Рішення № 76844379, 27.09.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Провадження № 2/243/1474/2018

Справа № 243/3297/18

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2018 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого – судді Сидоренко І.О.

за участю:

секретаря судового засідання – Лісняк К.В.,

позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі № 11 Слов’янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі» про стягнення неотириманної заробітної плати та компенсації,-

В С Т А Н О В И В:

До Слов’янського міськрайонного суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» про стягнення недотриманої заробітної плати. Дана позовна заява обґрунтована тим, що відповідно до наказу № 252-КР від 01.09.2015 року роботу позивач була прийнята на роботу до відповідача на період відсутності основного робітника ОСОБА_3, яка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Наказом відповідача № 430-к від 27 травня 2016 року ОСОБА_3 перервано відпустку по догляду за дитиною та допущено до роботи з 27 травня 216 року. Наказом від 26 травня 2016 року № 423-к позивача звільнено з роботи у зв’язку з закінченням строку трудового договору.

На момент звільнення позивач мала статус одинокої матері, оскільки розлучена та сама виховувала дитину, якій на час звільнення виповнилося дванадцять років. Зазначає, що на підтвердження статусу одинокої матері свідчить та обставина, що відповідачем при звільненні їй була виплачена компенсація соціальної додаткової відпустки, передбаченої ст. 182-1 КЗпП України.

Згідно з п. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком для трьох років (до шести – ч. 6 ст. 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Зазначає, що відповідач в порушення вимог КЗпП України після закінчення її трудового договору 26.05.2016 року та фактичного видання наказу про її звільнення, її не працевлаштував, не запропонував їй на тому ж самому чи на іншому підприємстві (установі, організації) іншої роботи (вакансії) та не сплатив гарантовану приписами ст. 184 КЗпП України середньомісячної заробітної плати на період такого працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Крім того, 30 серпня 2016 року вона звернулася до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 07 серпня 2017 року її позов був задоволений частково. Вказаним рішенням суду встановлені факти, зокрема, ті факти, що на час звільнення вона мала статус одинокої матері, розмір її середньоденної заробітної плати складає 168,68 грн., а також той факт, що при звільненні з роботи відповідач не запропонував їй інше місце роботи, чим порушив її права, передбачені ч. 3 ст. 184 КЗпП України.

Вважає, що виходячи з приписів ч. 4 ст. 184 КЗпП України за нею зберігалась середня заробітна плата на строк не більше трьох місяців до закінчення строкового трудового договору, а саме з 27.05.2016 року по 27.08.2017 року, розмір якої становить 10626,84 грн., з розрахунку 168,68 грн. х 63.

На обґрунтування правомірності своїх позовних вимог посилається на приписи ч. 1 ст. 21 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці», якими встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за кий здійснюється виплата. Вважає, що в порушення вимог вказаних статей відповідачем по теперішнього часу не виплачена заробітна плата у зазначеному розмірі.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку із порушенням строків їх виплати» підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків її виплати, в тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Вважає, що відповідач повинен їй виплатити компенсаційні втрати частини доходи у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати, загальний розмір якої становить 2611,78 грн.

Також зазначає, що строк звернення до суду з даним позовом нею не пропущений, виходячи з того, що відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з вручення копії наказу про звільнення або з дати видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 07 серпня 2017 року по справі № 243/7089/16-ц за її позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди встановлено факт порушення відповідачем при звільненні з посади її прав, передбачених ст. 184 КЗпП України.

Частиною 2 статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимог, право на яку має позивач. При ухваленні вона присутня не була, а копію вказаного рішення суду отримала лише 17.01.2018 року, виходячи з чого вважає, що строк позовної давності нею не порушений.

Просить суд стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за три місяці з 27.05.2016 року в розмірі 10626,84 грн. та компенсацію за невиплату заробітної плати за весь час її невиплати в розмірі 2611,78 грн.

Відповідачем - АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» наданий відзив на позов, відповідно до якого відповідачем позовні вимоги ОСОБА_1 не визнаються, посилаючись на те, що рішення апеляційного суд Донецької області від 07.08.2017 року, відповідно до якого на користь позивача стягнуто 7590,60 грн. середнього заробітку за період затримки видачі трудової книжки з 27 травня 2016 року по 28 липня 2016 року, виконано. 11.04.2018 року вказана сума (після утримання відповідних податків) була виплачена позивачу. Вважають, що позивач, отримавши середній заробіток за період з 27 травня 2016 року по 28 липня 2016 року в розмірі 7590,60 грн. повторно заявляє вимогу про стягнення середнього заробітку за той самий період.

Так як виплата середнього заробітку за період затримки видачі трудової книжки та за період працевлаштування одинокої матері компенсує втрату заробітку для працівника, відповідно сплата середнього заробітку здійснюється лише один раз, так як працюючий працівник отримує лише одну заробітну плату. Така правова позиція висловлена в постанові ВСУ від 18.01.2017 року у справі № 6-2912цс16, в якій суд зазначив, що подвійне стягнення середнього заробітку не співмірно з правами робітника, який продовжує працювати та отримує одну заробітну плату. Таким чином, в зв’язку з отриманням середнього заробітку вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за цей же період є безпідставними.

Крім того, в позовній заяві ОСОБА_1 заявлена вимога про стягнення середнього заробітку, який зберігається на час працевлаштування за одинокою матір’ю, а не заробітної плати. У зв’язку з цим, посилання позивача на вимоги ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про заробітну плату є безпідставними.

Також, зазначають, що статтею 184 КЗпП України строки виплати середнього заробітку не визначені, позивач за отриманням середнього заробітку до відповідача ніколи не звертався. Відповідно, періодичність виплат визначені неправильно, отже, і розрахунки компенсації втрати частини доходу здійснені невірно.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався, або повинен був дізнатися про порушення свого права. Середній заробіток на період працевлаштування є компенсаційної виплатою у зв’язку зі звільненням, а не заробітною платою, отже на стягнення цих сум поширюється тримісячний строк позовної давності. Дана позиція узгоджується з рішенням Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, яким встановлено, що для позовів про стягнення середнього заробітку встановлений тримісячний строк. Позивач була звільнена з роботи 26.05.2016 року, отже строк позовної давності сплив.

В задоволенні позову просять відмовити повністю.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, надала пояснення, аналогічні обґрунтуванню позовної заяви.

Представник відповідача ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності № 600 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, надала пояснення, аналагочні обґрунтуванню відзиву на позов.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані сторонами письмові докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 працювала на підприємстві відповідача з 01 вересня 2015 року на посаді спеціаліста по обслуговуванню юридичних осіб в період відсутності основного робітника, яка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дня її фактичного виходу на роботу. Наказом від 26 травня 2016 року № 23-к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади у зв’язку з закінченням строку трудового договору; має статус одинокої матері.

Дані обставини встановлені рішенням апеляційного суду Донецької області від 07 серпня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго», третя особа: ОСОБА_4, про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. Дане рішення набрало законної сили, що сторонами не оспорюється.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 82 КЗпП України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не визначено законом.

Частиною третьою ст. 184 КЗпП передбачено обов'язкове працевлаштування вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років, якщо за медичним висновком дитина потребує домашнього догляду), одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда, у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування, але не більше трьох місяців із дня закінчення строкового трудового договору, за цими жінками зберігається середня заробітна плата.

Тобто, звільнення жінок, зазначених у частині третій ст. 184 КЗпП України можливе, однак власник зобов'язаний при цьому працевлаштувати жінку на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності. Також, передбачено збереження за жінкою на період працевлаштування середньої заробітної плати, однак не більше ніж на три місяці з дня закінчення строкового трудового договору. Закінчення строку трудового договору не дає власникові права звільнити жінку, а він повинен тільки попередити жінку, що після закінчення строкового трудового договору вона до роботи допущена не буде, що вона не період пошуку роботи може перебувати вдома, повинна буде з'явитися на підприємство, коли буде знайдена можливість її працевлаштування для продовження роботи (при працевлаштуванні на цьому підприємстві) або для одержання трудової книжки і розрахунку по заробітній платі (при працевлаштуванні на іншому підприємстві), і саме на цей період за нею зберігається право на отримання середньої заробітної плати.

Отже, згідно з вимогами частини третьої статті 184 КЗпП головною умовою можливості такого звільнення є імперативна вимога відносно обов’язкового працевлаштування зі збереженням середньої зарплати впродовж трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору та саме на період працевлаштування. Виплату середньої заробітної плати без обов’язку працевлаштування дана норма не передбачає, а вимоги про виконання відповідачем зобов'язання по працевлаштуванню позивачем не заявлялося.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до відповідача АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. При цьому, вимоги щодо працевлаштування на іншу посаду на тому ж або на іншому підприємстві відповідно до ст. 184 КЗпП України позивачем не заявлялося, вона наполягала на її поновленні саме на попередній посаді.

Відповідно до рішення Апеляційного суду Донецької області від 07 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 був частково задоволений – в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу № 423-к від 26 травня 2016 року «Про звільнення», поновлення на роботі на посаді спеціаліста по обслуговуванню юридичних клієнтів Слов’янського центру по обслуговуванню клієнтів, відшкодуванню моральної шкоди - відмовлено; позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволені частково; стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки за період з 27 травня 2016 року по 28 липня 2016 року в розмірі 7590,60 грн.

На виконання рішення суду відповідачем позивачу було перераховано 6110,43 грн. ( як зазначає представник відповідача у відзиві – за відрахуванням відповідних податків).

Виходячи з наведеного, суд погоджується з ствердженням представника відповідача щодо того, що позивач повторно заявляє вимогу про стягнення середнього заробітку та вважає, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні подвійного стягнення середнього заробітку не може бути, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

При цьому суд вважає, що поняття «середній заробіток» та «середня заробітна плата» є тотожним поняттям, оскільки мають за своєю правовою природою компенсаційний характер.

Виходячи з наведеного, суд доходить до висновку про безпідставність позовних вимог позивач про стягнення середньої заробітної плати та, відповідно, компенсації за невиплату заробітної плати за весь час такої невиплати.

Також, суд погоджується з ствердженням представника відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, передбаченого ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, враховуючи висновки, викладені в рішенні Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, щодо того, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку, перебіг строку розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач була звільнена з роботи 26.05.2016 року, при зверненні до суду з позовом про поновлення на роботі вимоги про стягнення середньої заробітної плати відповідно до вимог ст. 184 КЗпП України не заявляла, отже строк позовної давності на момент пред’явлення позивачем даного позову, сплив.

Однак, застосування позовної давності є окремою підставою для відмови в задоволенні позову у випадку, коли позов обґрунтований по суті, а на думку суду в даному випадку слід відмовити в задоволенні позову у зв’язку з його безпідставністю.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.2, 4, 82, 263-265 ЦПК України, ст. 184 КЗпП України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1до акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі» про стягнення неотириманної заробітної плати та компенсації– відмовити.

Повний текст рішення виготовлено 27 вересня 2018 року.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя

Слов’янського міськрайонного суду ОСОБА_5