Рішення № 76853824, 04.09.2018, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/12123/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року Хмельницький міськрайонний суд

Хмельницької області в складі:

головуючого-судді Мазурок О.В.

при секретарі Конопко А.П.

з участю заявника ОСОБА_1

представника заявника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому справу за заявою ОСОБА_1, яка діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.. У заяві вказала, що вона є членом громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права». Вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_7 в м. Стаханові Луганської області. У шлюбі з ОСОБА_6 народились ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3. Вона була зареєстрована та проживала разом з чоловіком та дітьми за адресою: АДРЕСА_1. Після розлучення з ОСОБА_6 діти залишились проживати разом з нею. У жовтні 2014 року разом із трьома малолітніми дітьми вона була вимушена перемітитись з постійного місця проживання на тимчасово окупованій території м. Стаханова Луганської області до м. Хмельницький. Зараз вони з дітьми проживають за адресою: АДРЕСА_3. Вказана довідка діє безстроково. Як відомо в кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів, з цього моменту фактично розпочалась військова агресія Російської Федерації проти України.

До початку збройної агресії Російської Федерації та подальшої незаконної окупації міста Стаханова Луганської області вона мала налагоджений побут, стабільну офіційну роботу, можливість вести повноцінне життя.

Навесні 2014 року на державних установах та організаціях міста зривались українські прапори та герби, натомість вивішувались прапори ЛНР та Російської Федерації. Блокувалась робота держпрацівників та працівників бюджетної сфери. Поступово в місті припинили свою діяльність адміністративні та комунальні служби, майже припинилось постачання в місто продуктів харчування, продовольчих товарів та медикаментів, ціни на все зросли. Майже по всій території зник мобільний зв'язок. На в'їзних шляхах до міста Стаханова було встановлено блокпости, де стояли люди в камуфляж, озброєні автоматами. Російські збройні формування застосовували фізичний та психологічний вплив до людей, які, на їх погляд, були підозрілими, мали проукраїнські погляди чи нібито порушували встановлені ними правила. Мирних людей викрадали з метою отримання викупу за визволення. Заарештованих залучали до примусової праці на користь так званої «нової республіки». Всі, хто повертався з полону окупантів фізично та психологічно були травмовані. Працюючи на державній службі у Стахановському управлінні праці і соціального захисту населення вона відмовилась написати заяву про перехід на службу до «ЛНР», через що була негайно звільнена прямо під час перебування у декретній відпустці. Через довготривалі та короткочасні потужні обстріли та вибухи у місті мешканці майже постійно перебували без водо-, електро-, газопостачання. Через складну економічну, соціальну, політичну ситуацію в Луганському регіоні та зіваючи на регулярні бойові дії з боку збройних формувань РФ, вона сприймала та відчувала реальну загрозу для життя та здоров'я свого та своїх дітей, тому в жовтні 2014 року вони вимушені були залишити свою домівку. Основним мотивом переселення було збереження їх життя від нескінченних бойових дій, що велися російськими збройними формуваннями.

Вважає, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Росією частини території Луганської області було порушено цілу низку її прав і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04.11.1950 року.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Причиною внутрішнього переміщення фізичної особи з її постійного місця проживання до іншого місця проживання на території України може бути обумовлено безпосередньо: 1) збройним конфліктом; 2) тимчасовою окупацією; 3) повсюдними проявами насильства, порушенням прав людини; 4) надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру або метою уникнення негативних наслідків однієї з цих подій.

За змістом ч.1 ст.4, ч.1 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» було затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, додаток до якого визначає форму довідки. Однак дана форма не передбачає внесення відомостей про конкретну причину, яка змусила залишити або покинути своє місце проживання внутрішньо переміщену особу. Тобто отримані нею та дітьми довідки про взяття на облік внутрішньо-переміщених осіб від 03.04.2017 року НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, видані управлінням праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради посвідчують лише факт їхнього вимушеного переселення з м.Стаханов до м. Хмельницький і не містять в собі значення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.

З метою визначення свого статусу та статусу своїх малолітніх дітей як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту) вона звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

В судовому засіданні заявник та представник заявника заяву підтримали.

Представники заінтересованих осіб в судове засідання не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Вислухавши пояснення заявниці, представника заявниці, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_10.

У жовтні 2015 року вона разом із малолітніми дітьми була вимушена переміститися з місця постійного проживання на тимчасово окупованій території: міста Стаханова Луганської області до міста Хмельницький, що підтверджується довідкою про отримання (неотримання допомоги) від 17.05.2018 року №1252. На даний час позивачка , разом з дітьми проживають в АДРЕСА_4.

Судом встановлено, що 15 квітня 2014 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" № 1207-VII, який визначив статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації та встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Датою початку тимчасової окупації визначено 20 лютого 2014 року.

Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

14 серпня 2014 року виходячи з положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та загальновизнаних міжнародних норм і правил, заявляючи, що пряме або опосередковане втручання у внутрішні і зовнішні справи України під будь-яким приводом є неприпустимим, усвідомлюючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров'ю населення, захоплення заручників, експропріацію власності держави, фізичних та юридичних осіб, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод Верховною Радою України також був прийнятий Закон України "Про санкції" № 1644-VII, яким визначено механізм впровадження спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про санкції" 11 вересня 2014 року Кабінет Міністрів України видав розпорядження №829-р "Про пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів", а саме у зв'язку з агресією Російської Федерації проти України у військовій, економічній, енергетичній та інформаційній сфері, окупацією частини території України, сприянням терористичній діяльності на території України, порушенням прав і свобод громадян України, інтересів суспільства та держави, що створюють реальні та потенційні загрози національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України.

Постановою Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором» від 27.01.2015 року №129-VІІ встановлено, що Україна залишається об'єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України - визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані "ДНР" і "ЛНР" визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).

Також Верховна Рада України Постановою від 21 квітня 2015 року №337-VIII схвалила текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", у абзаці першому пункту 1 якої констатовано, що агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.

Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України.

У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абзац 3 пункту 4 Заяви) , та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов'язань, посягань на територіальну цілісність України.

Верховною Радою України за наслідками збройної агресії Російської Федерації також прийнято постанову від 17 березня 2015 року №254-VIII "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи 2067 (2015) «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» асамблея висловила серйозну стурбованість зростаючою кількістю випадків осіб, що зникли безвісті у зонах військових дій в окремих частинах Донецької та Луганської областях України, а також в окупованому Криму. Асамблея також висловила жаль стосовно рішень Президента Російської Федерації утаємничувати дані щодо втрат серед особового складу збройних сил Російської Федерації під час спецоперації у мирний час.

З огляду на викладене факт збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України є загальновідомим і не підлягає доведенню.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 р. №1706-VII, що містить визначення поняття внутрішньо переміщеної особи, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

За змістом ч. 1, ст. 4. ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 p. N 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» з наступними змінами і доповненнями було затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, додаток до якого визначає форму довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Однак, дана форма не передбачає внесення відомостей про конкретну причину (підставу), яка змусила залишити або покинути своє місце проживання внутрішньо переміщену особу (ч. 1 ст. ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII).

Отримані заявниками довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб виданих відповідно на ім'я заявників управлінням праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради, посвідчують лише факт їх вимушеного переселення з м. Стаханова до міста Хмельницький і не містять в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 p. №1706-V1I не виключає можливості звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.

Женевська Конвенція «Про захист цивільного населення під час війни» від 12.08.1949 року застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.

Особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є (ст. 4 Конвенції).

Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що слід встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6, разом із малолітніми дітьми: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 у жовтні 2014 року з окупованої території Луганської області, України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Керуючись ст. 8, ст. 21-68 Конституції України, ст.ст. 315-319, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Вимоги заяви задоволити.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6, разом із малолітніми дітьми: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 у жовтні 2014 року з окупованої території Луганської області, України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України;

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 30 денний строк з дня складання повного судового рішення апеляційної скарги .

Заявник: ОСОБА_1, проживає в АДРЕСА_2;

Заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, яке знаходиться в м. Київ вул.. Еспланадна, 8/10;

Російська Федерація, адреса для листування: Посольство Російської Федерації в Україні, м. Київ Повітрофлотський проспект, 27.

Повний текст рішення складений 17 вересня 2018 року.

Суддя: