Рішення № 76869760, 21.09.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/14616/17

Провадження № 2-о/760/136/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді - Лазаренко В.В.

з участю секретаря - Каліщук М.В.

заявника - ОСОБА_1

представника заявника - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Печерський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник, суддя

В С Т А Н О В И В:

14.08.2017 заявник ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою, в якій просить встановити факт смерті у 1922 році її бабусі ОСОБА_3 в місті Києві та поховання на Лук'янівському кладовищі в м. Києві на дільниці НОМЕР_1, місце 2 Державного історико-меморіального Лук'янівського заповідника.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що у 1922 році у м. Києві від тифу померла її бабуся ОСОБА_3, яка похована на дільниці НОМЕР_1, місце 2 Державного історико-меморіального Лук'янівського заповідника. Вона має намір бути підхороненою до могили її бабусі, проте для цього їй потрібно пред'явити свідоцтва про смерть всіх захоронених у даній могилі.

На її звернення щодо повторної видачі свідоцтва про смерть її бабусі Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві було відмовлено з посиланням на те, що актові записи про смерть ОСОБА_3 в Державному архіві м. Києва не виявлені.

В судовому засіданні заявник та її представник підтримали заяву та просили її задовольнити.

Від представників зацікавлених осіб надійшли заяви, у яких вони просять розглядати справу у їх відсутності, проти задоволення заяви не заперечують.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як посилається заявник, у 1922 році у м. Києві від тифу померла її бабуся ОСОБА_4.

З листа № 02-12/Ш-78/123 від 20.01.2017 за підписом В.о. директора Державного архіву м. Києва, у переглянутих архівних документах, а саме в книгах реєстрації актів про смерть за 1922 рік відомостей про смерть ОСОБА_3 не виявлено.

Разом з тим, згідно довідки №2 від 17.05.2017, виданої Державним історико-меморіальним Лук'янівським заповідником, на території Лук'янівського цивільного кладовища (нині Державного історико-меморіального Лук'янівського заповідник) зафіксовані поховання бабусі заявника ОСОБА_3 1922 року смерті та ОСОБА_6 1933 року смерті. За даними інвентаризаційних поховань 1991-1992 р.р., родинне поховання розташоване на дільниці НОМЕР_1, місце 2.

Факт того, що ОСОБА_3 є бабусею заявника підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 12.10.2016, де в графі батько зазначено ОСОБА_7, та з копії Виписки з метричної книги від 1885 року, де зазначено, що матір'ю ОСОБА_7 є ОСОБА_3

Як вбачається з довідки УПЦ Київської Єпархії релігійної громади парафії Святителя Миколая Пам'яті жертв ІІ Світової Війни від 11.09.2018, відповідно церковної практики по-батькові «ОСОБА_3» має фактичні значення «ОСОБА_3»..

Як пояснила заявниця, її бабуся ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 р. та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 р. у м. Києві.

Таким чином, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, померла у м. Києві у 1922 р. та похована на території Лук'янівського цивільного кладовища (нині Державного історико-меморіального Лук'янівського заповідник).

При цьому, заявником надано суду копію свідоцтва про смерть ОСОБА_6, 1933 року смерті, чим підтверджено, що позований поряд з ОСОБА_3, 1922 року смерті, є близьким родичем заявниці, одже поховання розташоване на дільниці НОМЕР_1, місце 2 є родинним для заявника.

У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 49 ЦК України, смерть фізичної особи є актом цивільного стану, що підлягає державній реєстрації.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

У відповідності до роз'яснень викладених у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

З матеріалів справи вбачається, що заявник зверталася до Печерського районного відділу ДРАЦС ГТУЮ у м. Києві з заявою про реєстрацію смерті ОСОБА_9, однак у видачі свідоцтва про смерть їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідних документів.

Згідно повідомлень відділу інформації та використання документів Державного архіву м. Києва слідує, що в архівних документах за 1922 рік відомостей про смерть ОСОБА_10 та ОСОБА_3 не виявлено.

Згідно ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Враховуючи наведене вище, зважаючи, що факт смерті ОСОБА_3 достовірно підтверджується наданими суду доказами, даний факт породжує юридичні наслідки для заявника, проте його реєстрація органом державної реєстрації актів цивільного стану неможлива, суд дійшов висновку, що вимоги викладені в заяві щодо встановлення факту смерті ОСОБА_3 являються обґрунтованими.

Таким чином, з огляду на обставини зазначені вище суд вважає, що заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_3, яка настала у 1922 році в місті Києві - належить задовольнити.

Щодо встановлення факту поховання ОСОБА_3 на дільниці НОМЕР_1, місце 2 Державного історико-меморіального Лук'янівського заповідника, то в задоволенні заяви в цій частині належить відмовити, т.я. даний факт ніким не оспорюється і є встановленим, що вбачається з довідки Державного історико-меморіального Лук'янівського заповідника, а тому заява в цій частині задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-80, 89, 293-294, 315 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Печерський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник - задовольнити частково.

Встановити факт, що ОСОБА_3 померла в 1922 році у м. Києві.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя В.В. Лазаренко