Рішення № 76871085, 17.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2018Справа № 910/4741/18

За позовомПриватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"доЖитлово - будівельного кооперативу "Академічний - 6"простягнення 213654,36 грнСуддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники учасників справи:

від позивачаКарандюк Ю.О., довіреність №526 від 02.04.2018;від відповідачаІванова К.А., довіреність №1/05/18 від 02.05.2018;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово - будівельного кооперативу "Академічний - 6" про стягнення 213654,36 грн, з яких 148009,90 грн заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 25732,09 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 5411,61 грн, пеня на суму 4898,78 грн, штраф у сумі 29601,98 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на послуги водопостачання та водовідведення №8483/4-12 від 22.09.2000, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача основної заборгованості інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 відкрито провадження у справі №910/4741/18; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 17.05.2018; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

07.05.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив та, зокрема, зазначив про те, що позивач жодного разу не повідомив відповідача про зміну платіжних реквізитів, платіжні вимоги-доручення на адресу відповідача не надходили, а позивачем не було враховано платежі відповідача за листопад та грудень місяці 2017 року.

За твердженнями відповідача, позивач посилається на показники лічильника холодної води квартальної бойлерної, яка йде на підігрів гарячої води Публічним акціонерним товариством "Київенерго", встановленого за адресою: м.Київ, вул.Приозерна, 2б, які, в свою чергу, відрізняються від фактичних показників лічильника гарячої води, який встановлений Публічним акціонерним товариством "Київенерго" за адресою: м.Київ, вул.Приозерна, 8, тобто на будинку, який безпосередньо обслуговує відповідач. При цьому, відповідач повідомив суд про встановлення позивачем 04.05.2018 нового лічильника холодної води за адресою: м.Київ, вул.Приозерна, 8.

Крім того, на думку відповідача, заявлені позивачем вимоги про одночасне стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат суперечить вимогам чинного законодавства України.

Як зазначив відповідач у відзиві на позов, починаючи з 2014 року позивач мав укладати типові договори з кінцевими споживачами - фізичними особами, які проживають за адресою: м.Київ, вул.Приозерна, 8, а договір між сторонами, який укладений у 2000 році, є нікчемним.

Також, відповідач стверджував про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за березень місяць 2015 року.

14.05.2018 через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній, вказує, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. Щодо нарахування штрафу, то позивач зазначив, що оскільки відповідач відмовився оплатити заборгованість у спірному періоді з 01.03.2015 по 31.12.2017, то нарахування позивачем штрафу є правомірним.

Також позивач зазначив, що укладений між сторонами договір не містить обов'язку позивача повідомляти відповідача про зміну своїх платіжних реквізитів, а дебетово-інформаційні повідомлення виставлялись позивачем до відповідної банківської установи за реквізитами, вказаними відповідачем.

Щодо заміни позивачем лічильника холодної води у 2018 році, то позивач вказав, що спірний період у справі складає 01.03.2015 по 31.12.2017, а отже заміна лічильника не стосується суті спору.

Крім цього, щодо тверджень відповідача про необхідність укладання типового договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення з кожним споживачем окремо, позивач зауважив, що законодавством у сфері водопостачання та водовідведення передбачено право сторін укладати договори про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, як ліцензованого виду діяльності згідно Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" та Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", а тому укладений між сторонами договір відповідає умовам законодавства України, а послуги, що надаються за таким договором не є комунальними, а отже правовідносини сторін не регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Позивач стверджує, що дію укладеного між сторонами договору не припинено, в установленому порядку цей правочин не визнано недійсним, відповідач не звертався до позивача з повідомленням про прийняття членами кооперативу рішення про припинення дії договору і укладання договорів безпосередньо із власниками квартир.

У підготовчому засіданні 17.05.2018 було оголошено перерву до 14.06.2018.

23.05.2018 від відповідача через відділ діловодства суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач додатково повідомив суд, що не змінював банківські реквізити з часу укладення між сторонами договору на послуги водопостачання та водовідведення №8483/4-12 від 22.09.2000.

Також відповідач зазначив про наявність у сторін розбіжностей щодо об'єму спожитих у жовтні 2016 року послуг по коду 5-50627 питна вода (стоки).

Крім того, відповідач зауважив, що позивачем не надано доказів наявності у нього ліцензії, як виробника питної води.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 підготовче засідання у справі було відкладено на 03.07.2018.

Підготовче засідання 03.07.2018 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Смирнової Ю.М. у відрядженні.

Сторонам направлено виклик у судове засідання 06.07.2018 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

У підготовчому засіданні 06.07.2018 було оголошено перерву до 02.08.2018.

11.07.2018 від позивача до канцелярії суду надійшли додаткові пояснення по суті спору, в яких останній повідомив про врахування платежу на суму 20000,00 грн, сплаченого відповідачем згідно платіжного доручення №429 від 31.01.2018 в уточненому розрахунку позовних вимог, а щодо об'єму спожитих у жовтні 2016 року послуг, позивач зауважив, що всі розрахунки здійснюються на підставі наданих відповідачем даних, а згідно відомості обліку за період з 25.09.2016 по 24.10.2016, яка підписана та скріплена печаткою Житлово - будівельного кооперативу "Академічний - 6", відповідачем було спожито 619,4 куб.м води, тоді як позивачем виставлено для оплати 531 куб.м.

19.07.2018 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про приєднання доказів, а саме: довідки банківської установи з реєстром оплат відповідача за період з 01.03.2015 по 28.02.2018 та відомості обліку за період з 25.08.2016 по 24.09.2016.

01.08.2018 до канцелярії суду надійшли заперечення позивача, в яких останній повідомив, що розбіжності у розрахунках сторін виникли у зв'язку з несвоєчасним поданням відомостей обліку самим відповідачем, а до надання відомостей обліку Житлово - будівельним кооперативом "Академічний - 6" нарахування відповідачу здійснювались за фактичними показниками приладу обліку, встановленому за адресою: м.Київ, вул.Приозерна, 2б в процентному співвідношенні від загальної кількості мешканців всіх житлових будинків, які користувались послугами гарячого водопостачання від даного теплового пункту.

У підготовчому засіданні 02.08.2018 було оголошено перерву до 15.08.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2018, у зв'язку з поданням представниками сторін заяви у порядку ч.6 ст.183 Господарського процесуального кодексу України, судом було закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 15.08.2018 оголошено перерву до 17.09.2018.

Представник позивача в судовому засіданні 17.09.2018 заявлені позовні вимоги (з урахуванням уточненого розрахунку) підтримав, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.09.2018 проти позову заперечив, просив суд в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 17.09.2018 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

22.09.2000 між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал", яке в подальшому було реорганізоване у Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", змінено тип на Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник, позивач) та Житлово - будівельним кооперативом "Академічний - 6" (абонент, відповідач) було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення №8483/4-12 (договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а Абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (п.1.1).

Пунктами 2.1, 2.2 договору визначено, що постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин, абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством, у разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору.

Згідно з п.3.1 договору, кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника.

Кількість стічних вод, які надходять у каналізацією, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водоспоживання, або іншим засобом, передбаченим п.21.2 Правил (п.3.4).

Відповідно до п.3.6 договору абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акта звірки у цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п.3.7).

У пункті 4.1 договору сторонами визначено, що за безпідставну відмову від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20 відсотків від несплаченої суми.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує пеню у розмірі 1 відсоток несплаченої суми за кожний день прострочення.

Цей Договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п.5.1).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги (з урахуванням уточненого розрахунку), позивач зазначає, що на виконання умов договору ним було надані абоненту послуги з постачання питної води (вода+стоки) за кодом 5-627 за період з серпня місяця 2016 року по грудень місяць 2017 року на суму 268401,68 грн, відповідач сплатив 232839,55 грн, у зв'язку з чим заборгованість останнього перед Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" за кодом 5-627 становить 35562,13 грн.

Також, за твердженням позивача, по коду 5-50627 (стоки) за період з березня місяця 2015 року по грудень місяць 2017 року позивачем були надані послуги на суму 90902,76 грн, однак відповідач не сплатив за надані послуги, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість на суму 90902,76 грн.

Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору щодо здійснення оплати, позивач просить суд стягнути з Житлово - будівельного кооперативу "Академічний - 6" 3% річних, інфляційні втрати, пеню та штраф.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, внаслідок укладення договору на послуги водопостачання та водовідведення №8483/4-12 від 22.09.2000 між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Відповідно до абз.2 п.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст.901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч.2 ст.901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Приписами ст.903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного між сторонами договору, позивач надав відповідачу послуги з постачання питної води (вода+стоки) за кодом 5-627 за період з серпня місяця 2016 року по грудень місяць 2017 року на суму 268401,68 грн, а по коду 5-50627 (стоки) за період з березня місяця 2015 року по грудень місяць 2017 року на суму 90902,76 грн, що підтверджується актами про зняття показань з приладів обліку за спірний період між позивачем і представником абонента та відомостями обліку, які надані відповідачем.

Як вже зазначалось судом, відповідно до умов п.3.6 договору абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку, встановленому чинним законодавством, у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

На виконання умов укладеного між сторонами договору, позивачем у спірний період було виставлено відповідні платіжні документи до банківських установ, що підтверджується довідкою Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" №507 від 29.03.2017, довідкою Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" №9-1/1530 від 23.03.2017, довідкою Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" №51/12-303 від 17.03.2017 та розшифровками рахунків абонента.

Статтею 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води. Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" законодавство у сфері питної води та питного водопостачання складається з Водного кодексу України, Кодексу України про надра, законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері.

Статтею 22 вказаного Закону передбачено, що споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Оскільки предметом спірного договору є надання позивачем послуг з водопостачання та водовідведення відповідачу, то сторони, разом з умовами договору також зобов'язані виконувати і вимоги спеціальних нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини особи, що надає послуги з водовідведення та особи, що користується послугами з водовідведення.

Відповідно до ч.5 ст.633 Цивільного кодексу України у вказаному договорі за згодою сторін були встановлені правила, обов'язкові для них при виконанні цього договору.

Так, в п.1.1 договору зазначено, що постачальник зобов'язався забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65.

Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994 №65 затверджені Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України (чинні на час укладення договору), які зареєстровані в Міністерстві юстиції України 22.07.1994 за №165/374, які запроваджують порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств (надалі - Водоканал) та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

Згідно з пунктами 1.2, 1.3, 1.4 вказаних Правил (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) дотримання цих Правил є обов'язковим для всіх осіб, підприємств, установ, організацій, що користуються комунальними водопроводами і каналізаціями, незалежно від їхньої відомчої належності і форми власності та водоканалу. Абонентами, що користуються послугами водоканалу, можуть бути державні, колективні та інші підприємства, організації, установи (надалі - підприємства), а також окремі громадяни, що мають жилі будинки або їх частину на праві приватної власності (надалі - громадяни), на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з водоканалом у договірних відносинах. Водоканал надає послуги у забезпеченні питною водою та водовідведенні. Питна вода подається цілодобово або за графіком, погодженим із санітарно-епідеміологічною станцією (надалі - СЕС) відповідної території та затвердженим місцевими органами державної виконавчої влади..

Згідно з п.17.1 Правил (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) через комунальну каналізаційну мережу підлягають пропусканню всі господарсько-побутові стічні води.

Наказом Міністерства з питань житлово - комунального господарства України №190 від 27.06.2008 затверджені Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України. Пунктом 1.1 передбачено, що Правила визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України. Ці Правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб-підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Відповідно до пункту 2.1 цих Правил договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги", яким, згідно п.2.2, визначаються істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.

Пунктом 1.4 вищевказаних Правил встановлено, що Приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 №37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за №403/6691, а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку. Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору (п.3.1, 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Міністерства з питань житлово - комунального господарства України №190 від 27.06.2008).

Відповідно до п.3.13 цих же Правил, суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Згідно з п.1.2 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 №37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за №403/6691 (далі - Правила №37), останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації, та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів.

Пунктом 1.4 Правил №37 передбачено, що: абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації; стічні води підприємств - це усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п.2.4 Правил №37 підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки водоканалу за надані послуги.

Згідно з п.7.1 Правил №37 підприємства зобов'язані здійснювати контроль за кількістю та якістю стічних вод, які вони скидають до системи міської каналізації. Перелік забруднень, на наявність яких провадиться аналіз, та періодичність контролю встановлюються Водоканалом.

Підприємства зобов'язані систематично (відповідно до місцевих Правил приймання) подавати до Водоканалу інформацію про об'єми та якісний склад стічних вод, які вони скидають до міської каналізації. Інформацію підписують керівник Підприємства та особа, відповідальна за водовідведення. Керівник Підприємства несе відповідальність за достовірність інформації (п.7.2 Правил №37).

За змістом ч.2 ст.22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води, зокрема зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Отже, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами договору та норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку щодо наявності обов'язку Житлово - будівельного кооперативу "Академічний - 6" по оплаті за послуги з водопостачання та водовідведення, які надані позивачем.

Наявними в матеріалах справи документами, а саме: актами про зняття показань з приладів обліку за спірний період між позивачем і представником абонента та відомостями обліку, які надані самим відповідачем у справі підтверджується надання позивачем послуг з постачання питної води (вода+стоки) за кодом 5-627 за період з серпня місяця 2016 року по грудень місяць 2017 року на суму 268401,68 грн, а по коду 5-50627 (стоки) за період з березня місяця 2015 року по грудень місяць 2017 року на суму 90902,76 грн.

Щодо розбіжностей в нарахуваннях по коду 5-50627 питна вода (стоки) за жовтень місяць 2016 року, суд зазначає, що згідно даних позивача обсяг стоків гарячої води склав 531 куб.м, тоді як Житлово - будівельним кооперативом "Академічний - 6" надано суду відомість обліку за період з 25.08.2016 по 24.09.2016, згідно якої обсяг стоків гарячої води склав 444 куб.м, що ніяким чином не може підтверджувати обсяг прийнятих позивачем стоків гарячої води у жовтні місяці 2016 року, а отже вказана відомість не спростовує тверджень позивача.

Також, як вбачається з матеріалів справи, при визначенні розміру заборгованості відповідача за надані позивачем послуги з постачання питної води (вода+стоки) за кодом 5-627 за період з серпня місяця 2016 року по грудень місяць 2017 року, позивачем не було враховано в якості погашення заборгованості оплату відповідача за холодну воду та водовідведення за жовтень місяць 2017 року на суму 20000,00 грн, яка була перерахована останнім згідно платіжного доручення №399 від 30.11.2017, про що Житлово - будівельним кооперативом "Академічний - 6" надано довідку Подільського відділення ПАТ "Укрсоцбанк" №_09.302-86/8403 від 12.07.2018 за період з 01.03.2015 по 28.02.2018.

При цьому, оплату за холодну воду та водовідведення за грудень місяць 2017 на суму 20000,00 грн, сплачену відповідачем згідно платіжного доручення №429 від 31.01.2018 було враховано позивачем в уточненому розрахунку позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи сплату Житлово - будівельним кооперативом "Академічний - 6" заборгованості за кодом 5-627 за жовтень місяць 2017 року у розмірі 18541,44 грн згідно платіжного доручення №399 від 30.11.2017 на суму 20000,00 грн, судом враховано даний платіж як погашення заборгованості на суму 18541,44 грн у відповідному місяці, а решту платежу на суму 1458,56 грн зараховано як погашення заборгованості за серпень місяць 2018 року.

Таким чином, за розрахунком суду, відповідно до наявних в матеріалах справи, платіжних доручень відповідача, довідок банку про сплату відповідачем платежів у спірний період, витягу з реєстрів фінансування праці та соціального захисту населення Оболонського району за період з 01.08.2016 по 31.12.2017 по коду 5-627, з урахуванням розгорнутого розрахунку позивача, заборгованість Житлово - будівельного кооперативу "Академічний - 6" перед Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" за договором на послуги водопостачання та водовідведення №8483/4-12 від 22.09.2000 за надані позивачем послуги з постачання питної води (вода+стоки) за кодом 5-627 за період з серпня місяця 2016 року по грудень місяць 2017 року складає 15562,13 грн, а по коду 5-50627 (стоки) за період з березня місяця 2015 року по грудень місяць 2017 року - 90902,76 грн.

Отже, за висновками суду, відповідач, в порушення норм чинного законодавства України та умов договору, не здійснив оплату наданих послуг з водопостачання та водовідведення, не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги про стягнення суми основної заборгованості є обґрунтованими.

Щодо тверджень відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за березень місяць 2015 року, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Згідно п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

У п.2.2 зазначеної постанови наголошено на тому, що за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч.1 ст.264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. При визначенні строку позовної давності слід враховувати те, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій можуть бути розцінені, з урахуванням конкретних обставин справи, як дії, що свідчать про визнання боржником боргу або іншого обов'язку. При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (п.4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013).

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Отже, враховуючи зроблені судом висновки про наявність порушених прав позивача, оцінивши доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, господарський суд вважає за необхідне застосувати позовну давність та наслідки її спливу при розгляді вимог позивача про стягнення суми заборгованості за березень місяць 2015 року по коду 5-50627 питна вода (стоки) на суму 2850,07 грн.

При цьому, господарський суд виходить з того, що згідно умов укладеного між сторонами договору, відповідач повинен був сплатити за послуги по коду 5-50627 питна вода (стоки) за березень місяць 2015 року у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, тобто у строк до 17.03.2015, у зв'язку з чим господарський суд дійшов висновку, що право на стягнення заборгованості виникло у позивача починаючи з 18.03.2015.

Відповідно до п.4.2 постанови №10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

За висновками суду, позивач був обізнаний про порушення відповідачем свого обов'язку по оплаті позивачу за послуги по коду 5-50627 питна вода (стоки) за березень місяць 2015 року з 18.03.2015, а отже, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за березень місяць 2015 року розпочався 18.03.2015 та закінчився 18.03.2018.

Разом з тим, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з розглядуваним позовом лише 17.04.2018 (реєстраційний штамп відділу діловодства Господарського суду міста Києва), тобто з пропуском строку позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за послуги по коду 5-50627 питна вода (стоки) за березень місяць 2015 року на суму 2850,07 грн.

Таким чином, заборгованість Житлово - будівельного кооперативу "Академічний - 6" перед Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" за договором на послуги водопостачання та водовідведення №8483/4-12 від 22.09.2000 за надані послуги з постачання питної води (вода+стоки) за кодом 5-627 за період з серпня місяця 2016 року по грудень місяць 2017 року за розрахунком суду складає 15562,13 грн, а по коду 5-50627 (стоки) за період з квітня місяця 2015 року по грудень місяць 2017 року - 88052,69 грн, а всього на суму 103614,82 грн.

Отже, оскільки відповідач не здійснив оплату наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання за договором належним чином, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги про стягнення основного боргу на загальну суму 103614,82 грн., в іншій частині позовні вимоги про стягнення основного боргу задоволенню не підлягають.

Також, за прострочення виконання зобов'язання по оплаті наданих послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача 25732,09 грн інфляційних втрат за період з 18.03.2015 по 31.08.2018, 3% річних у розмірі 5411,61 грн за період з 18.03.2015 по 31.08.2018, пеню на суму 4898,78 грн за період з 18.07.2017 по 31.08.2018 та штраф у сумі 29601,98 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений п.3.6 договору строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому такі дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст.610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст.612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вже зазначалось судом, при зверненні до суду з позовом, позивач просив стягнути на його користь 25732,09 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 5411,61 грн за період з 18.03.2015 по 31.08.2018.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, який наданий позивачем, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, у зв'язку із застосуванням загального строку позовної давності до вимог позивача за зобов'язаннями відповідача за березень місяць 2015 року та врахованої судом оплати відповідача у розмірі 20000,00 грн, сплаченої останнім згідно платіжного доручення №399 від 30.11.2017, внаслідок чого, за розрахунком суду, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних за загальний період прострочки з 21.04.2015 по 31.01.2018 на суму 5171,99 грн.

Пунктом 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 визначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, який наданий позивачем, дійшов висновку про часткове задоволення вимог Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" в цій частині, у зв'язку із застосуванням загального строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за березень місяць 2015 року, врахуванням судом оплати відповідача у розмірі 20000,00 грн, сплаченої останнім згідно платіжного доручення №399 від 30.11.2017, а також рекомендацій, які викладені в листі Верховного Суду України від 01.07.2014. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати за загальний період прострочки з травня місяця 2015 по січень місяць 2018 на суму 20383,80 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені на суму 4898,78 грн за період з 18.07.2017 по 31.08.2018 та штрафу у сумі 29601,98 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з приписами ст.ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст.231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує пеню у розмірі 1 відсоток несплаченої суми за кожний день прострочення.

Після проведення перевірки наведеного заявником розрахунку пені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, у зв'язку із врахуванням судом оплати відповідача за жовтень місяць 2017 року на суму 20000,00 грн, сплаченої останнім згідно платіжного доручення №399 від 30.11.2017, внаслідок чого стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 4778,06 грн.

Як вже вказувалось судом, у пункті 4.1 договору сторонами визначено, що за безпідставну відмову від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20 відсотків від несплаченої суми.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України пеня та штраф є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У зв'язку з чим, у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що не суперечить положенням ст.61 Конституції України і відповідає встановленій ст.627 Цивільного кодексу України свободі договору, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Однак, за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу на суму 29601,98 грн не підлягають задоволенню, внаслідок того, що позивачем не доведено суду, а судом, в свою чергу, не встановлено факту безпідставної відмови абонента від оплати наданих послуг, оскільки згідно наявних в матеріалах справи документів, відповідач сплачував та продовжує сплачувати вартість наданих позивачем послуг. До того ж, у спірному періоді мало місце коригування сторонами обсягу спожитих послуг та здійснення перерахунку їх вартості.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово - будівельного кооперативу "Академічний - 16", у зв'язку з чим стягненню на користь позивача підлягає 103614,82 грн основного боргу, 3% річних на суму 5171,99 грн, інфляційні втрати в сумі 20383,80 грн та пеня у розмірі 4778,06 грн.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

При цьому, суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.74, 76-80, 129, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово - будівельного кооперативу "Академічний - 6" (04210, м.Київ, вул.Приозерна, будинок 8, ідентифікаційний код 22885565) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м.Київ, вул.Лейпцизька, будинок 1-А, ідентифікаційний код 03327664) заборгованість у розмірі 103614 (сто три тисячі шістсот чотирнадцять) грн 82 коп, 3% річних на суму 5171 (п'ять тисяч сто сімдесят одна) грн 99 коп, інфляційні втрати в сумі 20383 (двадцять тисяч триста вісімдесят три) грн 80 коп, пеню у розмірі 4778 (чотири тисячі сімсот сімдесят вісім) грн 06 коп та судовий збір у розмірі 2009 (дві тисячі дев'ять) грн 22 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до суду апеляційної інстанціїї шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 01.10.2018

Суддя Ю.М.Смирнова