Рішення № 76874520, 15.05.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/19499/17

Провадження № 2/200/1333/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

«15» травня 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Санжаровської Я.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 організації «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація», які діють в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

10 листопада 2017 року позивач ОСОБА_1 організація «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація», яка діє в інтересах ОСОБА_2, звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Шевцової Т.В. від 21 листопада 2017 року позовна заява була визнана неподаною в зв’язку з тим, що позивачем не було усунуто недоліки, вказані в ухвалі суду від 13 листопада 2017 року. та повернута позивачу.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2018 року ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2017 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2018 року задоволено самовідвід судді Шевцової Т.В.

Згідно автоматичному розподілу справ між суддями від 26.01.2018 року зазначену цивільну справу передано до розгляду судді Женеску Е.В.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Женеску Е.В. від 31 січня 2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 організації «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація», яка діє в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, прийнято до свого провадження. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін для надання пояснень на 16 квітня 2018 року. Визначено відповідачу п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

19 квітня 2018 позивач подав уточнену позовну заяву, в якій зазначено два позивачі: ОСОБА_1 організація «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр», ОСОБА_1 організація «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація», які діють в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2018 року залишено без розгляду за заявою представника позивача ГО «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація»

Позовна заява обґрунтована наступним.

В січні 2017 року набрало законної сили рішення суду у справі № 199/6713/14-ц про стягнення з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 грошових коштів.

У жовтні 2017 року набрало законної сили рішення суду про визнання незаконною бездіяльність ДКСУ та зобов’язання ДКСУ перерахувати грошові кошти ОСОБА_2

Однак рішення суду залишається невиконаним в результаті бездіяльності ДКСУ, чим завдано ОСОБА_2 матеріальної шкоди, так як відбулося знецінення грошових коштів внаслідок інфляції. Вказує, що сума нестягнутого боргу складає 3104,77 грн., в зв’язку з чим з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_3 проти України» на користь позивача має бути стягнута пеня у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, чинної у період несплати, тобто з 17 лютого 2017 року до дня коли судове рішення у справі набере чинності, плюс три відсоткові пункти. Також на користь ОСОБА_2 має бути стягнуто інфляційних збитків, з урахуванням висновку, викладеного у Постанові Верховного суду України від 1 жовтня 2014 року по справі № 6-113цс14, у сумі 384 грн. 55 коп. Також внаслідок бездіяльності ДКСУ, яка виразилась у невиконанні судового рішення про стягнення коштів на користь ОСОБА_2, останньому задано моральної шкоди, яка полягає в порушенні звичайного способу життя ОСОБА_2, який змушений замість зайняття підприємницькою діяльністю, займатися захистом свого порушеного права. Розмір моральної шкоди оцінює в 30 000 грн. Також вказує, що ОСОБА_2 мають бути компенсовані судові витрати, пов’язані із явкою до суду – за відрив від звичайних занять. Згідно повістки на 16.04.2018 року ОСОБА_2 був в суді з 13:00 год. до 14:24 год. плюс чотири години з врахуванням відстані від дому до суду і в зворотному напрямку. Крім того, необхідно врахувати явку в наступне судове засідання, яке призначене судом плюс чотири години, що будуть витрачені на прибуття до суду.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 заподіяну матеріальну шкоду у вигляді пені, виходячи із суми боргу – 3104,77 грн., у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, чинної у період несплати, за весь період несплати боргу, плюс три відсоткові пункти. Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 заподіяну матеріальну шкоду в сумі 384,55 грн. Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 30000 грн. Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять, пов'язаний із явкою до суду за всі дні, в які він змушений був з’являтись до суду для захисту своїх прав від бездіяльності Державної казначейської служби України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, вчинену ним при виконанні виконавчих листів по справі № 199/6713/14-ц, виданих Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська, прийнятих і зареєстрованих за вхідними № 12 – 479. № 12 – 480 та № 12 – 481 від 17.02.2017 року.

Представник позивача ГО «ДНПЦ» ОСОБА_2 надав суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідачі в судове засідання не з’явились, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином. причин неявки суду не повідомили, відзиву на позовну заяву не надали.

Ві дповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2018 року постановлено розглядати справу заочно на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено наступне.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2017 року у справі № 199/6713/14-ц частково задоволено позов ОСОБА_2, в інтересах якого діє громадська організація «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» в особі керівника ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, третя особа Дніпропетровське міське управління ГУМВС України в Дніпропетровській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадової особи органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування.

Вказаним рішенням стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн., матеріальну шкоду у розмірі 15,00 грн., судові витрати, пов’язані з явкою до суду у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять у сумі 89,77 грн.

17 лютого 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області з заявами про прийняття до виконання виконавчих листів, виданих на виконання зазначеного рішення суду Амур-Нижньодніпровським районним судом, про стягнення Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України вказаних сум.

Заяви ОСОБА_2 зареєстровані в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області 17.02.2017 року за вхідними № 12 – 479. № 12 – 480 та № 12 – 481.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2017 року у справі № 199/6713/14-ц виконане не було, що підтверджується ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21.06.2017 року у справі № 199/6713/14-ц (4-с/199/42/17), якою задоволено скаргу ОСОБА_1 організації «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» в інтересах ОСОБА_2, на бездіяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Вказаною ухвалою суду визнано незаконною бездіяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у провадженні якого знаходяться виконавчі листи у справі № 199/6713/14ц, видані Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська 17 лютого 2017 року, зареєстровані за вхідним №12-480; №12-481, 12-479 від 17.02.2017 року щодо невиконання виконавчих листів у справі № 199/6713/14 ц у встановлений законом термін. Зобов’язано центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у провадженні якого знаходяться виконавчі листи по справі № 199/6713/14ц, видані Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська 17 лютого 2017 року усунути порушення прав ОСОБА_2 шляхом перерахування коштів за виконавчими листами у справі № 199/6713/14-ц через відділення «Укрпошти» №82 за місцем проживання стягувача. Зобов’язано центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів нарахувати та виплатити компенсацію за порушення строків перерахування коштів на користь ОСОБА_2 за виконавчими листами по справі № 199/6713/14 ц про стягнення коштів з державного органу за весь час прострочення з моменту настання права на нарахування компенсації до моменту фактичного виконання виконавчих листів у справі № 199/6713/14ц .

Ухвала суду від 21.06.2017 року набрала законної сили 25.10.2017 року.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд також звертає увагу, що відповідачі, які належним чином повідомлені про розгляд даної справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, не надали заперечень та будь-яких доказів того, що рішення суду у справі № 199/6713/14-ц станом на час розгляду вказаної справи виконано повністю або частково.

Відповідно до ст. 124 Конституції України , ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст. 14 ЦПК України, судові рішення. що набрали законної сили, обов’язкові для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» , рішення про стягнення коштів з державного або місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди, позивач посилається на положення ч.2 ст.625 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилаючись ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач зазначав, що внаслідок невиконання ОСОБА_5 казначейською службою України рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2017 року виникло грошове зобов'язання, яке є законною підставою стягнути на користь ОСОБА_2 заборгованості з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, розрахунок яких зроблено згідно із законом.

За змістом ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади відшкодовується за рахунок коштів Державного бюджету ОСОБА_5 казначейською службою України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. (постанова КМУ від 3 серпня 2011 р. N 845)

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема в разі завдання майнової та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч. 2 ст. 11), а також можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11).

Судом встановлено, що судом винесено рішення про стягнення грошових коштів на користь ОСОБА_2 на загальну суму 3104,77 грн., виконання якого не здійснено боржником ОСОБА_5 казначейською службою України.

У Постанові Верховного Суду України від 1 жовтня 2014року у справі №6-113цс14 викладена Правова позиція, яка полягає в наступному :

- відшкодування заподіяної майнової та моральної шкоди є грошовим зобов’язанням;

- частина друга статті 625 ЦК України виступає способом захисту майнового права та інтересу в разі порушення грошового зобов’язання боржником, який прострочив його виконання;

- нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання.

Суд погоджується з доводами позивача, що даному випадку мають місце інфляційні збитки, тобто збитки, понесені у зв'язку із знеціненням грошових коштів.

Нарахування інфляційних збитків проводиться за порушення грошових зобов'язань.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання боржник зобов'язаний сплатити кредитору суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а, навпаки, на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі закріплені у ст. 625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісяця надається Держкомстатом і публікується в газеті «Урядовий кур'єр» і на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України. На виконання рекомендацій Верховного Суду України (Лист Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»), при розрахунку інфляційних збитків потрібно враховувати індекси інфляції за кожний місяць прострочення. При цьому враховується інфляція кожного місяця, незалежно від того був індекс інфляції більше одиниці (інфляція) або менше (дефляція).

Сума, яку заборгувало Головне управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області позивачу, складає 3104 гривень 77 коп. Позивач надав розрахунки інфляційних збитків і 3% річних за період з 17 лютого 2017 року до 10 листопада 2017 року, які складають :

- інфляційні збитки - 316 грн. 68 коп.;

- 3% річних від суми боргу - 67 гривень 87 коп., а всього – 384 грн. 55 коп.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок та визнано його вірним, в зв’язку з чим позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Право фізичних та юридичних осіб, зокрема, на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Конституції України.

Позивач вказує, що внаслідок бездіяльності ДКСУ, яка виразилась у невиконанні судового рішення про стягнення коштів на користь ОСОБА_2, останньому задано моральної шкоди, яка полягає в порушенні звичайного способу життя ОСОБА_2, який змушений замість зайняття підприємницькою діяльністю, займатися захистом свого порушеного права. Розмір моральної шкоди оцінює в 30 000 грн.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до роз’яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди" під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

При з’ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з’ясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Суд вважає твердження позивача про спричинення йому моральної шкоди обґрунтованими, оскільки попередніми судовими рішеннями підтверджена неправомірність дій відповідача Державної казначейської служби, які виразилися в тривалому безпідставному невиконанні рішення суду, яке набрало законної сили, а отже, є обов’язковим до виконання. Суд погоджується з доводами позивача, що вказані неправомірні дії завдали ОСОБА_2 душевних хвилювань та страждань, примусили його вживати додаткових заходів для захисту свого порушеного права та отримання належних йому грошових коштів, зокрема, звертатися з позовними заявами до суду, що не могло не викликати у позивача негативних емоцій, оскільки не справдилося його правомірне очікування.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд також вважає за необхідне застосувати практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справі "Ромашов проти України" (980_227 ) (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року, :

Так, згідно вказаного рішення ЄСПЛ, «відповідно до усталеної практики Суду термін "потерпілий" означає особу, на яку безпосередньо здійснюється вплив діями чи бездіяльністю. Існування порушення Конвенції (995_004 ) можливе навіть за відсутності шкоди. Отже, рішення чи захід на користь заявника не є в принципі достатніми для позбавлення його статусу потерпілого, якщо державні органи не визнали порушення, прямо або по суті, та не надали за це порушення компенсації (див. "Далбан проти Румунії", заява N 28114/95, параграф 44, ЄСПЛ 1999-VI).»

Розраховуючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди суд враховує глибину та тривалість моральних страждань позивача, який більше року не може добитися виконання рішення суду, яке винесено на його користь, в зв’язку з чим вимушений докладати зусилля для організації свого життя, та часу для відновлення попереднього стану у виробничих стосунках, суд також врахував період часу впродовж якого триває незаконна бездіяльність - з 17 лютого 2017 року до 15 травня 2018 року.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 15000,00 грн. за даних конкретних обставин відповідатиме вимогам розумності та справедливості, враховуватиме характер й тривалість моральних страждань позивача, в зв’язку з чим суд приходить до висновку, що вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, чинної у період несплати, за весь період несплати боргу, плюс три відсоткові пункти, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

У відповідності до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів , протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Разом з тим, таких вимог позивачем заявлено не було, а суд позбавлений можливості у даному випадку вийти за межі позовних вимог.

Такий вид цивільно-правової відповідальності органу державної влади як стягнення пені у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, чинної у період несплати плюс три відсоткові пункти, не передбачений національним законодавством України.

Посилання позивача на рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» в якості обґрунтування позовних вимог в цій частині суд не може взяти до уваги, оскільки розмір відсотків встановлений Судом саме за невиконання даного конкретного рішення, в якому, до речі, розмір відшкодування виражений в іноземній валюті.

З огляду на зазначене, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, тому в їх задоволенні необхідно відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення судових витрат у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять, пов'язаний із явкою до суду за всі дні, в які ОСОБА_2 змушений був з’являтись до суду для захисту своїх прав від бездіяльності Державної казначейської служби України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2, 3 ст. 138 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов’язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що ОСОБА_2 брав участь у судовому засіданні, яке відбулося 16.04.2018 року та тривало з 13:46 год. до 14:21 год, що підтверджується даними з протоколу судового засідання, та надав клопотання про проведення судового засідання 15.05.2018 року у його відсутність.

Таким чином, комепнсація за відрив від звичайних занять має бути виплачена на користь ОСОБА_2 за його явку до суду 16.04.2018 року у розмірі мінімальної заробітної плати за одну годину, тобто 22 грн. 41 коп.

Відповідно до повноважень органів Державної казначейської служби України, визначених ст.43 Бюджетного кодексу України, та Положенням про ОСОБА_5 казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 р. № 460/2011, ОСОБА_5 казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до вимог ст. 87 Бюджетного кодексу України з Державного бюджету України здійснюються видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення громадян, зокрема на відшкодування збитків, заподіяних громадянам.

Підпунктом 1 пункту 9 Розділу VI. Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України встановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету встановлено, що рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету виконується виключно ОСОБА_5 казначейською службою України. Зазначені рішення передаються до Державної казначейської служби України для виконання.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що належним відповідачем за даними позовними вимогами є ОСОБА_5 казначейська служба України, а також суд звертає увагу, що позовних вимог до Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області фактично не пред’явлено, в зв’язку з чим у позовних вимогах до Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області необхідно відмовити.

Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 організації «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація», які діють в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 заподіяну матеріальну шкоду в сумі 384 грн. 55 грн.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 15 000 грн. 00 коп.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять, пов'язаний із явкою до суду для захисту своїх прав від бездіяльності Державної казначейської служби України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, вчинену ним при виконанні виконавчих листів по справі № 199/6713/14-ц, виданих Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська, прийнятих і зареєстрованих за вхідними № 12 – 479. № 12 – 480 та № 12 – 481 від 17.02.2017 року – у розмірі 22 грн. 41 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: Е.В. Женеску