Рішення № 76843039, 04.09.2018, Мар'їнський районний суд Донецької області

Справа 237/4060/17

Номер провадження 2/237/979/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.18 року м. Курахове

Мар’їнський районний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Сенаторова В.А.,

при секретарі Лахно Т.Г.,

розглянувши в приміщенні Мар’їнського районного суду Донецької області в місті Курахове цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Мар’їнського районного суду Донецької області з позовною заявою в якій заявлені вимоги стягнення з ОСОБА_1 суму боргу за кредитним договором № б/н від 06.09.2011 року у розмірі 47 327,27 гривень, судовий збір у розмірі 1600,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Позивач стверджує, що 06.09.2011 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір, за умовами якого позивач був зобов’язаний надати відповідачу кредит у розмірі 3 800,00 грн. (три тисячі вісімсот гривень 00 коп.) у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач - ПАТ КБ «ПриватБанк» вважає що, відповідач не виконав своїх зобовязань з погашення кредиту та сплати відсотків. На думку позивача, заборгованість відповідача станом на 31.07.2017 року складає 47 327,27 грн., яка складається з: 3 705,50 грн. заборгованість за кредитом; 39 491,90 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 400,00 грн. заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 2 229,87 грн. штраф (процентна складова). Також, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 1600,00 гривень (а.с.2-3).

На доведення обґрунтованості своїх позовних вимог позивач надав суду наступні письмові докази: копію анкети – заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанком; копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів льготного періоду»; копію витягу з умов та правил надання банківських послуг затверджених наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року. Також до позову була надана копія розрахунку заборгованості за договором № б/н від 06.09.2011 року, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1, який містить твердження позивача про суму боргу, механізм його утворення, що відображає зміни істотних умов договору, щодо процентної ставки, яку на думку позивача повинен був сплачувати відповідач в обумовлений договором строк.

04.04.2018 року ухвалою суду було скасовано заочне рішення Мар’їнського районного суду Донецької області від 14.02.2018 року і призначено підготовче судове засідання на 16 травня 2018 року о 10-00 год. (а.с.96-97).

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 (діючий на підставі довіреності від 31.08.2017) (а.с. 34) у судове засідання не з’явився, у прохальній частині позовної заяви зазначив, що не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника Банку.

Відповідач у судове засідання не з’явилася, надіслав суду відзив на позовну заяву, який відповідає вимогам статті 178 ЦПК України. У відзиві позивач просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначила, що відповідно до укладеного кредитного договору б/н від 06.09.2011 року вона отримала кредит у розмірі 3 800 грн. у вигляді встановленого кредитного лімиту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Наполягала на тому, що вказані позивачем та додані до позовної заяви умови та правила надання банківських послуг, на підписанні яких наполягає позивач, не є такими Умовами, що діяли на момент підписання нею анкети-заяви про приєднання до Умов, оскільки повного тексту Умов, актуального станом на вересень 2011 року, на сайті банку взагалі немає, доступна версія тексту Умов датується 01 квітня 2012 року, згідно п.п. 1.1.2.29.4.3 п. 1.1.2.29 «ПРАВА КЛИЕНТА» клієнт банку має право «Отправить SMS-сообщение в SMS-Центр на номер 3700» Але короткий номер 3700 був залучений позивачем у якості засобу зв’язку з серпня місяця 2013 року, тобто майже ніж через 2 роки після підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання. Стверджує, що розрахунок не може бути доказом у справі, оскільки не підтверджений первинними документами бухгалтерського обліку, складений не встановленою особою та не містить усіх необхідних реквізитів. Стверджує, що починаючи з 26 червня 2017 року заборгованість відповідача з погашення відсотків за користування кредитом остаточно набула статусу сталої простроченої заборгованості перед банком і саме з цього моменту у позивача виникло право на позов. Вказує на то, що позовна заява в суді була зареєстрована 29.09.2017 року, тобто подана до суду поза межами строку позовної давності. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості у повному обсязі, застосувавши до вимог позивача строк позовної давності та розглянути справу без її участі (а.с.139).

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши дійсні обставини справи, права та обов’язки сторін, оцінивши їх доводи і надані ними докази, суд приходить до висновків, які наведені нижче.

Розглядаючи даний спір, суд виходить із того, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються загальними положеннями Цивільного кодексу України про зобов’язання та параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із копії заяви позичальника на отримання кредиту від 06.09.2011 року вбачається, що між позивачем та відповідачем був укладений договір споживчого кредиту, за яким відповідач отримав у позивача кредитні кошти, відповідно до встановленого ліміту у розмірі 4000,00 гривень.

Крім того, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що в розрахунку застосована процентна ставка у розмірі 36 % за період з 06.09.2011 р. по 31.12.2012 р., у розмірі 30,00 % з 01.01.2013 р. по 31.08.2014 р.; у розмірі 34,80 % з 01.09.2014 р. по 31.03.2015 р., у розмірі 43,20 % з 01.04.2015 р. по 31.07.2017 р.

Невиконання відповідачем своїх зобов'язань по вищезазначеному договору зумовило звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду із відповідним позовом.

Відповідач в своєму відзиві не заперечує проти заборгованості перед ПАТ КБ «ПриватБанк» та не надав належних доказів.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Відповідно до ст. 536 ЦК України закористування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами, а розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.

Як вбачається з копії паспорту відповідача серії МЕ № 420666 ОСОБА_1 з 09.08.2004 року зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 20, кв. 4.

Суд вважає, що позивачем, при нарахуванні відповідачу пені та штрафів не було враховано факт його знаходження у зоні АТО, що підтверджується доказами, доданими до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 р. № 1669-VII на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов’язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Це підтверджується також листом Національного банку України від 05.11.2014 р. № 18-112/64483 «Про скасування пені та штрафів за договорами кредиту під час АТО»

Згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України №1053-р від 30.10.2014 року, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визначення такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» місто Курахове, Мар'їнського району, Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція.

Отже, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що відповідач з 09.04.2004 року зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_2, віднесеному до населених пунктів на території яких проводиться антитерористична операція, з урахуванням приписів Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», суд приходить до висновку, що до нарахування відповідачу не підлягали: заборгованість за пенею та комісією у розмірі - 1 400,00 гривень, штраф (фіксована частина) у розмірі 500,00 гривень; штраф (процентна складова) у розмірі 2 229,87 гривень.

Таким чином, суд вважає необхідним, стягнути з відповідача на користь позивача: заборгованість за кредитом у розмірі 3 705,50 гривень, заборгованість по відсотках за користування кредитом у розмірі 39 491,90 гривень. У відповідності до вимог Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30.10.2014 року, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р, оскільки відповідач з 09.08.2004 року зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_3, суд вважає доцільним відмовити у задоволенні вимог позовної заяви, що до стягнення з відповідача заборгованості за заборгованістю за пенею та комісією у розмірі 1 400,00 гривень, штраф (фіксована частина) у розмірі 500,00 гривень; штраф (процентна складова) у розмірі 2 229,87 гривень.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

За договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).

За змістом п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Згідно п.31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» також звертається увага на те, що враховуючи положення п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У звязку з цим, позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно, тощо) положення п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується і до додаткових вимог банку.

Стаття 266 ЦК України вказує на те, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК україни, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно наданої позивачем розрахунку заборгованості за договором б/н від 06.09.2011 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом – ОСОБА_1, станом на 31.07.2017 прострочена заборгованість виникла 30.05.2014 року.

Суду не надано доказів позивачем про погашення процентів відповідачем 20.05.2016 року – 244,91 грн. та 23.06.2019 року – 312,50 грн. Тому суд данні суми не може брати до уваги, як належний доказ, згідно ст. 79 ЦПК України.

Судом встановлено, що остання транзакція здійснена відповідачем особисто і датується 18 травня 2017 року та була здійснена у вигляді «продукти: SHOP BRUSNISTA01121» у сумі 2,30 грн., що підтверджується «Випискою по картці/рахунку 4149437710275007 за період 06.09.2011-29.11.2017» (а.с. 131).

В зв’язку з тим, що, розрахунковою датою поточної заборгованості є 25 число місяця, наступного за датою виникнення заборгованості, в даному випадку такою датою за останньою транзакцією є 25 червня 2014 року.

Таким чином, початком перебігу строку позовної давності для позивача у цій справі є 26.06.2014 року, а відповідно до відмітки вхідної кореспонденції канцелярії суду з позовом позивач звернувся до суду 29.09.2017 року, тобто позивачем без поважних причин пропущена позовна давність щодо захисту порушених прав та інтересів.

Частинами 4, 5 ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Така ж позиція викладена у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до якого, установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Суд приходить до висновку, що вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не обґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що, оскільки у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, то відповідно до положень ст.141 ЦПК України, не підлягають відшкодуванню витрати, понесені позивачем при зверненні із цим позовом до суду.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4,12,13,9,76-81,141,259,264-265,267,268,224-228, 274- 279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволені позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Донецької області через Мар'їнський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду було складено 14 вересня 2018 року.

Суддя В.А. Сенаторов

Дата документу 04.09.2018