Рішення № 76874261, 02.10.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2018 року м. Житомир справа № 0640/4355/18

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Житомирського обласного військового комісаріату щодо звільнення ОСОБА_1 без повного розрахунку;

- зобов'язати Житомирський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати: за період з 31.08.2017 по 31.07.2018;

- зобов'язати Житомирський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати: за період з 31.08.2017 по 31.07.2018 шляхом множення 636,22 грн (середньоденний розмір) на кількість днів затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в порушення вимог чинного законодавства у період з 01.01.2016 по 31.08.2017 відповідач не здійснював індексацію грошового забезпечення та не виплачував належні йому суми. Вказує, що належна сума індексації грошового забезпечення була виплачена позивачу на виконання рішення суду лише 31.07.2018, а тому у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, а також право на виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати.

За твердженнями позивача, ОСОБА_1 02.08.2018 звертався до Житомирського обласного військового комісаріату із відповідною заявою, однак, виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за весь час затримки виплати позивачу проведено не було.

На думку позивача, відповідачем при звільненні ОСОБА_1 протиправно не було проведено повного розрахунку, а позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, а також право на виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 06.09.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Відповідач у строк та в порядку, визначеному ч.5 ст.162, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надіслав до відділу документального забезпечення суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю. Зазначав, що індексація не входить до складу грошового забезпечення, а тому на вказану виплату не поширюється виплата компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати. Також наголошував, що виплата середнього заробітку за весь час затримки виплати можлива лише у разі протиправного звільнення позивача та подальшого поновлення на посаді. Оскільки позивачем як підстави звільнення, так і сам факт звільнення не оскаржуються, а позивач на момент судового розгляду правомірно звільнений та не поновлений на посаді, виплата середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації не є можливим. (а.с. 27-29)

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 129-1 Конституції України проголошено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Положеннями статті 14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною четвертою статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Питання правомірності не виплати позивачу індексації грошового забезпечення при звільненні, зокрема, були предметом розгляду в адміністративній справі №806/408/18.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.02.2018 у справі №806/408/18 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Житомирського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення. Зобов'язано Житомирський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.08.2017. Зобов'язано Житомирський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України надати ОСОБА_1 довідку з помісячним розрахунком індексації та базового місяця за період з 01.01.2016 по 31.08.2017. (а.с. 34-38)

Зокрема, судом по справі №806/408/18 встановлено, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді начальника центру автоматизованих засобів управління Житомирського обласного військового комісаріату.

Протягом 2016 - 2017 років грошове забезпечення позивачу виплачувалось в різних розмірах у зв'язку із змінами в порядку його нарахування.

Наказом Командуючого Сухопутних військ Збройних Сил України від 08.08.2017 №263, відповідно до ч.8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", позивача було звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я. (а.с. 14)

Наказом військового комісара Житомирського ОВК від 31.08.2017 №190 ОСОБА_1 виключено зі списків Житомирського ОВК з 31.08.2017 (а.с. 15).

З наявного у матеріалах справи №806/408/18 грошового атестату Серії ЗУ №264354 та наказу про виключення позивача зі списків Житомирського ОВК судом було встановлено, що індексація позивачу у період з не виплачувалася і заборгованості по ній не зазначено.

Так, на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20.02.2018 у справі №806/408/18 (а.с. 34-38) та виконавчого листа №1966/2018 від 22.06.2018 (а.с. 16-17), позивачу 31 липня 2018 року було проведено виплату індексації грошового забезпечення у розмірі 28 112,05 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією довідки АТ КБ "Приватбанк" (а.с. 18)

Таким чином, повний фактичний розрахунок при звільненні із позивачем було проведено 31 липня 2018 року.

Вважаючи, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, а також право на виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації, ОСОБА_1 02 звернувся до Житомирського обласного військового комісаріату із відповідною заявою. (а.с. 19-21)

Відповідач листом вих. №5806 від 16.08.2018 повідомив позивачу, що його заяву про отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації, розглянуто. Повідомлено, що виплата середнього заробітку особі проводиться лише у разі незаконного звільнення такої особи з роботи (військової служби) та поновлення такої особи на роботі (військовій службі), тобто за наявності вимушеного прогулу. Також зазначив, що індексація не є частиною грошового забезпечення щодо якої можлива виплата компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати. Враховуючи вищевикладене, підстави для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, немає. (а.с. 30-31).

Наголошуючи, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 протиправно не було проведено повного розрахунку, вказуючи, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, а також право на виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати, ОСОБА_1 звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи дії відповідача на відповідність ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст.1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 4 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону №1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), згідно з п.4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Статтею першою Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон №2050-III) визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з статтею 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Положеннями статті 6 Закону №2050-III врегульовано, що компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Згідно з статтею 7 Закону №2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати встановлено Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Пунктом 2 Порядку №159 визначено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

У відповідності до пункту 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

Суд критично ставиться до доводів відповідача в частині не розповсюдження дії Закону №2050-III на індексацію грошового забезпечення та зазначає, що статтею 3 Закону №2050-III передбачено, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема інші доходи.

Крім того, у відповідності до пункту 3 Порядку №159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України.

Таким чином доводи відповідача в частині правомірності відмови у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення є безпідставними та суперечать нормам чинного законодавства.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею п'ятою КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа "Мельник проти України", заява №72286/01, рішення від 28.03.2006, щодо статті 13).

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Зважаючи на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та встановлені обставини справи, керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст.9, ч.2 ст.245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною відмову Житомирського обласного військового комісаріату у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати: за період з 31.08.2017 по 31.07.2018, оформлену листом Житомирського обласного військового комісаріату вих. №5806 від 16.08.2018.

Враховуючи наявність порушеного права позивача та протиправної відмови, позовні вимоги в частині зобов'язання Житомирський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати: за період з 31.08.2017 по 31.07.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати середнього заробітку, суд зазначає наступне.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Пунктом першим Порядку №100 визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках:

- надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки;

- виконання працівниками державних і громадських обов'язків у робочий час;

- переведення працівників на іншу легшу нижчеоплачувану роботу за станом здоров'я;

- переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу легшу роботу;

- надання жінкам додаткових перерв для годування дитини;

- виплати вихідної допомоги;

- службових відряджень;

- вимушеного прогулу;

- направлення працівників на обстеження до медичних закладів;

- звільнення працівників-донорів від роботи;

- залучення працівників до виконання військових обов'язків;

- тимчасового переведення працівника у разі виробничої потреби на іншу нижчеоплачувану роботу;

- інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Суд погоджується із доводами відповідача та наголошує, що виплата індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку №100.

Позивачем у позовній заяві не зазначено, а матеріали справи не містять доказів щодо наявності інших правових підстав для виплати позивачу середнього заробітку, передбачених Порядком №100.

Крім того, суд вважає об ґрунтованими доводи відповідача у вказаній частині та зазначає, що у зазначений позивачем період ОСОБА_1 вже не проходив службу у Житомирському обласному військовому комісаріаті та виключений зі списків особового складу. Враховуючи правомірність звільнення позивача та відсутність його поновлення на посаді, доводи позивача в частині виплати середнього заробітку є безпідставними, а позовні вимоги у вказаній частині не підлягають задоволенню.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем в порушення ч.2 ст.77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність не проведення нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 31.08.2017 по 31.07.2018, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат по сплаті судового збору питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 77, 78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 257-263 КАС України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул. Чуднівська, 108 В, кв. 11, м. Житомир, 10005. РНОКПП НОМЕР_1) до Житомирського обласного військового комісаріату (вул. Сергія Параджанова, 4, Житомир, 10001. Адреса в ЄДРПОУ: вул. Театральна, 6, м. Житомир, Житомирська область, 10014. ЄДРПОУ 07873079) про визнання бездіяльність протиправною, стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Житомирського обласного військового комісаріату у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати: за період з 31.08.2017 по 31.07.2018, оформлену листом Житомирського обласного військового комісаріату вих. №5806 від 16.08.2018.

Зобов'язати Житомирський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 31.08.2017 по 31.07.2018.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складене: 02 жовтня 2018 року.

Суддя О.Г. Попова