Рішення № 76853265, 20.09.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.09.2018 Справа №607/223/17

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді – Сливки Л.М.

за участі секретаря судового засідання – Зарічної О.П., представника позивача – адвоката ОСОБА_1, представників відповідачів: ОСОБА_2 митниці ДФС – ОСОБА_3, Державної казначейської служби України – ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_1 до ОСОБА_2 митниці ДФС, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_1 у січні 2017 року пред’явила до суду позов до відповідачів: ОСОБА_2 митниці ДФС, ОСОБА_6 управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, у якому просила стягнути з відповідачів на її користь 182819,72 гривень майнової та 100000 моральної шкоди. В обґрунтування позову вказала, що 14 жовтня 2009 року в ВГІРФО УМВС України в Тернопільській області вона (ОСОБА_5Д.) отримала дозвіл №123 від на зміну місця проживання, переїзд до своїх дітей з Російської Федерації в Україну, а згодом повернулась у Російську Федерацію для вирішення питань, викликаних зміною місця проживання. 24 грудня 2010 року вона перетнула державний кордон України з Російської Федерації та прибула у ОСОБА_2 митницю з приводу розмитнення ввезеного з Російської Федерації автомобіля марки „HUMMER НЗ, 2007 року випуску, двигун Т 78136473, кузов XWFDN 13Е170000081, який належав їй на праві приватної власності. На вимогу службових осіб автомобіль був поставлений на майданчик ОСОБА_2 митниці. 12 січня 2011 року, звернувшись до ОСОБА_2 митниці із заявою щодо можливості митного оформлення транспортного засобу із звільненням від його оподаткування, листом за вих.ном.10\11-379-Р-1 від 17 січня 2011 року ОСОБА_2 митниця надала їй роз'яснення, в якому зазначила, що право на ввезення громадянами транспортних засобів із звільненням від оподаткування при переселенні на постійне місце проживання в України за умови наявності документів, визначених Правилами митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщується громадянами через держаний кордон України, можливе протягом року видачі документа, що дає право на постійне проживання в Україні. З урахуванням змісту даного роз'яснення, митний брокер ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_5 подала до ОСОБА_2 митниці вантажну митну декларацію №403000010/2011/000083, на підставі якої ОСОБА_2 митницею було здійснене митне оформлення зазначеного автомобіля, та визначено суму митних платежів, що підлягали сплаті на загальну суму 208481 гривень 75 копійок. Оскільки, автомобіль був поміщений на спецмайданчик митниці, а їй було пред'явлено вимогу, щоб отримати автомобіль у користування необхідно сплатити митні платежі, цього ж дня вона вимушено та безпідставно сплатила на рахунок митниці через відділення №0692 АТ „ОСОБА_8 Аваль" у м. Тернополі 208696 гривень 35 копійок. Одночасно ОСОБА_5 подала до ОСОБА_2 митниці заяву, в якій виклала свою незгоду з роз'ясненням викладеними у листі за вих.ном,10\11-379-Р-1 від 17 січня 2011 року. В подальшому вона (ОСОБА_5Д.) звернулась з адміністративним позовом до ОСОБА_2 окружного адміністративного суду про повернення їй вказаних безпідставно сплачених коштів, однак, постановою суду від 13.05.2011 року було відмовлено у задоволенні її позовних вимог. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2012 року постанову суду першої інстанції скасовано та винесено нову, якою позовні вимоги було задоволено: визнано неправомірною відмову начальника ОСОБА_2 митниці від 17 січня 2011 року №10\11-379-Р-1 у наданні дозволу на звільнення від сплати податків при розмитненні даного автомобіля у зв'язку із переселенням на постійне місце проживання в Україну та зобов'язано відповідача повернути—Романсній Т.Д. безпідставно сплачені грошові кошти у сумі 208 696 гривень 35 копійок. Однак, ОСОБА_2 митниця ігноруючи виконання постанови суду апеляційної інстанції, яке вступило у законну силу, не повернула їй вказані кошти, подавши касаційну скаргу. Ухвалою Вищого адміністративного суду від 10 квітня 2013 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанції були скасовані, а справу було направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Відкрите виконавче провадження з цього приводу було повернуто до суду. Постановою ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року її (ОСОБА_5Д.) позовні вимоги були задоволені, на вказану постанову суду ОСОБА_2 митницею була подана апеляційна скарга, яка 10 березня 2015 року була відхилена Львівським апеляційним адміністративним судом, а постанова суду першої інстанції залишена у силі. Лише 10 березня 2016 року на виконання постанови суду першої інстанції від 25 липня 2013 року управлінням Державної казначейської служби України в м. Тернополі на її (ОСОБА_5Д.) рахунок у банку була перерахована вказана сума у розмірі 208696,35 гривень. Вважає, що у зв’язку із знеціненням грошової одиниці – гривні, інфляційні процеси в державі та неможливістю користуватися своїми грошима у вказаний період часу, вона (ОСОБА_5Д.) понесла майнову шкоду у розмірі 182819,72 гривень, до якої входить три проценти річних та втрати від інфляції. Вважає, що шкода заподіяна їй саме зловмисними діями ОСОБА_2 митниці ДФС, що полягають в умисному одержанні, а в подальшому неповерненні їй грошових коштів, а правовою підставою для стягнення із відповідачів завданої їй майнової шкоди є частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України. При цьому зазначає, що датою, від якої відраховується термін повернення їй грошових коштів є 20 жовтня 2011 року, коли вона звернулася із заявою до відповідача про повернення сплачених нею грошових коштів. Також вказує, що у зв’язку із моральними стражданнями їй була заподіяна моральна шкода у сумі 100000 гривень. З цих підстав просить позов задовольнити.

27 лютого 2017 року від відповідача ОСОБА_2 митниці ДФС Державної фіскальної служби України надійшли заперечення на позов, у яких відповідач заперечує проти позовних вимог, покликаючись на те, що грошові кошти сплачені позивачем у сумі 208696,35 гривень – це сума митних платежів, сплачених позивачем на рахунок Державного бюджету, а не на рахунок митниці. При цьому, положення статті 625 ЦК України не можуть застосовуватися в даних правовідносинах, оскільки між позивачем та митницею не існувало договірних правовідносин, на підставі яких виникли грошові зобов’язання. Правовідносини щодо повернення коштів, сплачених при митному оформленні транспортних засобів регулюється Бюджетним, Податковим та Митними кодексами України а також Порядком затвердженим наказом Державної митної служби України від 20 липня 2017 року за №618 та Порядком затвердженим спільним наказом Міністерства доходів і зборів України та Міністерства фінансів України від 30 грудня 2013 року №882/1188. Разом із цим, вказують, що обов’язок щодо повернення позивачу грошових коштів в розмірі 208696,35 гривень виник у митниці після набрання законної сили постановою ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року, а саме 10 березня 2015 року, однак, пунктом 43.3 статті 43 Податкового кодексу України визначено, що обов’язковою умовою для здійснення повернення сум грошового забезпечення є подання платником податків заяви про таке повернення. Позивач звернулася до митниці із заявою про повернення їй із державного бюджету України сплачених нею коштів у сумі 208696,35 гривень у липні 2016 року. Однак, вказана заява не відповідала вимогам Порядку №618, у зв’язку із чим була повернута позивачу, якій також було роз’яснено право на повторне звернення із заявою. У вересні 2016 року позивач повторно звернулася до митниці із заявою про повернення їй надміру сплачених коштів, яка відповідала вимогам Порядку №618, у зв’язку із чим 05 жовтня 2016 року митницею було підготовлено висновки про повернення ОСОБА_5 з Державного бюджету України надміру сплачених сум у розмірі 208696,35 гривень та направлено їх для виконання Управлінню державної казначейської служби України у м. Тернополі. З цих підстав вважають, що ОСОБА_2 митниця ДФС, діючи у відповідності до вимог законодавства, в повній мірі виконала свій обов’язок щодо повернення позивачу надміру сплачених грошових коштів. Також вважають, що відсутні підстави для стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження факту завдання їй моральної шкоди. З цих підстав, просять відмовити у задоволенні позовних вимог.

15 червня 2017 року представник позивача адвокат ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просив стягнути з відповідачів ОСОБА_2 митниці ДФС України та Державної казначейської служби України в користь ОСОБА_5 майнову шкоду у розмірі 202632,53 гривень та моральну шкоду у сумі 100000 гривень, зазначивши, що правовою підставою для стягнення із відповідачів майнової шкоди є ч. 2 ст. 625 ЦК України, а моральної шкоди – ст. ст. 32, 65,62, 152 Конституції України.

25 липня 2017 року відповідачем ОСОБА_2 митницею ДФС подано до суду заперечення та 12 березня 2018 року від відповідача ОСОБА_2 митниці ДФС надійшов відзив на заяву представника позивача про збільшення розміру позовних вимог, згідно яких представник відповідача ОСОБА_2 митниці ДФС просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність.

23 березня 2018 року від відповідача ОСОБА_6 управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області надійшов відзив на позовну заяву про стягнення матеріальної та моральної шкоди, згідно якого представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, покликаючись на те, що ОСОБА_9 управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області не вправі здійснювати безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

14 червня 2018 від представника позивача надійшла до суду заява про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідачів ОСОБА_2 митниці ДФС та державної казначейської служби України в користь ОСОБА_5 202632,53 гривень майнової шкоди та 100000 гривень моральної шкоди, а також просив замінити відповідача ОСОБА_9 управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області на відповідача – Державну казначейську України.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 – адвокат ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив відмовити у їх задоволенні, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача – ОСОБА_2 митниці ДФС – ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечила проти позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні, з підстав, викладених у відзиві на позов.

Представник відповідача Державної казначейської служби України – ОСОБА_4 у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову.

Судом установлено:

12 січня 2011 року ОСОБА_5 звернулася до ОСОБА_2 митниці із заявою щодо можливості митного оформлення із звільненням від оподаткування належного їй автомобіля марки HUMMER H3, 2007 року виготовлення, двигун Т 78136473, кузов XWFDN 13Е170000081, який був ввезений на митну територію України 26.12.2010 року.

Листом від 17.01.2011 року № 10/11-379-Р-1 ОСОБА_2 митниця надала ОСОБА_5 роз'яснення, в якому зазначила, що право на ввезення громадянами транспортних засобів зі звільненням від оподаткування при переселенні на постійне місце проживання в Україну за умови наявності документів, визначених Правилами митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, можливе протягом року з дати видачі документа, що дає право на постійне місце проживання в Україні.

З врахуванням змісту даного роз'яснення 20.01.2011 року митний брокер ОСОБА_7, в інтересах ОСОБА_5 подала до ОСОБА_2 митниці вантажну митну декларацію № 403000010/2011/000083, на підставі якої відповідачем було здійснено митне оформлення зазначеного автомобіля, та визначено суму митних платежів, що підлягають сплаті на загальну суму 208481,75 гривень.

Цього ж дня позивач сплатила зазначену суму, що підтверджується банківською квитанцією відділення № НОМЕР_1 «ОСОБА_8 Аваль» від 20.01.2011 року № НОМЕР_2.

Одночасно позивач подала до ОСОБА_2 митниці заяву, у якій вказала про свою незгоду з роз'ясненнями, наданими в листі від 17.01.2011 року № 10/11-379-Р-1, зазначивши, що, на її думку, має право на пільгове розмитнення автомобіля.

У зв’язку із цим, ОСОБА_5 звернулася до ОСОБА_2 окружного адміністративного суду із позовом до ОСОБА_2 митниці, третьої особи начальника ОСОБА_2 митниці, в якому просила визнати неправомірною відмову начальника ОСОБА_2 митниці №10/111-379-Р-1 від 17 січня 2011 року у наданні дозволу ОСОБА_5 щодо звільнення від сплати податків при розмитненні автомобіля марки „HUMMER НЗ, 2007 року випуску, двигун Т 78136473, кузов XWFDN 13Е170000081, який належить їй на праві приватної власності та зобов’язати ОСОБА_2 митницю звільнити ОСОБА_5 від сплати податків при розмитненні автомобіля марки „HUMMER НЗ, 2007 року випуску, двигун Т 78136473, кузов XWFDN 13Е170000081, у зв’язку з переселенням на постійне місце проживання в Україну та повернути їй безпідставно сплачені нею у відділенні №0692 АТ «ОСОБА_8 Аваль» 208696,35 гривень, згідно банківської квитанції №1109544289 від 20 січня 2011 року.

Постановою ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 13 травня 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_5, скасовано постанову ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 13 травня 2011 року скасовано; позов ОСОБА_5 задоволено; визнано неправомірною відмову суб’єкта владних повноважень, начальника ОСОБА_2 митниці №10/11-379-Р-1 від 17 січня 2011 року у наданні дозволу ОСОБА_5 щодо звільнення від сплати податків при розмитненні автомобіля марки „HUMMER НЗ, 2007 року випуску, двигун Т 78136473, кузов XWFDN 13Е170000081, який належить їй на праві приватної власності, зобов’язати ОСОБА_2 митницю звільнити ОСОБА_5 від сплати податків при розмитненні автомобіля марки „HUMMER НЗ, 2007 року випуску, двигун Т 78136473, кузов XWFDN 13Е170000081, зв’язку із переселенням на постійне місце проживання в Україну та повернути їй безпідставно сплачені нею у відділенні №0692 АТ «ОСОБА_8 Аваль» 208698,35 гривень.

Ухвалою Вищого окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року скасовано постанову ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 13 травня 2011 року та Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року,справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

25 липня 2013 року постановою ОСОБА_2 окружного адміністративного суду частково задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 митниці Міністерства доходів і зборів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача – начальник ОСОБА_2 митниці Міністерства доходів і зборів України – ОСОБА_10, за участю прокуратури Тернопільської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії та постановлено визнати неправомірною бездіяльність ОСОБА_2 митниці Міністерства доходів і зборів України щодо невиконання свого конституційного обов’язку з гарантування прав та свобод ОСОБА_5 у формі дачі їй вичерпної інформації щодо її можливості скористатись правом на оформлення ввезеного транспортного засобу з отриманням пільги в оподаткуванні; зобов’язати ОСОБА_2 митницю Міністерства доходів і зборів України звільнити ОСОБА_5 від сплати податків при розмитненні автомобіля марки „HUMMER НЗ, 2007 року випуску, двигун Т 78136473, кузов XWFDN 13Е170000081, у зв’язку із переселенням на постійне проживання в Україну та повернути їй безпідставно сплачені нею у відділенні №0692 АТ «ОСОБА_8 Аваль» 208698,35 гривень, в задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Ухвалою апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 митниці Міндоходів залишено без задоволення, а постанову ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 митниці Міндоходів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – начальник ОСОБА_2 митниці Міністерства доходів і зборів України – ОСОБА_10, за участю прокурора Тернопільської області, про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії – залишено без змін.

Ухвалою ОСОБА_2 окружного адміністративного суду виправлено описку у постанові ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 року та зазначено, що у резолютивній частині вказаної постанови суду допущено описку, а тому правильною сумою грошових коштів, які зобов’язано ОСОБА_2 митницю Міністерства доходів і зборів України повернути ОСОБА_5 є – 208696,35 гривень.

19 липня 2016 року ОСОБА_5 звернулася до ОСОБА_2 митниці ДФС із заявою, у якій просила прийняти висновок про повернення й з державного бюджету України надмірно сплачених коштів у сумі 208698,35 гривень та подати його до виконання ОСОБА_6 управлінню Державної казначейської служби України в Тернопільській області.

Листом від 10 серпня 2016 року ОСОБА_2 митницею ДФС повідомлено ОСОБА_5 про неможливість прийняття її заяви від19 липня 2016 року про повернення надмірно сплачених коштів, оскільки вказана заява не відповідає вимогам п. 1 розділу 3 Порядку №618 та повідомлено ОСОБА_11 про можливість повторно звернутися до ОСОБА_2 митниці ДФС із заявою про повернення надмірно сплачених коштів, за умови виконання вимог п. 1 розділу 3 Порядку №618.

07 вересня 2016 року ОСОБА_5 повторно звернулася до ОСОБА_2 митниці ДФС із заявою, у якій просила прийняти висновок про повернення й з державного бюджету України надмірно сплачених коштів у сумі 208698,35 гривень та подати його до виконання ОСОБА_6 управлінню Державної казначейської служби України в Тернопільській області.

05 жовтня 2016 року ОСОБА_2 митницею ДФС винесено висновок №10 про повернення ОСОБА_5 з бюджету суму надмірно сплачених коштів у розмірі 214,60 гривень, що утворилася при митному оформленні товару: легкового автомобіля, бувшого у користуванні на підставі рішення (постанови) ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року №819/1305/13-а.

Згідно висновку ОСОБА_2 митниці ДФС №11 від 05 жовтня 2016 року, ОСОБА_5 вирішено повернути з бюджету суму надмірно сплачених коштів у розмірі 117588,34 гривень, що утворилася при митному оформленні товару: легкового автомобіля, бувшого у користуванні на підставі рішення (постанови) ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року №819/1305/13-а.

Також, 05 жовтня 2016 року ОСОБА_2 митницею ДФС винесено висновок №112 про повернення ОСОБА_5 з бюджету суму надмірно сплачених коштів у розмірі 21054,92 гривень, що утворилася при митному оформленні товару: легкового автомобіля, бувшого у користуванні на підставі рішення (постанови) ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року №819/1305/13-а.

Згідно висновку ОСОБА_2 митниці ДФС №13 від 05 жовтня 2016 року, ОСОБА_5 вирішено повернути з бюджету суму надмірно сплачених коштів у розмірі 69838,49 гривень, що утворилася при митному оформленні товару: легкового автомобіля, бувшого у користуванні на підставі рішення (постанови) ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року №819/1305/13-а.

За вказаними висновками, ОСОБА_5 вирішено повернути з Державного бюджету України надмірно сплачені кошти, що утворилася при митному оформленні товару на загальну суму 208696,35 гривень.

Вказане також стверджується реєстром висновків за платежами, належними державному бюджету, виданого ОСОБА_2 митницею ДФС від 05 жовтня 2016 року за №09.

Як убачається із матеріалів справи, 05 жовтня 2010 року ОСОБА_2 митницею ДФС направлено на адресу Управління державної казначейської служби України у м. Тернополі Тернопільської області висновки про повернення ОСОБА_5 з Державного бюджету України суму надмірно сплачених коштів, що утворилася при митному оформленні товару, на підставі постанови ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року разом із реєстром висновків за платежами, належними державному бюджету та копією постанови ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року.

Сторонами не оспорюється, що сума надмірно сплачених коштів, що утворилася при митному оформленні товару у розмірі 208696,35 гривень перерахована Управлінням державної казначейської служби України у м. Тернополі Тернопільської області на відкритий у банку рахунок позивача ОСОБА_5 10 жовтня 2016 року.

Отже, постанова ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року виконана відповідачами у жовтні 2016 року, грошові кошти сплачені на рахунок позивача у повному обсязі.

Згідно викладених у позові обставин, у зв’язку із інфляційними процесами в державі та тривалим невиконанням рішення суду, позивач понесла майнову шкоду.Відтак, позивач вважає, датою, від якої відраховується термін повернення їй грошових коштів є – 20 жовтня 2011 року, тобто із моменту її першого звернення із заявою до відповідача ОСОБА_2 митниці ДФС про повернення сплачених нею грошових коштів.

Зокрема, відповідно до наданого стороною позивача розрахунку, загальна сума трьох процентів річних за період з 2011 року по жовтень 2016 року становить 35478,38 гривень, а загальний розмір інфляційних втрат за період з лютого 2011 року по 10 жовтня 2016 року становить 17183,07 гривень.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін , розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги до задоволення не підлягають , виходячи із наступного.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із вимогами до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ст. 11 цього Кодексу цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства .

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду . У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про стягнення грошових коштів у зв'язку з невиконанням або порушенням строків виконання рішень судів, за що ст. 625 ЦК України передбачена цивільно-правова відповідальність слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

У даній справі спір між сторонами виник з приводу несвоєчасного виконання рішення суду про повернення коштів, сплачених позивачем при митному оформленні транспортного засобу.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження». Разом із цим, правовідносини, що виникають з приводу повернення коштів, сплачених позивачем при митному оформленні транспортного засобу регулюються Бюджетним кодексом України, Митним кодексом України, Податковим кодексом України, Порядком «Про повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 643 від 18 липня 2017 року.

Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку із виконанням судового рішення, до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України). Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15.

Також, слід зауважити, що статтею 625 ЦК регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 2 березня 2016 року № 6-2491цс15.

Враховуючи викладене, підстави виникнення цивільних прав та обов'язків між позивачем та відповідачами відсутні, а тому між позивачем та відповідачами не існує цивільні відносини, зокрема, зобов'язального характеру.

За вказаних обставин посилання позивача на положення ст. 625 ЦК України, які, на її думку, підлягають застосуванню до спірних правовідносин є безпідставними. Відтак позовні вимоги в частині стягнення майнової шкоди спричиненої несвоєчасним виконанням рішення суду у розмірі 202632,53 гривень, яка складається із: трьох процентів річних за період з 2011 по жовтень 2016 року у сумі 35478,38 гривень та інфляційних втрат за період з 2011 по жовтень 2016 року у розмірі 167153,15 гривень.

Щодо вимоги позивача про стягнення із відповідачів моральної шкоди у сумі 100000 гривень, суд зазначає наступне:

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Отже, норми Конституції України та положення Законів України визначають, що матеріальна та моральна шкода, завдана громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. При цьому відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відтак, зважаючи на вищезазначене Казначейство відповідно до наданих повноважень здійснює лише виконання рішень про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України ( п.3, 9) № 4 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стороною позивача не надано суду жодних доказів на підтвердження розміру завданої позивачу ОСОБА_5 моральної шкоди і зокрема доказів заподіяння позивачу діями відповідачів моральної шкоди, яка полягає у її фізичних та душевних стражданнях.Саме по собі посилання позивача на те, що моральна шкода, яку вона оцінює у розмірі 100000 гривень, виражається у моральних потрясіннях, переживаннях та стражданнях, яких вона зазнавала, у зв’язку із несвоєчасним виконанням рішення суду, не доводить факту спричинення їй моральних страждань, а заявлений нею розмір відшкодування моральної шкоди є недоведеним та таким, що у повній мірі не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні, а наданий позивачем розрахунок не ґрунтується на законі.

За вказаних обставин, суд приходить до переконання, що позовні вимоги про стягнення із ОСОБА_2 митниці ДФС, Державної казначейської служби України моральної шкоди у розмірі 100 000 гривень не підлягають до задоволення.

Керуючись статтями 4, 5, 10, 12,13, 89, 141, 258, 259, 206, 263, 264, 265, 268, 352, 354-356 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_5 в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_1 до ОСОБА_2 митниці ДФС, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Тернопільської області.

Дата складення повного судового рішення – 01 жовтня2018 року.

Головуючий суддяОСОБА_12