Постанова № 76837604, 25.09.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/1089/11 Головуючий у 1 інстанції: Радченко Е.А.

Провадження № 22-ц/783/7093/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1А.

Категорія:59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

секретар: Бадівська О.О.,

за участі в судовому засіданні відповідача ОСОБА_2, позивача ОСОБА_3, представника позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова в складі судді Радченко Е.А. від 10 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення ідеальних часток будинку, визначення порядку користування будинком, припинення права на частку нерухомого майна,-

в с т а н о в и л а :

рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10 червня 2016 року залишено без розгляду позовну вимогу ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про припинення права власності на 1/6 частку сараю та 1/6 частку гаражу, що розташовані на території домоволодіння за адресою: м. Львів, вул. Ромашкова, 3. Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення ідеальних часток будинку та визначення порядку користування будинком – задоволено частково. Визначено, що ідеальна частка ОСОБА_3 в будинку за адресою: м. Львів, вул. Ромашкова, 3 становить 71/100. Визначено, що ідеальна частка ОСОБА_2 в будинку за адресою: м. Львів, вул. Ромашкова, 3 становить 29/100. Порядок користування будинком за адресою: м. Львів, вул. Ромашкова, 3, визначено наступним чином: - в користування ОСОБА_3 виділено приміщення, що розташовані на першому поверсі будинку та мають загальну площу 92,1 метр квадратний, а саме: - приміщення за літ. 1-1 площею 9,9 метрів квадратних; - приміщення за літ. 1-2 площею 8,1 метрів квадратних; - приміщення за літ. 1-3 площею 4,6 метрів квадратних; - приміщення за літ. 1-4 площею 8,8 метрів квадратних; - приміщення за літ. 1-5 площею 10,8 метрів квадратних; - приміщення за літ. 1-6 площею 19,4 метрів квадратних; - приміщення за літ. 1-7 площею 19,6 метрів квадратних; - приміщення за літ. 1-8 площею 11,8 метрів квадратних. - в користування ОСОБА_2 виділено приміщення, що розташовані на другому поверсі будинку та мають загальну площу 42,1 метр квадратний, а саме: - приміщення за літ. 1-14 площею 14,1 метрів квадратних; - приміщення за літ. 1-15 площею 28,0 метрів квадратних; - інші приміщення, що розташовані на другому поверсі, залишено в загальному користуванні. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 202 (двісті дві) гривні та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 60 (шістдесят) гривень; загалом – 262 (двісті шістдесят дві) гривні.

Додатковим рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 липня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 158 (сто п’ятдесят вісім) гривень. Повернуто ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) надмірно сплачений на рахунок міського бюджету Сихівського району м. Львова (рахунок № 31415537700008, код отримувача 26360233, код платежу 22090100), відповідно квитанції № 6319/012 від 14 липня 2011 року судовий збір в розмірі 1159 (одна тисяча сто п’ятдесят дев’ять) гривень 61 копійка.

Вказане рішення оскаржив ОСОБА_2

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 06 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 10 червня 2016 року про визначення, що ідеальна частка ОСОБА_3 в будинку за адресою: м.Львів, вулиця Ромашкова, 3 становить 71/100; визначення, що ідеальна частка ОСОБА_2 в будинку за адресою: м.Львів, вулиця Ромашкова, 3 становить 29/100; визначення порядку користування будинком за адресою: м.Львів, вулиця Ромашкова, 3, наступним чином: в користування ОСОБА_3 виділити приміщення, що розташовані на першому поверсі будинку та мають загальну площу 92,1 кв.м, а саме: приміщення під літерою 1-1 площею 9,9 кв.м, приміщення під літерою 1-2 площею 8,1 кв.м, приміщення під літерою 1-3 площею 4,6 кв.м, приміщення під літерою 1-4 площею 8,8 кв.м, приміщення під літерою 1-5 площею 10,8 кв.м, приміщення під літерою 1-6 площею 19,4 кв.м, приміщення під літерою 1-7 площею 19,6 кв.м, приміщення під літерою 1-8 площею 11,8 кв.м; в користування ОСОБА_2 виділити приміщення, що розташовані на другому поверсі будинку і мають загальну площу 42,1 кв.м, а саме: приміщення під літерою 1-14 площею 14,1 кв.м, приміщення під літерою 1-15 площею 28,0 кв.м із залишенням інших приміщень, які розташовані на другому поверсі, у загальному користуванні; та стягнення із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 судових витрат, - скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові. В решті рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Львівської області від 06 жовтня 2016 року скасовано в частині вирішення позовних вимог про визначення порядку користування будинком, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Апеляційного суду Львівської області від 06 жовтня 2016 року залишено без змін.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні його позову. Вважає, що суд не дослідив належним чином документи, які знаходяться в матеріалах справи, при ухваленні рішення порушив норми процесуального права та невірно застосував норми матеріального права та ухвалив завідомо незаконне рішення. Зазначає, що позивач в судових засіданнях заявляв, що на першому поверсі будинку немає самовільно збудованих приміщень, однак позивачем не долучено до матеріалів справи жодних документів, на підставі яких було проведено узаконення, а саме не представлено дозвіл на добудову, проектну документацію, погодження добудови, документи, які б містили інформацію про її спадкування та узаконення тощо, а отже позивач не довів факт законності будівництва. Також, зазначає, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2008 року ОСОБА_3 відмовлено у визнанні права власності на приміщення першого поверху житлового будинку №3 на вул. Ромашковій у м. Львові. Також, вказує на те, що ОСОБА_3 рішенням реєстратора від 05.03.2010 року відмовлено у видачі витягу про реєстрацію права власності на майно, тому ОСОБА_3 не вправі був звертатись з вказаним позовом. Також, зазначає, що покликання суду на те, що загальна площа спірного будинку вказана в реєстрі є неправильна не заслуговують на увагу, оскільки згідно інформаційної довідки з державного реєстру прав власності вбачається, що 18.02.2005 року було внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 його частки на підставі свідоцтва про право на спадщину р.№3-7333, від 17.02.1984р., виданого першою Львівською нотаріальною конторою. З цього слідує, що будинок складається з 4-х кімнат площею 61,6 кв.м. та кухні, що не відповідає опису наявному у відомостях з державного реєстру, згідно яких ОСОБА_3 нібито належить 6 житлових кімнат. Також, вказане і стосується і Договору дарування 4/6 частин житлового будинку від 22.02.2005 року, а саме площі приміщень зазначені у п. 3 Договору, не відповідають площам встановленим у 2004 році під час проведення інвентаризації та відображені у Технічному паспорті від 16.12.2004 року. Покликання на Розпорядження №155 від 15.06.1993 року не може мати місця оскільки площі приміщень, які зазначені у розпорядженні, не відповідають дійсним площам та тим, які визначені у Технічному паспорті від 16.12.2004 року. Також, вказує на те, що незважаючи на те, що фактична площа спірного будинку і становить 192,4 м.кв., однак предметом спору в даній справі можуть бути лише ті приміщення, право власності на які зареєстровано за сторонами, а саме приміщення першого поверху площею 70,4 м.кв.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача на часткове підтримання апеляційної скарги, позивача та його представника – в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах доводів позовної заяви, заперечень на позовну заяву, апеляційної скарги та заперечень на неї, а також усних та письмових пояснень учасників справи (їх представників) у судах двох інстанцій, – колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Із оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ч.1 ст. 356, ч. 1-3 ст. 358, ч.1 ст. 383 ЦК України та задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з того, що 29.09.1960 року завершено будівництво та введено в експлуатацію житловий будинок за адресою: м. Львів, вул. Ромашкова, 3, загальною площею 74,6 кв.м. Рішенням виконкому Ленінської районної ради депутатів трудящих № 492 від 22.10.1965 року право власності на вказаний будинок визнано за батьком позивача - ОСОБА_5 30.10.1965 року ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право особистої власності на цей будинок (сторінки 19, 29, 33 інвентаризаційної справи № 975). Згідно свідоцтва про право власності від 17.02.1984 року 1/2 частка домоволодіння належала матері позивача – ОСОБА_6 (сторінка 47 інвентаризаційної справи № 975) На підставі свідоцтва про право на спадщину від 28.12.1982 року мати відповідача – ОСОБА_7 отримала 1/3 частку спадкового майна після смерті її батька ОСОБА_5 (сторінка 46 інвентаризаційної справи № 975) На підставі свідоцтва про право на спадщину від 27.02.1984 року позивач та його мати – ОСОБА_6 отримали 2/3 частку спадкового майна після смерті ОСОБА_5 (сторінка 48 інвентаризаційної справи № 975) Тобто, після смерті ОСОБА_5 позивач став власником 1/6 частки будинку, мати позивача – ОСОБА_6 стала власником 4/6 частки будинку, мати відповідача – ОСОБА_7 стала власником 1/6 частки будинку. 22.02.2005 року ОСОБА_6 подарувала позивачу належні їй 4/6 частки будинку на підставі нотаріально посвідченого договору дарування. Посилання відповідача на те, що вищезазначений договір дарування 4/6 частки будинку є недійсний є безпідставним. За вимогами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. На день розгляду цього позову договір дарування від 22.02.2005 року недійсним не визнано. Таким чином, позивач став власником 5/6 частки будинку, у матері відповідача – ОСОБА_7 залишилася 1/6 частка будинку. Розпорядженням Галицької районної адміністрації № 155 від 15.06.1993 року, зі змінами, внесеними розпорядженням Галицької районної адміністрації № 179 від 25.02.2000 року, позивачу та матері відповідача – ОСОБА_7 дозволено реконструкцію будинку, в результаті чого загальна площа будинку після реконструкції повинна становити 144 кв.м. (сторінки 59, 68 інвентаризаційної справи № 975) Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10.11.2008 року визнано право власності позивача та матері відповідача – ОСОБА_7 на новозбудований другий поверх по 1/2 частки за кожним. Позивач просить визначити ідеальні частки в будинку після його добудови. При цьому позивач просить визнати за ним 5/6 частки, за відповідачем – 1/6 частки. Судом враховано, що вказана позовна вимога була заявлена позивачем в заяві про доповнення позовних вимог вже після початку розгляду справи по суті. Стаття 31 ЦПК не передбачає можливості доповнення позовних вимог. В той же час, без визначення ідеальних часток неможливо правильно визначити порядок користування будинком, що є у спільній частковій власності. При визначенні розміру ідеальних часток, суд враховує, що згідно експлікації внутрішніх площ, що складена 26.06.1997 року (сторінка 56 інвентаризаційної справи № 975), площа 1-го поверху будинку становить 92,1 кв.м., площа 2-го поверху – 56,0, загальна площа – 148,1 кв.м. Під час ухвалення рішення 10.11.2008 року, Апеляційний суд Львівської області також дійшов висновку, що до реконструкції площа першого поверху становила 92,1 кв.м. На підставі ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. З витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що загальна площа будинку за адресою: м. Львів, вул. Ромашкова, 3, становить 144 кв.м. (сторінка 72 інвентаризаційної справи № 975). Саме така загальна площа повинна бути у будинку після його реконструкції на підставі розпорядження Галицької районної адміністрації № 155 від 15.06.1993 року, зі змінами, внесеними розпорядженням Галицької районної адміністрації № 179 від 25.02.2000 року. Тому посилання відповідача на те, що загальна площа будинку вказана в реєстрі неправильно, не заслуговує на увагу. Визначаючи розмір ідеальних часток, суд виходив з того, що загальна площа 1-го поверху – 92,1 кв.м., де у позивача частка 5/6, у матері відповідача – 1/6, а загальна площа 2-го поверху – 51,9 кв.м. (144,0 кв.м. – 92,1 кв.м. = 51,9 кв.м.), де у позивача частка 1/2, у матері відповідача – 1/2. Загальна площа 1-го поверху, що припадає на частку позивача, становить 76,75 кв.м. (92,1 кв.м. / 6 х 5 = 76,75 кв.м.), загальна площа 2-го поверху, що припадає на частку позивача, становить 25,95 кв.м. (51,9 кв.м. / 2 = 25,95 кв.м.). Загальна площа 1-го поверху, що припадає на частку матері відповідача, становить 15,35 кв.м. (92,1 кв.м. / 6 = 15,35 кв.м.), загальна площа 2-го поверху, що припадає на частку матері відповідача, становить 25,95 кв.м. (51,9 кв.м. / 2 = 25,95 кв.м.). Таким чином, загальна площа всього будинку після реконструкції, що припадає на частку позивача становить 102,7 кв.м. (76,75 кв.м. + 25,95 кв.м. = 102,7 кв.м.), а площа, що припадає на частку матері відповідача, становить 41,3 кв.м. (15,35 кв.м. + 25,95 кв.м. = 41,3 кв.м.). Станом на 17.12.2004 року загальна площа будинку становила 192,4 кв.м. (експлікація на сторінці 65 інвентаризаційної справи № 975). При визначенні ідеальних часток, суд не враховує площу будинку 48,4 кв.м., оскільки вказана площа добудована самовільно без отримання належних дозволів та не зареєстрована в передбаченому законом порядку (сторінка 69 інвентаризаційної справи № 975). Враховуючи, що 102,7 кв.м. відповідає 71,32% будинку, а 41,3 кв.м. відповідає 28,68% будинку, суд приходить до висновку, що ідеальна частка позивача становить 71/100, ідеальна частка матері відповідача – 29/100. При цьому, суд вважає за необхідне визначити ідеальну частку не позивача та відповідача, а позивача та матері відповідача – ОСОБА_7 яка померла 04.06.2013 року, оскільки саме вона була власником цієї частки. Відповідач є спадкоємцем та прийняв спадщину, але свідоцтво про право на спадщину до теперішнього часу не отримав. Визначення часток в спадковому майні є виключною компетенцією нотаріуса. В даному випадку, суд не має право брати на себе такі повноваження та визнавати за відповідачем, який є спадкоємцем ОСОБА_7, право власності на частку будинку, що належала померлій. Оскільки відповідач на теперішній час не є власником спірного будинку, а є спадкоємцем померлого власника, суд вважає за можливе визначити ідеальні частки позивача та матері відповідача, після чого відповідач має право скористатися своїм правом та оформити спадщину в передбаченому законом порядку у нотаріуса. Таким чином, позивач має право на визначення порядку користування будинком, що є у спільній часткові власності, використовуючи ту частину будинку, яка відповідає його частці в спільному майні. Визначаючи порядок користування будинком, що є об’єктом спільної часткової власності позивача та померлої матері відповідача, судом враховано, що фактично позивач користується 1-м поверхом будинку, а відповідач, як правонаступник співвласника, користується 2-м поверхом. Частка позивача становить 71/100, що відповідає 102,7 кв.м. загальної площі, яка в натурі приблизно відповідає 1-му поверху. Частка матері відповідача становить 29/100, що відповідає 41,3 кв.м. загальної площі, яка в натурі приблизно відповідає кімнатам на 2-му поверсі площею 14,1 кв.м. та 28,0 кв.м. Тому суд вважає за можливе виділити в користування позивачу всі приміщення, які перебувають на 1-му поверсі будинку, відповідачу – кімнати на 2-му поверсі площею 14,1 кв.м. та 28,0 кв.м., а решту приміщень будинку залишені в загальному користуванні.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду в частині вирішення вимоги, що перевіряється апеляційним судом, обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають, обставини, які суд вважав встановленими – не доведені.

ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_7, правонаступником якої є ОСОБА_2 З врахуванням уточнених вимог, прийнятих судом, просив визначити порядок користування приміщеннями будинку № 3 на вулиці Ромашковій у м.Львові, а саме: - в користування ОСОБА_3 виділити приміщення, що розташовані на першому поверсі будинку: - приміщення за літ. 1-1 площею 9,9 метрів квадратних; - приміщення за літ. 1-2 площею 8,1 метрів квадратних; - приміщення за літ. 1-3 площею 4,6 метрів квадратних; - приміщення за літ. 1-4 площею 8,8 метрів квадратних; - приміщення за літ. 1-5 площею 10,8 метрів квадратних; - приміщення за літ. 1-6 площею 19,4 метрів квадратних; - приміщення за літ. 1-7 площею 19,6 метрів квадратних; - приміщення за літ. 1-8 площею 11,8 метрів квадратних. - в користування ОСОБА_2 виділити приміщення, що розташовані на другому поверсі а саме: - приміщення за літ. 1-13 площею 15,10 метрів квадратних; - приміщення за літ. 1-16 площею 11,6 метрів квадратних; житлові приміщення другого поверху будинку №3 на вул. Ромашковій у м. Львові: за літ. 1-9 площею 7,2 метрів квадратних; за літ. 1-10 площею 11,4 метрів квадратних; за літ. 1-11 площею 4,7 метрів квадратних; за літ. 1-12 площею 7,3 метрів квадратних залишити в загальному користуванні.

Позовні вимоги мотивовані у позовній заяві та інших усних та письмових заявах та поясненнях тим, що ОСОБА_3 є власником 5/6 частин житлового будинку за адресою: м. Львів, вул. Ромашкова, 3, а також 1/2 новозбудованого другого поверху цього будинку. ОСОБА_7 є власником 1/6 будинку та 1/2 новозбудованого другого поверху. Співвласники не можуть дійти згоди щодо поділу та використання будинку, тому ОСОБА_3 просить поділити будинок в натурі (визначити порядок користування). При цьому вважає, що порядок користування слід визначити за запропонованим ним варіантом визначення порядку користування та вважає, що визначити порядок користування слід будинку загальною площею 144 кв.м., яка була визначена витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно. Те, що суд першої інстанції фактично визначив порядок користування вийшовши частково за межі його позовних вимог на його права та інтереси не вплинуло, а тому він стосовно такого порядку користування не заперечує та рішення суду не оскаржував в цій частині вимог.

Відповідач ОСОБА_2, заперечуючи проти позову вважає, що порядок користування будинком повинен бути проведений за запропонованим ним варіантом, що викладено у письмовій заяві («Судові дебати») (Т4а.с. 101-105), а саме просить встановити порядок користування приміщень будинку №3 на вул. Ромашковій таким чином: перший поверх: ОСОБА_3 – житлова кімната за літ. 1-6 пл. 19,4 м.кв., житлова кімната за літ. 1-7 пл. 19,6 м.кв., житлова кімната за літ. 1-8 пл. 11,8 м.кв.; ОСОБА_2 – житлова кімната за літ. 1-5 пл. 10,8 м.кв. Коридор за літ. 1-4 пл. 8,8 м.кв., самовільно добудовані приміщення (коридор за літ. 1-1 пл. 9,9 м.кв., кухня за літ. 1-2 пл. 8,1 м.кв., вбиральня поєднана з ванною за літ. 1-3 пл. 4,6 м.кв.) залишити в загальному користуванні; другий поверх: ОСОБА_3 – житлова кімната за літ. 1-14 пл. 14,1 м.кв., житлова кімната за літ. 1-13 пл. 15,1 м.кв.; ОСОБА_2 – житлова кімната за літ. 1-15 пл. 28м.кв., житлова кімната за літ. 1-16 пл. 11,6 м.кв. Коридор за літ. 1-12 пл. 7,3 м.кв., коридор за літ. 1-9 пл. 7,2 м.кв., кухня за літ. 1-10 пл. 11,4 м.кв., вбиральня поєднана з ванною за літ.1-11 пл. 4,7 м.кв. залишити в загальному користуванні.

При цьому стосовно часток у будинку сторін не заперечує (5/6 частин першого поверху будинку – позивача та 1/6 частина будинку – відповідача, а також приміщення другого поверху по ? кожної із сторін), однак вважає, що частина приміщень, порядок користування якими просить визначити позивач є самовільно збудованими, а тому не можуть використовуватись при вирішенні питання порядку користування та впливати на розподіл часток, а саме приміщення першого поверху 1-1, 1-2, 1-3, а тому пропонує залишити їх в загальному користуванні.

Дійсно відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

За ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до ст. 357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

За ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Згідно ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Відповідно до ст. 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Також, згідно ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Дійсно, як вбачається із вказаних норм закону, кожна особа, що є співвласником майна, яке перебуває у спільній частковій власності (не є самочинно збудованим) має право на поділ спільного майна; визначення частки у спільному майні; визначення порядку користування спільним майном, тощо. За захистом саме такого права і звернувся позивач в суд з даним позовом.

Однак, визначення порядку користування спірним будинком між двома співвласниками за варіантами: позивача, тим який визначено судом або варіантом відповідача є неможливо. Визначення порядку користування будинком за такими, слід вважати порушуватимуть вимоги закону, а перші два варіанти, також, і права та законні інтереси відповідача.

Варіантів ж визначення порядку користування будинком, які б відповідали вимогам закону, а також не порушували прав та законних інтересів співвласників будинку сторонами та у висновках судових експертиз не запропоновано, а суд не володіючи спеціальними знаннями самостійно визначати порядок користування будинком, тим більше виходячи за межі заявлених позовних вимог (а саме об’єкту визначення порядку користування, який пропонує позивач) – не взмозі.

Так, як вбачається із матеріалів даної справи, а також інвентаризаційної справи ЛОР КП БТІ та ЕО на спірний будинок, сторони є співвласниками спірного будинку (відповідач, зокрема, в порядку фактичного прийняття спадщини після смерті матері, хоч таке право і не зареєстроване за ним у встановленому законом порядку). Однак, не всі приміщення спірного будинку влаштовані законно, що впливає на визначення часток співвласників у будинку та можливі варіанти визначення порядку користування приміщеннями такого з врахуванням часток співвласників.

Так, об’єкт, визначити порядок користування яким просить позивач не існує та не існував. А саме житловий будинок на вул. Ромашковій, 3 в м.Львові загальною площею 144 кв.м., житловою площею 89,6 кв.м. про який йдеться у витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.02.2005 року та який (витяг) використовувався при укладенні договору дарування 4/6 частин будинку позивачу ОСОБА_6 22.02.2005 року.

Такий витяг слід вважати помилково виданим, який вплинув на подальші правовідносини сторін, а також осіб правонаступниками яких вони є, а також можна вважати і вплинув на виникнення та існування і даного спору між сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи та інвентаризаційної справи на спірний будинок, - первинно свідоцтво про право власності на будинок було видано ОСОБА_5 30.10.1965 року на підставі рішення Ленінського виконкому від 22.10.1965 року №492 (свідоцтво та рішення а.с. 29, 33 інвентаризаційної справи). На той час будинок складався із шести приміщень, загальною площею 74,9 кв.м., житлова площа 61,6 кв.м. А саме: 1-1 тамбур, 5,8 кв.м.; 1-2 коридор (фактично використ. кухня), 7,5 кв.м.; житлові кімнати 1-3 – 10,8 кв.м.; 1-4 – 19,4 кв.м.; 1-5 – 19,6 кв.м.; кухня (фактично використ. житлова кімната) 1-6 – 11.8 кв.м. (поверховий план житлового будинку від 22.09.1965 року та журнал внутрішніх обмірів і підрахунків площ, приміщень, будов, літер будинку (а.с. 4, 5 інвентаризаційної справи).

Після смерті ОСОБА_5 вказаний будинок, як такий що належав на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був розподілений з врахуванням, також, і спадкування такого після смерті ОСОБА_5 А саме ? будинку була визначена за ОСОБА_6 як одним із подружжя. Інша 1/2 частина була розподілена між трьома спадкоємцями першої черги, а саме 1/6 – ОСОБА_6, 1/6 – ОСОБА_3І (син спадкодавця, позивач по справі) та 1/6 – ОСОБА_7 (донька спадкодавця, мати відповідача по справі). Вказане вбачається із Свідоцтв про право на спадщину та про право власності 1982 та 1984 років а.с. 46-48 інвентаризаційної справи.

15.06.1993 року за №155 Галицькою районною адміністрацією було видано розпорядження «Про затвердження висновків міжвідомчої комісії про добудови будинків», яким було вирішено: «затвердити висновки міжвідомчої комісії: - будинок №3 на вулиці Ромашковій, 1/6 частина якого належить на правах особистої власності гр. ОСОБА_8, складається з чотирьох житлових кімнат пл. 10,8 кв.м., 19,4 кв.м., 19,6 кв.м., 11,8 кв.м., коридору пл. 7,5 кв.м., тамбура пл. 5,8 кв.м. У відповідності з висновком міжвідомчої комісії /пр.№1-3 §6 від 17.01.93р./ технічно можливо провести надбудову другого поверху, яка складається з трьох житлових кімнат пл. 10,8 кв.м., 14,4 кв.м., 19,6 кв.м., кухні пл. 7,7 кв.м., ванної пл. 2,8 кв.м., туалету пл. 1,5 кв.м., коридорів пл.. 8,0 кв.м., 7,2 кв.м. Після проведеної надбудови та відповідного перепланування будинок №3 на вулиці Ромашковій буде складатися з шести житлових кімнат пл. 10,8 кв.м., 14,4 кв.м., 19,6 кв.м., 10,8 кв.м., 19,6 кв.м., 14,4 кв.м., кухонь пл. 7,7 кв.м., 7,7 кв.м., ванн пл. 2,8 кв.м., 2,8 кв.м., туалетів пл. 1,5 кв.м., 1,5 кв.м., коридорів пл. 8,0 кв.м., 7,2 кв.м., 8,0 кв.м., 7,2 кв.м.» (а.с. 59 інвентаризаційної справи).

Однак, вказане розпорядження фактично реалізовано не було. Будинок у новому стані в експлуатацію введений не був та свідоцтво про право власності на такий будинок не видавалось.

Навпаки станом на 20.06.1997 року у будинку було проведено ряд робіт з його реконструкції, які вплинули на його загальний вигляд, однак які узаконені не були та згаданому розпорядженню не відповідають.

Так, співвласниками було демонтовано приміщення 1-1 тамбур, 5,8 кв.м., а натомість влаштовано три приміщення 1-1 площею 9,9 кв.м. (коридор), приміщення під літерою 1-2 площею 7,2 кв.м. (кухня), приміщення під літерою 1-3 площею 4,6 кв.м. (санвузол). Також за рахунок внутрішнього демонтажу кухонної плити збільшилась площа приміщення 1-4 з 7,5 до 8,8 кв.м. Також, частково було влаштовано частина приміщень другого поверху. (Поверховий плану будинку та експлікація внутрішніх площ до плану житлового будинку а.с. 54-56 інвентаризаційної справи).

Вказані три приміщення першого поверху 1-1, 1-2, 1-3 влаштовані без будь-яких доказів законності влаштування таких, влаштування саме таких приміщень не передбачалось і у згаданому розпорядженні від 15.06.1993 року за №155 Галицької районної адміністрації.

В подальшому будинок (станом на 16.12.2004 року) ще частково видозмінився та на вказане число і на даний час складається із: приміщення першого поверху: приміщення під літерою 1-1 площею 9,9 кв.м. (коридор), приміщення під літерою 1-2 площею 8,1 кв.м. (кухня), приміщення під літерою 1-3 площею 4,6 кв.м. (вбиральня поєднана з ванною); приміщення під літерою 1-4 площею 8,8 кв.м. (коридор), приміщення під літерою 1-5 площею 10,8 кв.м. (житлова кімната),приміщення під літерою 1-6 площею 19,4 кв.м. (житлова кімната),приміщення під літерою 1-7 площею 19,6 кв.м. (житлова кімната),приміщення під літерою 1-8 площею 11,8 кв.м. (житлова кімната); приміщення другого поверху: приміщення під літерою 1-9 площею 7,2 кв.м. (коридор), приміщення під літерою 1-10 площею 11,4 кв.м. (кухня), приміщення під літерою 1-11 площею 4,7 кв.м. (вбиральня поєднана з ванною), приміщення під літерою 1-12 площею 7,3 кв.м. (коридор), приміщення під літерою 1-13 площею 15,1 кв.м. (житлова кімната), приміщення під літерою 1-14 площею 14,1 кв.м. (житлова кімната), приміщення під літерою 1-15 площею 28,0 кв.м. (житлова кімната), приміщення під літерою 1-16 площею 11,6 кв.м. (житлова кімната).

Однак знову ж ні приміщення 1-1, 1-2, 1-3, ані приміщення 2 поверху будинку у встановленому законом порядку в експлуатацію прийняті не були, свідоцтво про право власності на будинок з врахуванням таких не видавалось, тобто такі слід вважати як такі що самовільно влаштовані та об’єктами цивільних прав та обов’язків як частини житлового будинку виступати не можуть.

22.02.2005 року укладено договір дарування 4/6 частин будинку між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 за яким мати відчужила позивачу належні їй 4/6 частини будинку.

Такий договір був посвідчений нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори (а.с. 75 Інвентаризаційної справи). Однак у такому договорі помилково на підставі помилково виданого витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.02.2005 року №6545547 було вказано про те, що житлова площа будинку на той час складалась з 89,6 кв.м., загальна ж з 144 кв.м.

Фактично на той час ОСОБА_6 було передано ОСОБА_3 4/6 частини у будинку, який складався з приміщень 1-4 – 1-8. Решта приміщень будинку, який існував на той час слід вважати об’єктами права власності співвласників будинку не були та бути не могли, зокрема, і ОСОБА_6, а тому відчужені і за договором дарування бути не могли, як майно, яке на праві власності, зокрема, і дарувальниці не належало та відповідно право, на яке передаче бути не могло в силу неможливості відчуження майна, яке не належить особі (ст.ст. 202-205, 215-217, 717-719, 722 ЦК України).

Відповідно до ОСОБА_3, окрім належної йому частки 1/6 у будинку перейшло і 4/6 частки у будинку, який на той час складався з п’яти приміщень (право власності на який було визнано та зареєстровано у встановленому законом порядку, про що йшлося вище) та він став власником 5/6 частин будинку, який складався з приміщень першого поверху 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, площами відповідно 8,8 кв.м., 10,8 кв.м., 19,4 кв.м., 19,6 кв.м., 11,8 кв.м. Решта 1/6 частина, залишилась у власності – ОСОБА_7І

Вказана помилка в подальшому визнана в листах МБТІ на запити відповідача, які містяться в матеріалах інвентаризаційної справи.

Крім цього, помилкові дані про будинок містяться і в реєстрі прав власника на нерухоме майно в записі про право власності ОСОБА_7 на 1/6 частину вказаного будинку.

В подальшому, рішенням апеляційного суду Львівської області від 10.11.2008 року у справі №22ц-1875/08 було визнано право власності по ? ідеальній частині за кожним на новозбудований другий поверх спірного будинку за ОСОБА_3 та ОСОБА_7, який на той час складався та складається із приміщення під літерою 1-9 площею 7,2 кв.м. (коридор), приміщення під літерою 1-10 площею 11,4 кв.м. (кухня), приміщення під літерою 1-11 площею 4,7 кв.м. (вбиральня поєднана з ванною), приміщення під літерою 1-12 площею 7,3 кв.м. (коридор), приміщення під літерою 1-13 площею 15,1 кв.м. (житлова кімната), приміщення під літерою 1-14 площею 14,1 кв.м. (житлова кімната), приміщення під літерою 1-15 площею 28,0 кв.м. (житлова кімната), приміщення під літерою 1-16 площею 11,6 кв.м. (житлова кімната), загальною площею 99,4 кв.м. (а.с. 55 інвентаризаційної справи).

4.06.2013 року ОСОБА_7 – померла, правонаступником усіх прав та обов’язків ОСОБА_7 визнано ОСОБА_2, як такого, що прийняв спадщину фактично та залучено до участі у справі.

Зважаючи на наведене визначенню порядку користування підлягає будинок, що складається із: приміщень першого поверху 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, площами відповідно 8,8 кв.м., 10,8 кв.м., 19,4 кв.м., 19,6 кв.м., 11,8 кв.м. в частках ОСОБА_3 – 5/6 частин та ОСОБА_2 – 1/6 частина та приміщень другого поверху 1-9, 1-10, 1-11, 1-12, 1-13, 1-14, 1-15, 1-16, площами відповідно 7,2 кв.м., 11,4 кв.м., 4,7 кв.м., 7,3 кв.м., 15,1 кв.м., 14,1 кв.м., 28,0 кв.м., 11,6 кв.м. (в частках ? – ОСОБА_3 та ? ОСОБА_2І.).

Однак позивачем заявлено вимоги про визначення порядку користування неіснуючим будинком, загальною площею 144 кв.м., порядок користування яким відповідно визначено бути не може. При цьому у варіант розподілу, що запропонований позивачем, він просить включити самовільно влаштовані приміщення першого поверху, про які йшлося, що теж, враховуючи вимоги закону, – виключається. Приміщення ж другого поверху, зважаючи на наведену ним площу об’єкту він вважає такими, що не належать сторонам у встановленому законом порядку, а тому пропонує передати відповідачу виключно дві кімнати на другому поверсі, одна з яких прохідна, залишивши решту приміщень у загальному користуванні.

Відповідач же пропонує здійснити розподіл будинку відповідно до його частин, які належать відповідно до закону сторонам, однак теж включає у варіант порядку користування самовільно влаштовані приміщення першого поверху. Позивач же такий варіант визначення порядку користування заперечує, зважаючи на наведену вище позицію.

Відповідно до варіанту розподілу будинку, згідно висновку судової експертизи від 18.11.2013 року №4050/4051, – експерт при визначення порядку користування будинком теж враховані приміщення, які у власності сторін не перебувають, а тому такий варіант братись до уваги не може.

Зважаючи на наведене, а саме те, що визначення порядку користування будинком між сторонами (співвласниками будинку) за варіантом запропонованим позивачем – є неможливий; за варіантом відповідача частково можливий однак такий спосіб визначення порядку користування заперечує позивач, а суд не вправі виходити за межі позовних вимог, враховуючи теж, що зустрічний позов заявлено не було; те, що варіант визначення порядку користування будинком за висновком експертизи теж враховує приміщення, що не належать сторонам та відповідно враховуватись при вирішенні позову не може; те, що суд не вправі з власної ініціативи визначати порядок користування, виходячи за межі позовних вимог, які беззмінно підтримує позивач, а також не маючи спеціальних знань та не маючи відповідного висновку експерта з варіантом розподілу, який би враховував частки сторін у будинку та технічні можливості користування приміщеннями будинку співвласниками, – колегія суддів вважає, що позовна вимога про визначення порядку користування будинком задоволена бути не могла та без достатніх підстав задоволена судом першої інстанції.

Тому рішення суд першої інстанції в частині вирішення цієї вимоги підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині вимог.

Вказаним апеляційну скаргу слід задовольнити.

Вказане не позбавляє кожну із сторін заявити інший позов із схожим предметом, за яким ставити питання про виділ частки, поділ будинку, визначення порядку користування будинком, тощо, заявивши вимоги, які б стосувались належного сторонам майна із варіантами поділу, порядку користування таким, тощо.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.2-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 10 червня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про визначення порядку користування будинком – скасувати та ухвалити в цій частині вимог нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування будинком – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного суду.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2018 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

ОСОБА_9