Рішення № 76857633, 01.10.2018, Томашпільський районний суд Вінницької області

Справа № 146/1326/18

РІШЕННЯ

Іменем України

"01" жовтня 2018 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Пилипчука О.В.,

з участю секретаря судового засідання Бойко Т.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в смт Томашпіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у Томашпільському районі Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Ямпільське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Вінницької області про стягнення майнової шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

5 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути з Державного бюджету України на його користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України 131385,45 гривень майнової шкоди у вигляді недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Позов мотивований наступним.

29 вересня 2010 року позивача було звільнено з посади судді Апеляційного суду Вінницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку, відповідно до ч.3 ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

1 жовтня 2010 року позивачу було призначено довічне грошове утримання у розмірі 90 відсотків винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Згідно довідки від 29 червня 2018 року, виданої Ямпільським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Вінницької області, починаючи з 01.07.2014 по 28.02.2016 із щомісячного довічного грошового утримання було утримано 131385,45 гривень податку на доходи фізичних осіб. Таким чином, призначене щомісячне довічне грошове утримання зменшувалося на суми ПДФО, які утримувало Ямпільське об'єднане управління пенсійного фонду України Вінницької області.

Позивач ОСОБА_1 вважає, що дії по утриманню податку з доходів фізичних осіб та військового збору з довічного грошового утримання судді у відставці є незаконними, оскільки положення ПК України, відповідно до яких запроваджено оподаткування ПДФО пенсій громадян, є неконституційними, а відповідно, утримання з пенсій, щомісячного довічного грошового утримання вказаного податку, незаконне.

У зв'язку з визнанням неконституційним положень абзацу 1 підпункту 164.2.19. пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України рішенням Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018 року йому було заподіяно майнової шкоди, яка виразилася у неправомірному утриманні з його щомісячного довічного грошового утримання податку з доходу фізичних осіб та військового збору, тому з урахуванням вимог ст. 152 Конституції України, ст. 1175 ЦК України просив суд стягнути суму утриманого податку та збору як майнову шкоду.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

24 вересня 2018 року Ямпільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області направило до Томашпільського районного суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1, в якому представник Пенсійного фонду просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовну в повному обсязі, мотивуючи тим, що Ямпільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області у розумінні ст.ст. 168.4.1, 168.4.7 Податкового кодексу України виступає податковим агентом, що є прирівняним у своєму правовому статусі до платника податку. Управління зобов'язане своєчасно та у повному обсязі перерахувати суми податку на відповідні рахунки, оскільки саме Ямпільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області здійснювало нарахування та виплату оподаткованого доходу ОСОБА_1 Також, враховуючи дані статті Податкового кодексу України, суми сплаченого податку не є коштами Ямпільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області та воно не зараховує і не накопичує їх на власних рахунках, а також не розпоряджається зазначеними коштами, оскільки суми податку розподіляються між державним та місцевим бюджетами органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів в установленому Бюджетним кодексом України порядку.

Окрім того, згідно чинного законодавства відсутні підстави щодо перерахунку ОСОБА_1 утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01.07.2014 по 28.02.2016.

1 жовтня 2018 року Управлінням Державної казначейської служби України у Томашпільському районі Вінницької області подано відзив на позовну заяву позивача, яке мотивовано тим, що жодним нормативно-правовим актом України не передбачено, що Управління несе відповідальність за дії інших органів, управління не має ні правових підстав, ні технічних можливостей щодо проведення безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування завданої шкоди.

Рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018 року, яким було визнано неконституційними положення абзацу 1 підпункту 164.2.19. пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України набрало законної сили з моменту його постановлення, а норми закону, які визнані неконституційними втрачають свою чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України. Тому позивач не мав правових підстав для стягнення спірних коштів за минулий період. В даному випадку визнано неконституційним окреме положення закону, тому вказана норма закону не регулює спірних правовідносин. У відзиві начальник Управління Державної казначейської служби України у Томашпільському районі Вінницької області просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Окрім того, вважають, що вони не є відповідачами у даній справі і вважають за доцільне залучити Державну казначейську службу України до участі у справі в якості відповідача.

Оскільки від відповідача не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, як то передбачає ст. 240 ЦПК України, у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, а тому суд вирішує справу на підставі наявних у справі доказів відповідно ст. 280 ЦПК України.

Представник відповідача управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області заперечив проти задоволення позову та просив відмовити в його задоволенні, мотивуючи тим, що жодним нормативно-правовим актом України не

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень на них, дослідивши та оцінивши докази, сприяючи всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, проаналізувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідно до п.11 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року, суд, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторін, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, має мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, за даними довідки Ямпільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області від 20.06.2018 про розрахунок податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з липня 2014 року по лютий 2018 року, з довічного грошового утримання ОСОБА_1 утримано податку з доходів фізичних осіб 121756,52 грн. та військового збору в сумі 9628,93 грн (а.с.4).

Позивач, вказуючи на порушення його права, шляхом заподіяння матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, у виді утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору з довічного грошового утримання, звернувся до суду з даним позовом за його захистом.

Таким чином, між сторонами виникли спірні правовідносини, які регулюються положеннями норм Конституції України та Цивільного кодексу України.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України. Закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Встановлено, що рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Вказані зміни до Податкового кодексу України були внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VІІ і стали підставою для утримання при виплаті щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 за період з липня 2014 року по лютий 2018 року податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

Після запровадження у законодавстві України з 1 липня 2014 року оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни. Встановлення Верховною Радою України у законодавстві України оподаткування пенсій та зміни суми, з якої починається таке оподаткування, суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість, тому положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу не відповідає частині першій статті 8 Конституції України.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституційний Суд України констатував, що правове регулювання у сфері оподаткування пенсій певних категорій осіб спотворює сутність обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію, оскільки не узгоджується з принципом рівності, а також з обумовленою ним вимогою збалансування прав та обов'язків. Застосований законодавцем підхід до визначення категорій (груп) пенсіонерів, пенсії яких підлягають оподаткуванню, свідчить про порушення такого принципу.

Реалізація положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу створює умови, за яких громадянин, розмір пенсії якого перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), повинен сплачувати податок, а громадянин, розмір пенсії якого є нижчим, звільнений від такого оподаткування. Тобто платники, які сплачували більші соціальні внески протягом трудової діяльності, відповідно до оспорюваного положення Кодексу повинні додатково сплачувати податок у розмірі, встановленому пунктом 167.4 статті 167 Кодексу.

Викладене дає підстави для висновку, що оподаткування пенсій, починаючи від певної суми (більше десяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у розрахунку на місяць), є порушенням конституційного принципу рівності за ознакою майнового стану.

Крім того, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною, передбачено, що держави-сторони зобов'язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12). Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов'язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.

Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Виходячи з аналізу зазначених норм закону та зважаючи на визнання неконституційними змін, внесених до Податкового кодексу України Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» і втратою ними своєї чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року, суд вважає, що мало місце незаконне утримання коштів з грошового утримання позивача через дію вищевказаних норм з вересня 2017 року по лютий 2018 року, в зв'язку з чим порушене право позивача підлягає захисту шляхом задоволення позову і компенсації недоотриманих коштів в порядку ст. 152 Конституції України, ст.ст.22, 1175 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Крім того, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною, передбачено, що держави-сторони зобов'язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12). Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов'язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.

Неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України є підставою для застосування до держави, Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування наслідків, передбачених ст. 1175 ЦК України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними стосується також і випадків визнання неконституційними законів.

При цьому, суд враховує аргументи позивача, наведені ним в обґрунтування заявлених вимог, які знайшли своє підтвердження в ході дослідження наявних в матеріалах доказів, які є належними, допустимими, достовірними та достатніми в розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України.

Окрім того, відповідно до п.п. 4, 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ № 845 від 03 серпня 2011 року, визначена судом сума підлягає стягненню за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з відповідного рахунку органом Казначейства, тому посилання відповідача на те, що управління ДКС не є належним відповідачем в справі, є безпідставним.

При вирішенні даного спору суд застосовує положення норм, які містяться в ст. 152 Конституції України, ст.ст.22, 1175 ЦК України, і на які вірно посилається позивач у заявленому ним позові.

Суб'єктом відшкодування завданої шкоди є держава і шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету. Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у Томашпільському районі Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Ямпільське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Вінницької області про стягнення шкоди завданої законом, що визнаний неконституційним, підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.8, 19, 22, 56, 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018, ст. ст.16, 22, 1175 ЦК України, ст.25 Бюджетного кодексу України, статями 5, 10, 11, 12, 13, 77-81, 83, 89, 137, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у Томашпільському районі Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Ямпільське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Вінницької області про стягнення майнової шкоди задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України 131385,45 грн (сто тридцять одну тисячу триста вісімдесят п'ять гривень 45 копійок) майнової шкоди у вигляді недоотриманого щомісячного довічного утримання завданої законом, що визнаний неконституційним.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1

Відповідач: Держава Україна в особі управління Державної казначейської служби України у Томашпільському районі Вінницької області, код ЄДРПОУ 363315505, адреса: 24200, Вінницька область, Томашпільський район, смт Томашпіль, вул. І.Гаврилюка, 13.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Ямпільське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Вінницької області, код ЄДРПОУ 41247227, адреса: 24500, Вінницька область, м.Ямпіль, вул. Незалежності, 9.

Суддя: О. В. Пилипчук