Рішення № 76845887, 25.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2018 р. Справа№805/2842/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстроване місце: Донецька область, с. Зорі, вул. Набережна, б. 8; фактичне місце проживання/перебування: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гурамішвілі, б. 3) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42171861, Донецька область, м. Мирноград, вул. Зелінського, 27) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Лівобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання рішення Лівобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області № 5 від 25.01.2018 року про відмову в призначенні пенсії за віком на загальних умовах ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та про відмову у встановленні загального стажу роботи в колгоспі “Первое мая” за період із 01.11.1985 року по 18.05.1987 року, в колгоспі “Росія” за період 01.02.1980 року по 06.11.1980 року, в колгоспі “ім. Шевченко” за період із 22.10.1994 року по 1997 року на підставі показань свідків незаконним та скасувати його та про зобов’язання Лівобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області встановити загальний стаж роботи ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в колгоспі “Первое мая” за період із 01.11.1985 року по 18.05.1987 року, в колгоспі “Росія” за період 01.02.1980 року по 06.11.1980 року, в колгоспі “ім. Шевченко” за період із 22.10.1994 року по 1997 року на підставі показань свідків ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, Черненко ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 та з урахуванням архівної довідки від 16.12.2016 року № 462 із копією особистого рахунку ОСОБА_1 з книги обліку трудового стажу колгоспників, що підтверджує загальний стаж роботи в період із 22.10.1994 року по 29.05.1998 року в колгоспі ім. Шевченко та архівної довідки від 31.07.2016 року № 367 із копією особистого рахунку ОСОБА_1 з книги обліку трудового стажу колгоспників, що підтверджує загальний стаж роботи в період із 01.11.1985 року по 18.05.1987 року в колгоспі “Первое мая”.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 13.01.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на загальних умовах.

Рішенням Лівобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 12.04.2017 року №14 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на загальних умовах, у зв`язку з не підтвердженням записів у трудовій книжці.

25.10.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про установлення стажу на підставі показань свідків, надавши до заяви пакет документів.

25.01.2018 року рішенням Лівобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 5 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на загальних умовах з тих самих підстав, а саме не підтвердження записів у трудовій книжці.

Позивач вважає рішення Лівобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №5 від 25.01.2018 року незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня отримання копії ухвали шляхом надання до суду оригіналу документу про сплату залишку судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп.

Відповідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа №805/2842/18-а була передана на розгляд судді Бабаш Г.П., у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Шинкарьової І.В.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.05.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.06.2018 року здійснено заміну первинного відповідача з Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на належного Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16.07.2018 року справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 31.07.2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31.07.2018 року підготовче судове засідання відкладено до 23.08.2018 року.

23.08.2018 року в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 04.09.2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.09.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.09.2018 року.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надав до суду відзив проти позову, в якому зазначив, що 25.10.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Для призначення пенсїї позивачем були надані наступні документи: заява від 25.10.2017 року; трудова книжка БТ-І №5816701; трудова книжка колгоспника від 13.03.1980 року; архівна довідка ДП «Донецька залізниця» станція Волноваха від 01.09.2017 року №19; довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; довідка про підтвердження фактичного місця проживання; паспорт; індивідуальний податковий номер; індивідуальні відомості персоніфікованого обліку.

Розглянувши надані позивачем документи управлінням встановлено загальний стаж роботи ОСОБА_1 12 років 01 місяць 0 днів. Через відсутність необхідного загального стажу роботи позивачу відмовлено в призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування».

Розгляд справи проведений в порядку письмового провадження у відповідності до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 13.01.2017 року позивач звернувся до Лівобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області з заявою №185 про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з наступними документами: заява про призначення пенсії; трудова книжка ББ-І №5816701; трудова книжка колгоспника УКР № 2873652; трудова книжка колгоспника від 13.03.1980 року; трудова книжка УКР №1376417; довідка внутрішньо переміщеної особи; довідка з КСН; дані персоніфікованого обліку 2006 року – 2014 року; паспорт та ІНН (копія).

Рішенням Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 12.04.20187року №934/03 позивачу відмовлено у призначенні пенсії.

25.10.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про установлення стажу на підставі показань свідків з пакетом документів: заява від 25.10.2017 року; трудова книжка ББ-І №5816701 від 19.01.1982; трудова книжка колгоспника УКР № 2873652 від 26.10.1994 року; трудова книжка колгоспника від 13.03.1980 року без зазначення номеру; архівна довідка ДП «Донецька залізниця» станція Волноваха від 01.09.2017 року №19; довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеного місця проживання; паспорт, індивідуальний податковий номер; індивідуальні відомості персоніфікованого обліку.

Рішенням Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 25.01.2018 року №2683/03 позивачу відмовлено у призначенні пенсії.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено право громадян України на державне пенсійне забезпечення.

Відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Згідно із частинами першою, другою статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України “Про пенсійне забезпечення”.

Відповідно до статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Разом з тим, до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), встановлено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно із пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

При розгляді документів позивача управлінням було виявлено, що в трудовій книжці позивача БТ-1 №5816701 за періоди роботи з 26.06.2018 року по 21.03.1988 року – дата прийому на роботу зроблено не коректно, періоди роботи з 18.05.1988 року по 04.07.1989 року – в даті звільнення з роботи є виправлення, періоди роботи з 25.07.1989 року по 08.04.1991 року – дата наказу на роботу зроблена не коректно. Позивачу запропановано підтвердити ці періоди довідками про стаж.

В трудовій книжці колгоспника від 13.03.1980 року є запис про роботу в колгоспі «Росія» за 1977 рік, 1980 рік в свою чергу відсутні посилання на відповідні накази про прийняття та звільнення з роботи; в трудовій книжці колгоспника УКР №2873652, є запис про роботу та членство в колгоспі «ім. Шевченко» з 22.10.1994 року по 16.06.1998 року, період роботи необхідно підтвердити довідкою про виконання встановленого мінімуму трудової участі у громадському господарстві; в трудовій книжці колгоспника УКР №1376417 необхідно підтвердити довідкою про виконання встановленого мінімум трудової участі у громадському господарстві; періоди роботи в радгоспі «2-я пятилетка» з 26.01.1987 року по 21.03.1988 року в даті прийому на роботу є виправлення, необхідно підтвердити довідкою про стаж підприємства.

Згідно листа районного трудового архіву Волноваської районної ради Донецької області від 30.08.2017 року №574 надати архівну довідку про роботу позивача за час роботи у Волноваській автоколоні №3 Укрупненної автобази ст. Ясинуватська Донецької області залізничної дороги з 18.05.1988 року по 04.07.1989 року за фондами архіву не можливо, оскільки документи на зберігання до районного Трудового архіву не надходили.

Згідно довідки від 05.12.2016 року №15/1-2865 ПрАТ «ММК ім. Ілліча» підтвердити факт роботи позивача в колгоспі «Шевченко» не є можливим, так як первинні документи по даному колгоспу до архіву ПрАТ «ММК ім. Ілліча» на зберігання не надавались.

Згідно довідки від 14.07.2017 року №15/1-1108 ПрАТ «ММК ім. Ілліча» колгоспи «Росія» та «Первое мая» Тельманівського району до складу ПрАТ «ММК ім. Ілліча не входили.

Відповідно архівної довідки архівного відділу Адміністрації Тельманівського району від 16.12.2016 року №462 в отриманих на зберігання документальних матеріалах архівного фонду колгоспу ім. Шевченко с. Греково-Олександрівка Михайловської сільської ради Тельманівського району Донецької області, а саме в «Книгах обліку трудового стажу та заробітку колгоспника» дійсно обліковується позивач.

Відповідно довідки відділу Адмнінстрації Тельманівського району від 31.07.2016 року №368 в отриманих документальних матеріалах по колгоспу «Росія» Михайлівської сільської ради Тельманівського району Донецької області, а саме «Протоколи засідань правління колгоспу» за 1985 рік, 1987 рік позивач не обліковується, тому підтвердити прийом та звільнення неможливо.

Згідно архівної довідки відділу Адмнінстрації Тельманівського району від 31.07.2016 року №367 в частково отриманих на зберігання документальних матеріалах архівного фонду по колгоспу «Первое мая» с. Нова Ласпа, Старолиспинскої сільської ради, Тельманівського району Донецької області, а саме «Книга обліку трудового стажу та заробітної плати колгоспника» позивач обліковується.

Пунктом 18 Порядку №637 встановлено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Позивач звертався до управління із заявою про установлення стажу на підставі показань свідків, проте відповідачем не взято до уваги прохання позивача про виклик свідків щодо підтвердження загального стажу. Відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу не урахувавши клопотання позивача щодо виклику свідків.

Таким чином, з підстав, що не залежать від позивача, він був позбавлений можливості підтвердити свій трудовий стаж показаннями свідків та позбавлений права на призначення йому пенсії за віком на загальних умовах.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про скасування рішення Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області від 25.01.2018 року №5 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії.

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1 визначені документи, які додаються до заяви про призначення пенсії.

Чинним законодавством відповідачу надано право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати (стаття 64 Закону №1058).

У відповідності до пункту 4.2. Порядку № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Пунктом 4.3. Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Стаття 1 «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод», у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий бал

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Приймаючи до уваги вищенаведене та враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що при вирішення питання про необхідність перевірки документів, поданих позивачем для оформлення пенсії, відповідач не дотримався справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Щодо вимоги про зобов’язання позивача встановити загальний стаж, слід зазначити, що суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання відповідача встановити загальний стаж.

Разом з тим, частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, наявні підстави для захисту прав позивача шляхом зобов’язання відповідача здійснити повторний розгляд заяви позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 6 березня 2018 року у справі №754/14898/15 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72608654).

Відповідно пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При прийняття рішення суб’єкт владних повноважень повинен враховувати як обставини, на обов’язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб’єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому стягненню підлягає судовий збір у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

На підставі вищевикладеного та керуючись Кодексом адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстроване місце: Донецька область, с. Зорі, вул. Набережна, б. 8; фактичне місце проживання/перебування: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гурамішвілі, б. 3) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42171861, Донецька область, м. Мирноград, вул. Зелінського, 27) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Скасувати рішення Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області від 25.01.2018 року №5 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії.

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 25.10.2017 року з урахуванням висновків суду.

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області подати у строк один місяць з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42171861, Донецька область, м. Мирноград, вул. Зелінського, 27) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстроване місце: Донецька область, с. Зорі, вул. Набережна, б. 8; фактичне місце проживання/перебування: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гурамішвілі, б. 3) суму судового збору у розмірі 704,80 грн.

Повний текст рішення складено 01.10.2018 року.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч.ч. 4, 5, 6 ст. 250 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаш Г.П.