Рішення № 76855780, 21.09.2018, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/6818/17

2/214/512/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 вересня 2018 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Євтушенка О.І.,

секретарі судового засідання - Петренко К.І., Бєлікова О.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 214/6818/17

за позовною заявою ОСОБА_1

до ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної у м. Кривому Розі ради,

про позбавлення батьківських прав, -

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_3,

від відповідача - адвокат ОСОБА_4,

від третьої особи Служби у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради - Іванова О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою 23.11.2017 року, в якій просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно їх неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Пред'явлені вимоги мотивовано тим, що в період перебування ОСОБА_1 в офіційно зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, у них народився син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28.04.2005 року за заявою ОСОБА_1 присуджено стягнення аліментів з ОСОБА_2 на її користь на утримання сина. В 2007 році шлюб між сторонами було розірвано, про що видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 16.10.2007 року. Після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір'ю ОСОБА_1 та знаходився на її повному матеріальному утриманні. Аліменти на утримання сина ОСОБА_2 не сплачує, у зв'яжу з чим має заборгованість в розмірі 116 049,40 грн., з яких 02.11.2013 року в судовому порядку ОСОБА_1 стягнуто з нього заборгованість в сумі 110 054,42 грн., однак судове рішення не виконано. У 2012 році вона створила сім'ю з ОСОБА_8, який займається вихованням, матеріальним забезпеченням її сина від першого шлюбу ОСОБА_6. Вони проживають втрьох за адресою: АДРЕСА_5, мають хороші житлово-побутові умови, разом виховують ОСОБА_6, забезпечують його матеріально, створили для нього всі необхідні умови для повного та належного розвитку дитини, його навчання та життя загалом. Протягом останніх років ОСОБА_1 неодноразово зверталася до ОСОБА_2 стосовно ухилення ним від виконання батьківських обов'язків відносно їх сина ОСОБА_7, однак ці звернення він ігнорує та продовжує ухилятися від виконання таких обов'язків, фактично самоусунувшись від цього. Із сином він взагалі не спілкується, матеріально не утримує, не забезпечує його медичний огляд, не піклується про його здоров'я, розвиток, не проявляє інтересу до навчання.

Оскільки вказані обставини в їх сукупності, на переконання позивача, є свідченням свідомого та умисного самоусунення відповідача від виконання покладених на нього батьківських обов'язків, у зв'язку з чим з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів неповнолітнього сина, вона просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав.

Не погоджуючись з пред'явленими вимогами, 29.01.2018 року відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні пред'явлених ОСОБА_1 вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю (а.с.40-42). Свої заперечення обґрунтовував тим, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою відповідальності та застосовується тоді, коли всі інші заходи впливу виявилися безрезультатними. Однак, він як батько вживав заходів щодо прийняття участі у вихованні сина ОСОБА_6, намагався зустрічатися з ним та приймати участь у його розвитку по мірі можливості, однак безрезультатно, оскільки позивач відмовляє у наданні можливості йому бачитися з сином та взагалі виступає проти його будь-яких контактів з дитиною. У зв'язку з чим йому незрозуміло, яким саме чином він ухиляється від виконання батьківських обов'язків, що насправді є надуманим. Жодних належних та допустимих, беззаперечних доказів в підтвердження заявлених вимог та наведених ОСОБА_1 доводів стосовно доцільності позбавлення його батьківських прав, остання суду не надала, як і не довела, яким саме чином позбавлення його батьківських прав забезпечить захист інтересів дитини.

Відповідь на відзив позивач не подала, додаткового часу для цього не потребувала.

В ході розгляду справи позивачем заявлено клопотання: про виклик свідків, яке задоволено частково ухвалою суду від 26.02.2018 року (а.с.70, 75-76); про витребування доказів, яке ухвалою суду від 07.06.2018 року задоволено (а.с.124).

Ухвалою суду від 26.02.2018 року закрито підготовче провадження по справі та призначено до розгляду (а.с.77).

Присутня в судовому засіданні ОСОБА_1 пред'явлені позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні. Суду пояснила, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов'язків відносно їх неповнолітнього сина ОСОБА_6 протягом останніх 14 років. До 2013 року вона періодично отримувала від ОСОБА_2 аліменти, а в період з 2013 до 2017 року нічого не отримувала. Після пред'явлення позову до суду ОСОБА_2 почав поступово погашати наявну заборгованість по сплаті аліментів на утримання сина по 740 грн., однак це є єдиним, що він робить. Як раніше, так і не даний момент з сином він не спілкується, участь у вихованні не приймає, жодної уваги йому не приділяє, інтересу до його життя, здоров'я не проявляє. Раніше вона разом з сином мешкали в іншій області, натомість ОСОБА_2 ніколи до сина не приїжджав. Тільки коли вони повертались до м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, він міг побачитись з дитиною. З днем народження сина він ніколи не вітає. Мав місце випадок, коли син захворів та потребував проведення операції, на яку потрібні були кошти, однак ОСОБА_2 в цьому не допоміг. На даний час сам син ОСОБА_7 не бажає спілкуватися з батьком, оскільки своєю поведінкою та ставленням до дитини, ОСОБА_2 сам налаштовує його проти себе. Позивач бажає, аби справжнім батьком для її сина став її чоловік ОСОБА_8, який замінив дитині рідного в усіх сенсах.

В подальшому позивач правом на участь в судовому засіданні не скористалася, подавши заяву про розгляд справи за її відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягала.

Представник відповідача ОСОБА_4 заперечував проти задоволення позовних вимог. Суду пояснив, що дійсно ОСОБА_2 має перед ОСОБА_1 заборгованість по сплаті аліментів на утримання сина, яку він погашає. ОСОБА_2 офіційно працює та постійно перебуває в службових відрядженням як водій, а тому особисто до суду з'явитися не може. На даний момент постановою державного виконавця ОСОБА_2 позбавлений права керування транспортними засобами у зв'язку з наявністю заборгованості по аліментам, однак чому він не з'являється до суду йому не відомо. Підтвердив, що після розірвання між сторонами шлюбу, їх син залишився проживати з матір'ю ОСОБА_1, однак ОСОБА_2 намагався бачитися із сином, спілкуватися з ним, телефонував йому. Проте саме ОСОБА_1 була проти цього та створювала йому перешкоди у спілкуванні з сином. Однак за захистом своїх батьківських прав ОСОБА_2 ні до служби у справах дітей, ні до суду не звертався. Зауважив, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою відповідальності, яку позивач просить застосувати до відповідача, навіть не намагаючись вирішити спір мирним шляхом. Представник вказував, що ОСОБА_2 бажає залишатися для ОСОБА_6 батьком та виконувати свої батьківські обов'язки.

В подальшому представник відповідача в судове засідання не з'явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання неодноразово викликався у встановленому законом порядку, однак жодного разу не з'явився. Судом було визнано обов'язковою явку відповідача для з'ясування його позиції по справі, однак він не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Причини його ухилення від явок суду також не зміг пояснити його представник.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служби у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради Іванова О.В. суду пояснила, що на засіданні комісії служби при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав вона була присутньою, ОСОБА_2 подав заяву про бажання та намір приймати участь у вихованні дитини та висловив намір пред'явити позов до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про визначення його участі як батька у вихованні сина та спілкуванні з ним, оскільки, як він зазначав, дитина повністю перебуває під впливом матері. Крім того, комісії відповідач надав квитанції про сплату аліментів, хоча й не в повному обсязі.

В подальшому представник третьої особи в судове засідання не з'явилась, будучи повідомленою належним чином, причини неявки суду не відомі.

Представник третьої особи Служби у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної у м. Кривому Розі ради в судове засідання не з'явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності та не вбачаючи необхідності участі в розгляді справи, про що подав відповідний лист (а.с.27).

За даних обставин, з урахуванням позиції учасників справи, поданих ними заяв, неявку до суду без поважних причин відповідача та його представника, відсутність заяв про відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе справу розглянути за їх відсутності.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 суду показав, що він є чоловіком ОСОБА_1, з якою знайомий з 2012 року. Мешкають вони однією сім'єю разом із сином від її попереднього шлюбу ОСОБА_8 з 2015 року. За весь цей час рідного батька дитини він ніколи не бачив, будь-якого інтересу до дитини він не проявляв. Через півтора місяці після знайомства з ОСОБА_1 вона познайомила його з сином, який невдовзі почав сам називати його батьком. З дитиною у нього чудові стосунки, він хоче, аби ОСОБА_8 був з ними на одному прізвищі. Крім того, він бажає всиновити ОСОБА_8, ставши для нього батьком в усіх сенсах. Він хоче забезпечити дитину всім необхідним для його розвитку, життя, у тому числі й відпочинком за кордоном, однак відсутність дозволу на виїзд від батька ОСОБА_2, його пасивна поведінка негативно відображаються на житті дитини. Всі спроби отримати від нього дозвіл на виїзд дитини за кордон на відпочинок жодного позитивного результату не дали. Після пред'явлення позову до суду ОСОБА_1, відповідач двічі сплатив кошти в рахунок погашення заборгованості по аліментам, до цього моменту жодної матеріальної допомоги на утримання сина не надавав. Як йому відомо, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розлучились практично через рік після народження дитини, та після того ОСОБА_2 інтересу до сина не проявляв.

Допитана судом в якості свідка ОСОБА_9 суду показала, що з ОСОБА_1 вона знайома з 1998 року, вони разом навчались в технікумі, а в 2000 році припинили спілкуватись. У 2002 році вона приїздила до неї додому та прохала позичити грошей на проїзд до батьків, оскільки її чоловік ОСОБА_2 її побив. До 2012 року вони не спілкувались, а коли почали знову спілкуватись, вона запросила ОСОБА_1 разом з дитиною до себе додому в гості. Коли вони знаходились у неї вдома, ОСОБА_1 зателефонував її колишній чоловік ОСОБА_2 та попросив відпустити до нього сина аби вони поспілкувались. ОСОБА_1 дозволила, однак десь через півгодини ОСОБА_2 привіз назад сина до ОСОБА_1, оскільки син не хотів з ним спілкуватись. На той момент синові ОСОБА_1 було день років 8-9. Вона особисто спілкувалась із ОСОБА_8, і він їй сказав, що зі своїм рідним батьком він не хоче спілкуватись, проте в чому причина їй не відомо.

В судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_6, будучи допитаним в якості свідка в присутності педагога ОСОБА_10, суду пояснив, що він проживає разом з матір'ю ОСОБА_1, її чоловіком ОСОБА_8 та молодшим братом. З ОСОБА_8 він знайомий день 5 років, стосунки та взаємовідносини між ними чудові. ОСОБА_6 зазначив, що він навчається в школі, займається спортом і додатковими заняттями. Рідного батька не пам'ятає. Один раз він з ним спілкувався по телефону, батько йому зателефонував та запитав, чи бажає він з ним проводити час та бачитись, на що він відповів, що не бажає. Батько дуже рідно допомагає йому матеріально, йому відомо, що двічі він висилав кошти як аліменти 100 грн. і 200 грн. За весь цей час рідний батько не цікавився його життям, навчанням, станом здоров'я, ніяк не підтримував, у зв'язку з чим він не захотів з ним спілкуватись. За останні 5 років рідного батька він жодного разу не бачив. Дійсним батьком він вважає свого вітчима ОСОБА_8, який повністю замінив йому рідного та він хоче, аби ОСОБА_8 став для нього батьком в усіх сенсах. З рідним батьком він хоче розірвати будь-які стосунки та наміру спілкуватися з ним він не має, а тому просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно нього.

Інших заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись, заходи забезпечення позову / доказів, зупинення / поновлення провадження по справі судом не вживались.

Дослідивши письмові докази по справі, вислухавши покази свідків, надавши їм оцінку в сукупності, враховуючи позицію учасників справи, суд,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 та ОСОБА_1. перебували в офіційно зареєстрованому шлюбі до 16.10.2007 року, від якого мають спільного сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_4 виданим повторно 21.07.2005 року (а.с.7).

16.10.2007 року шлюб між сторонами розірвано, свідченням чому є свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3, актовий запис №48, складений Відділом реєстрації актів цивільного стану Нововоронцовського районного управління юстиції Херсонської області (а.с.8).

Як вказувала позивач, що не заперечував відповідач, після припинення шлюбно-сімейних стосунків син ОСОБА_7 залишився проживати з матір'ю ОСОБА_1

За виконавчим листом №2-2298/2005 від 28.04.2005 року, виданим Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_11 присуджено стягнення аліментів на утримання їх неповнолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку, щомісячно, починаючи з 23.03.2005 року та до повноліття дитини (а.с.15).

Виконавчий лист перебуває на примусовому виконанні в Саксаганському відділі ДВС м. Кривий Ріг ГТУЮ в Дніпропетровській області. Як слідує з довідок державних виконавців, борг ОСОБА_2 по сплаті аліментів станом на 01.12.2016 року складав 95 259,95 грн., за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року ОСОБА_2 жодного разу аліментів не сплатив (а.с.10, 11). Станом на 15.02.2018 року розмір заборгованості становить 124 203,32 грн.

У зв'язку з несплатою аліментів постановою державного виконавця від 15.02.2018 року прийнято рішення про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості в повному обсязі (а.с.88-89).

Станом на момент розгляду судом справи, неповнолітній ОСОБА_6 проживає разом з матір'ю ОСОБА_1, її чоловіком ОСОБА_8, молодшим братом ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_5, що підтверджується актом з місця проживання від 21.11.2017 року (а.с.16).

Як слідує з характеристики з місця навчання (а.с.13), ОСОБА_6 навчається в КЗШ І-ІІІ ступенів №19 з першого класу, за весь період навчання проявив себе як учень з достатнім рівнем знань. Систематично виконує домашні завдання, на уроках уважний та зосереджений. Любить спорт, фізично розвинений. Товариський, має велике коло друзів, користується повагою з боку однокласників, не порушує правил поведінки, самостійний відповідно до свого віку. Охайний, виховується у повній родині матір'ю та вітчимом, які контролюють його навчальний процес, стан здоров'я, дозвілля дитини, систематично відвідують класні батьківські збори.

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Нововоронцовської районної державної адміністрації від 18.04.2012 року (а.с.14), в період, коли ОСОБА_1 проживала разом з сином ОСОБА_7 в смт. Нововоронцовка Херсонської області, дитина навчалася в Нововоронцовській ЗОШ №1. Вихованням, матеріальним забезпеченням та навчанням дитини займалася самостійно мати. Батько участі в цьому не приймав, батьківські збори ніколи не відвідував.

Статтями 15, 16 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Мотиви та доводи відповідача щодо чинення позивачем перешкод в спілкуванні з дитиною, суд не приймає до уваги з огляду на відсутність в матеріалах справи жодних доказів, як б свідчили про спроби ОСОБА_2 протягом всього періоду часу проживання дитини з матір'ю з 2005 року, вирішити виниклий між сторонами конфлікт, у випадку його наявності. Питання про визначення порядку участі батька у вихованні сина, спілкуванні з ним ОСОБА_2 не ставилось, та в судовому порядку не вирішувалось.

Безпідставними є також доводи відповідача з приводу налаштування дитини проти нього саме ОСОБА_13, оскільки вони є нічим не підтвердженими з боку відповідача та спростовуються показами допитаних судом свідків. Крім того, ОСОБА_6, будучи 14-річним підлітком, вже має свою точку зору, осмислене ставлення до вчинків та вправі самостійно визначати свою лінію поведінки по відношенню до батька і не піддаватися сторонньому впливу.

Крім того, допитана судом в якості свідка ОСОБА_9 показала, що ОСОБА_1 не чинила перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з сином, та надавала йому можливість бачитись з дитиною. До того ж, в судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що перешкод у спілкуванні ОСОБА_2 із сином ОСОБА_7 вона не чинила, син сам не хоче спілкуватися з рідним батьком, оскільки з сім'ї ОСОБА_2 пішов, коли син був ще маленьким, після цього інтересу до нього не проявляв, а тому дитина його практично не пам'ятає.

Суд при ймає до уваги такі пояснення ОСОБА_1, оскільки вони підтверджуються показами свідків ОСОБА_9, ОСОБА_8 та поясненнями неповнолітнього сина ОСОБА_6, який, будучи присутнім в судовому засіданні, особисто підтвердив, що не бажає спілкуватися з рідним батьком ОСОБА_2 та просив позбавити його батьківських прав.

Поміж іншим, відомості з навчальних закладів, де початково навчався ОСОБА_6 та потім був переведений у зв'язку зі зміною місця проживання, в черговий раз підтверджують, що інтересу до виховання, навчання сина батько ОСОБА_2 не проявляв, жодного разу до навчального закладу не з'являвся, вихованням ОСОБА_6 займалась лише мати ОСОБА_1

Зазначені обставини в їх сукупності суд розцінює як свідчення відсутності прояву уваги до дитини з боку відповідача ОСОБА_2, його незацікавленість життям, здоров'ям, благополуччям та майбутнім сина, адже відсутність спроб налагодити контакт з дитиною, визначити порядок участі у його вихованні, стабільному спілкуванні є наслідком самоусунення від виконання батьківських обов'язків та легковажного відношення до їх виконання, а відсутність прояву інтересу протягом тривалого часу до сина, що підтвердив також свідок ОСОБА_8, - є свідченням того, що ОСОБА_6 практично забув свого рідного батька, не бажає спілкуватися з ним, проводити час та фактично батьком вважає опікуна, який змалку його виховував, займався навчанням та проявляв інтерес до його життя.

Судовим розглядом також встановлено, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 присуджено стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_6 з 23.03.2005 року та до повноліття дитини. У зв'язку з несплатою аліментів протягом тривалого періоду часу, у ОСОБА_2 обліковується заборгованість, яка станом на 23.08.2018 року складає 132 665,72 грн., що підтверджується повідомленням Саксаганського ВДВС м. Кривий Ріг ГТУЮ в Дніпропетровській області за №13.13-32/28071 від 23.08.2018 року щодо можливості притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за ухилення його як боржника від сплати аліментів. Із нарахованих за період з 15.02.2018 року по 23.08.2018 року аліментів в сумі 11 432,40 грн. ОСОБА_2 фактично сплачено 2970 грн. (а.с.142).

Присутня в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не заперечувала той факт, що погашати заборгованість по аліментам ОСОБА_2 почав після пред'явлення нею позову до суду, на початку 2018 року. При цьому, погашення заборгованості фактично розпочалося після застосування державним виконавцем до ОСОБА_2 як боржника заходів тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами згідно з постановою від 15.02.2018 року (а.с.88-89).

Посилання представника відповідача на скасування державним виконавцем вказаних заходів суд не приймає до уваги, оскільки доказів в їх підтвердження та скасування винесеної державним виконавцем постанови відповідач та його представник не надали. Крім того, судове провадження з приводу оскарження дій та рішення державного виконавця щодо позбавлення ОСОБА_2 права керування транспортним засобом залишено без розгляду ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.05.2018 року (а.с.144).

Аналізуючи хронологічність встановлених судом обставин, суд приходить до висновку, що погашення заборгованості по сплаті аліментів ОСОБА_2 є свідченням не так його наміру належним чином виконувати батьківські обов'язки, а як бажання відновити право керування транспортними засобами, якого він був позбавлений саме у зв'язку з наявністю такої заборгованості до моменту її погашення в повному обсязі. Позаяк, саме по собі погашення заборгованості по аліментам в незначному розмірі в порівнянні із сумою заборгованості, яка обліковується, за відсутності жодних активних дій стосовно прийняття ОСОБА_2 участі у вихованні сина, його навчанні, оздоровленні, не прояв наміру налагодити контакт із сином, його прихильність до батька, не може свідчити про належність виконання таких обов'язків. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 підтвердив, що хоча ОСОБА_2 і погашає заборгованість по аліментам, однак уваги до сина так і не проявляє, що також не заперечував сам ОСОБА_6, не маючи жодного бажання спілкуватися з батьком.

Крім того, в судове засідання ОСОБА_2 неодноразово не з'являвся, будучи повідомленим належним чином, навіть коли його участь визнавалась судом обов'язковою для з'ясування особисто позиції по справі та відносин між ним та сином під час допиту дитини в судовому засіданні. Причини його неявки до суду представник не міг пояснити. Такі обставини суд розцінює як легковажне ставлення до вирішення судом справи, а також відсутність зацікавленості в ухваленні судом рішення на його користь та переконання в тому, що батьківські права він має намір виконувати.

Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року та рішенні у справі «Олссон проти Швеції» від 27.02.1992 року зазначив, що «…між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків».

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч.8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Як визначено ст.ст.141, 153 СК України, яка кореспондує зі ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний, моральний стан. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

У відповідності до ст.ст.8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Відповідно до ч.4 ст.155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з ч.1 ст.164 СК України, у випадку ухилення матері, батька дитини від виконання своїх обов'язків по її вихованню, вони можуть бути позбавленні судом батьківських прав.

В розумінні п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року №3, який узгоджується з нормами ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування обов'язками.

Позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей, про що зазначено в п.15 вказаної постанови.

Таким чином, з аналізу зазначених вище положень закону та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України слідує, що позбавлення батьківських прав можливе лише у разі винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, при цьому докази, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання обов'язків щодо виховання дитини мають бути безспірними.

При вирішенні справи суд також приймає до уваги положення принципу 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй від 20.11.1959 року, відповідно до якого малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своїми батьками.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні №39948/06 від 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України» зазначив, що «… розірвання сімейних зв'язків між батьками та дитиною означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин, у зв'язку з чим рішення національних органів має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини. Вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання…».

Відповідно до ч.5 ст.19 СК України, Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою КМУ №866 від 24.09.2008 року, при розгляді спорів, що виникають із сімейних відносин та стосуються, зокрема, позбавлення батьківських прав, орган опіки та піклування надає письмовий висновок.

Так, висновком Служби у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради №10/36-3433 від 20.08.2018 року, вирішено за доцільне не позбавляти ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки останній хоче спілкуватися з сином, брати участь у його вихованні, утриманні та вважає, що саме колишня дружина ОСОБА_13 налаштовує дитину проти нього (а.с.133).

В контексті приписів ч.6 ст.19 СК України, рішення органу опіки та піклування не є для суду обов'язковим, а підлягає оцінці поряд з іншими доказами.

Натомість суд не погоджується із зазначеними висновком про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2, оскільки в ході судового розгляду знайшов підтвердження факт неналежного виконання ним батьківських обов'язків, яке виражається у його пасивній поведінці по відношенню до сина, відсутності з його боку піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, не прийняття участі в лікуванні, оздоровленні сина, навчальному процесі. При цьому така поведінка ОСОБА_2, на переконання суду, є винною та свідомою, а його посилання на чинення перешкод ОСОБА_1 в участі у спілкуванні з дитиною, її вихованні, які, за наявності, він ніяким чином протягом понад 10 років після розлучення з ОСОБА_1 не намагався усунути ні в досудовому, ні в судовому порядку.

Так, Європейський суд з прав людини в п.49 рішення №39948/06 у справі «Савіни проти України» зазначив, що розірвання сімейних зв'язків між батьками та дитиною означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин, у зв'язку з чим рішення національних органів має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини.

На підставі викладеного, керуючись принципом найкращого забезпечення інтересів неповнолітнього ОСОБА_6, який не має прихильності до батька ОСОБА_2, не бажає з ним спілкуватися та вважає своїм батьком вітчима, прямо про це заявляючи в судовому засіданні, суд приходить до висновку про доведеність невиконання відповідачем батьківських обов'язків, умисність таких дій та свідоме нехтування ними, безвідповідальне ставлення до їх виконання. З огляду на встановлені обставини в їх сукупності приводять суд до висновку, що застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_6 забезпечить захист інтересів дитини, а наявні мотиви для позбавлення батьківських прав в даному випадку є доречними і достатніми з урахуванням обсягу наявних доказів, що узгоджується з правовими висновками Європейського суду з прав людини, викладеними в п.48 рішення від 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України» та в п.65 рішення № 46544/99 у справі «Кутцнер проти Німеччини».

Поміж іншим, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на передбачене ст.169 СК України право на поновлення батьківських прав в судовому порядку після зміни його поведінки як особи, позбавленої батьківських прав, обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав з переосмисленням його ставлення до сина.

За даних обставин, суд приходить до висновку про необхідність відступу від наданого службою у справах дітей висновку та задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 640 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору (а.с.1).

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 90, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355, п.15 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної у м. Кривому Розі ради, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Після набрання рішенням суду законної сили видати виконавчий лист для пред'явлення на виконання у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» в частині стягнення судових витрат, а копію рішення суду надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем народження дитини - для внесення відповідних відомостей до актового запису про народження ОСОБА_6 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 30 днів з дати підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6

Відповідач: ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору-1: Служба у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради, юридична адреса: вул. Володимира Великого 32, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, код ЄДРПОУ юридичної особи - 05410872.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору-2: Служба у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної у м. Кривому Розі ради, код ЄДРПОУ 05520744, юридична адреса: вул. Дніпровське шосе 11, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, код ЄДРПОУ юридичної особи - 05520744.

Судове рішення складено та підписано 21.09.2018 року.

Суддя Євтушенко О.І.