Ухвала суду № 76867599, 07.09.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/23412/16-ц

Провадження № 4-с/761/259/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

при секретарі - Подоляні Ю.А.,

за участі:

представника заявника - Гільова Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою Державного підприємства «Антонов» на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гузь Антоніни Григорівни на дії з винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 12 червня 2018 року у виконавчому провадження № 54987512, -

встановив:

06 липня 2018 року до Шевченківського районного суду м. Києва звернулося Державне підприємство «Антонов» зі скаргою, у якій просило визнати дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гузь Антоніни Григорівнищодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 12 червня 2018 року ВП № 54987512 неправомірними та скасувати таку постанову, зобов'язати державного виконавця вжити заходів щодо повного та своєчасного виконання судового наказу.

Подану скаргу обґрунтовує тим, що 23 листопада 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь Державного підприємства «Антонов» заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, у розмірі 5684,21 грн. Вказаний судовий наказ пред'явлено до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві для примусового виконання. На підставі вказаного судового наказу відкрито виконавче провадження ВП №54987512. Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гузь Антоніни Григорівни від 12 червня 2018 року виконавчий документ повернуто стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки звернення стягнення на належне боржнику майно та транспортні засоби є недоречними через невелику суму заборгованості. Заявник вважає, що такий висновок державного виконавця є помилковим, оскільки відносно ОСОБА_3 відкрито виконавче провадження ВП №56250160 на підставі виконавчого листа, що виданий Шевченківським районним судом м. Києва 22 березня 2018 року, про стягнення з останньої на користь Державного підприємства «Антонов» заборгованості у розмірі 21 191,73 грн. За таких обставин вважає, що примусове виконання судового наказу від 23 листопада 2016 року та виконавчого листа від 22 березня 2018 року повинно здійснюватись в рамках зведеного виконавчого провадження, а відтак загальний розмір заборгованості за двома виконавчими документами становить 27564,94 грн. На підставі викладеного звернувся до суду із відповідною скаргою.

Представник заявника у судовому засіданні подану скаргу підтримав та просив суд її задовольнити у повному обсязі.

У судове засідання державний виконавець та боржник не з'явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

За умовами ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали скарги, суд встановив.

23 листопада 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь Державного підприємства «Антонов» заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, у розмірі 5684,21 грн., а також судовий збур у розмірі 689 грн.

Вказаний виконавчий документ пред'явлено до виконання до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

25 жовтня 2017 року постановоюдержавного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гузь Антоніни Григорівни ВП № 54987512 відкрито виконавче провадження на підставі судового наказу від 23 листопада 2016 року.

Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гузь Антоніни Григорівни від 12 червня 2018 року виконавчий документ повернуто стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки звернення стягнення на належне боржнику майно та транспортні засоби є недоречними через невелику суму заборгованості, а заходи щодо виявлення іншого майна боржника виявились безрезультатними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права, обов'язковості виконання рішень, законності, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об'єктивності.

За умовами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.

Як вказано державним виконавцем у постанові від 12 червня 2018 року заходи щодо виявлення майна боржника виявились безрезультатними: виходом державного виконавця за адресою, вказаною в виконавчому документі, боржника та належного йому майна не розшукано. Згідно повідомлення ДПС України розрахункові рахунки відкриті в банківських установах відсутні. Згідно відповіді ПФУ інформація про джерела отримання доходу боржника відсутня. На виклики державного виконавця боржник не реагує. Згідно ст.48 ЗУ«ПВП» у разі, якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. Відповідно до роз'яснення Департаменту державної виконавчої служби від 30.09.2009 № 25-32/591 у випадку примусового виконання рішення про стягнення боргу, стягнення на транспортний засіб може бути звернуто лише в тому разі, якщо сума боргу перевищує 2 мінімальні розміри заробітної плати. А тому вживати заходи щодо виявлення належного боржнику нерухомого майна та автомобільного транспорту, а також заходи зі звернення стягнення на таке майно не є доречним, оскільки його вартість значно перевищує суму боргу. В зв'язку з цим, виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу з правом його повторного пред'явлення до виконання у встановлений законом строк.

Разом з тим, постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Чорного В.В. від 24 квітня 2018 року відкрито виконавче провадження ВП №56250160, на підставі виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Києва від 22 березня 2018 року № 761/30204/17, про стягнення з ОСОБА_3 на користь Державного підприємства «Антонов» заборгованості у розмірі 21 191,73 грн.

За умовами ч. 1 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.

За таких обставин, примусове виконання судового наказу від 23 листопада 2016 року та виконавчого листа від 22 березня 2018 року повинно здійснюватись в рамках зведеного виконавчого провадження, а відтак загальний розмір заборгованості за двома виконавчими документами становить 27564,94 грн. (21 191,73 + 5684,21).

Законом України «Про держаний бюджет на 2018 рік» встановлено розмірі мінімальної заробітної плати - з 1 січня - 3723 гривні.

Таким чином, 2 мінімальні розміри заробітної плати становить 7 446 грн.

Враховуючи, що загальний розмір заборгованості за двома виконавчими документами ОСОБА_3 перед ДП «Антонов» становить 27564,94 грн., суд вважає, що повернення судового наказу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» є неправомірним.

Згідно з п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду, тому виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року.

Європейський суд з прав людини у п. 43 рішення від 20 липня 2004 року по справі "Шмалько проти України" наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97 р., Reports of Judgments and Decisions 1997-II, с. 510, п. 40).

Враховуючи, що державний виконавець у судове засідання не з'явився, жодних доказів на підтвердження правомірності вчинених ним дій не надав, а з матеріалів скарги вбачається, що повернення виконавчого листа з підстав невеликої суми заборгованості є неправомірним, оскільки відносно боржника ОСОБА_3 відкрито два виконавчих провадження, які мають розглядатись у зведеному виконавчому провадженні, загальна сума заборгованості по яким становить 27564,94 грн., скарга в частині визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування постанови від 12 червня 2018 року підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що не має права зобов'язувати посадових осіб органів державної виконавчої служби до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватись лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби, інакше це буде втручанням суду у дискреційні повноваження державного виконавця.

За таких обставин, не підлягає задоволенню вимога державного виконавця про зобов'язання державного виконавця вжити заходів щодо повного та своєчасного виконання судового наказу.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає скарга підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 58, 129-1 Конституції України, ст.1, 2, 18, 30 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 447-451 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ухвалив:

Заяву Державного підприємства «Антонов» на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гузь Антоніни Григорівни на дії з винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 12 червня 2018 року у виконавчому провадження № 54987512 - задовольнити частково.

Визнати дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гузь Антоніни Григорівнищодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 12 червня 2018 року ВП № 54987512 неправомірними.

Скасувати постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гузь Антоніни Григорівни про повернення виконавчого документа стягувачеві від 12 червня 2018 року ВП № 54987512.

У задоволенні решти вимог скарги - відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: