Рішення № 76844914, 14.09.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4171/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

14 вересня 2018 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого - судді Придачук О.А.

за участю секретаря судового засідання - Бомбушкар В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон малолітньої дитини без згоди батька, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із позовною заявою в якій просить надати дозвіл на тимчасове багаторазове вивезення за кордон до Угорщини, Словаччини, Польщі та інших країн Шенгенської Угоди та Євросоюзу малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у її супроводі без згоди батька ОСОБА_2, з метою відпочинку та оздоровлення, до досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона перебувала у шлюбі з відповідачем, який було розірвано в 2017 році за рішенням суду. У шлюбі в подружжя народився син -ОСОБА_3, який проживає з позивачем. Відповідач дитину не відвідує, не проводить з нею час, не займається її вихованням, байдуже ставиться до її життя, здоров'я та розвитку. Присуджені судом аліменти не сплачує. Згоди на виготовлення проїзних документів та виїзду за кордон для відпочинку та оздоровлення не надає, відмову не мотивує. Як вказує позивач, вона піклується про здоров'я своєї дитини, її фізичний, духовний розвиток, бажає та має можливість поїхати із стном на відпочинок.

У судове засідання позивач та представник позивача не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені. Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи її участі та участі позивача, в якій також зазначає, що позовні вимоги позивач та представник позивача підтримують в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з»явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 18.08.2018 року, причини неявки суду не відомі.

Представник третьої особи в судове засідання не з»явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 16.08.2018 року, причини неявки суду не відомі, а тому суд уважає, що у відповідності до ч.1 ст. 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних у ній доказів та постановити заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Як встановлено в ході розгляду справи, згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.06.2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

Згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26.06.2017 року та свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ужгороду Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області встановлено, що у шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на даний час є малолітнім.

Судом згідно матеріалів справи встановлено, що малолітній ОСОБА_3 після розірвання шлюбу проживає з матір'ю та перебуває на її утриманні.

Позивачка стверджує, а відповідач не надав заперечень проти позовних вимог позивачки, що протягом декількох місяців після розлучення вона неодноразово здійснювала спроби вмовити колишнього чоловіка дати дозвіл на вивіз сина ОСОБА_3 за кордон з метою відпочинку та оздоровлення на нетривалий період часу, проте відповідач щоразу необґрунтовано та безпідставно їй у цьому відмовляв, жодних вагомих аргументів, які б пояснювали та обґрунтовували його відмову в наданні такого дозволу не наводив.

Позивачка стверджує, що відповідач дитину не відвідує, не проводить з нею час, не займається її вихованням, байдуже ставиться до її життя, здоров'я та розвитку. Присуджені судом аліменти не сплачує.

Виходячи з наведеного випливає, що відповідач батьківський обов'язок щодо утримання дитини не виконує.

Водночас, як випливає з позовної заяви, відповідач дозволу на виїзд дитини за кордон разом з матір'ю в добровільному порядку не надає.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою (ч. 1 ст. 141 СК України). Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч. 2 ст. 155 СК України).

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Частиною 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до підпункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема, за рішенням суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Отже, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або з дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

У разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітньої дитини за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з'ясуванням питання про країну виїзду, строку та мети виїзду.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, підписаною Україною 21.02.1990 року та ратифікованою 27.02.1991 року, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

З огляду на наведене, суд вважає, що прагнення позивача забезпечити своєму сину належний моральний та духовний розвиток, зокрема шляхом відвідування інших європейських країн, відповідає вищевказаним засадам прав та інтересів дитини, сприятиме всебічному та гармонійному розвитку, розширенню кругозору. При цьому права відповідача не будуть порушуватися.

Позивач та її дитина є громадянами України, мають постійне місце проживання в Україні, позивач офіційно працює, дитина знаходиться на її утриманні, доступ батька до дитини не обмежений.

Водночас, через відсутність можливості отримати відповідну згоду від відповідача позивач позбавлена можливості здійснювати тимчасовий виїзд з дитиною за кордон для здійснення відпочинку та оздоровлення сина.

Окрім того, судом встановлено, що сторони на даний час не спілкуються, відповідач не надає згоду на виїзд дитини за кордон, при цьому суд приймає до уваги, що можливість отримання згоди, в поза судовому порядку, на виїзд дитини за межі України без згоди батька на даний час малоймовірна, у судовому засіданні не надано жодного доказу, що виїзд за кордон дитини пов'язаний із виїздом на постійне місце проживання разом із матір'ю або це перебування за межами України має іншу мету, ніж відпочинок та оздоровлення, а тому суд вважає, що внаслідок ухвалення рішення право батька на піклування, спілкування чи виховання дитини жодним чином не порушується і не обмежується.

Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів в заперечення позовних вимог. Не здобуто таких доказів під час розгляду справи. Спору щодо місця проживання дитини судом не встановлено.

З огляду на встановлені судом обставини, суд з урахуванням вищенаведеного, приходить до висновку про часткове задоволення позову та надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України до Угорщини, Словаччини, Польщі та інших країн Шенгенської Угоди малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 без дозволу (згоди) та супроводу батька ОСОБА_2 до досягнення дитиною повноліття з метою відпочинку та оздоровлення у супроводі матері ОСОБА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, з відповідача підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову до суду.

На підставі ст.ст. 7, 141, 150, 155 Сімейного кодексу України, ст. ст. 313 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 13, 76, 89, 141, 280, 282, 284, 289 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон малолітньої дитини без згоди батька - задовольнити частково.

Надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до Угорщини, Словаччини, Польщі та інших країн Шенгенської Угоди малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 без дозволу (згоди) та супроводу батька ОСОБА_2 до досягнення дитиною повноліття з метою відпочинку та оздоровлення у супроводі матері ОСОБА_1.

В частині інших позовних вимог -відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі - 640,00 грн. (шістсот сорок гривень).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.А. Придачук