Вирок № 76843120, 28.09.2018, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/5645/16-к

Провадження №1-кп/265/59/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2018 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді – Міхєєвої І. М.,

за участі секретарів судового засідання – Розсоха І. О., Погорєлко К. Е., Федорової А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12016050790001496 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця селища Сартана міста Маріуполя Донецької області, громадянина України, одруженого, раніше не судимого, ІНФОРМАЦІЯ_2, працюючого бригадиром ТЛЦ ПрАТ «МК «Азовсталь», маючого на утримані неповнолітню дитину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3,

який зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_4 м. Маріуполя, мешкає по пр. Свободи 39 кв. 121 в м. Маріуполі,

в скоєні злочину, передбаченому ст. 121 ч. 1 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурорів – Сєдих А. А., Польщикова І. В., Наренкович Д. О.,

потерпілого – ОСОБА_3,

представника потерпілого – адвоката ОСОБА_4,

обвинуваченого – ОСОБА_1,

захисника – адвоката ОСОБА_5,

ВСТАНОВИВ:

5 липня 2016 року приблизно об 15-30 год. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 знаходились на зупинці громадського транспорту «Маркохім», розташованій по вулиці Набережній в Лівобережному районі міста Маріуполя. Під час сварки, що раптово виникла між ними на ґрунті особистих неприязних стосунків, ОСОБА_1, діючи умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень, стиснутою в кулак рукою завдав ОСОБА_3 один удар в праве око, чим своїми умисними діями завдав потерпілому тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми - струс головного мозку, забій м’яких тканин правої параорбітальної області, втиснутий перелом передньої стінки фронтальної пазухи переднього відділу криші очниці праворуч з лінійним переходом переламу на решітчасту кістку праворуч, з гемосинусом в правій фронтальній пазусі, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх заподіяння.

Кримінальна відповідальність за вказаний злочин передбачена ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя у момент заподіяння.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1, свою вину у інкримінованому йому злочині визнав частко. Пояснив, що 5 липня 2016 року зранку в роздягальні комбінату «Азовсталь», де він працює, він щось сказав ОСОБА_3, на що той негативно висловився про його національність, після чого він не пам’ятає що було, бо дуже перехвилювався, оскільки питання національності для нього дуже гостре. В подальшому він заспокоївся, тому конфлікт вважав вичерпаний. Після зміни біля 15-30 год. він на зупинці транспорту знову підійшов до ОСОБА_3, та поцікавився у нього, чому він так із ним розмовляє, на що потерпілий знову негативно відгукнувся про його національність. З ним щось знову трапилось, він відчув себе дуже приниженим, а коли він побачив руки ОСОБА_3, то рефлекторно вдарив своєю рукою в область правого ока потерпілого, від чого у того пішла кров. Після цього він запропонував ОСОБА_3, серветку та викликати швидку допомогу, але ОСОБА_3 відмовився. Зазначав, що від його удару не могли настати у ОСОБА_3 такі тілесні ушкодження, які вказані в обвинувальному акті, тому саме через це визнає свою провину частково. Зазначав, що він ОСОБА_3 надав 2000 гривень на обстеження та лікування, тому визнавав позов потерпілого лише в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 грн. Вважав, що заявлений позов потерпілого в частині моральної шкоди на суму 150000 гривень є занадто завищеним та необґрунтованим. В останньому судовому засіданні зазначив, що пропонував потерпілому 10000 гривень за спричинену моральну шкоду, але потерпілий відмовився. Незважаючи на часткове визнання своєї вини просив вибачення у потерпілого. Позов прокурора не визнавав, бо вважав, що ОСОБА_3 лікувався на стаціонарі не від його дій.

Відповідати на будь-які запитання обвинувачений ОСОБА_1, скориставшись ст. 63 Конституції України, відмовився.

Показання обвинуваченого суд вважає цілком зрозумілими, оскільки він, таким чином здійснює свій захист, з метою уникнення відповідальності та намагається створити уяву про те, що він безпідставно обвинувачується у скоєнні більш тяжкого злочину.

Не зважаючи на не визнання вини обвинуваченим ОСОБА_1, на підтвердження встановлених судом обставин вчинення ним злочину, свідчать показання потерпілого, свідків, а також інші докази, дослідженні судом та оцінені в порядку ст. 94 КПК України.

Так, допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_3 пояснив, що працює на комбінаті «Азовсталь» в ТЛЦ. 5 липня 2016 року зранку був на зміні на роботі. В роздягальні обвинувачений висловив в його бік непристойні слова, на що він йому відповів. Потім обвинувачений до нього підійшов та вдарив у живіт праворуч кулаком. Колега по роботі, ОСОБА_6, підійшовши, сказав щоб вони припинили суперечку. Однак, вже після зміни, у бані ОСОБА_1 продовжив чіплятись до нього, висловлюючи на його адресу безпідставні претензії та непристойні слова. Після роботи об 15-30 год. на зупинці громадського транспорту «Маркохім» по вул. Набережній, коли він сидів на лавочці, до нього знову підійшов обвинувачений, який був агресивно налаштований. Він схватив руки ОСОБА_1, щоб убезпечити себе від нападу обвинуваченого. Однак, коли він почав вставати, обвинувачений наніс йому один вдар по обличчю згори униз в район правого ока, а потім другий удар – в тім’яну частину голови. Внаслідок вдарів у нього пішла кров з ока. ОСОБА_1 при цьому нічого не казав та після цього пішов. Поруч за ними знаходився ОСОБА_7, який міг спостерігати за ними. Через деякий час, до нього підійшов ОСОБА_1 та запропонував серветку. Однак, коли йому викликали швидку, то обвинуваченого вже не було. У лікарню з ним поїхала його знайома ОСОБА_6 та його товариш. В подальшому виявилось, що у нього перелам кістки навколо ока, тому він лікувався десь загалом біля одного місяця на стаціонарі та амбулаторно. До цього дня у нього не було жодних конфліктів із обвинуваченим, хоча у ОСОБА_1 до цього були конфлікти із ОСОБА_6, з якою він мешкав разом півтора роки, в тому числі у 2016 році. З ОСОБА_6 він розірвав стосунки через наявну неприязнь між ними. Зазначив, що травм голови до цьому у нього не було, хоча він неодноразово потрапляв у незначні ДТП. Він звертався за матеріальною допомогою до обвинуваченого, оскільки йому були потрібні гроші на обстеження та лікування, на що обвинувачений надав йому 1000 гривень. Під час судового розгляду справи, ОСОБА_1В сплатив йому ще 1000 гривень, тому матеріальних претензій до обвинуваченого він не має. Однак від отриманих травм він та його рідні перенесли сильний стрес, він певний час не міг доглядати за хворою матір’ю. Через перенесені сильні душевні хвилювання та отримане фізичні страждання просив суд, з урахуванням сплачених обвинувачених 500 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди, стягнути з обвинуваченого на його користь моральну шкоду в розмірі 149500 гривень. Не заперечував, що обвинувачений пропонував йому відшкодувати спричинену моральну шкоду в сумі 10000 гривень, проте він відмовився, вважаючи вказану суму недостатньою для відшкодування спричинених йому моральних страждань.

Під час досудового розслідування за участю потерпілого ОСОБА_3 проводився слідчий експеримент, що про що був складений протокол слідчого експерименту від 17 серпня 2016 року та фото таблиця до нього. Згідно даних зафіксованих в протоколі слідчого експерименту, ОСОБА_3 у присутності двох понятих детально пояснював при яких обставинах йому заподіяні тілесні ушкодження з боку ОСОБА_1, та за допомогою статиста показав механізм нанесення ОСОБА_1 йому ударів в голову. (а.с.143-144).

Пояснення надані потерпілим ОСОБА_3 у ході слідчого експерименту узгоджуються із його поясненнями даними безпосередньо у судовому засіданні щодо обставин та механізму спричинення йому тілесних ушкоджень з боку обвинуваченого, кількості нанесених ударів та їх локалізації.

Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_8 пояснив суду, що обвинуваченого ОСОБА_1 він знає по роботі, а з потерпілим ОСОБА_3 до цього не був знайомий. Влітку 2016 року після ранкової зміни на комбінаті «Азовсталь», де він працював у підрядній організації, десь близько 15-30 год., він чекав трамвай на транспортній зупинці. Неподалік від нього на лавочці, що на зупинці, сидів ОСОБА_3 В якийсь момент він побачив конфлікт між потерпілим та обвинуваченим, однак розмову між ними не чув. Пояснив, що бачив, як ОСОБА_1, в збудженому стані, один раз вдарив кулаком по голові, а саме в район брові ОСОБА_3 Пам’ятає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розмовляли, стоячи. Він після цього не підходив до ОСОБА_3 Бачив, що згодом до потерпілого підходив обвинувачений, пропонував серветку, оскільки у потерпілого на брові була кров.

Під час досудового розслідування за участю свідка ОСОБА_8 був проведений слідчий експеримент, що зафіксовано в відповідному протоколі від 18 серпня 2016 року та фото таблиці до нього. Під час слідчого експерименту свідок ОСОБА_8 детально пояснював та за допомогою статиста показував про обставини нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3 з боку ОСОБА_9 (а.с.81-82)

Пояснення надані свідком ОСОБА_8 у ході слідчого експерименту та у судовому засіданні повністю узгоджуються із поясненнями наданими у судовому засіданні потерпілим ОСОБА_3 щодо механізму спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, та їх локалізації.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що був очевидцем того, як у бані 5 липня 2016 року на території комбінату «Азовсталь», зранку між потерпілим та обвинуваченим стався конфлікт, при якому ОСОБА_1 підійшов до ОСОБА_3В та щось казав тому на підвищених тонах. Однак, він не бачив, щоб обвинувачений бив потерпілого ОСОБА_3 ОСОБА_10, весь час він за ними не спостерігав. Натомість, він все ж застеріг ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо необхідності припинити конфлікт.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні вказував, що працює слюсарем на комбінаті «Азовсталь», та 5 липня 2016 року бачив, що біля 15-30 год. на зупинці транспорту «Маркохім», знаходився потерпілий ОСОБА_11, який сидів на лавочці, що на зупинці. В якийсь момент він побачив ОСОБА_1, який стояв над ОСОБА_3 В, ОСОБА_1 був збуджений. Через деякий час він побачив, що обвинуваченого вже не було біля потерпілого. Момент вдару він не бачив, крові на обличчі потерпілого також не помітив. Потім пам’ятає, що до ОСОБА_3 підійшов якийсь чоловік, з яким потерпілий розмовляв. Також бачив, що ОСОБА_3 після цих подій, підтримував свою голову рукою в області ока.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що працювала разом із ОСОБА_1, а з потерпілим мешкала разом півтора роки. Їй відомо зі слів матері потерпілого, що ОСОБА_3 вдарив в око ОСОБА_1 В подальшому це їй підтвердив сам ОСОБА_3 Вже на місці зупинки «Маркохім», 5 липня 2016 року вона побачила, що у машині швидкої допомоги був потерпілий, в якого було око в крові. Вона була у лікарні того дня разом із потерпілим, який скаржився на болі в оці. В подальшому вона спостерігала розбиту брову та пошкоджене око ОСОБА_3 Додала, що перед випискою ОСОБА_11 зі стаціонарного відділення лікарні вона із останнім на вихідних на мотоциклі потерпілого їздила на декілька годин до с. Мелекіно. В подальшому ОСОБА_3 лікувався амбулаторно. Про травми голови потерпілого їй нічого невідомо. Підтвердила, що на роботі у неї декілька разів виникали конфлікти із обвинуваченим ОСОБА_1 Натомість конфліктів із потерпілим у неї не було. Вказувала, що ОСОБА_1 пропонував купити медикаменти на лікування потерпілого, від чого, як вона знає, ОСОБА_3 відмовлявся.

Під час досудового розслідування за участю підозрюваного ОСОБА_1 був проведений слідчий експеримент, про що був складений протокол слідчого експерименту від 31 серпня 2016 року. Згідно з даними, зафіксованими у протоколі та фото таблиці до нього, підозрюваний ОСОБА_1 у відмінності від показань, наданих в судовому засіданні, у присутності понятих та свого захисника — адвоката ОСОБА_12 зазначав, що знаходячись на зупинці громадського транспорту по вул. Набережній в м. Маріуполі, він підійшов до ОСОБА_3, потерпілий схопив його за праву руку, став підійматись та намагався його вдарити. З метою запобігти йому, він, звільнивши свою праву руку, вдарив на випередження нею в око ОСОБА_3 За допомогою статиста показав механізм та локалізацію нанесення ним тілесного ушкодження потерпілому. (а.с.192-193).

За клопотанням сторони захисту, судом був допитаний свідок ОСОБА_13, який пояснив суду, що він працював лікарем в нейрохірургічному відділені лікарні № 5 м. Маріуполя, коли влітку 2016 року він лікував ОСОБА_3 з діагнозом закритий вдавлений перелам зовнішньої стінки правої лобної пазухи, перелам переднього відділу криши правої очниці, гемосинус праворуч, струс головного мозку. Вказаний діагноз був у подальшому підтверджений комп’ютерною томографією. Строк лікування у середньому такої травми стаціонарно 10-14 днів, а потім амбулаторно – 2-3 тижні. Саме він приймав потерпілого у відділені, як черговий лікар. Вказував, що така травма не вважається дуже тяжкою, хоча він не є спеціалістом судової експертизи. Вважав, що якщо вже через 9 днів було виписано потерпілого, то останній лікувався успішно. Також вказував, що ОСОБА_3 лише два дні притримувався постільного режиму, після чого міг вільно пересуватись по лікарні. Пояснював, що кістки черепу зростаються близька 1-2 років. Стверджував, що відповідно до обстеження яке він проводив по медичним документам, у ОСОБА_3 5 липня 2016 року був виявлений свіжий, а не давній перелам зовнішньої стінки правої лобної пазухи та перелам переднього відділу криши правої очниці

Згідно із даними зафіксованими в протоколі огляду від 13 вересня 2016 року, слідчим органу досудового розслідування була оглянута медична карта стаціонарного хворого ОСОБА_3 № 915, яка була також предметом огляду під час судового розгляду. Зі змісту медичної картки вбачається, що потерпілого було 5 липня 2016 року госпіталізовано до міської лікарні № 5, медична картка складається з 12 аркушів, на яких зафіксовано результати клінічних аналізів, записи лікаря приймального відділення, результати комп’ютерної томографії головного мозку ОСОБА_3 від 5 липня 2016 року, виписний епікриз (а. с. 129).

З виписки з медичної карти хворого ОСОБА_3 № 915 випливає, що останній перебував на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділенні лікарні № 5 м. Маріуполя з 5 липня 2016 року по 14 липня 2016 року з діагнозом: закритий вдавлений перелам зовнішньої стінки правої лобної пазухи, перелам переднього відділу криши правої очниці, гемосинус праворуч, струс головного мозку. (а. с.131 ).

Висновком експерта № 517 від 17 серпня 2016 року, який складений на підставі даних судово-медичного обстеження ОСОБА_3, та даних медичних документів, підтверджено, що виявлені у потерпілого при огляді та при звернені по медичну допомогу тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми - струс головного мозку, забій м'яких тканин правої параорбітальної області, втиснутий перелом передньої стінки фронтальної пазухи переднього відділу криші очниці праворуч з лінійним переходом переламу на решітчасту кістку праворуч, з гемосинусом в правій фронтальній пазусі, що утворилися від дії тупих предметів, якою могла бути стиснута в кулак рука сторонньої людини, нога сторонньої людини, можливо в строк та при обставинах на які вказує обстежуваний, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх заподіяння. Вказані тілесні ушкодження могли утворитися як мінімум від одного удару тупим предметом. Враховуючи локалізації вказаних тілесних ушкоджень, експерт вважав, що найімовірніше у момент їх заподіяння потерпілий і нападник були звернені передніми поверхнями тіла по відношенню один до одного, а також вважав, що малоймовірно, що вказані тілесні ушкодження утворилися при самостійному падінні з висоти власного зросту. (а.с.127-128).

Згідно додаткового висновку експерта за № 517/124 від 5 вересня 2016 року, експерт, на підставі вивчення описової частини висновку експерта за № 517 від 17 серпня 2016 року, матеріалів справи та враховуючи обставини випадку, не виключає можливості, що наявні у ОСОБА_3 В тілесні ушкодження могли утворитися при обставинах, вказаних потерпілим ОСОБА_3, свідком ОСОБА_8 та підозрюваним ОСОБА_1, під час проведення слідчих експериментів за їх участю. (а.с. 126).

Допитаний в судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_14 пояснив, що 20 липня 2016 року, ОСОБА_3 звернувся за медичним обстеженням, якого було оглянуто. Також було з’ясовано, що потерпілий до цього 5 липня 2016 року оглядався лікарями, які у нього виявили ознаки переламу кісток головного мозку, що підтвердила комп’ютерна томографія. Під час проведення медичного обстеження, ним оглядались медичні документи щодо ОСОБА_3, де були зафіксовані усі відомості, в тому числі щодо проведення рентгенограми та томографії головного мозку потерпілого. Наведені відомості були ним враховані при надані ним висновків судово-медичних експертиз. Стверджував, що наявні у потерпілого тілесні ушкодження та вивчені медичні документи останнього, не давали можливість припускати, що такий перелам був спричинений потерпілому в інший час аніж 5 липня 2016 року, коли такі ушкодження у ОСОБА_3 були вперше діагнозтовані. Об’єктивно це також підтверджує виявлений гемосинус в правій фронтальній пазусі потерпілого.

Вищезазначені докази у кримінальному провадженні, суд вважає, є належними, достатніми та допустимими, які підтверджують існування обставин, щодо вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 злочину при встановлених судом фактичних обставинах справи.

Суд наголошує, що за нормативним визначенням, умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК) з об’єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров’я іншої людини, наслідками у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв’язком між зазначеним діянням та наслідками, а з суб’єктивної сторони – умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров’ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (стаття 24 КК).

Крім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених вище злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.

У даній кримінальній справі, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1, підійшовши до потерпілого ОСОБА_3В, на ґрунті неприязних стосунків без будь-якого попередження вдарив останнього в праве око рукою стиснутою в кулак. За висновками судово-медичної експертизи, у потерпілого ОСОБА_3 виявлено закрита черепно-мозкова травма - струс головного мозку, забій м'яких тканин правої параорбітальної області, втиснутий перелом передньої стінки фронтальної пазухи переднього відділу криші очниці праворуч з лінійним переходом переламу на решітчасту кістку праворуч, з гемосинусом в правій фронтальній пазусі. Вказані тілесні ушкодження виникли в час і за обставин, встановлених органами досудового слідства і судом, а саме: як мінімум від одного удару в голову потерпілого тупим предметом яким могла бути стиснута в кулак рука сторонньої людини і ці ушкодження є тяжкими тілесними ушкодженнями за критерієм небезпечності для життя в момент заподіяння.

Таким чином, за встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_1 відносно ОСОБА_3 носили активний характер, були протиправними, між цими діями і їх наслідками існував прямий причинний зв'язок, а самі наслідки у виді тяжких тілесних ушкоджень були спричинені потерпілому коли винний, докладаючи певних зусиль, завдав ОСОБА_3 один вдар кулаком руки в праве око. Надмірна сила удару, його раптовість та спрямування у область правого ока потерпілого свідчать про те, що ОСОБА_1 об’єктивно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав можливість настання наслідків у виді спричинення будь-якої за тяжкістю шкоди здоров’ю потерпілого, хоча й не конкретизував у своїй свідомості, якою саме буде така шкода. Тобто він діяв з неконкретизованим (невизначеним) умислом, за яким, незалежно від того, чи є такий умисел прямим або непрямим, настає відповідальність за фактично спричинену шкоду, у даному випадку - за умисне заподіяння ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень.

Аналізуючи пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення та оцінюючи надані сторонами кримінального провадження докази, кожен з точки зору належності, допустимості, достовірності, їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що подія кримінального правопорушення мала місце, вина ОСОБА_1 у скоєнні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя у момент заподіяння, доведена повністю, поза розумним сумнівом, а його дії обґрунтовано кваліфіковані за ч.1 ст. 121 КК України.

Твердження сторони захисту щодо недоведеності спричинення ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень від протиправних дій ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що спростовуються дослідженими під час судового розгляду доказами.

Так, нанесення обвинуваченим удару кулаком руки в район ока ОСОБА_3 підтвердили потерпілий ОСОБА_3 та свідок ОСОБА_8 Даний факт не заперечував і сам обвинувачений ОСОБА_1

Посилання обвинуваченого та його захисників на отримання тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3 не від дій ОСОБА_1, а внаслідок ДТП за участі потерпілого, яке начебто мало місто задовго до подій 05 липня 2016 року, жодним доказам в судовому засіданні не підтверджено, тому ці доводи відхиляються судом, як безпідставні.

Суд також критично ставиться до показань обвинуваченого щодо неможливості нанесення ним удару потерпілому такої сили, що спричинило виявлені у ОСОБА_3 тілесні ушкодження, такого ступеню тяжкості, оскільки висновки судово-медичних експертиз, наявні в матеріалах справи, прямо вказують на можливість спричинення таких ушкоджень у потерплого від одного вдару кулаку руки людини.

З урахуванням переліченого суд вважає, що часткове визнання своєї провини обвинуваченим ОСОБА_1 є його способом захисту від пред’явленого обвинувачення.

Твердження сторони захисту про недопустимість як доказу слідчого експерименту, проведеного за участі свідка ОСОБА_8 через те, що на таку слідчу дію не був запрошений ОСОБА_1, та його захисник, не ґрунтуються на законі. Оскільки на момент проведення слідчого експерименту за участю такого свідка, ОСОБА_1 не мав статусу підозрюваного, а відтак його залучення слідчим до участі у такій слідчій дії, відповідно до вимог ст. 240 КПК України не є обов’язковим.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України суд визнає такі докази допустимими, так як вони отримані в порядку, встановленому КПК України та не містять порушень, які в силу ст.87 КПК України могли би потягнути за собою визнання їх недопустимими. Зміст протоколу слідчого експерименту та фото таблиці до нього свідчить, що вказана слідча дія проведена у повної відповідності до вимог ст. 240 КПК України.

Обговорюючи питання про наявність у обвинуваченого в момент заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання, суд виходить з наступного.

Дотримуючись принципу змагальності, яка передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, за клопотанням сторони захисту судом, була призначена експертиза індивідуально-психологічних особливостей характеру обвинуваченого ОСОБА_1

За висновком судової психологічної експертизи за № 1915-1916 від 17 серпня 2018 року, для особливості ОСОБА_1 властиві наступні індивідуальні-психологічні особливості характеру, що мають яскраво виражений характер: нормативний рівень функціонування інтелектуальної сфери, активність позиції, цілеспрямованість, емоційна лабільність, впевненість у собі та позитивна самооцінка, не агресивність. У незвичайній ситуації ОСОБА_1 схильний до емоційних реакцій та імпульсивних вчинків. Цілеспрямованість, активність, схильність підекспертного до активного опору у ситуації по даній справі (приниження з боку ОСОБА_15В.) вплинули на мотивацію та характер поведінки ОСОБА_1 у період часу, що відноситься до моменту скоєння інкримінованого йому злочину.

Відповідно до роз’яснень, що містяться у пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року за № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи», суб'єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачено статтями 116 і 123 КК характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за зазначеними статтями є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб.

Наведене свідчить про те, що розмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто

умисного тілесного ушкодження, небезпечне для життя у момент заподіяння (ч.1 ст.121 КК) України) від умисного тяжкого тілесного ушкодження, заподіяного в стані сильного душевного хвилювання (ст.123 КК України) здійснюється як за об’єктивною так і суб’єктивною стороною цих злочинів, зокрема встановлення таких особливостей, характерних для злочину, передбачених статтею 123 КК України, як те, що суспільне небезпечне діяння особи спровоковане протизаконним насильством або тяжкою образою з боку потерпілого; що суб’єктивна сторона цього злочину характеризується особливим емоційним станом суб’єкта, його душевним хвилюванням, яке значною мірою знижую його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, а умисел на спричинення тяжкого тілесного ушкодження виникає раптово і реалізується негайно.

У даному кримінальному провадженні встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1, підійшовши до потерпілого ОСОБА_3В, на ґрунті неприязних стосунків, без будь-якого попередження вдарив останнього в праве око рукою стиснутою в кулак. Наявність неприязних стосунків між обвинуваченим ОСОБА_9 та потерпілим ОСОБА_3 не заперечується як потерпілим та і обвинуваченим. При цьому за поясненнями обвинуваченого ОСОБА_9, потерпілий негативно висловився про його національність, ще під час їх суперечки в роздягальні, тобто заздалегідь до тих подій, коли обвинувачений наніс вдар потерпілому в око. За поясненнями потерпілого ОСОБА_3, в роздягальні обвинувачений висловив в його бік непристойні слова, на що він йому відповів, пізніше, у бані ОСОБА_1 продовжив чіплятись до нього, висловлюючи на його адресу безпідставні претензії та непристойні слова. Наявність суперечки між потерпілим та обвинуваченим заздалегідь до встановлених судом подій, підтвердив і допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10, який пояснив, що зранку 05 липня 2016 року між потерпілим та обвинуваченим стався конфлікт, при якому ОСОБА_1 підійшов до ОСОБА_3В та щось казав тому на підвищених тонах.

Таким чином, встановлені судом фактичні обставини даної кримінальної справи не підтверджують того, що дії потерпілого ОСОБА_3 щодо обвинуваченого ОСОБА_1 виникли внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого щодо обвинуваченого, були раптовими та зумовленими його безпосередньою реакцією на дії потерпілого, тобто відбувалися без розриву в часі між обставинами, які викликали у нього емоційну реакцію і подальшим заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

За таких обставин, враховуючи встановлений судом характер взаємовідносин між обвинуваченим та потерпілим, ретельне дослідження судом обставин розвитку подій 05 липня 2016 року, дані психологічної експертизи за № 1915-1916 від 17 серпня 2018 року, зокрема, щодо індивідуально-психологічних особливостей ОСОБА_1, таких як цілеспрямованість, активність, схильність у незвичайній ситуації до емоційних реакцій та імпульсивних вчинків та активного опору, які і зумовили перебування обвинуваченого під час встановлених судом подій у стані емоційної реакції. Проте відповідно до встановлених судом обставин справи ступінь такої емоційної реакції не досягла такого рівня, що позбавляла обвинуваченого можливість усвідомлювати реальний зміст власних дій, повною мірою керувати ними та передбачати їх наслідки, а відтак відсутні підстави для кваліфікацій дій обвинуваченого за ст.123 КК України.

При призначенні покарання винному суд враховує ступень тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. При цьому суд враховує, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

ОСОБА_1 скоїв злочин, який відноситься згідно із ст. 12 КК України до категорії тяжких злочинів, не судимий, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, працює, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, за місцем проживання та роботи характеризується виключно позитивно.

З урахуванням переліченого, враховуючи думку потерпілого, суд вважає необхідним призначити покарання ОСОБА_1 за скоєний ним злочин у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції статті кримінального закону за яким визнав його винуватим.

При цьому суд враховує, що між потерпілим та обвинуваченим вже існували неприязні відносини на роботі до моменту події злочину, зважає на той факт, що завдання тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3 настало лише від одного вдару кулаком неозброєної руки обвинуваченого, бере до уваги характер ушкоджень потерпілого, а саме швидке одужання ОСОБА_3, а також відсутність подальшого побиття обвинуваченим ОСОБА_3, пропонування останньому з боку ОСОБА_1 допомоги, відшкодування обвинуваченим витрат на лікування та наміру відшкодувати потерпілому моральну шкоду, публічне вибачення перед потерпілим в залі судового засідання, що свідчить про його бажання виправити ситуацію. Також суд враховує індивідуальні-психологічні особливості характеру обвинуваченого ОСОБА_1, за якими у незвичайних ситуаціях він схильний до емоційних реакцій та імпульсивних вчинків.

Таким чином, через характер встановлених обставин справи та даних про винну особу, суд реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_16 без ізоляції від суспільства із застосуванням вимог ст. 75, 76 КК України, оскільки вважає, що його виправлення та перевиховання можливе без ізоляції від суспільства і саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Суд також покладає на обвинуваченого ОСОБА_1 обов'язки, передбачені ст. 76 КК України, які сприятимуть його виправленню. При цьому суд також враховує, що з часу скоєння обвинуваченим злочину минуло більше двох років і за вказаний період часу обвинувачений не вчиняв дій які свідчили про його віктимну поведінку, що в цілому свідчить про те що обвинувачений став на шлях виправлення.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого не застосовувався.

В рамках кримінального провадження потерпілим був заявлений цивільний позов до обвинуваченого про відшкодування завданої йому злочином майнової шкоди в сумі 500 гривень, а також моральної шкоди в сумі 150000 грн., яку спричинили перенесені ним душевні страждання через його побиття обвинуваченим та тривале відновлення як стану його здоров’я, так й психоемоційного стану. До тепер потерпілий відчуває незручності через перенесену фізичну та психологічну травму від дій ОСОБА_1 Зазначені страждання потерпілий оцінює саме у сумі 150000 грн.

Під час судового розгляду потерпілий ОСОБА_3 зазначив, що обвинувачений ОСОБА_1 повністю відшкодував йому витрати на обстеження та лікування та частково сплатив 500 гривень, в рахунок моральних страждань, тому претензій матеріального характеру він до нього не має, а спричинену моральну шкоду в сумі 149500 гривен просить стягнути с обвинуваченого на його користь.

За ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно із п. 1, 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

На підставі п. 9 Постанови № 4 від 31 березня 1995 року Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вирішуючи питання про стягнення на користь ОСОБА_3 завданої останньому моральної шкоди, суд зважає на обсяг страждань, перенесених потерпілим через завдання останньому обвинуваченим тяжких тілесних ушкоджень, викликаних протиправною поведінкою ОСОБА_1 щодо ОСОБА_3, що змусило потерпілого певний час відновлювати фізичний стан свого здоров’я, який також був змушений докласти значних зусиль для відновлення свого психологічного стану здоров’я.

З урахуванням викладеного, суд вважає адекватним змісту законодавчих норм, судовій практиці і обставинам даного кримінального провадження, розмір грошової компенсації моральної шкоди потерпілому ОСОБА_3 визначити в сумі 50000 гривень, які підлягають стягненню з обвинуваченого на користь потерпілого, вважаючи таку суму розумною і справедливою сатисфакцією, внаслідок чого позов потерпілого в цій частині підлягає частковому задоволенню.

За ч. 1 ст. 1206 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину.

Згідно із ст. ст. 128, 129 КПК України заявлений цивільний позов Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області в інтересах Маріупольської міської ради про стягнення з обвинуваченого витрат установи охорони здоров’я на лікування ОСОБА_3 в розмірі 1419,66 грн., які підтверджуються відповідною довідкою № 18 від 23 вересня 2016 року, підлягає задоволенню в повному обсязі шляхом стягнення вказаної суми з винної особи на користь місцевого бюджету, оскільки провина ОСОБА_1 у спричинені тяжких тілесних ушкоджень потерпілому була в суді повністю доведена.

Щодо стягнення з обвинувачено на користь держави судового збору внаслідок задоволення позовних вимог, суд виходить з наступного.

За ч. 1 ст. 124 КПК України в разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати, до яких натомість за ст. 118 КПК України судовий збір не відноситься.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. При цьому форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, КПК не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

За положеннями ст. 79 ЦПК України (на момент подання цивільного позову в рамках даного кримінального провадження – далі ЦПК 2004 року), судові витрати складаються окрім витрат, пов'язаних з розглядом справи, також із судового збору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.

Тому відповідно до ч. 2, 3 ст. 88 ЦПК 2004 року було визначено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. При цьому якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

В той же час за нормами ч. 6 ст. 141 ЦПК України (в чинній редакції після змін 15 грудня 2017 року – далі ЦПК 2017 року) якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, за положеннями ЦПК 2017 року, що набули чинності з 15 грудня 2017 року, норма, за якою судовий збір стягується в дохід держави з відповідача, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від його сплати відсутня та передбачено, що в такому випадку судові витрати компенсується за рахунок держави, до яких за ст. 133 ЦПК 2017 року відноситься і судовий збір.

Окрім того, за правилами ч. 3 ст. 3 ЦПК 2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, а за п. 9 ч. 1 «Перехідних положень» зміни до цього Кодексу, що набрали чинності 15 грудня 2017 року, вводяться в дію з урахуванням того, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Аналізуючи наведені положення, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення судового збору з обвинуваченого на користь держави, внаслідок задоволення позовних вимог потерпілої особи від злочину.

Речові докази: медична карта стаціонарного хворого ОСОБА_3 № 915, долучена до матеріалів кримінального провадження, підлягає поверненню до Маріупольської міської лікарні № 5, а копії такої медичної картки необхідно в подальшому зберігати у кримінальній справі.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у скоєнні злочину, передбаченому ст. 121 ч. 1 КК України, та призначити ОСОБА_1 покарання за ст. 121 ч. 1 КК України в вигляді 5 (п’яти) років позбавлення волі з відбуванням в кримінально-виконавчій установі закритого типу.

На підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням строком на 2 (два) роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього судом обов'язки.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_1 в період іспитового строку періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, який мешкає в м. Маріуполі по вул. Преображенській 29, в рахунок відшкодування моральної шкоди – 50000 (п’ятдесят тисяч) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Маріупольської міської ради на р/р: 31411544700053 в ГУ ДКС України в м. Маріуполі Донецької області, МФО: 834016, ЄДРПОУ: 37989721, код платежу: 24060300, одержувач – місцевий бюджет Кальміуського району м. Маріуполя, витрати на стаціонарне лікування ОСОБА_3 в сумі 1419,66 грн.

Речові докази: медичну карту стаціонарного хворого ОСОБА_3 № 915, долучену до кримінального провадження, - повернути Маріупольській міській лікарні № 5; копії медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_3 № 915, долучені до кримінального провадження, - зберігати при справі.

На вирок суду може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя