Рішення № 76874920, 03.10.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2018 р. справа № 0940/1464/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДФС в Івано-Франківській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в сумі 71 134,80 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДФС в Івано-Франківській області звернулося до суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в сумі 71 134,8 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за відповідачем станом на день подання адміністративного позову рахується податковий борг в розмірі 71 134,80 грн. по орендній платі за землю з фізичних осіб, який виник у зв`язку із несплатою самостійно задекларованих сум податкового зобов`язання по орендній платі за землю за період з 2015 по 2018 роки згідно із податковими деклараціями за вказаний період. Заборгованість станом на день розгляду справи боржником не сплачена. На підставі наведеного позивач просить позов задовольнити повністю та стягнути дану заборгованість.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.08.2018 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, в якій містяться відомості про порядок і строк подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення.

Судом на виконання вимог статті 174 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачу за адресою його місцезнаходження, що зазначена у ЄДРПОУ (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 78200) надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію ухвали про відкриття провадження, в якій зазначено, що дана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, однак поштове відправлення повернулося до суду без вручення із відміткою працівника Укрпошти “ за закінченням встановленого строку зберігання ”.

Відповідно до п.8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи.

В силу приписів частини 11 статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України вважається, що повістка вручена належним чином, так як поштове відправлення із даною повісткою повернене без вручення адресату з незалежних від суду причин.

Згідно частини 6 статті 162, частини 2 статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Зважаючи на вищевикладене, судом здійснено розгляд справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та повідомлення та (або) виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та перебуває на обліку в контролюючому органі як платник податків (а.с.26-27).

Згідно частини 1 статті 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За приписами підпункту 14.1.147. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно пункту 15.1. статті 15 та статті 269 Податкового кодексу України відповідач являється платником плати за землю та у відповідності до пункту 16.1.4 статті 16 Податкового кодексу України несе обов’язок по сплаті податків та зборів у строки та розмірах встановлених цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 16.1.4. пункту 16.1. статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов’язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, що, у відповідності до статті 36 Кодексу, є податковим обов’язком. Податковий обовязок виникає у платника за кожним податком, збором та є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов’язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Підстави припинення податкового обов’язку, крім його виконання, визначені пунктом 37.3. статті 37 Податкового кодексу України. Згідно пункту 38.1. статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк. Пунктом 38.2. статті 38 Податкового кодексу України визначено, що сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Згідно статті 287.1. Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платники податків і зборів зобов'язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно вимог пункту 54.1. статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов’язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Приписами пункту 49.1. статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до п.п.10.1.1 п.10.1 ст.10 ПК України до місцевих податків відноситься податок на майно, який складається, серед іншого, і з плати за землю (ст.265 ПК України).

Платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі (п.269.1 ст.269 ПК України), а об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (п.270.1 ст.270 ПК України).

Згідно пункту 288.7 статті 288 Податкового кодексу України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Статтею 285 даного Кодексу передбачено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Пунктом 286.2. статті 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Згідно із п.57.1 ст.57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано до позивача звітні податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за: 2015 рік №1500006153 в якій самостійно визначив податкове зобов’язання з орендної плати за липень-грудень 2015 року в сумі 8445,56 грн. із щомісячною розбивкою суми платежу по 1407, грн., 2016 рік №1600005760 в якій самостійно визначив податкове зобов’язання з орендної плати за 2016 рік в сумі 24204,34 грн. із щомісячною розбивкою суми платежу по 2017,03 грн., 2017 рік №1700011484 в якій самостійно визначив податкове зобов’язання з орендної плати за 2017 рік в сумі 25656,60 грн. із щомісячною розбивкою суми платежу по 2138,05 грн., 2018 рік №6975 в якій самостійно визначив податкове зобов’язання з орендної плати за січень-червень 2018 року в сумі 12828,30 грн. із щомісячною розбивкою суми платежу по 2138,05 грн. (а.с.12-15).

Загальна сума нестягнутого у судовому порядку та несплаченого податкового боргу з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності на момент розгляду справи за вказаними податковими деклараціями становить 71 134,80 грн.

За приписами пункту 56.11. статті 56 Податкового кодексу України самостійно визначене платником податків податкове зобов’язання оскарженню не підлягає.

Таким чином, суд приходить до висновку, що самостійно визначене податкове зобов'язання відповідача, з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, зазначене ним в податкових деклараціях з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2015, 2016, 2017, 2018 роки є узгодженим з дня подання таких декларацій.

У відповідності до пункту 287.3. статті 287 Податкового кодексу України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Згідно вимог підпункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Як встановлено судом, позивачем на виконання вимог пункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України надіслано відповідачу податкові вимоги форми "Ф1" від 04.07.2008 року за №1/2389 та форми "Ф2" від 10.01.2009 року за №2/22 які відповідач залишив без реагування (а.с.24-25).

Підпунктом 14.1.156. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов’язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до підпункту 14.1.175. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що сума узгодженого податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності в загальному розмірі 71 134,8 грн. є податковим боргом відповідача, який ним не сплачено.

Податковий борг відповідача підтверджується податковими деклараціями з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за: 2015 рік №1500006153, 2016 рік №1600005760, 2017 рік №1700011484, 2018 рік №6975 (а.с.12-15), довідкою про борг за платежем (а.с.11), а також витягом з облікової картки платника по орендній платі за землю з фізичних осіб за 2015-2018 роки, який міститься в матеріалах справи (а.с.16-23).

Доказів, які б свідчили про погашення заборгованості, що є предметом стягнення або спростування її наявності, відповідачем суду не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний погасити податковий борг з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності згідно податкових декларації за: 2015 рік №1500006153, 2016 рік №1600005760, 2017 рік №1700011484, 2018 рік №6975 в загальній сумі 71 134,80 грн. Наявність такого обов'язку у відповідача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, даний обов'язок забезпечується статтею 67 Конституції України.

Відповідно до пункту 95.1. статті 95 Податкового кодексу України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Пунктом 95.2 статті 95 Податкового Кодексу передбачено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Відповідно до підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Згідно пункту 95.3 статті 95 вказаного Кодексу, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Відповідно до пункту 95.4. статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 податкового боргу в розмірі 71 134,80грн., є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, АДРЕСА_2, 76018) про стягнення заборгованості в сумі 71 134,8 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, АДРЕСА_2, 76018) в дохід бюджету податковий борг в розмірі 71 134 (сімсот одну тисячу сто тридцять чотири гривні) 80 копійок з розрахункових рахунків у фінансових установах, які обслуговують відповідача, та за рахунок належних йому готівкових коштів.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.