Рішення № 76874490, 26.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2018 р. Справа№0540/5256/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

при секретарі судового засідання – Хавалджи В.О.

за участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1 довір. від 02.08.2018 року

від відповідача – ОСОБА_2 довір. від 18.12.2017 року № НОМЕР_1/05-99-10-06

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Товариства з

обмеженою відповідальністю «Донінтервугілля»

до відповідача ОСОБА_3 управління ДФС у Донецькій області

про скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Донінтервугілля» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_3 управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення від 31.01.2018 року № НОМЕР_2 про зобов’язання сплатити штраф за затримку сплати грошового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 68363 грн. 17 коп.

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, як вважає позивач, податкові повідомлення – рішення, які оскаржуються, винесені відповідачем з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань оподаткування.

Зазначає, що заборгованість з податку на додану вартість виникла в наслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) та підпадає під термін «безнадійний податковий борг».

Вказує на те, що Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 введене в дію Рішення РНБО України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України».

Зазначає, що згідно пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення АТО» внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», за загальними правилами яких на час проведення АТО суб’єкти господарювання звільняються від обов’язків щодо сплати єдиного внеску до закінчення антитерористичної операції.

Вважає, що, оскільки позивач знаходиться на території, де здійснювалась антитерористична операція, воно звільнене від обов’язку своєчасної сплати податку на додану вартість.

Вказує на те, що на особовому рахунку позивача безпідставно сформована недоїмка з податку на додану вартість, на яку нарахована штрафна санкція, оскільки податковим органом кошти, сплачені позивачем на погашення податкового зобов’язання, спрямовані на рахунок погашення нарахованої пені.

Крім того зазначає, що камеральна перевірка з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість, здійснена відповідачем з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань оподаткування.

Вказує на порушення податковим органом під час проведення перевірки вимог Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», оскільки, як вважає позивач, на період проведення антитерористичної операції податковий орган позбавлений права проведення планових та позапланових перевірок суб’єкта господарювання.

Враховуючи наведене, просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що податкове повідомлення - рішення, яке оскаржується, винесене податковим органом в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством з питань оподаткування.

Враховуючи наведене, просить в задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача надав заперечення на адміністративний позов та просив у задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, заперечень, суд з’ясував наступні обставини справи.

ТОВ «Донінтервугілля» зареєстроване в якості юридичної особи, включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (ЄДРПОУ 40722939), місцезнаходження юридичної особи: 85000, Донецька область, м. Добропілля, вулю Чехова, 1, перебуває на обліку як платник податків у Красноармійській ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області.

04.01.2018 року ОСОБА_3 управлінням ДФС у Донецькій області здійснена перевірка дотримання Договором про спільну діяльність від 03.08.2006 року б/н – уповноважена особа ТОВ «Донінтервугілля» з питання несвоєчасної сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку на додану вартість згідно податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2016 року від 19.07.2016 року вх. № НОМЕР_3, за результатами якої складений акт № 2/05-99-45-01/202876245.

Під час перевірки податковим органом встановлені порушення Договором про спільну діяльність від 03.08.2006 року б/н – уповноважена особа ТОВ «Донінтервугілля» вимог чинного законодавства, а саме, пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16, п. 57.1 ст. 57 розділу ІІ, п. 203.2 ст. 203 розділу V Податкового кодексу України в частині несвоєчасної сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку на додану вартість згідно податкової декларації з податку на додану вартість згідно податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2016 року від 19.07.2016 року вх. № НОМЕР_3 із затримкою понад 30 календарних днів на загальну суму ПДВ 341815 грн. 83 коп.

На підставі акту перевірки ОСОБА_3 управлінням ДФС у Донецькій області прийняте податкове повідомлення – рішення від 31.01.2018 року № НОМЕР_2 про зобов’язання Договору про спільну діяльність від 03.08.2006 року б/н – уповноважена особа ТОВ «Донінтервугілля» сплатити штраф за затримку сплати грошового зобов’язання з податку на додану вартість 423, 426, 450, 457, 482, 487, 514, 516, 516, 522 днів в сумі 68363 грн. 17 коп.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, позивач просить скасувати спірне податкове повідомлення – рішення.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби, є органи державної податкової служби.

Таким чином, відповідач у справі - суб’єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов’язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків.

Таким чином, на позивача у справі покладений обов’язок щодо складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно ст. 9 Податкового кодексу України податок на додану вартість віднесений до загальнодержавних податків та зборів.

Як зазначалось раніше, під час перевірки встановлене порушення позивачем вимог пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16, п. 57.1 ст. 57 розділу ІІ, п. 203.2 ст. 203 розділу V Податкового кодексу України.

Згідно п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Порядок надання податкової декларації з ПДВ та строки розрахунків з бюджетом визначені статтею 203 Податкового кодексу України, відповідно до якої податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов’язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не заперечується позивачем, суми податку на додану вартість сплачені з порушенням граничного терміну сплати такого зобов’язання.

Відповідальність за затримку сплати узгоджених сум податкових зобов’язань встановлена п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Оскільки під час перевірки встановлене порушення позивачем граничних строків сплати сум узгоджених податкових зобов’язань, суд вважає, що відповідач правомірно, на підставі зазначеної норми Закону та в межах повноважень, визначених чинним законодавством, застосував до позивача штраф за встановлене порушення.

Суд не приймає до уваги доводи позивача щодо того, що Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення АТО» передбачене звільнення суб’єктів господарювання від відповідальності за неналежне виконання зобов’язань, зокрема щодо порушення строку сплати податку на додану вартість, враховуючи наступне.

Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 введене в дію рішення РНБО України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочате проведення Антитеррористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначає Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Абзацем 2 статті 1 зазначеного Закону визначено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням від 02.12.2015 року № 1275-р Кабінет Міністрів України затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, м. Слов’янськ Донецької області віднесене до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція.

Статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Згідно абз. 1 ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

На час спірних правовідносин Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався, тобто, період проведення АТО тривав.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов’язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

З системного аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що вони не ставлять перебіг строку, встановленому для сплати податку на додану вартість, в залежність від проведення антитерористичної операції та не містять обмежень на виконання податковими органами функцій щодо нарахування штрафних санкцій та пені за порушення строку сплати податку на додану вартість.

Також суд вважає неправомірним довід позивача про відсутність у податкового органу права проводити камеральні перевірки платників податків у 2015, 2016 роках, виходячи з наступного.

Види перевірок контролюючих органів, порядок та підстави для їх проведення визначені главою 8 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України 75.1 контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно п.п.75.1.1 п. 75.1 ст.75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов’язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Порядок проведення камеральної перевірки визначений статтею 76 Податкового кодексу України, відповідно до якої камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов’язкова.

З аналізу зазначених норм Закону вбачається, що камеральна перевірка – це особливий вид перевірок, яка проводиться у приміщені податкового органу та її предметом є виключно данні податкових декларацій та данні системи електронного адміністрування податку на додану вартість, або своєчасність подання або реєстрації документів податкової звітності та своєчасність перерахування сум грошових зобов’язань платниками податків.

Пунктом 3 розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» установлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік Державною фіскальною службою України та її територіальними органами, Державною фінансовою інспекцією та її територіальними органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:

з 1 січня 2015 року на перевірки суб’єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;

з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

З системного аналізу зазначеної норми Закону вбачається, що її положення стосуються обмеження проводити документальні перевірки, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Оскільки камеральна перевірка – це особливий вид перевірок, яка проводиться у приміщені податкового органу та її предметом є виключно данні податкових декларацій та данні системи електронного адміністрування податку на додану вартість, або своєчасність подання або реєстрації документів податкової звітності та своєчасність перерахування сум грошових зобов’язань платниками податків, під час такої перевірки документи фінансової, статистичної та іншої звітності, регістри податкового та бухгалтерського обліку, первинні документи та податкова інформація не досліджуються, суд вважає, що податковий орган не позбавлений права здійснювати такий вид перевірок у спірний період.

Щодо доводу позивача про неправомірність перерозподілу сплачених сум податку на додану вартість, суд зазначає, що згідно п. 87.9 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов’язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Тобто, здійснюючи перерозподіл платежів податковий орган діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України з питань оподаткування.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надані суду належні докази правомірності висновків про порушення позивачем норм чинного законодавства з питань оподаткування та застосування штрафу за встановлені порушення в розумінні зазначеної норми Закону.

Враховуючи наведене та те, що нормами чинного законодавства передбачений обов’язок позивача сплачувати податок на доходи фізичних осіб у межах строків, визначених Податковим кодексом України, під час розгляду справи встановлена правомірність висновків органу владних повноважень про порушення позивачем норм чинного законодавства та застосування штрафу та пені за встановлені порушення, суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання про перерозподіл судових витрат не розглядається.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Донінтервугілля» до ОСОБА_3 управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення від 31.01.2018 року № НОМЕР_2 про зобов’язання сплатити штраф за затримку сплати грошового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 68363 грн. 17 коп. – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

У судовому засіданні 26.09.2018 року проголошена вступна та резолютивна частина рішення, повний текст рішення виготовлений 01.10.2018 року.

Суддя Давиденко Т.В.