Рішення № 76845675, 01.10.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2018 р. Справа№805/1720/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області, в якому просить:

1) визнати бездіяльність відповідача протиправною, яка полягає у невиплаті пенсії позивачу;

2) зобов'язати відповідача почати виплату призначеної пенсії позивачу.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що він перебуває на обліку у відповідача. Відповідно до постанови Дзержинського міського суду Донецької області, залишеної без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду позивачу було призначено пенсію. Проте виплату пенсії так і не розпочали на підставі того, що ним не було надано до Управління довідки про взяття на облік. Крім цього, в своїй відповіді на звернення позивача, відповідачем було повідомлено про порядок та умови поновлення пенсійних виплат, який на його думку є неприпустимим та таким, що значно обмежує його законні права як пенсіонера. З такими діями відповідача позивач не згоден, оскільки мешкає в м.Торецьку Донецької області. Позивач вважає, що відповідачем незаконно порушено його право на отримання пенсії.

Представник відповідача надав суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що дійсно з 20.04.2017 року позивача взято на облік в УПФУ в м. Дзержинську Донецької області як внутрішньо переміщену особу. Просив відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що виплата пенсії внутрішньо переміщеним особам, незважаючи на зміну місця проживання, яке супроводжувалось зміною реєстраційних даних в паспорті особи, здійснюється з урахуванням вимог, визначених в п.1 та п.2 ст.1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 року №1706 та постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 року “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, постановою Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 року “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, постановою Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 року “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”. А тому відповідач вважає вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 12.03.2018 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення.

Ухвалою суду від 27.03.2018 року судом було зупинено провадження в адміністративній справі – до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №805/402/18-а.

Ухвалою від 17.09.2018 року судом було поновлено провадження в адміністративній справі № 805/1720/18-а.

Ухвалою суду від 01.10.2018 року судом здійснено заміну відповідача - Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області на правонаступника - Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Розгляд справи продовжено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, виплата пенсії позивачу не розпочато у зв’язку з ненаданням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

20.04.2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії (а.с. 30).

Як вбачається з матеріалів справи позивач - з 20.04.2017 року перебуває на обліку у відповідача, з 20.04.2017 року позивачу призначено пенсію за віком на пільгових умовах, про що зазначено у витягу з АСОПД/КОМТЕХ-W ОСОБА_1 призначено (а.с. 28).

Згідно паспорту позивач зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 31-32).

Згідно з реєстраційною відміткою в паспорті громадянина України ОСОБА_1 з 09.02.1993 року був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто на тимчасово непідконтрольній території України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

З реєстраційної відмітки в паспорті громадянина України вбачається, що 19.04.2017 року ОСОБА_1 знято з реєстрації та 19.04.2017 року місце проживання зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до довідки від 17.01.2018 року № 183, виданої Військово-цивільною адміністрацією м. Торецьк Донецької області про реєстрацію місця проживання, позивач з 19.04.2017 року по теперішній час зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 18).

16.01.2018 року позивач звернувся із заявою до відповідача про виплату призначеної йому пенсії з 20.04.2017 року (а.с. 17).

Згідно відповіді відповідача від 31.01.2018 року № 151А-02-19-08 з 20.04.2017 року позивачу призначено пенсію за віком на пільгових умовах та не виплачено, оскільки останнім не надано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Зазначено, що особа, яка прописалась на території, підконтрольній українській владі після початку антитерористичної операції, вважається внутрішньо переміщеною особою. Повідомлено про порядок та умови поновлення пенсійних виплат (а.с. 6).

Між сторонами по справі виник спір стосовно правомірності не виплати пенсії за віком позивачу з 20.04.2017 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Порядок та умови отримання пенсій пенсіонерами, які зареєстровані на тимчасово захопленій території України, на території якої органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, передбачено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706, «Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року, Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, Постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», Постановою Кабінету Міністрів України №136 від 18.02.2016 року «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706 (надалі - Закон № 1706 від 20.10.2014 року) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з частиною другою цієї статті адресом покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону № 1706 від 20.10.2014 року факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення (поновлення) виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (надалі - Порядок № 509).

Відповідно до п. 9 Порядку № 509 у разі зміни місця проживання/перебування (крім зміни місця проживання в межах однієї адміністративно - територіальної одиниці: району, міста без поділу на райони, району в місті, селища, села) заявник звертається за видачею довідки до уповноваженого органу за місцем фактичного проживання, а раніше видана йому довідка вилучається, про що вносяться відповідні зміни до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з п. 8 Порядку № 509 заявнику може бути відмовлено у видачі довідки.

Виходячи з цього, за наявності у особи письмової відмови у взяття на облік відповідно до Порядку № 509 та документів, що підтверджують місце проживання (реєстрація в паспорті або довідка відповідальних органів з місця проживання (реєстрації) на території, яка контролюється українською владою, відповідно територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи поновлює їй пенсійну виплату.

В той же час, відповідно до ст. 22 «Загальної Декларації прав людини», кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримки її гідності, вільного розвитку її особистості, прав в економічній, соціальній и культурній сферах за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва і відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9 Конституції України).

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки (п.п. 1, 6 ст. 92 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів.

Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні. Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Судом встановлено, що невиплата пенсії позивачу була пов'язано саме з відсутністю у нього документів про внутрішньо переміщену особу та відсутністю інформації щодо його фактичного місця мешкання/реєстрації.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» встановлено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання належної йому пенсії за віком.

Про таке право також неодноразово підтверджено рішеннями Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у рішенні від 8 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії».

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду, як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є діючою на Україні, встановлює, що високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка знаходиться у розділі 1, встановлює, що право кожного на життя охороняється законом.

Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Отже, зобов'язання України перед своїми громадянами щодо права на життя, куди у контексті Конституції України входить і право на пенсійне забезпечення, мають виконуватися у повному обсязі, право позивача на отримання пенсії за віком є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст.ст. 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Аналізуючи наведені норми Конституції України, які мають вищу силу та є нормами прямої дії, рішення Конституційного суду України, приймаючи до застосування положення «Загальної Декларації прав людини» та практику ЄСПЛ, і виходячи із принципу адміністративного судочинства - верховенства права та загальних засад пріоритетності Конституції України, суд вважає, що застосування до позивача положень Порядку № 509, є суттєвим звуженням наданих та гарантованих законодавством їй прав та свобод як громадянину та особі, яка є пенсіонером за віком, має відповідний соціальний статус згідно із Законом, є таким, що порушує вимоги ст.ст. 22, 46 Конституції України, тобто є незаконним.

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Як зазначено вище, на момент припинення нарахування та виплати позивачу відповідачем пенсії за віком, так і на даний час єдиним Законом, який регулює пенсійні правовідносини в Україні, є спеціальний Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Цим Законом також передбачені і підстави для припинення виплати пенсії.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 49 цього Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі,

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначеної відповідачем підстави, для припинення виплати пенсії позивачу, діючим Законом не передбачено. Відповідач в розпорядженні про припинення виплати пенсії позивачу не послався на конкретну норму Закону України, що передбачає припинення виплати пенсії.

Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних. З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Такий висновок кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де вказано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, а також із положеннями ч. 2 ст. 5 цього ж Закону, де вказано, що виключно цим Законом визначаються коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Згідно з ч. 1 ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженні, крім випадків передбачених Конституцією України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші передбачені цим Законом.

Отже, органи державної влади та органи місцевого самоврядування повинні сприяти забезпеченню прав пенсіонерів.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст. 2 КАС України, передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Нормою ст. 3 КАС України передбачено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

При вирішенні справи суд у відповідності до ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Крім того, щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, суд зазначає, що відповідач допустив не бездіяльність, а навпаки, вчинив дії, якими порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване ст. 46 Конституції України, обмеження якого неможливе, з врахуванням наведених положень чинного законодавства.

Згідно положень ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправними дій відповідача з не виплати пенсії з квітня 2017 року.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо не виплати пенсії позивачу є протиправними, а тому відповідача слід зобов'язати виплатити позивачу пенсію з квітня 2017 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час відповідачем не надано суду доказів правомірності невиплати позивачу пенсії.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно наявних матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до адміністративного суду було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. згідно квитанції ПриватБанк від 07.03.2018 року № 0.0.981203343.1.

Оскільки позовні вимоги задоволено, відповідно до ст. 139 КАС України суд присуджує стягнути судові витрати у розмірі 704.80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

За нормами ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 2 ст. 263 КАС України суд розглядає справи у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263,293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати дії Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42170475, юридична адреса: Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, 22), які полягають у невиплаті пенсії ОСОБА_1 протиправними.

Зобов'язати Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області почати виплату призначеної пенсійні ОСОБА_1.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42170475, юридична адреса: Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, 22) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок на користь ОСОБА_1 (паспорт серії ОК № 037186, адреса: 85200, АДРЕСА_1).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 01.10.2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Загацька Т. В.