Ухвала суду № 76860017, 02.10.2018, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/4719/18

Провадження №2-з/639/20/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2018 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі судді Баркової Н.В., розглядаючи у порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову позивача ОСОБА_1 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України, -

ВСТАНОВИВ:

30.08.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом до Російської Федерації, в якому просить суд стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 133 712, 40 грн., що є еквівалентом 35 000, 00 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання позову.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 31.08.2018 року прийнято позов до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у вищевказаній цивільній справі. Призначено підготовче засідання.

28.09.2018 року позивачем ОСОБА_1 до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд:

1.Накласти арешт на права вимоги в межах державного зовнішнього запозичення за трастовим договором, укладеним 24.12.2013 року між Україною, від імені якої діяв Міністр фінансів України у відповідності до Інструкції Кабінету Міністрів України, та компанією «The Law Debenture Trust Corporation р.І.с.» у розмірі 1 133 712,40 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України станом на день підписання позовної заяви складає 35 000,00 Євро та заборонити будь-яким суб’єктам права вчиняти будь-які дії, що спрямовані на будь-яку передачу повністю або частково цих прав вимоги будь-яким суб’єктам права (зокрема, але не виключно, державам та іншим суб’єктам публічного права, фізичним особам, юридичними особам);

2.Зупинити здійснення платежів в межах державного зовнішнього запозичення за трастовим договором, укладеним 24.12.2013 року між Україною, від імені якої діяв Міністр фінансів України у відповідності до Інструкції Кабінету Міністрів України, та компанією «The Law Debenture Trust Corporation р.І.с.» у розмірі 1 133 712,40 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України станом на день підписання позовної заяви складає 35 000,00 Євро;

3.Заборонити Кабінету Міністрів України, Міністерству фінансів України, Національному банку України, Державному казначейству України, іншим органам державної влади, їх посадовим та/або службовим особам здійснювати будь-які дії, пов’язані із здійсненням платежів в межах державного зовнішнього запозичення України перед Російською Федерацією у розмірі 1 133 712,40 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України станом на день підписання позовної заяви складає 35 000,00 Євро.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 вказав, що загальновідомим є той факт, що 24.12.2013 року Україна, представлена Міністром фінансів України, який діяв у відповідності до Інструкції Кабінету Міністрів України уклала трастовий договір з компанією «The Law Debenture Trust Corporation p.l.c., що в свою чергу, є довірчим власником перед держателем зобов’язань, що представлений одноособово Міністерством фінансів Російської Федерації. За цим договором Україна отримала 3 000 000 000 доларів США з 5-відсотковим зобов’язанням та видала Міністерству фінансів Російської Федерації зобов’язання на вказану суму, строк виконання якого закінчувався 20.12.2015 року. 16.12.2015 року Міжнародний валютний фонд (МВФ) розповсюдив офіційний прес-реліз, відповідно до якого виконавча рада МВФ ухвалила рішення стосовно статусу єврооблігацій України, держателем яких є Російська Федерація. Згідно із офіційним прес-релізом МВФ, держателем вимоги, пов’язаної із єврооблігаціями на суму в 3 000 000 000 доларів США є Фонд національного добробуту Російської Федерації (ФНБ РФ). Відповідно до згаданого прес-релізу, облігація на суму в 3 000 000 000 доларів США (три мільярда доларів США) була придбана ФНБ РФ на підставі рішення Уряду Російської Федерації з метою надання допомоги Україні. Отже, як випливає із зазначеного прес-релізу МВФ офіційно підтвердила, що держателем єврооблігацій є не компанія «The Law Debenture Trust Corporationp.l.c.», a саме Фонд національного добробуту Російської Федерації. Зважаючи на те, що державою Україною станом на 20.12.2015 року не погашено основну суму та належні відсотки по відношенню до вищезазначеного зобов’язання 16.02.2016 року Міністерство фінансів Російської Федерації, як держатель зобов’язання, через довірчого власника звернулося до Високого Суду Правосуддя Відділення ОСОБА_2, м. Лондон, з позовом про повернення основної його суми та нарахованих відсотків. Таким чином, можна зробити висновок, що внаслідок вказаного державного запозичення Російська Федерація вимагає від України щодо повернення 3 000 000 000 доларів США та нарахованих відсотків.

Права вимоги за трастовим договором, укладеним 24.12.2013 року між Україною, від імені якої діяв Міністр фінансів України у відповідності до Інструкції Кабінету Міністрів України, та компанією «The Law Debenture Trust Corporationp.l.c.» є майном, на яке можна накласти стягнення.

За таких обставин, позивач вважає, що на права вимоги в межах державного зовнішнього запозичення України перед Російською Федерацією за трастовим договором, укладеним 24.12.2013 року між Україною, від імені якої діяв Міністр фінансів України у відповідності до Інструкції Кабінету Міністрів України, та компанією «The Law Debenture Trust Corporationp.l.c.» у розмірі 1 133 712,40 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України станом на день підписання позовної заяви складає 35 000,00 Євро, необхідно накласти арешт, оскільки за рахунок цього майна відповідача може бути виконане рішення за позовом позивача у разі його задоволення.

Суд, вивчивши матеріали позову та заяви про забезпечення позову приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами

Згідно з п. п. 1, 2, 10 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (Зі змінами, внесеними згідно з Постановою № 2 від 12.06.2009 року) забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктом 6 зазначеної постанови передбачено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких може бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Враховуючи наведене, суть спірних правовідносин та розмір позовних вимог, правовий статус учасників справи, а також зовнішньоекономічні правовідносини міждержавного рівня, втручання до яких передбачають запропоновані позивачем заходи забезпечення позову, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено той факт, що такі заходи є співмірними позовним вимогам не тільки за їх розміром, а й за змістом, а невжиття саме таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у зв’язку з чим заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 149-153, 260, 261, 353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви про забезпечення позову позивача ОСОБА_1 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Харкова до Апеляційного суду Харківської області протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Суддя Н.В. Баркова