Ухвала суду № 76870411, 01.10.2018, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/9948/18

Провадження № 1-кп/520/995/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2018 року місто Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді – Іванчука В.М.,

при секретарі с/з – ОСОБА_1,

за участю:

прокурорів – Беспалової С.О., Маркової А.С.,

обвинуваченого – ОСОБА_2,

законного представника обвинуваченого – ОСОБА_3,

захисника – ОСОБА_4,

представника ювенальної превенції – ОСОБА_5,

представника служби у справах дітей ОМР – ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про застосування до неповнолітнього, який не досяг віку кримінального відповідальності примусових заходів виховного характеру, в рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018160480002812 у відношенні:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, учня ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, у вчиненні суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 Кримінального кодексу України (далі – КК України), –

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання про застосування до неповнолітнього, який не досяг віку кримінального відповідальності примусових заходів виховного характеру у відношенні ОСОБА_2 , у вчиненні суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України.

Встановлено, що неповнолітній ОСОБА_2, 02.11.2017 року о 23:00 год., діючи умисно та за попередньою змовою з неповнолітньою Особою_С (матеріали кримінального провадження, у відношенні якого виділенні в окреме провадження) і неповнолітньою Особою_О (матеріали кримінального провадження, у відношенні якого виділенні в окреме провадження), перебуваючи у м. Одеса по вул. Люстдорфська дорога, 123/3, маючи прямий умисел на заволодіння чужого майна, шляхом обману з метою особистої наживи та з корисливих мотивів, визначили майно ОСОБА_7, як предмет свого злочинного посягання. Після чого Особа_О, в ході усної бесіди з Особою_С та ОСОБА_2 узгодили між собою дії направлені на заволодіння майном ОСОБА_7

Діючи згідно за попередньої домовленості та розподіленими між ними ролями, ОСОБА_2 під приводом здійснення телефонного дзвінка отримав у ОСОБА_7 його мобільний телефон марки «Samsung Galaxy J3», чорного кольору, вартістю 5 100 гривень, в свою чергу Особа_С, шляхом ведення діалогу з ОСОБА_7 відволік увагу останнього, надавши можливість ОСОБА_2 зникнути з місця вчинення кримінального правопорушення із зазначеним вище мобільним телефоном. В свою чергу Особа_2, перебуваючи на площі Толбухіна у м. Одеса, очікував Особу_С та ОСОБА_2 з майном, яким останні заволоділи шляхом шахрайства.

Далі цього ж дня, о 23:20 год., згідно раніше досягнутої домовленості знаходячись на вул. Планетній у м. Одеси, ОСОБА_2 передав Особі_С зазначений вище мобільний телефон, з метою подальшої його передачі Особі_О. Реалізуючи свій злочинний намір на заволодіння шляхом шахрайства та розпорядження, знаходячись на площі Толбухіна у м. Одеса, Особа_С з метою реалізації, передав вказаний мобільний телефон Особі_О, який в свою чергу заклав його до ломбарду.

Таким чином, ОСОБА_2, Особа_С та Особа_О, шляхом обману заволоділи майном ОСОБА_7, після з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, розпорядившись останнім на власний розсуд, завдавши потерпілому ОСОБА_7 матеріальний збиток на суму 5 100 грн.

У зазначених умисних діях малолітнього ОСОБА_2 вбачаються властивості суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України.

Допитаний ОСОБА_2 не оспорюючи фактів викладених у клопотанні щодо часу, місця, способу, мотиву і мети, форму вини за суспільно-небезпечним діянням, що підлягає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, винним визнав себе в повному обсязі.

Прокурор Беспалова С.О., підтримала клопотання в повному обсязі та просила суд задовольнити його, посилаючись на викладені доводи.

Захисник заперечував проти клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру та зазначив, що ОСОБА_2 був допитаний у якості свідка під час досудового розслідування без участі захисника.

ОСОБА_2 та його законний представник підтримали думку свого захисника в повному обсязі.

Представник служби у справах дітей підтримав думку прокурора в повному обсязі.

Потерпілий надав до суду заяву, згідно якої просив провести розгляд вказаного кримінального провадження за його відсутності, претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_2 не має.

Вислухавши думку учасників судового засідання, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, оцінивши всі обставини у сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч.2 ст.97 КК України примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого особливою частиною цього Кодексу.

За загальними правилами та особливостями, визначеними нормами кримінального права, метою застосування заходів виховного характеру щодо неповнолітніх, перш за все, має бути забезпечення інтересів самого неповнолітнього.

Відповідно до ч.2 ст.484 КПК України під час кримінального провадження щодо неповнолітнього, в тому числі під час провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд та всі інші особи, що беруть у ньому участь, зобов’язані здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям, роз’яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього.

При вирішенні питання про застосування примусових заходів виховного характеру відносно ОСОБА_2, суд враховує особу останнього, який характеризується задовільно, має мати та батька, з якими він проживає, на момент вчинення суспільно-небезпечного діяння не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність за скоєне діяння.

Таким чином, відповідно до п.2 ч.2 ст.105 КК України, суд вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_2 обмеження дозвілля та встановлення особливих вимог до поведінки, оскільки метою застосування примусового заходу виховного характеру у вигляді обмеження дозвілля є забезпечення інтересів неповнолітньої особи, цей захід виховного характеру за своєю суттю сприяє встановленню контролю, посилення позитивного впливу на ОСОБА_2

Що стосується тверджень захисника про допит ОСОБА_2 без участі захисника, у зв’язку із чим були порушені вимоги проведення досудового розслідування щодо неповнолітньої особи, суд вважає, що останні не знайшли свого об’єктивного підтвердження, оскільки на той час ОСОБА_2 перебував у статусі свідка та надавав свої покази у іншому кримінальному провадженні у присутності матері.

Пунктом 6 постанови Пленуму ВСУ від 15.05.2006 року за № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів», обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог щодо поведінки неповнолітнього (п.2 ч.2 ст.105 КК України) слід розуміти як: обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборону відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; покладення обов’язкову продовжити навчання, пройти курс лікування (за наявності хворобливого потягу до спиртного або в разі вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів); тощо. Відповідно до ч.3 ст.105 КК України суд у кожному випадку встановлює конкретний строк, протягом якого органи, що здійснюють контроль та нагляд за поведінкою неповнолітнього, повинні пред’являти особливі вимоги щодо неї, а неповнолітній зобов’язати їх дотримувати. З урахуванням даних про особу неповнолітнього та характеру вчиненого ним злочину чи суспільно небезпечного діяння суд визнає, які види дозвілля слід обмежити, а які – заборонити, або які обов’язки покласти на неповнолітнього і на який саме строк. Тривалість останнього має достатньою для виправлення неповнолітньої.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.22, 97, 105 КК України, ст.ст.284, 292, 301, 369-372, 392-395, 498-501 КПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітнього, який не досяг віку кримінального відповідальності у відношенні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України – задовольнити.

Застосувати до ОСОБА_2 примусові заходи виховного характеру у вигляді обмеження дозвілля та встановлення особливих вимог до поведінки, а саме: встановити обмеження перебування ОСОБА_2 поза місцем проживання з 20:00 год., по 07:00 год., наступної доби, без присутності батьків або осіб, що їх замінюють, на строк 1 (один) рік та заборонити виїжджати в іншу місцевість без супроводу батьків, без дозволу служби у справах дітей Одеської міської ради протягом 1 (одного) року.

Контроль за виконанням ухвали суду покласти на службу у справах дітей Одеської міської ради.

Ухвала суду може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області протягом 30 днів з моменту її проголошення через Київський районний суд м. Одеси.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя Київського районного

суду м. Одеси ОСОБА_8