Рішення № 76866585, 05.09.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/6041/15-ц

2-1874/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Трофимчук К.О.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Головне управління юстиції у м. Києві про визнання договору недійсним,

в с т а н о в и в:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним.

Свої вимоги мотивує тим, що 25 листопада 2006 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання.

Відповідно до п. 1 договору він передав у власність відповідачу належну йому на праві власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, а відповідач зобов'язався надавати позивачу матеріальне забезпечення в сумі 2000 гривень щомісяця (п. 5 договору).

Відповідач свої зобов'язання за договором довічного утримання належним чином не виконував.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 03 червня 2014 року договір довічного утримання від 25 листопада 2006 року розірвано, 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 повернута у власність позивачу.

Під час розгляду зазначеної справи в суді, він дізнався, що 25 листопада 2006 року між його дружиною ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено аналогічний договір довічного утримання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла та він фактично прийняв спадщину після її смерті, оскільки проживає за адресою спадкового майна.

Зазначено, що ОСОБА_4 на момент укладення зазначеного договору була тяжко хвора на рак та перебувала у такому стані, коли не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Крім того, договір відповідачем не виконувався, допомога останнім не надавалась.

13 березня 2015 року він отримав від ОСОБА_3 заяву з наміром продати 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яка належить йому на підставі договору довічного утримання від 25 листопада 2006 року.

Просить суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір довічного утримання від 25 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 27 березня 2015 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 27 березня 2015 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково, заборонено відчуження квартири АДРЕСА_1.

Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 03 червня 2015 року проведено заміну неналежної третьої особи - П'ятої Київської державної нотаріальної контори на належну - Головне управління юстиції у м. Києві.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року в справі призначена посмертна судово-психіатрична експертиза.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 09 грудня 2016 року в справі призначена посмертна судово-психіатрична експертиза.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та просив його задовольнити.

Відповідач не з'явився у судове засідання, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (т. 2, а.с. 43).

Третя особа у судове засідання не з'явилась, направила до суду письмові пояснення, з яких вбачається, що дії посадових осіб управління та його підпорядкованих органів позивачем не оскаржуються, тому розгляд справи залишає на розсуд суду. Просить розглядати справу у відсутність представника управління (т. 2, а.с. 36-37).

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 25 листопада 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання (т. 1, а.с. 140).

Відповідно до п. 1 договору ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_3 належну їй на праві приватної власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Згідно з п. 5 цього договору ОСОБА_3 зобов'язувався надавати ОСОБА_4 матеріальне забезпечення, сума якого визначена сторонами в розмірі 2000 гривень щомісяця.

ОСОБА_4 була дружиною ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про одруження (т. 1, а.с. 19).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла (т. 1, а.с. 20).

З уточненої позовної заяви вбачається, що ОСОБА_4 на момент укладення зазначеного договору була тяжко хвора на рак та перебувала у такому стані, коли не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

З позовом до суду звертається чоловік ОСОБА_4 - ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

На підтвердження своїх доводів, сторона позивача посилається на свої пояснення та покази свідків.

Свідок ОСОБА_5 у суді показала, що вона є сусідкою позивача та його дружину ОСОБА_4 знала приблизно з дев'яностих. Остання хворіла на ракове захворювання, приймала наркотичні ліки, оскільки у неї були сильні болі. Вона майже нікого не впізнавала, фактично була неадекватною та майже не розмовляла. Бачила ОСОБА_4 десь раз на місяць.

Свідок ОСОБА_6 у суді показала, що вона є сусідкою позивача, знайома з ним з 1974 року. Його дружину ОСОБА_4 також знала. У зв'язку з хворобою остання на вулицю майже не виходила, бачила її лише пару раз на вулиці, до дому вона не приходила. ОСОБА_4 майже нікого не впізнавала та десь з 2006 року не говорила. Які саме ліки вона приймала та де лікувалась їй не відомо.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні показав, що він знайомий з позивачем та його дружиною з дитинства. Проживає в будинку АДРЕСА_1 в квартирі на одному поверсі з позивачем. ОСОБА_4 хворіла на ракове захворювання, нікого не впізнавала. Бачив її рідко, коли вона сиділа на лавочці біля будинку. До неї часто приїжджала машина швидкої допомоги та робила їй уколи.

Заперечуючи доводи позивача сторона відповідача посилається на покази свідка ОСОБА_8

Свідок ОСОБА_8 у суді показав, що позивач є його дядьком, а відповідач - звідним (рідним) братом по матері. ОСОБА_4 знав з 1999 року як дружину дядька. Бачив останню десь 2-3 рази на місяць. Дядько говорив, що вона хворіла. Коли він приходив до них додому, ОСОБА_4 завжди його впізнавала та накривала на стіл, вела себе адекватно та не виглядала хворою. Він був присутнім при укладенні договору довічного утримання та бачив як ОСОБА_4 його підписувала. ОСОБА_2 також був присутнім під час підписання договору, нікуди не відлучався та за ліками не ходив.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року в справі призначена посмертна судово-психіатрична експертиза.

23 вересня 2016 року Київський міський центр судово-психіатричної експертизи повернув справу до суду без виконання експертизи у зв'язку з ненаданням додаткових матеріалів.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 09 грудня 2016 року в справі призначена посмертна судово-психіатрична експертиза та надані експерту додаткові матеріали для проведення судової експертизи.

З висновку судово-психіатричного експерта № 523 від 04 серпня 2017 року вбачається, що ОСОБА_4 за станом свого здоров'я під час складання та підписання 25 листопада 2006 року договору довічного утримання яким-небудь психічним захворюванням не страждала, за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними (т. 2, а.с. 8-11).

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 6 ЦК України визначено право сторін на укладення договору та врегулювання в ньому своїх відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Вбачається, що законом визначено право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору за умови дотримання вимог закону при укладенні договору.

Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Встановлено, що ОСОБА_4 в момент укладення договору довічного утримання за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними, що підтверджується висновком судово-психіатричного експерта № 523 від 04 серпня 2017 року.

Вбачається, що оспорюваний договір укладений за вільним волевиявленням ОСОБА_4 та не суперечить вимогам закону.

Суд вважає, що покази свідків сторони позивача щодо стану здоров'я ОСОБА_4 висновків судової експертизи не спростовують.

З огляду на наведене, в задоволені позову слід відмовити.

Керуючись статтями 6, 203, 215, 225, 626-628 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 223, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) до ОСОБА_3 (АДРЕСА_2), третя особа Головне управління юстиції у м. Києві (м. Київ, пров. Музейний, 2-д) про визнання договору недійсним.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: