Рішення № 76869866, 15.05.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/8110/17

Провадження № 2/760/3180/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі:головуючого судді- Лазаренко В.В. за участю секретаря - Каліщук М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

10.05.2017 позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до відповідача ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф», у якому просить: визнати недійсним договір фінансового лізингу №2228, укладений між сторонами 16.12.2016, стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 50 500,00 грн..

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що 16.12.2016 між ним та відповідачем ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» було укладено договір фінансового лізингу №2228 на придбання трактора марки\Модель «Білорус» - 892 за ціною 505 000 грн., 2016 року випуску. Вважає, що даний договір було укладено з порушенням законодавства, т.я. під час його укладення в м. Кременчук Полтавської області його введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Так, відповідач під час укладання спірного договору застосував нечесну підприємницьку діяльність, не надавши йому достатньо часу для прийняття свідомого рішення, що призвело до того, що в договорі фінансового лізингу зазначена інша ціна ніж ту, що він хотів отримати і яку йому обіцяли, зокрема замість вказаного в договорі трактора і його ціни, якій у тричі дорожчий, ніж той що він хотів придбати за 140 000 грн. трактор «Білорус», 2012 року випуску, 892 моделі.

Під час підписання договору, представник відповідача не надала йому достатнього для ознайомлення з самими договором фінансового лізингу, роздрукувати його, щоб взяти додому та в спокійному стані почитати до переведення грошових коштів, порадитися з адвокатом щодо його укладання, пославшись на конфіденційність, що призвело до того, що в договорі зазначена інша сума грошових коштів 505 000 грн. трактора марки\Модель «Білорус» - моделі 892, 2016 року випуску, замість зазначеного трактора трактор марки /модель «Білорус»-892, 2012 року випуску за 140 000 грн., який утричі дорожчий.

Коли при підписані зазначеного договору він спитав у представника відповідача, чому в договорі не проходить сума 140 000 грн., на що йому повідомили, що коли через три дні привезуть трактор марки/Модель «Білорус» -892, 2012 року випуску за 140 000 грн., то там буде пакет документів, специфікація і будуть нові документи на 140 000 грн. і новий договір фінансового лізингу на. цю суму.

Після цього, йому запропонували оплатити 50 500 грн., а решту 90 000 грн. він повинен був оплатити одним платежем в кінці 2017 року. В цей же день він оплатив 50 500 грн., вважаючи, що оплачує частину вартості трактора.

В подальшому, обіцяний трактор йому так і не доставили, а потім взагалі повідомили, що такої моделі немає на складі, і щоб він писав заяву на повернення грошових коштів. Проте на його заяву про повернення грошових коштів йому повідомили, що суму 50 5000 00 грн., йому ніхто повертати не буде, оскільки це комісія за укладення договору.

Вважає, що під час укладення договору його було введено в оману, т.я. він вважав, що сплачена ним сума 50 500 грн. була авансовим внеском і частково оплачувала вартість трактору, як йому про це повідомила представник компанії, а виявилось, що це комісія за організацію договору.

Таким чином, вважає, що існує невідповідність положень оспорюваного договору принципам добросовісності, розумності, справедливості, рівності сторін у договорі, що є підставами для визнання його недійсним.

Щодо сплачених ним грошових коштів у сумі 50 500 грн., то комісія за укладення договору не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, більш того відповідачем не обґрунтована співмірність розміру сплаченої, нібито комісії, з вартістю виконаних фактично послуг, т.я фактично відповідачем була виготовлена типова форма договору зі зміною реквізитів сторін та товару.

З наведених підстав, просить позов задовольнити.

В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, при цьому представник позивача подав суду заяву, в якій просить розглянути справу у відсутності позивача, позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд до відома не поставив, з заявою про розгляд справи у його відсутності до суду не звертався.

З урахуванням положень ст. ст. 223, 280 ЦПК України, а також того, що позивач не заперечує проти вирішення справи у порядку передбаченому статтею 280 ЦПК України, судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи у відсутності відповідача на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).

Правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів недійсними урегульовано, зокрема, ЦК України, як основним актом цивільного законодавства.

ЦК України у ст. 204 встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав передбачених законом, на що вказано у пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що 16.12.2016 між позивачем і відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №2228, відповідно до якого товариство зобов'язалось придбати у свою власність та передати позивачу у користування трактор марки «Білорус» - моделі 892, а позивач зобов'язавсь періодично сплачувати за користування трактором лізингові платежі.

Згідно пункту 1.7 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 договору, або різні до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5 ст. 9 договору.

16.12.2016 позивачем на рахунок відповідача було внесено грошові кошти в сумі 50 500,00 грн. як комісію за організацію договору фінансового лізингу, що підтверджується копією квитанції № 0.0.670858515.1 від 16.02.2016.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Щодо правозастосування вказаних законодавчих актів Верховний Суд України сформував правову позицію у справі № 6-2766цс15 яка полягає у наступному.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 16.12.2016, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф», нотаріально посвідчено не було.

В той же час судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте відповідач свого представника в судове засідання не направив, доводи викладені позивачем не спростував, доказів на підтвердження наявності ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб суду не надав.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, підтверджуються наданими суду та дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, обраний спосіб захисту його права, відповідає змісту суб'єктивного права та характеру його порушення, а позовні вимоги ґрунтуються на положеннях закону, яким урегульовано спірні правовідносини, та умовах договору, укладеному між сторонами.

Таким чином позов належить задовольнити в повному обсязі, визнавши оспорюваний договір недійсним та стягнувши з відповідача на користь позивача майно, набуте ним на виконання договору - грошові кошти в сумі 50 500, 00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позову, а позивач оплатив судовий збір, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у сумі 1280 грн., що складає: 640 грн. - за вимогу немайнового характеру (визнання договору недійсним) та 640 грн. - за вимогу майнового характеру (стягнення коштів).

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 12-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 280-284, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №2228, укладений 16.12.2016 між ОСОБА_3 /АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1/ та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» /03038, м. Київ, вул. Лінійна, 7, оф. 107, код ЄДРПОУ 40352937/.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» /03038, м. Київ, вул. Лінійна, 7, оф. 107, код ЄДРПОУ 40352937/ на користь ОСОБА_3 /АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1/ грошові кошти в сумі 50 500, 00 грн..

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» /03038, м. Київ, вул. Лінійна, 7, оф. 107, код ЄДРПОУ 40352937/ на користь ОСОБА_3 /АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1/ судовий збір в сумі 1 280 грн..

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя В.В. Лазаренко