Рішення № 76850783, 18.09.2018, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/3652/16-ц

Провадження №2/333/123/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року м.Запоріжжя Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Наумової І.Й.

за участю секретаря судового засідання: Кунець В.В.

представника позивача: ОСОБА_1

відповідача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору дарування квартири недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на частину квартири, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з цим позовом 15.07.2016 р. В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточненої позовної заяви, поданої до суду позивачем 29.06.2017 р., зазначив наступне.

12.12.2006 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір позики, на підставі якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 100 000 грн. із зобов’язанням повернути їх до 01.03.2007 року. Цей договір було укладено у письмовій формі та посвідчено приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано за №1359. У зазначений строк ОСОБА_2 гроші не повернула, у зв’язку із чим позивач був вимушений звернутися до Комунарського райсуду м. Запоріжжя з позовом про стягнення боргу на підставі договору позики від 12.12.2006 року. Під час розгляду справи, з метою забезпечення позову, Комунарським райсудом було накладено арешт на майно ОСОБА_2, а саме на квартиру №132, розташовану за адресою: м. Запоріжжя вул. Глісерна буд.20-А. Позивач зазначає, що у подальшому ОСОБА_2, зловживаючи його довірою, з метою заволодіння його майном, під приводом виконання своїх зобов’язань запропонувала подарувати йому 1/2 частину квартири №51, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гаврилова, буд.10, щоб він відмовився від позову та зняв арешт з квартири по вул. Глісерній в м. Запоріжжя. Позивач вказує, що він погодився з даною пропозицією і відмовився від позову, в зв’язку з чим судом було знято арешт з вказаної квартири, що належала ОСОБА_2 08.04.2008 року, ОСОБА_2, на підставі договору, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу ОСОБА_8, подарувала позивачу ? частку квартири АДРЕСА_1. В подальшому ОСОБА_2 шляхом обману, звернулася з заявою до приватного нотаріуса ОСОБА_9 про нібито втрату правовстановлюючих документів на цю квартиру та отримавши дублікат правовстановлюючих документів, вдруге подарувала 1/2 частину квартири №51, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гаврилова, буд.10, на той час своїй неповнолітній племінниці ОСОБА_5, в інтересах якої діяли її батьки ОСОБА_6 та ОСОБА_10 (договір дарування від 04.08.2009 p., укладений ОСОБА_11 і ОСОБА_5 та засвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_12 і зареєстрований в реєстрі за №1195). Позивач також зазначає, що за вищевказаним фактом шахрайства слідчим відділенням Коммунарського РВ ЗМУ УМВС України в області відносно ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу за ст.190 ч.3 КК України. Вироком Комунарського райсуду м. Запоріжжя від 25.11.2011 року, який залишений без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 20.02.2012 року, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні цього злочину. Позивач вказує, що після укладання договору дарування ОСОБА_2 з племінницею ОСОБА_5 і до цього часу - ОСОБА_2 зареєстрована у цій квартирі, залишається в ній проживати, що свідчить про відсутність настання правових наслідків при вчиненні дарування. Договори про надання комунальних послуг до теперішнього часу залишаються укладеними з колишнім власником ОСОБА_2 Позивач зазначає, що договір дарування 1/2 частини квартири №51, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гаврилова, буд.10, укладений між ОСОБА_2 та на той час неповнолітньою племінницею ОСОБА_5, в інтересах якої діяли її батьки ОСОБА_6 та ОСОБА_10 - відповідно до вимог ст. 234 ЦК України - є фіктивним та недійсним.

В зв’язку з вищезазначеним позивач просить суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності, визнати договір дарування від 04.08.2009 р., укладений ОСОБА_2 і ОСОБА_5, яку представляли її законні представники, який засвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_12 і зареєстрований в реєстрі за №1195 - недійсним з підстав фіктивності, скасувати державну реєстрацію права власності 1/2 частини квартири №51, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гаврилова, буд. 10 за ОСОБА_5, визнати право власності на 1/2 частину квартири №51, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гаврилова, буд.10 за ОСОБА_4

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.09.2018 р. позовні вимоги позивача задоволені повністю.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.01.2018 р. вищезазначене заочне рішення суду скасовано, постановлено про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

В судовому засіданні позивач та його представник просили визнати поважними причини пропуску строку позовної давності, оскільки позивач із сімейних обставин, які склались, не мав у період з 2009 р. по 2016 р. можливості займатись судовим оскарженням спірного договору, підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав зазначених в позові.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні заперечували відносно задоволення позовних вимог, також просили застосувати позовну давність і відмовити в задоволенні даного позову. Свої заперечення відповідач також виклала у відзиві на позовну заяву, в якому зазначила наступне. В 2006 році вона працювала с ОСОБА_4 та реалізовувала йому товар на території Росії. На кордоні їх товар був конфіскований. ОСОБА_4 П Г. залякував та погрожував їй, а потім переконав заключити договір позики на суму 100000 грн. 12.12.2006 року був укладений договір позики з зобов’язанням повернути гроші до 01.03.2007 року. Фактично ОСОБА_4 грошей їй не давав, та договір позики був фіктивний. В серпні 2007 року вона повернула ОСОБА_4Г, 70000 дол.США. Оскільки повністю борг вона не змогла повернути, то ОСОБА_4Г звернувся до суду з позовом про стягнення грошей по договору позики та наклав арешт на квартиру в якій мешкала її мати. Для уникнення негативних наслідків 04.08.2009 року вона змушена була подарувати ОСОБА_4 1/2 частини квартири АДРЕСА_2. Вона також повідомила ОСОБА_4, що другий власник квартири є неповнолітня Назімок А О. ОСОБА_4Г, запевнив її, що договір здійснюється для підстраховки, що він фіктивний, і що квартиру вона передавати йому не буде. Також вона передала ОСОБА_4 3000 дол.США і повністю розрахувалась. Повернути борг Бобух ГІ Г. їй допомогли мама та сестра ОСОБА_10, яка продала своє житло. Оскільки вона повернула борг, ОСОБА_4 не реєстрував нерухомість в БТІ та в держреєстрі. Нерухомість фактично не передавалась йому. В означеній квартирі ОСОБА_5 як жила, так і живе по цей час. Таким чином договір дарування квартири між нею та ОСОБА_4 був укладений з метою виконання боргових зобов’язань по договору позики і є удаваним. 04.08.2009 року, майже через півтора року, вона подарувала 1/2 частину квартири ОСОБА_5О та передала нерухомість їй фактично. Остання мешкає та зареєстрована в подарованій квартирі. Про зазначений договір дарування Бобух П Г знав та не заперечував проти цього. Вироком Комунарського районного суду м Запоріжжя від 25 11.2011 року договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 м Запоріжжя між нею та ОСОБА_4 визнано удаваним, та укладеним з метою виконання боргових зобов’язань по договору позики. Судом встановлено, що відносини сторін є удаваними, та регулюються ст. 235 ГК України як угода, яку обидві сторони не здійснювали та не вдосконалювали. Предметом оцінювання доказів судом в кримінальному провадженні були всі три угоди: позики, та два договору дарування. Суд зробив зрозумілі та правильні висновки про удаваний договір дарування 1/2 частини квартири між нею та ОСОБА_4 Вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності на спірну квартиру по договору дарування, який вже судом визнано удаваним - є безпідставними та незаконними. Позов позивача про повернення боргу був вирішений в кримінальному провадженні та задоволений. Вимоги позивача про визнання договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_4 від 04.08.2009 року укладеним між нею та ОСОБА_5 недійсним, з підстав фіктивності - є також безпідставними. Договір не був фіктивним так як ОСОБА_5 нерухомість дійсно отримала, використовує її по своєму наміру, зареєструвала її в державному реєстрі та зареєструвала нерухомість як місто свого мешкання. Довідки про укладення договору про надання комунальних послуг на її прізвище, не можуть свідчіть про фіктивність угоди, так як вона дійсно мешкає за цією адресою, за згодою ОСОБА_5 Іншого житла вона не має, та несе витрати на його утримання. У 2010 році як пояснив Бобух П Г, йому стало відомо про угоду дарування 1/2 частини квартири між нею та ОСОБА_5 Таким чином строк позовної давності почав обчислюватися з цієї дати. Додані докази поважності причин перебігу строку позовної давності, не свідчать про неможливість реалізувати своє право звернутися з позовом до суду. В зв’язку з чим позивач просить суд застосувати позовну давність у цій справі.

Відповідач ОСОБА_5 та треті особи ОСОБА_10, ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилась, про час, дату та місце слухання справи повідомлялась шляхом надсилання на адресу її проживання судових повісток, які повернулись з причини «за закінченням терміну зберігання», з урахуванням положень ст.128 ЦПК України останні повідомлені про час, дату та місце слухання справи. Відповідач ОСОБА_5 відзиву на позовну заяву не надавала.

Суд, вислухав пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та інші докази по справі в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Позивач звернувся до суду з клопотанням про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності для пред’явлення даного позову, оскільки в період з 2008 р. по 2016 р. склались певні сімейні обставини, внаслідок яких він не мав можливості займатись судовою процедурою по оспорюванню спірного договору дарування, а саме: хвороба батька позивача, внаслідок чого ОСОБА_4 здійснював постійній догляд за ним, якого останній потребував, та смерть батька в серпні 2008 р.; погіршення в період з 2009 р. по 2011 р. психологічного стану та загального стану здоров’я позивача внаслідок смерті рідного сина в липні 2009 р., здійснення в період з 2012 р. по теперішній час постійного догляду за рідною матір’ю та тестем, які внаслідок свого похилого віку та стану здоров’я потребують стороннього догляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи, що спірний договір був укладений 04.08.2009 р., з вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.11.2011 р. вбачається, що ОСОБА_13 дізнався про даний договір у вересні 2009 р. В суд позивач звернувся з даним позовом 15.07.2016 р., тобто з пропуском строку позовної давності.

Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З наданих позивачем документів вбачається, що позивач внаслідок збігу певних тяжких життєвих обставин в період з 2009 р. по 2016 р. (смерть сина, погіршення стану здоров’я позивача, здійснення ним догляду за хворою матір’ю та тестем, які потребували стороннього догляду), які були для позивача більш важливі, ніж оспорювання цього договору дарування в судовому порядку, не зміг у встановлені законодавством строки звернутись до суду з цим позовом. Дослідивши матеріали справи, суд визнає поважними причини пропущення позивачем позовної давності.

В судовому засіданні встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

08.04.2008 року між ОСОБА_2 та позивачем укладено договір дарування, за яким ОСОБА_2М передала безоплатно у власність ОСОБА_4 1/2 частини квартири №51, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гаврилова (на даний час назва вулиці - Водограйна), буд. 10, яка належить їй на праві приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9 16.07.2007 р. Договір дарування від 08.04.2008 р. посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8 і зареєстрований в реєстрі за №470). Відповідно до п. 11 цього Договору дарування прийняття дарунку обдарованим ОСОБА_4 підтверджується прийняттям ним ключів від згаданої частки квартири та технічного паспорту цієї квартири.

04.08.2009 року між ОСОБА_2 та неповнолітньою ОСОБА_5, в інтересах якої діяли законні представники ОСОБА_6,ОСОБА_10, укладено договір дарування, за яким ОСОБА_2М передала безоплатно у власність ОСОБА_5 1/2 частину квартири №51, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гаврилова (на даний час назва вулиці - Водограйна), буд. 10, яка належить їй на праві приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9 16.07.2007 р., дублікат якого виданий цим нотаріусом 16.07.2009 р. Даний договір дарування від 04.08.2009 р. посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_12 і зареєстрований в реєстрі за №1195). Згідно п. 5 цього Договору дарування ОСОБА_2 гарантує, що на момент посвідчення цього договору відносно відчужуваної ? частини квартири не укладено будь-яких договорів відчудження. Відповідно п. 6 цього Договору дарування ОСОБА_6 та ОСОБА_10, як представники Обдарованої ОСОБА_5 повідомляють, що ключі та технічну документацію вищевказаної квартири отримали до підписання договору

Відповідач ОСОБА_5 є власником квартири за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гаврилова (на теперішній час назва вулиці – Водограйна) на підставі договору купівлі-продажу від 08.08.2007 р. та оспорюваного договору дарування від 04.08.2009 р., що підтверджується Витягом з Реєстру речових прав станом на 14.09.2017 р.

Враховуючи, що ОСОБА_5 станом на день укладення спірного договору дарування була вже співвласницею цієї квартири, ключі від неї та технічна документація вже були наявні в неї у розпорядженні.

В судовому засіданні з пояснень сторін судом встановлено, що Обдарована за спірним договором дарування ОСОБА_5 є племінницею Дарувальника ОСОБА_2 Сторони не заперечували відносно даної обставини.

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя 25.11.2011 р., який ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20.02.2012 р. залишений без змін, встановлені наступні обставини: «..12.12.2006 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_11 був укладений договір позики № 1359, згідно з яким ОСОБА_4 передав ОСОБА_11 грошові кошти в сумі 100 000 гривень, які згідно укладеного договору остання зобов'язана була повернути до 01.03.2007 року.

У зазначений строк ОСОБА_2 грошові кошти ОСОБА_4 в сумі 100 000 гривень не повернула. Після цього ОСОБА_4 звернувся в районний суд м.Запоріжжя з позовом до ОСОБА_11 про стягнення боргу відповідно до договору позики № 1359 від 12.12.2006 року. В ході судового засідання ОСОБА_2М .з метою заволодіння чужим майном, зловживаючи довірою ОСОБА_4, під хибним приводом виконання боргових зобов'язань, пообіцяла подарувати ОСОБА_4 1/2 частину квартири № 51, розташованої за адресою: м Запоріжжя, вул. Гаврилова, будинок № 10, на що останній погодився і від заявленого позову відмовився.

08.04.2008 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_11, приватним нотаріусом ОСОБА_8 був укладений договір дарування частини квартири № 51, розташованої по вул. Гаврилова, будинок № 10 у Запоріжжі, № 470, згідно з яким ОСОБА_4 прийняв в дар від ОСОБА_11 1/2 частину вказаної квартири.

У зв'язку з сімейними обставинами у ОСОБА_4 не вийшло вчасно зареєструвати право власності на раніше подаровану йому 1/2 частину квартири № 51, розташованої в будинку № 10 по вул. Гаврилова в г. Запоріжжя. У свою чергу ОСОБА_2 свідомо знаючи, що ОСОБА_4 не набув право власності і продовжуючи свої злочинні дії, звернулася із заявою про втрату правовстановлюючих документів до приватного нотаріуса ОСОБА_9, яка діючи згідно Закону України «Про нотаріат», на підставі вищевказаної заяви видала ОСОБА_2 дублікат правовстановлюючих документів, на підставі якого, ОСОБА_2 отримала витяг з державного реєстру права власності і звернулася до приватного нотаріуса ОСОБА_12, яка посвідчила договір дарування № 1195 від 04.08.2009 року на раніше подаровану 1/2 частину вищевказаної квартири ОСОБА_2 і неповнолітньої ОСОБА_5, від імені якої, як представники діяли ОСОБА_6 і ОСОБА_10 Внаслідок навмисне скоєних протиправних дій, ОСОБА_2, шляхом зловживання довірою потерпілого ОСОБА_4, заволоділа його майном, а саме грошовими коштами в сумі 100 000 гривень…» Даним вироком дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 3 ст. 190 КК України, останню визнано винною у вчиненні даного кримінального правопорушення, в зв’язку з чим їй призначено покарання та присуджено до стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4спричинену матеріальну шкоду у розмірі 100 000 грн. - суми боргу за вищевказаним договором позики.

З даного вироку суду та Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно від 14.09.2017 р. вбачається, що в період з 08.04.2008 р. по теперішній час позивач не зареєстрував у встановленому законодавством порядку своє право власності на ? частину вищезазначеної квартири, яке виникло на підставі вищевказаного договору дарування від 08.04.2008 р.

Згідно довідки Сектору адресно-довідкової роботи УДМС України в Запорізькій області від 27.07.2016 р., місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване (з 2003 р.) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гаврилова (на теперішній час назва вулиці -Водограйна), б. 10, кв. 51.

Відповідно до інформації ВАТ “Запоріжжяобленерго”, від 11.09.2017 р. згідно із якою договір з енергопостачальником та ОСОБА_2 за адресою м. Запоріжжя, вул. Водограйна (ОСОБА_11)АДРЕСА_5 укладено договір про користування електричною енергією 12.01.2009 року за №113302851, який діє і на теперішній час. З іншими особами договір на постачання електроенергії за даною адресою не укладався.

Відповідно до інформації ТОВ “Запоріжгаззбут” від 30.08.2017 р. та інформації Регіональної газової компанії “Запоріжгаз” від 21.08.2017 р., за адресою: м. Запоріжжя, вул. Водограйна (ОСОБА_11)АДРЕСА_5 особовий рахунок НОМЕР_1 відкрито на ОСОБА_2, договір укладено із ОСОБА_2 19.06.2004 року і з іншими споживачами договір на постачання природного газу не укладався.

Допитаний в судовому засіданні, за клопотанням відповідача ОСОБА_14, в якості свідка ОСОБА_15 зазначив, що є цивільним чоловіком ОСОБА_2 Йому відомо, що ОСОБА_2 подарувала належну їй частку квартири по вул. Гаврилова, 10/51, ОСОБА_5, оскільки квартиру належну батькам останньої, по вул. Лепіка в м. Запоріжжі, продали з метою отримані кошти віддати за борги ОСОБА_2 ОСОБА_5 фактично прийняла дар у вигляді частки вищевказаної квартири, оскільки зареєструвалась та проживає в ній до теперішнього часу.

Допитана в судовому засіданні, за клопотання відповідача ОСОБА_2, в якості свідка ОСОБА_16 пояснила, що вона є однокласницею відповідачки ОСОБА_2, вони вже давно дружать. Їй відомо, що ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_5 частину квартири, оскільки батьки останньої давали їй кошти, щоб віддати борги ОСОБА_4 ОСОБА_5 мешкає в цій квартирі. ОСОБА_2 також мешкає в цій квартирі до теперішнього часу.

Відповідно копії обмінної карти пологового будинку від 31.05.2018 р. (а.с.40 Т.2) місце проживання породіллі ОСОБА_5 зазначено: м. Запоріжжя, вул. Гаврилова, б. 10, кВ. 51.

У вищевказаному вироку суду зазначено, що судом досліджена в якості доказу по справі, копія довідки виданої КП «ВРЕЖО №11» від 21.07.2009 р., згідно якої в квартирі за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гаврилова, б. 10, кв. 51, зареєстровані та мешкають ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 9 зворотня сторінка).

Також у даному вироку зазначенні наступні свідчення свідка ОСОБА_10 (діяла як законний представник неповнолітньої Обдарованої ОСОБА_5 під час укладення спірного договору) «…скориставшись їх безвихідним становищем, ОСОБА_13 запропонував сестрі оформити на нього 1/2 частину квартири, і вона була змушена погодитися. Після чого, ОСОБА_13 забрав документи з суду. Дана угода також носила фіктивний характер, так як потрібна була ОСОБА_13 для підстраховки і вступати в право власності він не збирався. Через півтора року після оформлення договору дарування, вона запропонувала сестрі подарувати 1/2 квартири її дочки, на що остання погодилась…».

На підставі даного вироку Комунарським районним судом м. Запоріжжя виданий виконавчий лист №1-353/11 про стягнення вищезазначеної суми боргу зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4Постановою Комунарського ВДВС ЗМУЮ від 29.03.2016 р. вищевказаний виконавчий лист №1-353/11 повернений стягувачу ОСОБА_4 в зв’язку з відсутністю у боржника ОСОБА_2 майна та коштів, на які б можна було б звернути стягнення. Даний виконавчий лист повторно пред’явлений позивачем до виконання, що підтверджується копією постанови державного виконавця Комунарського ВДВС м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області ОСОБА_17 від 20.08.2018 р.

Суд критично ставиться до свідчень вищевказаних свідків ОСОБА_16, ОСОБА_18 відносно підстав укладення спірного договору дарування, оскільки вони спростовуються іншими доказами по справі, в тому числі вироком суду.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно ч.1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Положення статті 204 ЦК встановлюють презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зі змісту частини першої статті 215 ЦК випливає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою та п’ятою ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам державі і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивний правочин – це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно правового висновку Верховного суду України по цивільній справі №6-1873цс16 від 19.10.2016 р., для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п’ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Судом встановлено, сторонам спірного договору дарування, які є родичами між собою (ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в особі її батьків ОСОБА_10, ОСОБА_10С.), під час його укладання 04.08.2009 р. було відомо про те, що подаровану частку вищевказаної квартири вже було відчужено ОСОБА_2 шляхом укладання договору дарування від 04.08.2008 р. з ОСОБА_13

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5, зі своїми батьками, мешкала в спірній квартирі, як її співвласниця, мала в розпорядженні ключі від неї та технічну документацію, ще до укладання спірного договору дарування. З цих же підстав остання і продовжує мешкати в цій квартирі до теперішнього часу. При цьому ОСОБА_2, яка втратила право власності на цю квартиру у зв’язку з укладенням спірного договору дарування, не звільнила квартиру, залишається зареєстрованою у цій квартирі та фактично проживає до теперішнього часу. ОСОБА_2 є споживачем комунальних послуг за даною адресою, що вказує на те, що остання фактично продовжує володіти та користуватись подарованим нею майном Дані обставини свідчать про відсутність настання правових наслідків, які обумовлені договором дарування та свідомий намір сторін спірного договору невиконання зобов’язань цього договору. Враховуючи обставини встановлені вищевказаним вироком суду та обставини встановлені під час судового розгляду цього позову, суд приходить до висновку, що дії сторін спірного договору, під час його укладення були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до родича Дарувальника з метою позбавлення позивача можливості зареєструвати право власності на це майно та запобігання повторного накладення арештів на нього для забезпечення виконання боргових зобов’язань, які виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Таким чином встановлено, спірний договір дарування вчинено його сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, тобто є фіктивним, в зв’язку з чим позовні вимоги про визнання спірного договору дарування недійним з підстав фіктивності та скасування державної реєстрації права власності 1/2 частини квартири №51, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гаврилова (на теперішній час назва вулиці - Водограйна), буд. 10 за ОСОБА_5 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання права власності на вищезазначену частку квартири за позивачем, суд приходить до висновку, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав. На теперішній час існує договір дарування цієї частки квартири, укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 08.04.2008 р., який є чинний, в судовому порядку не оспорюваний. Позивач, у разі набрання законної сили цього рішення щодо визнання спірного договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності ? частини спірної квартири за ОСОБА_5, не позбавлений можливості в досудовому порядку зареєструвати своє право власності на цю частку квартири.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 78, 81, 141, 158, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -ВИРІШИВ:

Визнати поважними причини пропущення позивачем ОСОБА_4 позовної давності по цій справі.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору дарування квартири недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на частину квартири - задовольнити частково.

Визнати договір дарування 1/2 частини квартири №51, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Водограйна (колишня назва вулиці - ОСОБА_13), буд.10, який укладений 04.08.2009 р. між ОСОБА_2 і ОСОБА_5, в інтересах якої діяли законні представники ОСОБА_6 і ОСОБА_7, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_12 і зареєстрований в реєстрі за №1195 - недійсним з підстав фіктивності.

Скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частини квартири №51, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Водограйна (колишня назва вулиці - ОСОБА_13), буд.10 за ОСОБА_5.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 28.09.2018 р.

Суддя: І.Й. Наумова