Постанова № 76862042, 27.09.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/5246/17

Провадження № 22-ц/772/1789/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 рокуСправа № 127/5246/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М.,

суддів: Панасюка О. С., Зайцева А. Ю.

секретар судового засідання Куленко О. В.,

учасники справи:

позивач - відповідач (особа яка подала апеляційну скаргу) ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»,

відповідач – позивач ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 Апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 червня 2018 року, ухвалене у складі судді Вергелеса В. О. в м. Хмільник, дата складення повного судового рішення 26 червня 2018 року,-

в с т а н о в и в :

13 березня 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернулось до Вінницького міського суду Вінницької області з цивільним позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що відповідно до укладеного 06 червня 2011 року договору без номера ОСОБА_3 було відкрито кредитний ліміт у розмірі 300 грн та видано кредитну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, однак свій обов’язок по поверненню кредитних коштів вона не виконує, що змусило банк звернутися до суду (т.1 а.с. 2-5).

Уточнивши позовні вимоги (т.1 а.с. 163-165), просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитом, яка станом на 30.11.2017 року становить 20 266, 16 гривень та складається з 4 490,75 гривень заборгованості за кредитом, 14 334,16 гривень заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 500 гривень штраф (фіксована частина), 941, 25 гривень штраф (процентна складова).

15 серпня 2017 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" про стягнення грошових коштів (т.1 а.с. 62-65). Мотивована тим, що внаслідок шахрайських дій з її карткових рахунків були зняті грошові кошти у сумі 5 196, 30 грн, зокрема: з кредитного рахунку № 4149 4377 0389 8336 грошові кошти загальною сумою 2 368, 30 грн; з карткового рахунку № 4627 0812 0547 6943, на який вона отримувала допомогу по догляду за дитиною, грошові кошти в сумі 2 828 грн. Ця обставина підтверджується банківськими виписками від 24.05.2017 № 73КВ-7R10-PVG0-FD7B та № NEF9-BCFG-080T-F42G, за цим фактом зареєстровано кримінальне провадження № 42013010010000249 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Враховуючи викладене, з посиланням на п. п. 6.7, 6.8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операції з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ від 30.04.2010 року № 223, ст. 625, ч. 1 ст. 1073 ЦК України, п. 37.2 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ОСОБА_3 просила стягнути з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 11 879 грн, з яких: 2 828 грн - сума безпідставно списаних грошових коштів з карткового рахунку № 4627 0812 0547 6943, на який вона отримувала допомогу по догляду за дитиною; 5 296, 84 грн – пеня за період з 29.06.2012 року по 14.08.2-177 року; 3 319, 39 грн - збитки завдані інфляцією, за період з червня 2012 року по липень 2017 року; 435,01 грн - три проценти річних за період з 29.06.2012 року по 14.08.2017 року.

Ухвалою Вінницького міського суду від 17 серпня 2017 року позов ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення грошових коштів прийнято до спільного розгляду у цивільній справі за позовом ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості (т.1 а.с. 115).

Ухвалою Вінницького міського суду від 17 серпня 2017 року цивільну справу за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення грошових коштів, направлено за підсудністю до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області (т.1 а.с. 125).

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 червня 2018 року:

-відмовлено в задоволенні первісного позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором;

- зустрічний позов ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено, ухвалено стягнути з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК» на користь до ОСОБА_3 11 879, 24 гривень, з яких 2 828 гривень - сума безпідставно списаних грошових коштів, 5 296, 84 гривень - пеня, 3 319, 39 гривень - збитки від інфляції, 435, 01 гривень - три проценти річних.

- вирішено питання судових витрат: стягнуто з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь до ОСОБА_3 судові витрати у справі по сплаті судового збору в розмірі 640 гривень та 8 812, 27 гривень витрат на правову допомогу адвоката.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що з розрахунків заборгованості ОСОБА_3 за договором № б/н від 06.06.2011 року (т.1 а.с. 4-5, 166-167), виписки від 24.05.2017 року № 7ЗКВ-7R10-PVG0-FD7B (т.1 а.с. 102-107), а також виписки по картці 4149437703899336 (т. 2 а.с. 4-9) слідує, що останній платіж в рахунок погашення заборгованості за кредитом відповідачем було здійснено 27 червня 2012 року, тобто саме з цього часу банку стало відомо про порушення свого права на отримання взятих в кредит грошових коштів, однак з позовом про стягнення з відповідача заборгованості ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" звернувся до суду лише 13 березня 2017 року, тобто після спливу 3- річного строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявила ОСОБА_3 (а.с. 88-91, т.1).

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 доведено безпідставне списання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з її рахунку грошових коштів у розмірі 2 828 гривень та невиконання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" обов’язку по їх негайному зарахуванню після виявлення безпідставного списання. Суд послався також на правильність розрахунків втрат від інфляції, 3 процентів річних та пені, зроблених ОСОБА_3, які слід стягнути з банку.

На таке рішення суду першої інстанції АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яке є правонаступником ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», подало апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просить скасувати постановлене у справі рішення та ухвалити нове, яким первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не дав оцінки тій обставині, що в ході судового розгляду представником позивача за первісним позовом було заявлено клопотання про застосування до вимог ОСОБА_3 наслідків спливу строку позовної давності, яке він виклав у запереченні на позовну заяву ОСОБА_3. Натомість строк позовної давності до вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» суд першої інстанції застосував невірно, адже взагалі не з’ясовував термін дії картки, тоді як такий термін був до січня 2015 року, докази про що банк надав як додаток до апеляційної скарги та саме ту обставину, що суд першої інстанції не з’ясовував терміну дії картки і обґрунтовує поважність ненадання місцевому суду такого доказу.

ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відхилити подану апеляційну скаргу. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд вірно застосував наслідки спливу строку позовної давності до вимог банку, а наданий ним доказ до апеляційної скарги про термін дії картки не може бути використаний, так як будь-яких перешкод надати такий доказ в суд першої інстанції у банку не було. Стосовно своїх вимог та доводів апеляційної скарги, що суд не застосував наслідків спливу строку позовної давності до вимог, які заявляла вона, ОСОБА_3 зауважує, що у відповідності до п.2 ч.1 ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимоги вкладника до банку про видачу вкладу, а в розумінні статті 2 закону України «Про банки і банківську діяльність», картка, на яку вона отримувала соціальні виплати, відноситься до депозитних вкладів.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Згідно з п. 8 розділу XIII «Перехідних положень» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Тому справа підлягає розгляду Апеляційним судом Вінницької області.

Згідно п. 9 Розділу XIII «Перехідних положень» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, Апеляційний суд Вінницької області дійшов до наступних висновків.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

По справі встановлено наступні обставини, що не оспорюються:

- 06 червня 2011 року між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № б/н, згідно умов якого відкрито кредитний ліміт у розмірі 300 грн та видано кредитну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (рахунок 4149437703898336), що також підтверджується анкетою - заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписаною ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 1-2) та Довідкою про умови кредиту з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду, також підписаною ОСОБА_3 (а.с. 3, т.2).

- Також ОСОБА_3 з грудня 2011 року мала на обслуговуванні у ПАТ КБ «ПриватБанк» картку для отримання соціальних виплат: рахунок № 4627081205476943 (виписка на а.с. 108-109, т.1).

- 28.06.2012 року з кредитної картки та картки для соціальних виплат ОСОБА_3 відбулося в м. Києві несанкціоноване зняття грошових коштів: з кредитної картки в розмірі 2 368 грн. 30 коп. та з картки для соціальних виплат 2 828 грн., тоді як вона за період з 27.06. по 29.06.2012 року перебувала в м. Алушта, що підтверджується рахунком з готелю (а.с. 68, т.1). 28.06.2012 року до неї подзвонив невідомий чоловік, який представився працівником банку, говорив переконливо і вона повідомила йому персональну інформацію по кредитній картці, після чого і з кредитної картки, і з картки для соціальних виплат було знято грошові кошти. Вона повідомила про це правоохоронні органи ( копія кримінального провадження на а.с. 176 – 217, т.1). Також про цей випадок ОСОБА_3 повідомила ПАТ КБ «ПриватБанк», на що отримала відповідь банку, в якій зазначено, що факт несанкціонованого зняття коштів підтверджено, однак це відбулося з її вини (а.с. 96, т.1).

Факт зняття 28.06.2012 року грошових коштів в розмірі 2 272, 50 грн. з кредитного рахунку (рахунок 4149437703898336) підтверджено випискою про рух коштів (а.с.4 – 9, т.2).

Факт зняття 28.06.2012 року грошових коштів в розмірі 2 828 грн. з картки для соціальних виплат (рахунок № 4627081205476943) підтверджено випискою про рух коштів (а.с. 82-83, т. 1)

За наданим позивачем розрахунком заборгованості (а.с. 166-167, т.1), використані ОСОБА_3 кредитні кошти (рахунок 4149437703898336) повернуті не були та станом на 30 листопада 2017 року заборгованість становить 20 266, 16 гривень, яка складається із: 4 490,75 гривень - заборгованість за кредитом, 14 334,16 гривень - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 500 гривень - штраф (фіксована частина), 941, 25 гривень - штраф (процентна складова).

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що з розрахунків заборгованості ОСОБА_3 за договором № б/н від 06.06.2011 року (т.1 а.с. 4-5, 166-167), виписки від 24.05.2017 року № 7ЗКВ-7R10-PVG0-FD7B (т.1 а.с. 102-107), а також виписки по картці 4149437703899336 (т. 2 а.с. 4-9) слідує, що останній платіж відповідачем ОСОБА_3 було здійснено 27 червня 2012 року, тобто про порушення відповідачем умов договору позивачу було відомо з цього часу, однак позивач ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з позовом про стягнення з відповідача заборгованості звернувся до суду лише 13 березня 2017 року, тому трирічний строк позовної давності сплив, а питання щодо поважності причин пропуску цього строку позивачем не порушувалось. ОСОБА_3 подала заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності банком (а.с. 87, т.1).

Щодо доводів апеляційної скарги і відзиву на апеляційну скаргу стосовно поважності причин ненадання ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду першої інстанції доказу про термін дії кредитної картки ОСОБА_3, апеляційний суд зазначає наступне:

-до апеляційної скарги як доказ надано скриншот з екрану, на якому значиться, що кредитна картка ОСОБА_3 (рахунок № 4149437703899336) діє до січня 2015 року (а.с.58, т.2).

- цивільне судочинство здійснюється в тому числі на принципі змагальності сторін (ст. 12 ЦПК України), згідно якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, тобто обов’язок доказування покладається на кожну сторону (стаття 81 ЦПК України). ОСОБА_3, подаючи 17.08.2017 року заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 87, т.1), заперечення на позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 88-91, т.1), зазначала про пропуск банком строку звернення до суду та просила застосувати наслідки спливу такого строку. Однак банк до моменту ухвалення 26 червня 2018 року судом першої інстанції рішення по справі (тобто майже протягом одного року) не спростував ці доводи ОСОБА_3, не заявляв про неможливість надати цей доказ, причому апеляційний суд наголошує, що саме банк є тримачем інформації по укладених ним договорах, будь-яких об’єктивних причин, в зв’язку з чим він не міг надати інформацію про строк дії кредитної картки до суду першої інстанції, банк не навів, а його посилання на те, що суд першої інстанції не намагався з’ясувати питання терміну дії кредитної картки не заслуговує на увагу, так як обов’язок доказування, як уже зазначалося вище покладено саме на сторони, а суд першої інстанції не вправі був самостійно збирати докази у даній справі, дотримуючись принципу змагальності (ст. 12 ЦПК України), диспозитивності(ст. 13 ЦПК України), рівності перед законом і судом (ст. 6 ЦПК України).

Отже, оскільки банком не обґрунтовано неможливості подання доказу про термін дії кредитної картки до суду першої інстанції, враховуючи положення статті 367 ЦПК України, апеляційний суд не приймає цей доказ до розгляду(частина 8 статті 83 ЦПК України)

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відтак, суд першої інстанції, встановивши дату останнього платежу за кредитною карткою 27.06.2012 року, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні первісного позову, пред’явленого 13 березня 2017 року, через пропуск банком строку позовної давності, а тому в цій частині доводи апеляційної скарги є безпідставними, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Стосовно ж зустрічного позову ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" про стягнення грошових коштів, апеляційний суд не може в повній мірі погодитись з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

В Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 42013010010000249, за фактом вчинення шахрайських дій та заволодіння коштами громадянки ОСОБА_3, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України (т.1 а.с. 176-218), з якого слідує, що 28 червня 2012 року невідома особа зателефонувала ОСОБА_4 та представившись представником "ПРИВАТБАНК" ОСОБА_5 отримала від останньої персональну інформацію по кредитній картці Приватбанку. В подальшому сім картка ОСОБА_3 була заблокована, а з кредитної та соціальної картки знято грошові кошти в сумі 5 100 гривень. При цьому встановлено, що ОСОБА_3 повідомила ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" про несанкціоноване зняття коштів. Також встановлено, що на момент несанкціонованого зняття грошових коштів ОСОБА_3 перебувала в м. Алушта АР Крим, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ, рахунком № 281 від 28 червня 2012 року, а також відповідними чеками (т. 1 а.с. 66, 67, 68).

Листом ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 11 травня 2013 року № 20.1.0.0.0/7-130423/2864 підтверджено факт несанкціонованого зняття грошових коштів через послугу "ОСОБА_1 готівки без карти" з карти ОСОБА_3 (т.1 а.с. 70).

З виписки від 24.05.2017 року № NEF9-BCFG-080T-F42G вбачається, що 28 червня 2012 року з рахунку ОСОБА_3 № 4627081297853447 (картка для соціальних виплат) двома операціями було знято грошові кошти на загальну суму 2 828 грн (т. 1 а.с. 108-109).

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено факт безпідставного списання грошових коштів з картки для соціальних виплат та застосовано положення частини першої статті 1073 ЦК України, відповідно до якої у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.п. 6.7, 6.8 Положення "Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223, банк, у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред’явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Згідно із п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Отже, оскільки ОСОБА_3 негайно повідомила банк про зняття грошових коштів з картки для соціальних виплат, це зняття відбулося без пред’явлення картки в м. Києві тоді як ОСОБА_3 в цей час перебувала в м. Алушта, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що факт несанкціонованого зняття грошових коштів з картки для соціальних виплат ОСОБА_3 (рахунок 4627081297853447) є доведеним, а тому в банку виник обов’язок повернути ці кошти на рахунок клієнта зі сплатою збитків від інфляції, 3 % річних та пені.

Посилання Банку в апеляційній скарзі на те, що зняття коштів з картки для соціальних виплат не могло відбутися без інформації про персональні дані, які відомі лише тримачу картки і за збереження яких він несе персональну відповідальність, не спростовують висновку суду першої інстанції про доведеність факту безпідставного списання грошових коштів, так як ці твердження банку не доводять того, що користувач ОСОБА_3 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції по картці для соціальних виплат.

Така правова позиція була викладена в Постанові Верховного Суду України в справі № 6-71 цс 15.

Однак судом першої інстанції не дано оцінки тій обставині, що ПАТ КБ «Приват Банк» клопотав про застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимог ОСОБА_3 (т.1 а.с. 122) і цей аргумент апеляційної скарги знайшов своє підтвердження.

Несанкціоноване зняття коштів з карткового рахунку ОСОБА_3 відбулося 28 червня 2012 року, а із зустрічною позовною заявою до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення грошових коштів ОСОБА_3 звернулась лише 15 серпня 2017 року (т. 1 а.с. 62), тобто з моменту, коли ОСОБА_3 дізналася про несанкціоноване зняття грошових коштів, минуло понад 5 років.

Стосовно доводів відзиву на апеляційну скаргу про те, що картка для соціальних виплат є депозитним рахунком і тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 268 ЦК України на вимогу про повернення грошей позовна давність не поширюється, - слід зазначити наступне:

Визначення поняття договору банківського вкладу (депозиту) закріплено в статті 1058 ЦК України, у відповідності до якої за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. На вимогу про повернення коштів з депозитного вкладу позовна давність не поширюється ( п.2 ч.1 ст. 268 ЦК України).

Однак картка для соціальних виплат, на які ОСОБА_3 отримувала соціальну допомогу, не є договором банківського вкладу (депозиту), а у відповідності до положень статті 1066 ЦК України, є договором банківського рахунку, за яким банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Таким чином, оскільки картка для соціальних виплат є договором банківського рахунку, а не депозитом, застосуванню підлягає загальний строк позовної давності тривалістю 3 роки (стаття 257 ЦК України). Про несанкціоноване зняття грошових коштів з цього рахунку ОСОБА_3 дізналася 28.06.2012 року, з позовом до суду про повернення коштів звернулася 15 серпня 2017 року (т. 1, а.с. 62-65), тобто з пропуском строку позовної давності. Таким чином, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» подав заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності (т.1 а.с. 122), в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 слід відмовити через пропуск нею строку позовної давності.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 слід скасувати, не підлягають в зв’язку з цим стягненню з ПАТ КБ «ПриватБанк» і судові витрати, понесені ОСОБА_3

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" задовольнити частково.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 червня 2018 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про стягнення грошових коштів скасувати та постановити нове:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про стягнення грошових коштів відмовити.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 червня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча підпис ОСОБА_2

Судді: підпис ОСОБА_6

підпис ОСОБА_7

Згідно з оригіналом

головуючий суддя: Т. М. Шемета