за тіткою. ОСОБА_1 був складений заповіт на ім’я ОСОБА_2, відповідно до якого квартира за адресою: м.Маріуполь, вул.Зелінського, 96-86, залишиться сім’ї ОСОБА_2. В 1997 році ОСОБА_1 примусила ОСОБА_2 виписатися з адреси, де вона проживала зі своєю сім’єю, хотіла приписати її у себе, але у відповідності до діючого на той час законодавства їй відмовили. Після цього ОСОБА_1 хотіла оформити дарствену на ім’я дружини свідка, та нотаріус їй порадила укласти договір довічного утримання, який був укладений у 2008 році. Після укладення договору ОСОБА_1 відмовилася від будь-якої грошової допомоги і повідомила, що як інвалід потребує лише фізичної допомоги та підтримки, у зв’язку з чим оплата комунальних послуг відбувалася за її рахунок, придбання ліків здійснювалося міськздраввідділом м.Маріуполя. ОСОБА_1 була у стані самостійно купувати продукти, готувати. Так як вона часто хворіла, сім’я свідка закупала продукти харчування та доглядала за нею. Дочка свідка заповнювала декларації на ім’я ОСОБА_1, на підставі яких членами сім’ї ОСОБА_2 сплачувався податок, відповідно до умов договору по життєвого утримання. Всі ремонтні роботи здійснювалися за проханням позивачки, за її рахунок закупалися матеріали, але ремонт сім’я ОСОБА_2 виконувала безоплатно, своїми приладами, які іноді виходили з ладу. Коли ОСОБА_1 кудись виїжджала, свідок та члени його сім’ї супроводжували її. Після закінчення ремонту в дарунок ОСОБА_1 сім’єю ОСОБА_4 було придбано штори, люстри, доріжки у кожну кімнату, аксесуари для ванної кімнати. Після смерті матері ОСОБА_1 продала її будинок та гроші поділила порівну між сестрами, одна з яких – мати відповідачки. Сама ОСОБА_2 грошей не отримувала. Свої грошові кошти ОСОБА_1 приносила на зберігання додому до ОСОБА_2, мотивуючи тим, що її можуть обікрасти. На протязі десяти років нею було принесено на збереження 90 тисяч гривень, що підтверджує, що вона не потребувала фінансового забезпечення. Потім 50 тисяч ОСОБА_1 поклала до банку під відсотки, а згодом забрала та принесла їх для того, щоб направити своїм племінникам. Під час будівництва свого будинку сім’я свідка іноді зверталася до позивачки за позикою, але завжди повертали борг.

ОСОБА_1 дійсно покусала їхня собака за невідомих їм причин, собака на момент приходу ОСОБА_1 була відкрита, та на протязі 10 років знала і не кидалася на ОСОБА_1, його дочка відразу викликала швидку допомогу, під час лікування позивачка знаходилася під їх доглядом.

З дня укладення договору по життєвого утримання усі члени сім’ї ОСОБА_2 виконували усі забаганки позивачки, сушили та прасували її білизну, прали та вішали штори на вікна та ін.

Неправдивим є те, що з лютого 2017 року та до подачі позову ОСОБА_2 та її сім’я не здійснювали фізичну, матеріальну та моральну підтримку позивачці. ОСОБА_1, не маючи кисті правої руки, у лютому 2017 року зламала ліву руку і не могла самостійно обслуговувати себе. Її годували з ложки, здійснювали гігієнічний догляд прали речі, прибирали її жиле приміщення. Після одужання вона самостійно прала речі у пральній машині-автомат, а сім’я свідка сушили та прасували речі. Відносини з ОСОБА_1 припинилися з того моменту, коли вона подала заяву до суду. До неї перестали приходити додому, після того як вона сказала, що ОСОБА_2 приносила їжу та труїла її, коли ОСОБА_1 була з переламаною рукою. Суперечки почалися через те, що ОСОБА_2 відмовлялась давати ОСОБА_1 у необмеженій кількості медичні препарати, бо остання зловживала ними. Заперечення ОСОБА_1 на відзив ОСОБА_2 свідок ОСОБА_4 вважає необґрунтованим, спотворюючим факти.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у позові та додатково пояснила, що з 1968 року проживає у зазначеній у позові квартирі. В березні 2008 року ОСОБА_2 запропонувала укласти договір довічного утримання. 23.12.2013 року, коли зять вживав алкоголь, її кликали за ним доглядати, у їхньому дворі її покусав собака за руку. Ремонт у квартирі робився за її власні кошти. 02.02.2017 році позивач зламала руку, спочатку за нею доглядали, а коли рука зрослася, до 23.12.2017 року взагалі жодного разу не відвідали, лише телефонним зв’язком цікавилися про самопочуття. ОСОБА_2 постійно казала їй, що ні за що її буде поховати. Коли вона звернулася в міськвиконком для того, щоб встановити лічильник, їй відмовили та повідомили, що вона не є власником цієї квартири, а власник – ОСОБА_2 У лютому 2018 року у неї була зламана нога, проте ОСОБА_2 до неї не приходила. З початку березня 2018 року члени сім’ї ОСОБА_2 її не відвідували взагалі. Після підписання договору відношення ОСОБА_2 до неї стало гіршим, увесь період остання не виконувала умови договору. Зазначила, що не має дітей, а ОСОБА_2 жила у неї деякий час, тому вона оформила на неї заповіт, а потім переоформила його на договір довічного утримання. Вказала, що за нею деякий час доглядав ОСОБА_4, за що вона йому вдячна.

Представник позивача ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, повідомила, що ОСОБА_1 проживає у однокімнатній квартирі, близькими родичами є сестра, брат та племінники. ОСОБА_2 – дочка сестри (племінниця). ОСОБА_1 у 1993 році склала заповіт на користь ОСОБА_2, а у 2008 році було укладено договір довічного утримання, у якому детально визначено, що повинна виконувати ОСОБА_2 У 2008 році спочатку вона намагалася виконувати умови договору, але потім ніякого догляду, передбаченого умовами договору, за позивачкою не було, усі витрати ОСОБА_1 сплачувала сама, за нею перестали доглядати взагалі, не дивлячись на те, що декілька разів вона отримувала травми, 300 грн. щомісячно, що передбачено договором, не сплачували, за ремонт в квартирі вона самостійно сплатила, лише ОСОБА_4 здійснював деякий догляд. ОСОБА_1 просить розірвати договір довічного утримання, оскільки умови договору не дотримано.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, підтримала наданий відзив на позов та пояснила, що між сторонами дійсно було укладено договір довічного утримання, вимоги якого вона виконувала, проте з листопада 2017 року перестала відвідувати ОСОБА_1, тому що позивачка сказала їй, що вона її труїть та щоб не приходила. Проте вважає, що квартиру заслужила з те, що доглядала позивачку, тому що завжди по першому дзвінку вони приходили, прали, прибирали. Договір було підписано у 2008 році, але вона і все життя доглядала за нею. Комунальні платежі позивачка не дозволяла сплачувати, завжди сплачувала сама. Грошові кошти по 300 грн. на місяць їй дійсно не надавали, оскільки вона не брала гроші. При укладенні договору нотаріус попереджала, що документи на квартиру будуть оформлені на ОСОБА_2, але розпоряджатися нею до смерті ОСОБА_1 вона не зможе.

Представник відповідача ОСОБА_7 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що відповідач приїхала до м.Маріуполя у 1969 році, жила з позивачкою. Після укладення шлюбу усі члени сім’ї ОСОБА_2 доглядали за позивачкою, усі свята проводили разом. Неприязні стосунки почалися лише тоді, коли хтось сказав ОСОБА_1, що ОСОБА_2 відібрала в неї квартиру. Весь необхідний догляд відповідач та її родина виконували. Комунальні платежі не сплачували, оскільки у позивачки були пільги та всі квитанції оформлялися на її ім’я. Відповідач намагалася примиритися з ОСОБА_1, проте остання не йде на контакт та примирення.

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_5 суду пояснила, що ОСОБА_1 є сестрою її діда. ОСОБА_1 була близька з ОСОБА_2, вони приятелювали, вона складала заповіт на відповідача. Однак, згодом ОСОБА_2 стала відсторонюватися, особливого піклування щодо позивачки не здійснювала, не сплачувала за квартиру, допомогу не надавала. У грудні 2017р. ОСОБА_1 впала та травмувалася, телефонувала ОСОБА_2, однак, остання не приходила, їй було ніколи. Останні 10 місяців ОСОБА_2 взагалі покинули позивача. У сім’ї ОСОБА_2 є ключі від квартири, але вони не заходили, коли ОСОБА_1 була зі зламаною ногою. Гроші забрали в неї на поховання. Ремонт ОСОБА_2 робила у квартирі позивача, але за кошти ОСОБА_1, остання сама сплачувала за комунальні послуги. Грошей їй не давали, а навпаки брали у неї в борг. Прибирала та прала ОСОБА_1 сама, ОСОБА_2 купувала ліки, але за гроші ОСОБА_1, що відомо свідку зі слів позивачки. Свідок також повідомила, що наразі вона доглядає ОСОБА_1

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_8 пояснила, що з ОСОБА_1 проживає у одному будинку, давно з нею спілкується, вважає її порядною, доброю жінкою. Коли ОСОБА_1 захворіла та лікувалася (перебувала) у лікарні, вони з ОСОБА_2, яку свідок бачила лише один раз, підписали договір про те, що квартира перейшла у власність ОСОБА_2, наскільки це зрозуміла свідок. Потім вони посварилися, ОСОБА_1 при зустрічі зі свідком розповідала, що ОСОБА_2 перестала виконувати свої обов’язки за договором. Зі слів ОСОБА_1 ОСОБА_2 обіцяла її доглядати, проте не виконувала це та свідок не бачила її, обіцяла давати гроші, але не давала, коли ОСОБА_1 хворіла – не провідувала. Ремонт квартири та комунальні платежі сплачувала ОСОБА_1 з власних коштів. Оскільки їй не надають допомоги, вона сама все робить по господарству.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що є сусідкою ОСОБА_2 Їй відомо, що ОСОБА_2 з ОСОБА_1 є родичами, а саме, що ОСОБА_1 є тіткою ОСОБА_2 Вони близько спілкувалися, ОСОБА_1 часто приходила в гості. Останнього разу бачила ОСОБА_1 у подвір’ї ОСОБА_2 минулого року. Сусіди – добропорядна сім’я. ОСОБА_2 часто спілкувалася по телефону з тіткою, останнього разу свідок чула про це 2 роки тому. ОСОБА_2 розповідала, що ОСОБА_1 хворіла. Сусіди часто відвідували ОСОБА_1, робили в неї ремонт.

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_10 пояснила, що тривалий час знає ОСОБА_11, яка є донькою відповідачки. Спілкуючись з ОСОБА_11, познайомилася з її батьками – ОСОБА_2 та її чоловіком. Їй відомо, що ця сім’я доглядає «бабу ОСОБА_1» (ОСОБА_1). ОСОБА_11 купувала ліки для ОСОБА_1, коли та хворіла на «рак», ходила по різним інстанціям задля вирішення побутових питань останньої, ходила прибирати до неї додому. Від ОСОБА_11 знає, що ОСОБА_2 також ходила до ОСОБА_1 додому допомагати, прибирати. Також зазначила, що у квартирі ОСОБА_1 близько 4-5 років тому робили ремонт. ОСОБА_11 купувала усі необхідні для ремонту матеріали. ОСОБА_1 часто ламала руки, хворіла, сім’я ОСОБА_11 її доглядали. Чи надавала ОСОБА_2 грошову допомогу ОСОБА_1, свідку не відомо.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що працювала разом з ОСОБА_2 у школі протягом 13 років. Останній рік вона не працює та не бачила відповідачку, проте спілкувалася з нею телефоном. Зазначила, що ОСОБА_2 дуже добре відносилася до ОСОБА_1, кожного дня телефонувала їй з робочого телефону, ОСОБА_1 також дзвонила їй на роботу. Усі її прохання неодмінно виконувалися чи самою ОСОБА_2, чи членами її сім’ї. Відносини у них були дуже гарними. На даний час відносини між ними припинилися, оскільки, як відомо свідку зі слів ОСОБА_2, ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 відібрала у неї квартиру. Коли ОСОБА_1 зламала руку, сім’я їй допомагала. Зазначила також, що років десять тому зять ОСОБА_13 робив у квартирі ОСОБА_1 ремонт за її проханням. Путівки на санаторно-курортне лікування ОСОБА_1 отримувала самостійно від держави.

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_2 – його теща, з 1994 року він проживає у їхньому будинку з дружиною ОСОБА_11 ОСОБА_1 часто приходила до них додому, проте останній раз була близько року тому. Раніше вони допомагали їй як могли. Він робив ремонт та дрібну чоловічу роботу – замінити лампочки, ліквідувати течі труб і таке інше. Ця робота йому не оплачувалася ОСОБА_1 Ремонт робили у період з 2004 року по 2008 рік, почали його ще до укладення договору довічного утримання, закінчили вже після укладення. Матеріали для ремонту сплачувала ОСОБА_1 самостійно. ОСОБА_4 – тесть, під час ремонту допомагав приносити інструменти для роботи, деякий час вживав алкогольні напої. Близько року тому у нього стався інсульт, він наразі погано себе почуває, але раніше він зловживав алкоголем. ОСОБА_1 часто просила допомагати їй, він особисто відвозив її до санаторію у м.Слав’янськ. Путівки на санаторно-курортне лікування ОСОБА_1 отримувала самостійно від держави. Пояснив, що останній рік, оскільки стосунки з ОСОБА_1 погіршилися, ніхто їй не допомагав, те, що в неї була зламана рука та нога ніхто не знав. Однак, у лютому 2017 року, коли ОСОБА_1 зламала руку, вони доглядали за нею, це був отсанній раз, коли свідок перебував в неї вдома. Пояснив також, що дійсно, одного разу ОСОБА_1 у дворі ОСОБА_2 покусав їх собака, але його тоді не було вдома і пояснити чому так сталося він не може. Зазначив, що спільного бюджету у них з ОСОБА_1 не було, готувала та прала невеликі речі вона собі сама, проте речі, що було важко прати, вони забирали та прали і прасували у себе вдома. Коли було необхідно, під час хвороби зокрема, приходили до неї та готували їжу. Чи надавала ОСОБА_2 грошову допомогу ОСОБА_1, свідкові невідомо.

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_11 – дочка ОСОБА_2, пояснила, що з народження знала ОСОБА_1 Пояснила, що ОСОБА_1 часто приходила до них. По вихідним дням ОСОБА_11 приходила до неї додому прибирати, прала та прасувала її речі. Коли ОСОБА_1 хворіла, завжди доглядали її, готували їжу, іноді купувала ліки. Пояснила, що близько 10 років тому та на протязі декількох років їх сім’я зробила для ОСОБА_1 ремонт у квартирі за кошти останньої, проте робота їм не оплачувалася, однак, матеріали для ремонту сплачувала ОСОБА_1 самостійно. У 1995 році ОСОБА_1 лікувалася в онкології, у лютому 2017 року зламала руку – за нею весь час доглядали. Податок за ОСОБА_1, який вона повинна була сплачувати за договором утримання, ОСОБА_11 платила від її імені сама. З приводу того, що ОСОБА_1 покусала їхня вівчарка, ОСОБА_11 пояснила, що собака з маленького віку знала позивачку і признавала її як свою людину, проте одного разу ОСОБА_1 почала різко змахуватися рукою і собака напала на неї та покусала за руку. ОСОБА_11 одразу викликала швидку допомогу, ОСОБА_1 відвезли до лікарні та наклали шви, залишатися у лікарні остання не погодилася і ОСОБА_11 відвезла її додому. Пояснила, що за комунальні послуги ОСОБА_1 не дозволяла їм сплачувати та сплачувала сама за свої кошти. Грошові кошти, передбачені договором довічного утримання, ними ОСОБА_1 не сплачувалися, оскільки остання також відмовлялася їх приймати. ОСОБА_1 самостійно собі готувала їжу, але коли вона хворіла – їжу готували члени родини ОСОБА_2 У ОСОБА_1 були збереження і вона приносила їх до ОСОБА_2 для зберігання. Пояснила, що їхня сім’я доклала багато зусиль, часу, здоров’я, грошей для ОСОБА_1, тому вважає, що квартира після смерті останньої повинна залишитися її матері.

Суд, вислухавши пояснення сторін та покази свідків, дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідне для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Судом встановлено, що 08 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Першої маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №10-294.

Відповідно до п.п. 1,5,6,7 умов договору, відчужувач передає, а набувач отримує у власність однокімнатну квартиру №86, загальною площею 31,82 м?, у тому числі житловою – 16,5 м?, що розташована в будинку №96 по вулиці Зелінського у м.Маріуполі Донецької області, та взамін чого зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням довічно, надаючи необхідне харчування, одяг, побутові послуги, забезпечувати надійний догляд та необхідну допомогу, а у разі виникнення потреби надавати відчужувачеві інші види матеріального забезпечення та догляду, повністю сплачувати всі необхідні комунальні послуги за квартиру, яка є предметом цього договору, а у разі виникнення питань, не передбачених цим договором, спір щодо них має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Обов’язок по наданню довічного забезпечення визначається у вигляді: забезпечення щоденним триразовим калорійним харчуванням (сніданок, обід і вечеря); надання побутових послуг (прання, прибирання квартири, послуги перукаря); забезпечення радіо-, телевізійним та телефонним зв’язком, у разі погіршення стану здоров’я - забезпечення належними лікувальними засобами, у разі необхідності – послугами нотаріусів (п.5).

Також ОСОБА_2 зобов’язалася надати ОСОБА_1 право безоплатного довічного проживання у відчужуваній квартирі та у разі смерті відчужувача поховати її належним чином (п.6).

Грошова оцінка матеріального забезпечення визначена у розмірі 300 грн. щомісячно (п.7).

Згідно з п.8 договору у разі неможливості виконання ОСОБА_2 обов’язків за цим договором з підстав, що мають істотне значення, обов’язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім’ї набувача, або іншій особі за їхньою згодою, а у випадку відмови відчужувача у наданні згоди на передання обов’язків набувача цього договору іншій особі, його відмова може бути оскаржена до суду.

Відповідно до п. 14 договору він може бути розірваний за рішенням суду, та припиняється зі смертю відчужувача.

Згідно з копією технічного паспорту на квартиру, що знаходиться у власності ОСОБА_1, ім’я власника виправлено на ОСОБА_2 11.05.2008 року, виправлення завірено печаткою Маріупольського бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 1405.2008 року № 18810157, квартира за адресою: АДРЕСА_2, належить ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання №10-294 від 08.04.2008 року, форма власності – приватна.

Згідно з витягом з Державного реєстру правочинів від 08.04.2008 року № 5744845, наданим Першою маріупольською нотаріальною конторою, укладено договір довічного утримання, номер правочину 2819025, предмет правочину квартира за адресою: АДРЕСА_2, відчужувач – ОСОБА_1, набувач - ОСОБА_2

Згідно з витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, до реєстру внесено реєстраційний запис, параметрами якого є: тип обтяження – заборона на нерухоме майно, підстава обтяження - договір довічного утримання №10-294 від 08.04.2008 року, об’єкт обтяження: квартира за адресою: АДРЕСА_2, власник – ОСОБА_2

Відповідно до квитанції від 14.05.2018 року за послуги БТІ ОСОБА_2 сплачено 26,00 грн., згідно з квитанціями №176 від 01.07.208 року, № 66 від 16.04.2009 року ОСОБА_2 сплачено податок з фізичних осіб у сумі 765,00 грн. та 382,50 грн. відповідно.

Згідно з квитанціями про сплату податку на прибуток робітників у період з 02.09.2009 року по 21.06.2017 року від імені ОСОБА_1 сплачено податків на суму 4941,00 грн. Як наполягає відповідач, вказані виплати зроблені нею.

Згідно з квитанціями та чеками, наданими суду ОСОБА_2, як доказ проведення ремонту у квартирі ОСОБА_1, нею було витрачено кошти на будівельні матеріали та прилади для проведення ремонту на загальну суму 3948,74грн., а саме: 21.11.2010 року накладна № РН-0122166/2 придбано піну монтажну на суму 48,50 грн., 21.11.2010 року накладна № РН-0122142/2 придбано саморізи, дюбель, свердло, сітку на суму 45,29 грн., 21.11.2010 року накладна № РН-237291/1 придбано профіль на суму 273,25 грн., 21.11.2010 року накладна № РН-0122144/2 придбано пісок, клей, ЛГП, печатки на суму 519,20 грн., 15.12.2012 року накладна № РН-0119989/2 придбано клеючий розчин, шпаклівку на суму 360,75 грн., 15.12.2012 року накладна № РН-0119988/2 придбано сітку на суму 1,18 грн., 11.10.2012 року чек № 000049940 00119 придбано кріплення для умивальника на суму 11,90 грн., 21.11.2010 року квитанція № 11237296 придбано ніж на суму 6,11 грн., 18.12.2010 року чек № 6602 придбано саморізи на суму 33,95 грн., 07.12.2010 року чек № 000199188 00148 придбано маячок оцинкований на суму 47,53 грн., товарний чек б/н без дати придбано розетки, вимикачі на суму 105 грн., 21.11.2010 року накладна № РН-0122159/2 придбано грунт Артисан 10л на суму 57,71 грн., 01.10.2010 року чек № ВН-В031662 придбано відро, кельму пічника, рівень алюмінієвий, міксер для фарб та штукатурки на суму 48,44 грн., 23.11.2010 року чек № 000235118 00075 придбано маячок оцинкований на суму 23,56 грн., 18.12.2010 року чек № 1 придбано клей полімінеральний, профіль на суму 441,35 грн., 19.11.2012 року чек № 000381027 00048 придбано лиштва, шпаклівка, фарба, валік роліковий на суму 605,26 грн., 06.10.2010 року чек № ВН-В032909 придбано пісок на суму 4,90 грн., таксі 35 грн. та доставка 55 грн. – дописано від руки, 01.10.2010 року чек № ВН-В031663 придбано цемент, пісок на суму 258,50 грн., таксі та завантаження -55 грн. дописано від руки, накладна б/н без дати від ПП на суму 108,20 грн., копія чеку від 01.02.2006 року фірма «Каскад» придбано гіпс, АВС, СМ-11 на суму 358,95 грн., 14.06.2006 року накладна № РН-00407843/1 пісок, цемент на суму 84,60 грн.

Відповідно до довідки від 07.12.2017 року, наданої КЛПУ «Міська психіатрична лікарня №7», ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває. На момент огляду лікарем-психіатром психічних розладів не виявляє, пам’ять та інтелект відповідають віку.

Згідно з відповіддю на адвокатський запит від 23.05.2018 року №01-11/725, «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 м.Маріуполя» повідомляє, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, інвалід І групи з професійного захворювання, спостерігається в КЗ «ЦПМСД №3 м.Маріуполя», знаходиться на диспансерному обліку, діагноз: ІХС. Атеросклеротичний кардіосклероз Н1; ДЕП ІІІ. Вестибулярно-атактичнийй та антено-невротичний синдроми при церебросклерозі; ДОА колінних, ліктьових суглобів. ОСОБА_15 ПФС1; стійкі залишкові явища вібраційної хвороби з периферичними ангіодистрофічними синдромами з частими спазмами; хвороба оперованого шлунка (1988р., 1990р., 1995р.), хронічний панкреатит. Щорічно проходить профілактичні огляди амбулаторно. Від лікування в госпітальному геріатричному відділенні для ветеранів війни відмовлялася протягом трьох років. Стаціонарне лікування в МЛ №8 з 08.06.2017 року до 29.06.2017 року, діагноз: зрощений перелом лівої променевої кістки в типовому місці, голівки ліктьової кістки. Має пільги для медикаментозного забезпечення – 50 % знижка на медикаменти як інвалід І групи з професійного захворювання та 100% - при забезпеченні через фонд соціального страхування.

Відповідно до довідки від 27.04.2018 року №10.2-32-3, наданої ОСОБА_1 Департаментом соціального захисту населення, остання з проблем інвалідності отримувала путівки, як учасниця війни, до санаторію «Ніва» з 23.06.2009 року, та санаторію «Металург» з 24.08.2012 року.

Підставою для звернення позивача до суду стало виникнення між сторонами спору з приводу неналежного виконання відповідачем зобов’язань за договором довічного утримання №10-294, укладеним 08.04.2008 року, який станом на теперішній час є чинним.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Кожна особа має право звернути до суду за захистом свого особистого майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди та інше.

Згідно зі ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено в ст.744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до ст. 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду).

Відповідно до ст.751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.

Згідно з п.1 ч.1 ст.755 ЦК України договір довічного утримання може бути розірвано за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини.

В силу ч.ч.2, 3 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору в судовому порядку зобов'язання сторін припиняються з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до п. 14 договору він може бути розірваний за рішенням суду, та припиняється зі смертю відчужувача.

Із системного аналізу положень вказаних норм та умов договору вбачається, що підставою для розірвання договору довічного утримання є як повне невиконання набувачем взятих на себе обов'язків, так і їх неналежне виконання у порівнянні з умовами договору незалежно від вини набувача. При цьому, обов'язок з доведення факту належного виконання умов договору довічного утримання, у відповідності до ч.3 ст.12, ч.1 ст.76 ЦПК України, покладається саме на відповідача, який надає це утримання.

Проте, як встановлено судом, відповідач визнає факт того, що не надавала позивачеві грошові кошти у сумі 300 грн. щомісячно, як того вимагає договір довічного утримання, не сплачувала платежі за комунальні послуги, та з кінця 2017 року перестала відвідувати позивачку. Крім того суд критично відноситься до наданих ОСОБА_2 у якості доказу квитанцій та чеків на придбання будівельних матеріалів та приладдя для ремонтних робіт, оскільки достеменно не відомо, на які цілі йшли придбані матеріали та за чиї кошти було їх придбано. Крім того, допитані свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_14 підтвердили, що будівельні матеріали задля ремонту квартири придбавалися за кошти ОСОБА_1 Так само критично суд відноситься до пояснень відповідача з приводу оплати санаторно-курортного лікування позивача, оскільки відповідно до довідки від 27.04.2018 року №10.2-32-3, наданої ОСОБА_1 Департаментом соціального захисту населення, остання з проблем інвалідності отримувала путівки, як учасниця війни, до санаторію «Ніва» з 23.06.2009 року, та санаторію «Металург» з 24.08.2012 року, що також підтверджується показами допитаних свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_14 Також суд критично ставиться до письмових показів свідка ОСОБА_4, оскільки він є зацікавленою особою.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не подано належних та допустимих доказів щодо виконання належним чином умов договору довічного утримання.

У той же час з позовної заяви та пояснень позивача та його представника в судовому засіданні встановлено, що відповідач належним чином не виконує умови договору довічного утримання, не забезпечує позивача харчуванням, не доглядає, не надає допомоги у побутових питаннях та не сплачує платежів, передбачених договором.

Дані обставини також підтверджуються і показами допитаних свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_8 Покази свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_14 також підтверджують, що договір довічного утримання відповідачем виконувався не в повному обсязі, зокрема, ОСОБА_1 самостійно готувала собі їжу та прала білизну, на протязі останнього року родина ОСОБА_2 взагалі не спілкувалася з ОСОБА_1 Загальні посилання свідків про добрі відносини з позивачем та відмову позивача від допомоги не можуть бути обставинами, які виключають належне виконання договору.

Також суд критично відносить до посилань представника відповідача про те, що відповідач достеменно не розуміла, яким саме чином договір довічного утримання повинен був нею виконуватися, оскільки договір містить підписи сторін, вказівку, що їм роз’яснені умови договору та наслідки його невиконання, а також договір засвідчений нотаріусом.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неналежно виконувала своїх обов'язки за договором довічного утримання, тому наявні правові підстави для застосування норми статті 755 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов’язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

В розумінні ч.1 ст.756 ЦК України правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане, оскільки виникнення права власності на житло у набувача за договором довічного утримання ні з якою іншою обставиною, як укладенням договору, не пов'язано.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 18.01.2017 року у справі № 6-2723цс16, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та дійсним володільцем майна.

Таким чином, з огляду на специфіку договору довічного утримання та особливості його розірвання, які не передбачають автоматичного застосування реституції або віндикації в розумінні ст.216 ЦК України як способів захисту цивільного права, суд приходить до висновку про обґрунтованість пред'явлених позовних вимог щодо визнання права власності на квартиру №86, розташовану у будинку 96 по вулиці Зелінського у м.Маріуполі Донецької області, за ОСОБА_1

У статті 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За частиною 6 вказаної статті Кодексу, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014р., суд стягує несплачену суму судового збору при ухваленні судового рішення.

Оскільки при зверненні до суду позивач не сплачувала судового збору, як особа, що звільнена від його сплати, тому його слід стягнути з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 76, 81, 82, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 200, 206, 216, 525, 526, 653, 744, 755, 756 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП: НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, РНОКПП: НОМЕР_2) про розірвання договору довічного утримання задовольнити в повному обсязі.

Розірвати договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від 08 квітня 2008 року, посвідчений державним нотаріусом Першої маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №10-294.

Повернути сторони в первісний стан, шляхом визнання права власності за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, на квартиру №86, розташовану у будинку №96 по вулиці Зелінського у м.Маріуполі Донецької області.

Скасувати накладене Першою маріупольською державною нотаріальною конторою обтяження за №6972338 від 08.04.2008р. у вигляді заборони відчуження на нерухоме майно на підставі договору довічного утримання за №10-294 від 08 квітня 2008 року на квартиру №86, розташовану у будинку №96 по вулиці Зелінського у м.Маріуполі Донецької області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 640 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області безпосередньо або через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Томілін