Рішення № 76874876, 06.04.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/5565/16-ц

Провадження № 2/200/2550/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

«06» квітня 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Санжаровської Я.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Зооконтроль» Дніпровської міської ради про стягнення заборгованості по орендній платі та неустойки, -

ВСТАНОВИВ:

31 березня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до КП «Поводження з безпритульними тваринами» Дніпропетровської міської ради про стягнення заборгованості по орендній платі та неустойки.

В обґрунтування позову вказала, що 31 серпня 2015 року між нею та відповідачем було укладено договір найму (оренди) транспортного засобу – автомобіля марки ЗАЗ модель 110558-42, 2009 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова/рами) Y6D110558890047919, тип ТЗ – Пікап-В, зареєстрованого за позивачем у Центр ДАІ 1202 24.11.2014 року. Плата за користування наймачем автомобілем встановлена сторонами у договорі у розмірі 3500,00 грн. на місяць, шляхом оплати на платіжну картку позивача у ПАТ КБ «Приватбанк». 09 жовтня на картковий рахунок позивача надійшла оплата за серпень 2015 року у сумі 2291,71 грн. з вирахуванням ПДФО. 31 грудня 2015 року договір оренди було припинено в зв’язку з закінченням строку, на який його укладено. Проте своїх зобов’язань за договором наймач належним чином не виконав, станом на 01 січня 2016 року він має заборгованість по платі за користування об’єктом оренди в сумі 14000,00 грн. 23 грудня 2015 на виконання умов договору позивач заздалегідь повідомив відповідача про необхідність повернення майна після закінчення строку дії договору найму. Датою повернення було зазначено 04 січня 2016 року. Однак відповідачем автомобіль не повернено, в зв’язку з чим він повинен сплатити неустойку позивачу відповідно до вимог ст.. 785 ЦК України у розмірі 21000,00 грн.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача суму боргу по орендній платі згідно договору найму (оренди) транспортного засобу від 31.08.2015 року у розмірі 14000,00 грн., неустойку – 21000,00 грн., всього – 35000,00 грн. Покласти на відповідача судові витрати.

21 липня 2016 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, яка мотивована тим, що предмет оренди досі відповідачем не повернено В зв’язку з чим підлягає збільшенню розмір неустойки згідно зі ст.. 785 ЦК України, яка наразі складає 47870,96 грн.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача суму боргу по орендній платі згідно договору найму (оренди) транспортного засобу від 31.08.2015 року у розмірі 14000,00 грн., неустойку – 47870,96 грн., всього – 61870,96 грн. Покласти на відповідача судові витрати.

18 жовтня 2016 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, яка мотивована тим, що предмет оренди досі відповідачем не повернено, а отже, він перебуває у незаконному володінні відповідача. Також підлягає збільшенню розмір неустойки згідно зі ст.. 785 ЦК України, яка наразі складає 68645,16 грн.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд витребувати у відповідача належний позивачу автомобіль марки ЗАЗ модель 110558-42, 2009 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова/рами) Y6D110558890047919, тип ТЗ – Пікап-В, та передати його власниці ОСОБА_1. Стягнути з відповідача суму боргу по орендній платі згідно договору найму (оренди) транспортного засобу від 31.08.2015 року у розмірі 14000,00 грн., неустойку – 68645,16 грн., всього – 82645,16 грн. Покласти на відповідача судові витрати.

01 серпня 2017 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, яка мотивована тим, що позивач звернулася до поліції та прокуратури з приводу заволодіння її автомобілем, після її звернення до поліції посадові особи відповідача почали чинити на неї тиск і залякування. Після перенесеного стресу 17 вересня 2016 року стан здоров’я позивачки сильно погіршився та вона була доправлена «швидкою» до КЗ «Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 16» з діагнозом судинний церебральний криз, де знаходилась на стаціонарному лікуванні до 28 вересня 2016 року. 21 жовтня 2016 року слідчим відділом Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області було внесено відомості до ЄРДР за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.191 КК України на підставі звернення позивача. 17 липня 2017 року директор відповідача доправив орендований автомобіль до Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, де передав його працівнику поліції. Автомобіль був у технічно несправному стані. Позивач зазначає, що незаконними діями відповідача їй завдано моральну шкоду. Крім того, стягненню з відповідача підлягає індекс інфляції за весь час прострочення, та 3% річних від простроченої суми відповідно до вимог ст. 625 ЦК України. Також підлягає збільшенню розмір неустойки за користування річчю під час прострочення, яка складає 129612,90 грн.

З урахуванням викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу по орендній платі згідно договору найму (оренди) транспортного засобу від 31.08.2015 року у розмірі 14000,00 грн., індексу інфляції за весь час прострочення – 2986,70 грн., три проценти річних від простроченої суми – 630,00 грн., неустойку за користування річчю за час прострочення – 129612,90 грн., моральну шкоду – 25000,00 грн., разом – 172229,60 грн. Покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 07.02.2018 року за клопотанням позивача замінено відповідача на його правонаступника - Комунальне підприємство «Зооконтроль» Дніпровської міської ради.

Розгляд справи призначався судом на 07.02.2018 року.

Відповідач в судове засідання, призначене на 07.02.2018 року, не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав.

Ухвалою суду від 07 лютого 2018 року визначено здійснювати судовий розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Зооконтроль» Дніпровської міської ради про стягнення заборгованості по орендній платі та неустойки, в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву не надав.

Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2018 року постановлено розглядати справу заочно на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено наступне.

31 серпня 2015 року між ОСОБА_1 (наймодавець) та Комунальним підприємством «Поводження з безпритульними тваринами» Дніпропетровської міської ради (наймач) укладено договір найму (оренди) транспортного засобу, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2

Згідно п.1.1 вказаного договору наймодавець передає, а наймач приймає в тимчасове платне користування автомобіль марки ЗАЗ модель 110558-42, 2009 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова/рами) Y6D110558890047919, тип ТЗ – Пікап-В, зареєстрованого за наймодавцем у Центр ДАІ 1202 24.11.2014 року. Автомобіль належить наймодавцеві на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СХХ 571022, виданого Центр ДАІ 1202 24.11.2014 року.

Згідно п.2.1 договору, строк його дії з 07.08.2015 по 31.12.2015 року, згідно п.3 ст.631 ЦК України, щодо розповсюдження умов договору до відносин між сторонами, які виникли між ними до його укладення.

Згідно п.3.1 договору, плата за користування наймачем об’єктом найму встановлена сторонами у розмірі 3500,00 грн. у місяць (у т.ч. ПДФО). Вказану суму наймач зобов’язується оплатити на платіжну картку № 5168 7420 1094 1395 ПАТ КБ «Приватбанк» наймодавця не пізніше 20 числи поточного місяця.

Відповідно до п.4.2. договору повернення майна після закінчення строку дії договору оренди наймачем здійснюється на першу вимогу наймодавця (з урахуванням вимог п.2.1 цього договору), заявлену у письмовій формі, що оформляється актом, скріпленим підписами учасників правочину.

Згідно акту прийому-передачі автомобіля від 07 серпня 2015 року, предмет оренди передано без пошкоджень у технічно справному стані. На кузові автомобіля є наступні дефекти: незначна вм’ятина на лівому передньому крилі автомобіля.

В матеріалах справи наявна претензія-вимога № 2 позивача від 20 січня 2016 року, з якої вбачається, що заборгованість відповідача за користування транспортним засобом, переданим в найм, становить 14000,00 грн., та позивач вимагає в десятиденний строк сплатити вказану заборгованість.

Гарантійним листом від 28 грудня 2015 року за № 321 директор КП «Поводження з безпритульними тваринами» ОСОБА_3 підтвердив суму заборгованості перед ОСОБА_1 за договором оренди від 31.08.2015 року у розмірі 14000,00 грн., пояснив борг відсутністю коштів в зв’язку з реорганізацією, та гарантував повну оплату заборгованості відразу після надходження коштів на поточний рахунок підприємства.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем боргу за користування орендованим транспортним засобом.

Відповідно до ст.ст. 11, 13, 14 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Цивільні права і обов'язки особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, як це передбачено ст. 629 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 1 ст. 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Згідно за ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільні в укладенні договору та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором чи законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, суд вважає доведеними та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за договором оренди транспортного засобу від 31.08.2015 року в сумі 14000,00 грн., оскільки вони підтверджені достатніми доказами, зокрема, претензією-вимогою № 2 позивача від 20 січня 2016 року та гарантійним листом відповідача від 28 грудня 2015 року. Доказів погашення вказаного боргу відповідачем суду не надано.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення неустойкиза користування річчю за час прострочення у розмірі 129612,90 грн., суд зазначає наступне.

За змістом ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Крім того, положеннями статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст.624 ЦК України - якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню в повному обсязі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України,зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалося вище, відповідно до п.4.2. договору оренди від 31.08.2015 року, повернення майна після закінчення строку дії договору оренди наймачем здійснюється на першу вимогу наймодавця (з урахуванням вимог п.2.1 цього договору), заявлену у письмовій формі, що оформляється актом, скріпленим підписами учасників правочину.

Позивач листом від 23 грудня 2015 року на адресу відповідача запропонувала підготувати орендований транспортний засіб до повернення в зв’язку з закінченням строку дії договору оренди, та визначила орієнтовну дату повернення 04.01.2016 року, та місце повернення.

Вказаний лист отримано відповідачем, про що свідчить відмітка у лівому верхньому куті листа.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не повернув у зазначений строк орендований автомобіль, та вказаний автомобіль був повернений позивачу лише 17 липня 2017 року.

Так, листом від 06.03.2017 року т.в.о. заступника начальника Шевченківського ВП ДВП ГУНП Дніпропетровської області ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_1, що за її заявою від 21.10.2016 року щодо привласнення невстановленою особою ввіреного їй майна позивача, порушено кримінальне провадження за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 191 КК України. Досудове розслідування триває.

З протоколу огляду від 17.07.2017 року, складеного слідчим Шевченківського ВП ДВП ГУНП Дніпропетровської області ОСОБА_5, вбачається, що автомобіль НОМЕР_2 припаркований біля адміністративної будівлі Шевченківського ВП по пр. П. Орлика в м. Дніпро.

Суд вважає, що позивачем надано достатньо доказів на підтвердження своїх доводів про те, що орендований автомобіль був йому повернений відповідачем лише 17 липня 2017 року. Відповідач не надав жодного доказу, який би спростував вказану обставину.

Відповідно до ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, відповідач прострочив повернення орендованого автомобіля з січня 2016 року по 17 липня 2017 року, тобто 18 місяців 16 днів.

Позивачем надано розрахунок неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, враховуючи розмір орендної плати відповідно до умов договору – 3500,00 грн. та кількість місяців прострочення – в сумі 129612,90 грн.

Суд перевірив вказаний розрахунок та вважає його вірним.

Відповідачем не надано заперечень чи спростувань щодо наданого позивачем розрахунку неустойки, в зв’язку з чим суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення в сумі 129612,90 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем надано розрахунок суми індексу інфляції, яка складає: індекс інфляції за січень-грудень 2016 року становить 112,4; індекс інфляції за січень-червень 2017 року становить 107,948.

14000 грн. х 1.124 х 1.07948 = 16986,70 грн.

16986,70 грн. – 14000 грн. = 2986,70 грн.

Таким чином, розмір індексу інфляції, який підлягає стягненню з відповідача, складає 2986,70 грн.

Позивачем також надано розрахунок 3% річних від простроченої суми, який з огляду на розмір простроченої суми – 14000 грн. та термін прострочення – 18 місяців, складає 630 грн.

Судом перевірено вказані розрахунки та визнано їх вірними, в зв’язку з чим позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до роз’яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди" під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

При з’ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з’ясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Позивач зазначає в позовній заяві, що вона звернулася до органів поліції та прокуратури з приводу заволодіння її автомобілем, після чого посадові особи відповідача надали її номер мобільного телефону невідомому чоловіку, який 16 вересня 2016 року зателефонував позивачці з метою вчинити на неї тиск і залякування. Після перенесеного стресу 17 вересня 2016 року стан здоров’я позивачки сильно погіршився та вона була доправлена «швидкою» до КЗ «Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 16» з діагнозом судинний церебральний криз, де знаходилась на стаціонарному лікуванні до 28 вересня 2016 року.

В якості доказу на підтвердження своїх доводів позивачка надала виписку з медичної карти стаціонарного хворого КЗ «Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 16» від 28.09.2016 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 надійшла до стаціонару з діагнозом судинний церебральний криз, погіршення стану з 17.09.2016 року після перенесеного сильного стресу.

Вказана виписка підтверджує хворобу позивача, пов’язану зі стресом, але з цього документа неможливо зробити висновок, що стрес викликаний саме діями відповідача, які він вчинив з метою тиску та залякування позивачки. Жодного іншого доказу, зокрема, чи зверталась позивачка до правоохоронних органів з приводу залякування та погроз з боку відповідача, суду не надано.

Разом з тим, суд вважає, що неправомірними діями відповідача, які виразилися в тривалому безпідставному утриманні у себе автомобіля, який є власністю позивачки, завдали позивачці душевних хвилювань та страждань, примусили її вживати додаткових заходів для поновлення свого права та повернення належного їй майна, зокрема, звернення до органів поліції, до суду, що не могло не викликати у позивачки негативних емоцій, а отже суд вважає доведеним факт завдання позивачці моральної шкоди. Разом з тиим, суд вважає, що розмір моральної шкоди є надто завищеним, а тому вимога про стягнення грошової суми у якості відшкодування моральної шкоди підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 1000 грн.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність і достатність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, а також те, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт порушення відповідачем прав позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Зооконтроль» Дніпровської міської ради про стягнення заборгованості по орендній платі та неустойки – задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Зооконтроль» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1, (номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 на картку 5168 7420 1094 1395 за нступними реквізитами: Установа банку Приватбанк, МФО 305299, ОКПО отримувача 14360570, рахунок отримувача 29244825509100), суму боргу по орендній платі згідно договору найму (оренди) транспортного засобу від 31.08.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі за № 3658, у розмірі 14000,00 грн. (чотирнадцять тисяч гривень 00 коп.), індексу інфляції за весь час прострочення – 2986,70 грн. (дві тисячі дев’ятсот вісімдесят шість гривень 70 коп.), три проценти річних від простроченої суми – 630,00 грн. (шістсот тридцять гривень 00 коп.), неустойку за користування річчю за час прострочення – 129612,90 грн. (сто двадцять дев’ять тисяч шістсот дванадцять гривень 90 коп.), моральну шкоду – 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.), разом – 148229,60 грн. (сто сімдесят дві тисячі двісті п’ять гривень 60 коп.).

Стягнути з Комунального підприємства «Зооконтроль» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1482,30 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Е.В. Женеску